вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
10.06.2021м. ДніпроСправа № 904/3466/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бондарєв Е.М. за участю секретаря судового засідання Найдьонова Є.О.
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан Теплоенерго" (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Грушевського, буд. 15А, кв. 21, ідентифікаційний код 41340951)
до Нікопольської міської ради (53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 3, ідентифікаційний код 37338501)
про стягнення 184 723,22 грн. різниці в тарифі за листопад, грудень 2020 року та січень 2021 року
Представники:
Від позивача: Сухомуд Ю.А., паспорт, керівник
Від позивача: Невська І.В., ордер адвокат
Від відповідача: Мкртчян О.О., довіреність, представник
Від відповідача: Чурикова Н.В., довіреність, представник
Товариство з обмеженою відповідальністю "Титан Теплоенерго" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою №б/н від 24.03.2021 про стягнення з Нікопольської міської ради 184 723,22 грн. різниці в тарифі за листопад, грудень 2020 року та січень 2021 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку з тим, що нові тарифи відповідачем не були затверджені, позивачем були понесені збитки, оскільки теплова енергію відпускалася та відпускається за старим тарифом - 2 625,43 грн. Так, за період листопад, грудень 2020 року та січень 2021 року, позивачем надано послуги та поставлено 1 113,688 Гкал теплової енергії, тому різниця між необхідними тарифами та встановленим старим (2 625,43 грн.) тарифом призвела до того, що за листопад, грудень 2020 року та січень 2021 року позивачем недоотримано 184 723,22 грн.
Ухвалою суду від 05.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №904/3466/21, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 29.04.2021 о 10:30 год.
До суду 23.04.2021 надійшов відзив відповідача на позов яким поросить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відповідач посилається на те, що позивачем, вказано стороною у справі Нікопольську міську раду, однак спір між вказаними сторонами відсутній, оскільки вимоги позивача стосуються прийнятого виконавчим комітетом Нікопольської міської ради рішення від 07.10.2020 №882 "Про встановлення ТОВ "Титан Теплоенерго" тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії для об'єктів соціально-культурної сфери м. Нікополя" та необхідності їх коригування. Відповідач стверджує, що вимоги щодо стягнення з відповідача різниці в тарифі за листопад, грудень 2020 року та січень 2021 року є передчасними та безпідставними, оскільки Нікопольська міська рада ці тарифи не встановлювала.
Відповідач зазначає, що звертаючись до суду із даним позовом, позивачем зазначено обставини щодо порушення відповідачем прав позивача, яке полягає у не встановленні органом місцевого самоврядування тарифу, який є економічно обґрунтований, у зв'язку з чим, як помилково вважає позивач йому завдано збитки. Відповідно до ст. 15 Закону України "Про ціни і ціноутворення" Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов'язані відшкодувати суб'єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів. Отже, вимога про відшкодування різниці в розмірі затвердженого тарифу та економічно обґрунтованого тарифу є похідною від встановлення обставин протиправності рішень, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування. Тобто, відшкодування вищевказаної різниці в тарифі можливе за умови доведення як факту протиправності дій або бездіяльності органу місцевого самоврядування, так і факту встановлення вказаним органом економічно необґрунтованих тарифів. Таким чином, спори з приводу рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, зокрема, встановлення тарифів на послуги теплопостачання, розглядаються в порядку адміністративного судочинства (Аналогічного висновку дійшли суди по справі № 915/1853/19).
Таким чином, відповідач стверджує, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами у справі факту вчинення відповідачем протиправної поведінки у формі бездіяльності та не встановлення економічно обґрунтованого тарифу; не доведено розміру заявленої до стягнення суми; не доведено порядку дотримання самим позивачем процедури та строків, передбачених Порядком № 869, дотримання яких є необхідною передумовою для вирішення питання про включення вказаних витрат під час формування тарифів під час наступного чергового перегляду на наступний опалювальний період.
До суду 28.04.2021 відповідачем подані пояснення в яких зазначає, що вимоги позивача є передчасними. а сума заявлена до стягнення необґрунтованою та недоведеною. Також відповідач зазначає, що споживачам послуг Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан Теплоенерго", які уклали відповідні договори з чітко фіксованою сумою договору, яка відповідає існуючому плану закупівель, не можливо змінити ціну в бік збільшення без проведення нової процедури закупівлі, що потребує додаткового часу для прийняття міською радою рішення щодо фінансування вказаних видатків з місцевого бюджету. Враховуючи особливості діючого законодавства щодо здійснення закупівель, підтверджують, що регламентована законодавцем норма п.108 Порядку 869 є виправданою, дієвою та справедливою, яка надає можливість всім суб'єктам цивільних правовідносин (органам владних повноважень, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності) не порушуючи норм діючого законодавства в сфері закупівель, забезпечити реалізацію прав та задовольнити потреби.
У судовому засіданні 29.04.2021 оголошувалась перерва до 10.06.2021о 12:30 год.
До суду 31.05.2021 позивачем подана відповідь на відзив в якій зазначає, що виконавчий комітет Нікопольської міської ради не є розпорядником коштів місцевого бюджету в частині відшкодування суб'єкту господарської діяльності різниці в тарифі на постачання теплової енергії, оскільки відповідні суми не було включено до місцевого бюджету. До позовної заяви позивачем було долучено копію рішення виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 07.10.2020 №882 "Про встановлення ТОВ "Титан Теплоенерго" тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії для об'єктів соціально-культурної сфери м. Нікополя та лист від заступника міського голови-начальника управління економіки, фінансів та міського бюджету від 21.12.2020 № 4095/20, адресований позивачу, в якому вказано, що всі видатки бюджету переглянуто та чітко прораховано, фінансування відбувається в межах економії та раціонального використання наявних коштів міського бюджету, у зв'язку з чим, нам запропоновано здійснити пошук іншого постачальника газового ресурсу за найнижчою ціною.
