номер провадження справи 35/34/21
08.06.2021 Справа № 908/485/21
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Топчій О.А.,
за участю секретаря судового засідання Соколова А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні господарську справу
за позовом ОСОБА_1 (місце проживання - АДРЕСА_1 ; адреса для листування - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгово-промислова фірма “Авангард” (69002, м. Запоріжжя, вул. Червоногвардійська, б. 8, ідентифікаційний код юридичної особи 24518931)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Чепкова Олена Володимирівна ( АДРЕСА_3 )
про визнання недійсним рішення та скасування державної реєстрації припинення юридичної особи
за участю представників сторін:
від позивача: Загорський Д.Д., ордер серія АР№1020160 від 23.02.2021;
від відповідача: Мазур Г.В., ордер серія АР№1046450 від 05.05.2021;
від 3-ої особи: не з'явився.
До Господарського суду Запорізької області звернувся позивач ОСОБА_1 з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгово-промислова фірма “Авангард”, в якому просить:
- визнати недійсним рішення учасника товариства з обмеженою відповідальністю “Торгово-промислова фірма “Авангард”, що оформлене рішенням учасника №1 Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгово-промислова фірма “Авангард” від 30 липня 2020 року про припинення Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгово-промислова фірма “Авангард” шляхом його ліквідації в добровільному порядку за рішенням учасника.
- скасувати державну реєстрацію припинення Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгово-промислова фірма “Авангард” в результаті ліквідації, запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 11031100015002695, вчинений 30.07.2020 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В.
25.02.2021 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 908/485/21, справу передано на розгляд судді Топчій О.А.
Ухвалою суду від 01.03.2021 позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу строк протягом 10 днів з дня вручення ухвали суду, але не пізніше 22.03.2021, для усунення недоліків позовної заяви вказаних в ухвалі.
11.03.2021 до Господарського суду Запорізької області надійшла заява на усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 15.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №908/485/21, присвоєно справі номер провадження №35/34/21, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 06.04.2021.
Ухвалою суду від 06.04.2021 підготовче засідання відкладено на 11.05.2021.
Ухвалою суду від 29.04.2021 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №908/485/21.
Ухвалою суду від 11.05.2021 продовжено строк підготовчого засідання на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 25.05.2021.
Ухвалою від 11.05.2021 закрито підготовче провадження у справі № 908/485/21 та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні 08.06.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , якому належала частка у статному капіталі ТОВ «ТПФ «Авангард» у розмірі 1367 часток, що дорівнює 69,22%. 30.07.2020 рішенням учасника товариства ОСОБА_3 , котрій належить 30,78% часток у статному фонді, було прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації в добровільному порядку за рішенням учасника. 07.09.2020 позивачкою отримано свідоцтво про право власності на спадщину на Ѕ частки померлого ОСОБА_2 11.09.2020 позивачкою отримано відмову державного реєстратора у внесенні змін до відомостей про юридичну особу шляхом включення позивачки до переліку учасників товариства.
Позивачка вважає, що станом на день звернення з даним позовом до суду вона позбавлена можливості реалізувати свої права учасника ТОВ «Торгово-промислова фірма «Авангард» через неможливість проведення державної реєстрації її включення до учасників Товариства з підстав його перебування в стані припинення. Ліквідація товариства позбавить позивачку проти її волі та без будь-якої компенсації права власності на частку у статутному фонді товариства.
28.04.2021 від позивачки надійшла заява про зміну підстав позову, в якій посилаючись на приписи статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», просить визнати недійсним рішення учасника товариства від 30.07.2020 про припинення товариства, оскільки воно не містить умов та порядку виплати позивачу вартості її частки.
Заяву прийнято до розгляду, розглядаються уточнені позовні вимоги.
В судовому засіданні 08.06.2021 представник позивачки підтримав позовні вимоги.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, що надійшов до суду 07.05.2021. В обґрунтування заперечень посилається на те, що позивачка помилково ототожнює набуття частки в спадщину з набуттям права на участь в товаристві та управління таким товариством.
Станом на день прийняття оскаржуваного рішення позивачка не була учасником товариства, не є таким учасником на день звернення до суду, відтак у неї відсутні корпоративні права, а спір виник із спадкових правовідносин.
