ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.06.2021Справа № 910/5219/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області
до Національної академії внутрішніх справ
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1
про стягнення 227254,04 грн
представники сторін:
від позивача: Альков Д.С.
від відповідача: Коталейчук С.П.
від третьої особи: не з'явився
Головне управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної академії внутрішніх справ про відшкодування заподіяної шкоди у розмірі 227254,04 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що у зв'язку із незаконним звільненням та в подальшому поновленням на роботі ОСОБА_1 за рішенням суду, який перебував у трудових відносинах із відповідачем, з моменту призначення йому пенсії виникла переплата пенсії, що спричинило майнову шкоду позивачу в розмірі 227254,04 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 дану позовну заяву залишено без руху.
22.04.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 27.04.2021 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/5219/20, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 .
11.05.2021 відповідачем подано до суду відзив на позов, заяву на виконання вимог ухвали суду та клопотання про розгляд справи в судовому засіданні за участю відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2021 задоволено клопотання Національної академії внутрішніх справ про розгляд справи в судовому засіданні, призначено судове засідання у справі №910/5219/21 на 25.05.2021.
Представник позивача у судовому засіданні 25.05.2021 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 25.05.2021 проти позову заперечив, надав пояснення по суті заперечень.
Представник третьої особи у судове засідання 25.05.2021 не з'явився.
Протокольною ухвалою від 25.05.2021 відкладено судове засідання на 10.06.2021.
У судовому засіданні 10.06.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечив.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився.
У судовому засіданні 10.06.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
Наказом Національної академії внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року №178 о/с "По особовому складу" капітана міліції ОСОБА_1 (М-210820) інспектора відділення забезпечення навчального процесу навчально-наукового інституту підготовки фахівців для експертно-криміналістичних підрозділів з 06 листопада 2015 року звільнено у запас Збройних Сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів).
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року у справі № 824/61/16-а позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним і скасовано наказ Національної академії внутрішніх справ №178 о/с від 06.11.2015 та поновлено ОСОБА_1 на попередньозайманій посаді. Стягнуто з Національної академії внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 11635,48 грн.
Постановою Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі К/800/18154/16 касаційну скаргу Національної академії внутрішніх справ залишено без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року залишено без змін. Також скасовано встановлене ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 липня 2016 року зупинення виконання постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 11635,48 грн.
На виконання рішення Верховного Суду від 05 грудня 2018 року Національною академією внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України наказом від 12 грудня 2018 року №231 о/с внесено зміни до Наказу від 06.11.2015 №178 о/с "По особовому складу" - скасовано його в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 з посади інспектора відділення забезпечення навчального процесу навчально-наукового інституту підготовки фахівців для експертно- криміналістичних підрозділів; поновлено капітана міліції ОСОБА_1 на посаді інспектора відділення забезпечення навчального процесу навчально наукового інституту підготовки фахівців для експертно-криміналістичних підрозділів Національною академією внутрішніх справ з 07 листопада 2015 року.
Як вказує позивач, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області при проведенні звірки баз даних з управлінням персоніфікованого обліку, інформаційних систем та мереж, було встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України управління Національної академії внутрішніх справ від 12 грудня 2018 року о/с було поновлено на службі з 07 листопада 2015 року на виконання рішення Верховного Суду України від 5 грудня 2018 року, справа №824/61/16-а.
Позивач зазначає, що у зв'язку із наведеними обставинами та відповідно до ст.2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" з 01.05.2019 виплату пенсії ОСОБА_1 було припинено.
Позивач зазначає, що у зв'язку із незаконним звільненням та поновленням на роботі ОСОБА_1 за рішенням суду, з моменту призначення йому пенсії, тобто з 15.02.2016 по 30.04.2019 виникла переплата пенсії у розмірі 227254,04 грн, що спричинило майнову шкоду, яка підлягає відшкодуванню шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області звернулося до Національної академії внутрішніх справ із претензією № 46 від 29.07.2019 (вих. № 0400-0801-8/61793) про відшкодування шкоди у розмірі 227254,04 грн.
За результатом розгляду претензії відповідач повідомив позивача, що Міністерство внутрішніх справ України не є належною стороною щодо відшкодування шкоди, а тому, відсутні підстави для задоволення претензії позивача.
Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, правових підстав для стягнення з відповідача 227254,04 грн шкоди, що полягає у переплаті пенсії, у зв'язку із незаконним звільненням та в подальшому поновленням на роботі ОСОБА_1 за рішенням суду, який перебував у трудових відносинах із відповідачем.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що у діях відповідача відсутні ознаки складу правопорушення. Відповідач вказує, що на дату звернення ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області йому було відомо про наявність в ОСОБА_1 інвалідності, натомість у відповідача, на момент його звільнення ОСОБА_1 , була відсутня така інформація. Також відповідач зазначає, що дана справа не підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства та провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України.
З приводу доводів відповідача, що спір у цій справі не підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства, суд зазначає наступне.
Так, у відповідності до п.1 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Суд зазначає, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно з частиною першою статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
Так, за частиною першою та пунктом 15 частини першої цієї статті регламентовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним і Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З урахуванням вище наведеного, оскільки позивачем у справі заявлено вимоги про відшкодування заподіяної шкоди, спірні правовідносини, які виникли між вказаними юридичними особами у справі, є господарсько-правовими, з огляду на суб'єктний склад сторін, спір у цій справі підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а відтак суд вважає необґрунтованими викладені у відзиві на позов доводи відповідача щодо наявності підстав для закриття провадження у справі.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Згідно із п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способами захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Аналогічні норми містяться також в статті 20 Господарського кодексу України, якою встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.
Застосування цього способу захисту визначається положенням ст. 22 ЦК і проводиться як у договірних зобов'язаннях (ст.611 ЦК), так і в позадоговірних зобов'язаннях (гл. 82 ЦК), якщо порушенням цивільного права особи їй завдано майнову шкоду, призведено до збитків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою кредитора, вина заподіювача. Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.02.2020 у справі №904/3852/18.
Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 3 ст.162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
З урахуванням наведених положень Господарського процесуального кодексу України, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Обов'язком позивача є доведення, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Протиправність дій відповідача позивач вбачає у незаконному рішенні відповідача про звільнення (протиправного наказу №178 о/с від 06.11.2015).
Причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та збитками позивач вбачає у тому, що у зв'язку із прийняттям відповідачем незаконного рішення (наказу №178 о/с від 06.11.2015), позивачем було виплачено ОСОБА_1 пенсію в розмірі 227254,04 грн, а тому, вказані обставини знаходяться в причинному зв'язку між протиправністю діяння та результатом таких дій - настанням негативного наслідку у вигляді переплати пенсії.
Умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". При цьому, сфера застосування цього Закону розповсюджується на відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, а дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим законом, або в частині, що не суперечить цьому закону.
Частиною третьою статті 2 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення.
Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Преамбулою Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено, що Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Статтею 10 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено, що призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Згідно із протоколом по пенсійній справі 0403018189 від 15.02.2016 громадянин ОСОБА_1 з 15.02.2016 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію по інвалідності та надбавку на утриманця віком до 18 років.
Згідно розрахунку переплати по пенсійній справі 0403018189 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ОСОБА_1 у період з жовтня червня 2016 року по квітень 2019 року отримав пенсію на загальну суму 227254,04 грн.
Згідно частини першої статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підставою для призначення пенсії є заява та необхідні документи, що подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному управлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
У відповідності до статті 48 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документа.
Відповідно до протоколу по пенсійній справі 0403018189 від 15.02.2016 пенсію по інвалідності ОСОБА_1 призначено на підставі заяви ОСОБА_1 , поданої 16.04.2016; дата звільнення 06.11.2015, ст. 64 "г", причина інвалідності - інвалідність в період проходження служби.
Отже, підставою для призначення та виплати пенсії громадянину ОСОБА_1 був не наказ про звільнення його зі служби, а саме заява ОСОБА_1 .
Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 за №3-1 затверджено "Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Порядок).
Пунктом 1 Порядку визначено, що заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом, та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (далі - міністерства та інші органи).
Міністерства та інші органи, їх територіальні підрозділи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважені структурні підрозділи).
Пунктом 16 даного Порядку передбачено, що при прийманні документів для призначення пенсії орган, що призначає пенсії: перевіряє правильність оформлення заяви й подання про призначення пенсії, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; здійснює попередню перевірку змісту і належного оформлення представлених документів; перевіряє правильність копій відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розходження. Орган, що призначає пенсії, має право вимагати від міністерств та інших органів, заявників дооформлення поданих документів, а також подання додаткових документів та перевіряти в необхідних випадках обґрунтованість їх видачі.
