ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.06.2021Справа № 910/19307/20
Суддя Господарського суду міста Києва Данилова М.В., розглянувши матеріали справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудс Делівері" (04080, м. Київ, вул.Кирилівська, буд. 124, кв. 55)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тагарт Груп" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 55)
про стягнення заборгованості,
07 грудня 2020 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудс Делівері" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 07.12.2020 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тагарт Груп" (відповідач), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку стягнути заборгованість за договором поставки №744 від 17.12.2018 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором поставки № 744 від 17.12.2018 року, зокрема, в порушення умов вищезазначеного договору відповідач своєчасно та в повному обсязі не здійснив своїх зобов'язань щодо сплати грошових коштів за поставлений товар позивачу, внаслідок чого у відповідачів утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.12.2020 року було залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.
11.12.2020 року ухвалу суду у даній справі було направлено позивачу, за адресою, яка вказана в позовній заяві.
11.12.2020 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява, на виконання вимог ухвали суду від 08.12.2020 року, про усунення недоліків.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.12.2020 року було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін та визначено сторонам строки для надання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив.
Відповідно до ч.1 п. 3 ст. 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме - це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.
Ч. 1 ст. 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідачу було встановлено строк для подачі відзиву на позову та строк для подання заперечень на відповідь на відзив.
Позивачу було встановлено строк для подачі відповіді на відзиви відповідачів.
Ч. 5 статті 176 ГПК України передбачає, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 цього Кодексу.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За ч.2 ст.252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
За ст. 248 ГК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 05.01.2021 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Вказана ухвала була отримана відповідачем 24.12.2020 року.
Таким чином, суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, чи електронною поштою відтак, беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч.9 ст.165, ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
17 грудня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фудс Делівері" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тагарт Груп" (покупець) було укладено договір поставки № 744, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукти харчування, визначену в п. 2.1 цього договору, а покупець прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості та за цінами викладеними у додатках до цього договору, які є невід'ємною частиною договору.
Згідно з п. 6.4 договору покупець зобов'язується здійснити оплату товару не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати приймання товару покупцем, що вказана в накладній.
Відповідно до п. 12.1 договору, він набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими на це представниками і скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2019 року. У випадку, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не заявить про намір припинити співробітництво за даним договором, даний договір вважається пролонгованим на тих же умовах на наступний календарний рік. Такий же порядок продовження строку дії договору передбачається на кожний наступний термін його дії.
На виконання умов договору, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар згідно договору на загальну суму 16 921, 50 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № 4234 від 10.04.2019 року на суму 5 119, 85 грн., № 4273 від 11.04.2019 року, № 4460 від 15.04.2019 року на суму 4 679, 83 грн. та № 4584 від 17.04.2019 року на суму 5 203, 68 грн.
Видаткові накладні підписані та скріплена печатками обох контрагентів.
Спір у справі виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати поставленого на підставі договору, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 16 921, 50 грн.
Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідач не скористався своїм правом забезпеченим ст. 165 ГПК України, відзив на позовну заяву не надав, жодних доказів в спростування наведених позивачем обставин до матеріалів справи додано не було.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 16 921, 50 грн., який мав бути оплачений не пізніше 14 календарних днів з дати приймання товару, яка вказано у видаткових накладних.
Відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, оскільки поставлений товар за видатковими накладними №№ 4234, 4273, 4460 та 4584 не був оплачений у встановлений договором строк.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
З огляду на вищезазначене, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу на суму в розмірі 16 921, 50 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 4 444, 67 грн., 3% річних у розмірі 813, 38 грн., штрафу в розмірі 1 992, 15 грн. та пені в розмірі 6 169, 40 грн.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності і в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.
Суд перевірив надані позивачем розрахунки і вважає їх арифметично правильними, такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ст.ст. 74, 75 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідач не скористався своїм правом передбаченим ст. 165 ГПК України, жодних доказів, які б спростовували наведені позивачем обставини, відповідачем до матеріалів справи додано не було.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судом встановлено, що станом на момент ухвалення судом рішення у даній справі права позивача порушені, а строк оплати поставленого товару є таким, що настав.
Таким чином, позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.
Крім того, у своїй позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача суму понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 2, 3 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Статтею 30 цього Закону встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
До матеріалів справи позивачем долучено: копію договору № 29-Ю про надання правової допомоги у господарських справах від 25 серпня 2020 року, довіреність на представника від 28 серпня 2020 року, копію рахунку-фактури від 25 серпня 2020 року № ЮК-122; копію платіжного доручення від 30 листопада 2020 року № 3720 на суму 3 000,00 грн.
Відповідно до умов вищезазначеного договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Юркомфорт" (ТОВ "Юркомфорт") зобов'язалося надати позивачу правову допомогу в господарській справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудс Делівері" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тагарт Груп" про стягнення заборгованості, а клієнт зобов'язався оплатити виконану роботу в порядку та строки, обумовлені сторонами.
За умовами пункту 5.1 даного договору за надання правової допомоги клієнт зобов'язується виплатити ТОВ "Юркомфорт" гонорар у розмірі 3 000,00 грн.
Клієнт здійснює оплату ТОВ "Юркомфорт" гонорару за цим договором шляхом перерахування грошових коштів в безготівковій формі на його розрахунковий рахунок. Датою сплати є дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Юркомфорт" (пункт 5.4 цієї угоди).
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Фудс Делівері" відповідно до рахунку-фактури від 25 серпня 2020 року № ЮК-122 сплатило на рахунок ТОВ "Юркомфорт" 3 000,00 грн. Дана обставина підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення від 30 листопада 2020 року № 3720.
Враховуючи вищенаведені обставини, беручи до уваги задоволення пред'явлених Товариством позовних вимог у повному обсязі, а також зважаючи на відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру судових витрат на оплату професійної правничої допомоги у зв'язку, зокрема, з їх неспіврозмірністю, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про покладення на відповідача 3 000,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 19, 56, 73, 74, 76, 86, 80, 162, 164, 171, 231, 232, 233, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тагарт Груп" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 55; код ЄДРПОУ 40465893) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудс Делівері" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 124, кв. 55; код ЄДРПОУ 39819673) заборгованість на суму в розмірі 16 921, 50 грн., 3% річних у розмірі 813, 38 грн., інфляційні втрати в розмірі 4 444, 67 грн., штраф у розмірі 1 992, 15 грн., пеню в розмірі 6 169, 40 грн., витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 3 000, 00 та судовий збір у розмірі 2 102, 00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя М.В. Данилова