Просить відмовити в задоволенні позову.
У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 25.05.2021, позивачка посилається на те, що з аналізу приписів норм чинного законодавства вбачається, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законом порядку. Позивачкою спадщину було прийнято у встановленому законом порядку.
Зволікання позивачки із реалізацією корпоративних прав шляхом вступу до товариства не може розцінюватися як підстава для позбавлення її права власності на частку у статутному фонді. Зволікання із поданням заяви державному реєстратору про вступ до товариства викликане юридичною недосвідченістю позивачки.
08.06.2021 від третьої особи надійшов відзив на позов, в якому третя особа зазначає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки на день прийняття оскаржуваного рішення та на день звернення до суду позивачка не була учасником товариства, відповідно її посилання на ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» є хибними.
Крім того, відповідачем було подано всі визначені законодавством документи, відтак підстав для відмови у вчиненні реєстраційної дії не було.
В судому засіданні 08.06.2021 судом, в порядку ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом 10 днів.
Розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 ГПК України здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме, програмно - апаратного комплексу “Акорд”.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 10.02.2021 вбачається, що засновниками ТОВ «Торгово-промислова фірма» є ОСОБА_2 (розмір внеску до статутного фонду - 54680,00 грн) та ОСОБА_3 (розмір внеску до статутного фонду - 24320,00 грн). Розмір статутного капіталу становить 79000,00 грн.
30.07.2020 учасником ТОВ «Торгово-промислова фірма «Авангард» прийнято рішення №1 про, зокрема, припинення ТОВ «Торгово-промислова фірма «Авангард» шляхом його ліквідації в добровільному порядку за рішенням наявного учасника в зв'язку зі смертю учасника, що володіє часткою 69,22% статутного капіталу.
При цьому, в рішенні №1 від 30.07.2020 зазначено, що на зборах присутні:
- ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_3 на підставі довіреності від 02.07.2020, що володіє 30,78% часток;
- ОСОБА_2 відсутній у зв'язку зі смертю, що володіє 69,22% часток.
До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис від 30.07.2020 №11031100015002695 про перебування юридичної особи в стані припинення.
У зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , його донькою ОСОБА_1 було отримано свідоцтво про право на спадщину за законом від 07.09.2020, відповідно до якого ОСОБА_1 належить право на Ѕ частки у статному капіталі ТОВ «Торгово-промислова фірма «Авангард» у розмірі 1367 часток статутного фонду, що дорівнює 54 680,00 грн, що підтверджується свідоцтвом №1 про сплату внеску до статутного капіталу ТОВ «Торгово-промислова фірма «Авангард» , виданим ТОВ «ТПФ «Авангард» 07.09.2020.
Рішенням від 11.09.2020 державним реєстратором було відмовлено ОСОБА_1 у державній реєстрації змін до відомостей Єдиного державного реєстру, пов'язаних зі зміною засновників (учасників) юридичної особи, оскільки проведено державну реєстрацію рішення про припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним рішення учасника ТОВ «ТПФ «Авангард» №1 від 30.07.2020 та скасування державної реєстрації припинення ТОВ «ТПФ «Авангард», оскільки оскаржуване рішення не містить умов та порядку виплати позивачці вартості її частки, посилаючись при цьому на те, що станом на день звернення до суду з даним позовом позивачка позбавлена можливості реалізувати свої права учасника ТОВ «ТПФ «Авангард» через неможливість проведення державної реєстрації її включення до учасників товариства.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши приписи законодавства, що регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Приписами ст. 55 Конституції України гарантовано право кожного на захист прав і свобод в судовому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 ст. 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У постанові пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 №4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» господарським судам під час вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин, було рекомендовано з'ясовувати наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного права або законного інтересу в правовідносинах, на захист яких подано позов, а також питання про наявність чи відсутність факту їх порушення, невизнання або оспорювання.
Аналогічні приписи містяться і в постанові пленуму Верховного Суду України в постанові від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів».
Частиною 1 ст. 167 ГК України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Участь у товаристві майном і узгодження між учасниками спільного управління ним наділяє учасника корпоративними правами, а тому відносини щодо цих прав мають характер корпоративних правовідносин (частина 3 статті 167 Господарського кодексу України).