Отже, відповідно до п. 16 Порядку саме на позивача покладено контрольні функції за дотриманням чинного законодавства при призначенні пенсії та контроль і перевірка документів, наданих заявником, на відповідність законам і підзаконним актам, на підставі яких оформляється пенсія.
Статтею 65 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено, що особи, винні в порушенні законодавства про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, зазначених у цьому Законі, а також у несвоєчасному оформленні або поданні документів для призначення пенсії, у видачі для оформлення пенсій недостовірних даних і документів, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Стаття 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обгрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
З аналізу ст.65 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", ст.101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" вбачається, що відповідальність у відповідача могла б настати в результаті подання недостовірних документів, даних на пенсіонера.
Однак, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач подав позивачу недостовірні документи для призначення пенсії ОСОБА_1 , що відповідно свідчить про відсутність вини відповідача у заподіянні шкоди.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, Служби судової охорони, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року у справі № 824/61/16-а, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі К/800/18154/16, визнано протиправним і скасовано наказ Національної академії внутрішніх справ №178 о/с від 06.11.2015 та поновлено ОСОБА_1 на попередньо займаній посаді.
Наказом від 12 грудня 2018 року №231 о/с Національної академії внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України ОСОБА_1 не було повторно прийнято на військову службу, а на виконання рішення Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №824/61/16-а ОСОБА_1 було поновлено на посаді інспектора відділення забезпечення навчального процесу навчально-наукового інституту підготовки фахівців для експертно-криміналістичних підрозділів.
Таким чином, матеріали справи не містять доказів того, що поновлення ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ завдало шкоди Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та порушило вимоги Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", зокрема, статтею 2 якого передбачено, що у разі повторного прийняття осіб на службу виплата пенсій на час служби припиняється.
Судом встановлено, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року по справі №160/3951/19, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області по припиненню виплати пенсії ОСОБА_1 , з 01 травня 2019 року; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , з 01 травня 2019 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату надбавки на утриманця - неповнолітню дитину до 18 років, з 01 березня 2019 року.
Вказаним рішенням встановлено, що з моменту звільнення з 07 листопада 2015 року і до 12 грудня 2018 року (видання наказу про поновлення на роботі), ОСОБА_1 не здійснював функцій працівника та не виконував обов'язків на службі в ОВС з незалежних від нього обставин, а тому не підпадає під визначення осіб, перелік яких міститься в статті 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Судовим рішенням у справі №160/3951/19 встановлено, що у період з 07 листопада 2015 року до 12 грудня 2018 року пенсія ОСОБА_1 виплачувалась правомірно.
Окрім того, згідно з частиною першою статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсіонери зобов'язані повідомляти органам пенсійного забезпечення про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. В разі невиконання цього обов'язку і одержання у зв'язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу пенсійного забезпечення заподіяну шкоду.
Частина 3 статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" вказує, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень органу, який призначає пенсію, чи суду.
З аналізу статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" вбачається, що саме на громадянина ОСОБА_1 покладено обов'язок щодо повідомлення органів пенсійного забезпечення щодо обставин, які спричиняють припинення виплати пенсії, а також відшкодування органу пенсійного забезпечення отриманих зайвих сум пенсії.
З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновків, що позивачем не доведено усіх чотирьох умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки відповідача, завдання шкоди та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби та відповідно призначенням позивачем ОСОБА_1 пенсії гарантованої статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
За приписами частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення від 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").
У п.26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи вище наведене, приймаючи до уваги, що матеріали справи не містять належних та вірогідних доказів, які б підтверджували сам факт порушення відповідачем законодавства про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, а позивачем не доведено обставин, які можуть бути підставою для покладення на відповідача відповідальності передбаченої ст.65 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", ст.101 Закону України "Про пенсійне забезпечення", та оскільки позивачем не доведено усіх чотирьох умов відповідальності за завдання шкоди, суд дійшов висновку про не обґрунтованість позовних вимог про відшкодування заподіяної шкоди у розмірі 227254,04 грн.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, враховуючи, відсутність порушеного права позивача, відмовляє у задоволенні позовних вимог Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області.
У відповідності до ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд справи покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 15.06.2021.
Суддя С. О. Турчин