За приписом частини 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту (така ж правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 915/540/16).
Разом з цим від права на частку слід відрізняти корпоративні права учасника, так звані "права з частки". Корпоративні права учасника визначаються часткою в статутному капіталі господарського товариства, тобто корпоративні права обумовлені наявністю в особи прав на частку в статутному капіталі господарського товариства. Корпоративні права, на відміну від права на частку, не можуть бути об'єктом права власності. У разі відсутності в особи права на частку в статутному капіталі товариства в неї відсутні і корпоративні права. Відповідно, у разі припинення в особи права власності на частку, як наслідок припиняються і її корпоративні права учасника товариства. Однак з набуттям особою права власності на частку у статутному капіталі товариства така особа автоматично не набуває корпоративних прав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка відсутня серед учасників ТОВ «ТПФ «Авангард», її частка в статутному капіталі не визначена, що серед іншого підтверджується і відомостями ЄДР.
В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що рішення учасника про припинення товариства у порушення статті 41 Конституції України та статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» позбавляє позивачку компенсації вартості її частки у статутному фонді товариства.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», у разі смерті або припинення учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця чи правонаступника без згоди учасників товариства.
Відповідно до ч.2 ст. 23 Закону, у разі смерті, оголошення судом безвісно відсутнім або померлим учасника - фізичної особи чи припинення учасника - юридичної особи, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50 відсотків, та якщо протягом року з дня закінчення строку для прийняття спадщини, встановленого законодавством, спадкоємці (правонаступники) такого учасника не подали заяву про вступ до товариства відповідно до закону, товариство може виключити учасника з товариства. Таке рішення приймається без врахування голосів учасника, який виключається. Якщо частка такого учасника у статутному капіталі товариства становить 50 відсотків або більше, товариство може приймати рішення, пов'язані з ліквідацією товариства, без врахування голосів цього учасника.
Відповідно до ч.1 ст. 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 2 ст.1220 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 66 Закону України «Про нотаріат» на майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, нотаріусом або в сільських населених пунктах - посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину.
Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена (ч. 11 ст. 67 Закону України «Про нотаріат»).
Відповідно до положень ч. 5 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон України «Про державну реєстрацію»), для державної реєстрації змін до відомостей про склад учасників товариства на підставі прийняття спадщини - частки в товаристві, подаються такі документи: заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі; документ про сплату адміністративного збору; заява про вступ до товариства. (Справжність підписів на вказаній засвідчується нотаріально, з обов'язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів). Разом з таким документом подається нотаріально засвідчена копія свідоцтва про право на спадщину. На підтвердження правонаступництва юридичної особи використовуються відомості Єдиного державного реєстру, у тому числі установчі документи такої юридичної особи, що містяться в Єдиному державному реєстрі.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачкою, вона отримала свідоцтво про право на спадщину через чотири роки після смерті батька ОСОБА_2 та звернулася з заявою про внесення змін до складу учасників товариства вже після прийняття рішення учасником ТОВ «ТПФ «Авангард» рішення про припинення товариства.
При цьому, позивачка як на підставу пропуску встановленого статтею 23 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» посилається на юридичну недосвідченість.
Суд зауважує, що статтею 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
У зв'язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; - позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.
Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв'язку з порушенням прямих вказівок закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму; прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства; відсутність протоколу загальних зборів.
За викладених обставин, зважаючи на те, що протягом встановленого річного строку з дня смерті учасника ТОВ «ТПФ «Авангард» ОСОБА_2 його спадкоємці з заявою про вступ не зверталися до товариства, рішення учасника ТОВ «ТПФ «Авангард» ОСОБА_3 прийнято у відповідності до ч. 2 ст. 23 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
За викладених обставин, судом не вбачається підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним рішення учасника ТОВ «ТПФ «Авангард» №1 від 30.07.2020.
Як наслідок, у суду відсутні підстави для задоволення вимог про скасування державної реєстрації припинення ТОВ «Торгово-промислова фірма «Авангард».
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Сторонами надано всі належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог та заперечень.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Отже, ОСОБА_1 не скористалася своїм правом на вступ до товариства у встановлений законодавством строк.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73, 86, 202, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Запорізької області протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 16 червня 2021 року.
Суддя О.А. Топчій