Позивач стверджує, що саме до компетенції відповідної ради віднесено питання щодо внесення змін до місцевого бюджету для здійснення будь-яких виплат на користь третіх осіб при умові, що такі витрати не були закладені у бюджеті відповідної ради. Таким чином, відповідач є належним.
Також позивач зазначає, що у зв'язку з тим, що нові тарифи відповідачем не були затверджені, позивачем були понесені збитки, оскільки теплова енергія відпускалася та відпускається за старим тарифом - 2 625, 43 грн. Так, за період листопад, грудень 2020 та січень 2021, ТОВ "Титан Теплоенерго" було надано послуги та поставлено 1113,688 Гкал теплової енергії, тому різниця між необхідними тарифами та встановленим старим (2625,43 грн.) тарифом призвела до того, що за листопад, грудень 2020 та січень 2021 позивачем недоотримано 184 723, 22 грн.
З приводу позиції відповідач, що даний спір нібито відноситься до дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, то повинен розглядатись в порядку адміністративного судочинства, позивач зазначає, що за змістом положень статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. З наведеної правової норми вбачається, що однією з підстав виникнення зобов'язання є заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від зобов'язань, які виникають із правомірних актів, цей вид зобов'язань виникає із неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Деліктне (позадоговірне) зобов'язання виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов'язальних правовідносин.
До суду 10.06.2021 надійшли заперечення відповідача на відповідь позивача на відзив в яких зазначає, що ст. 22 Бюджетного кодексу України, встановлює, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Так, до головних розпорядників бюджетних коштів відносяться в тому числі: виконавчі органи місцевих рад. Згідно з статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. З огляду на викладене, відповідач вважає, що позиція позивача, що Нікопольська міська рада є належною стороною у справі с хибною та безпідставною.
Крім того, відповідач зазначає, що позивач посилається на норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в редакції від 24.06.2004 №1875-IV, яка втратила чинність 01.05.2019. Норма даної статті передбачала, то у разі встановлення органом місцевого самоврядування тарифів на житлово-комунальні послуги на рівні, що унеможливлює отримання прибутку, орган, який їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між встановленим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг. При цьому, діючим Законом України "Про житлово-комунальні послуги" в редакції 09.11.2017 №2189-VІІІ вказаної норми не передбачено.
Також відповідач зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами у справі факту вчинення відповідачем протиправної поведінки у формі бездіяльності та невстановленні економічно обґрунтованого тарифу; не доведено розміру заявленої до стягнення суми; не доведено порядку дотримання самим позивачем процедури та строків, передбачені Порядком формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869, дотримання яких є необхідною передумовою для вирішення питання про включення вказаних витрат під час формування тарифів під час наступного чергового перегляду на наступний опалювальний період.
Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення у даному судовому засіданні.
У судовому засіданні 10.06.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши в судових засіданнях представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
На підставі заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан Теплоенерго" (далі - позивач) від 15.09.2020 щодо встановлення тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії для об'єктів соціально-культурної сфери м. Нікополя, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги", якою затверджено Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води (далі - Порядок 869), Порядку розгляду органами місцевого самоврядування розрахунків тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, а також розрахунків тарифів на комунальні послуги, поданих для їх встановлення, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12.09.2018 №239 (далі - Порядок 239) рішенням Виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 07.10.2020 № 882 "Про встановлення ТОВ "Титан Теплоенерго" тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії для об'єктів соціально-культурної сфери м. Нікополя" було встановлено для позивача тариф на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії в такому розмірі:
- на виробництво теплової енергії в розмірі - 2350,75 грн. за 1Гкал з ПДВ;
- на транспортування теплової енергії - 228,00 грн. за 1 Гкал з ПДВ;
- на постачання теплової енергії в розмірі - 46,68 грн. за ІГкал з ПДВ. Разом 2625,43 грн. за 1Гкал з ПДВ.
Даним рішенням визначено також структуру тарифу, а саме з яких показників він складається з розшифровкою собівартості та рентабельності в розмірі 2 %, що сумарно становить 79,75 тис. грн. (без ПДВ).
Листами (від 27.10.2020 № 27-1, 30.11.2020 № 29/11, 28.12.2020 № 28-2 та 28-3 21.01.2021 № 21-2) позивач звертався до Нікопольської міської ради (далі - відповідача) щодо встановлення (коригування) тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії для об'єктів соціально-культурної сфери м. Нікополя у зв'язку із змінами ціни на природній газ та електроенергію, які є складовими діючого тарифу.
У відповідях виконавчого комітету Нікопольської міської ради (від 06.11.2020 № 3602/20, 11.12.2020 № 4095/20, від 12.02.2021 № 589/21) позивачу надано інформацію щодо коригування тарифу у відповідності до Порядку 869 та Порядку 239.
Позивач звертався до відповідача з претензією №15-3 від 15.02.2021 про зобов'язання відшкодувати різницю в тарифах за листопад, грудень 2020 року та січень 2021 року в розмірі 184 723,22 грн. з ПДВ.
На адресу позивача виконавчим комітетом Нікопольської міської ради було спрямовано відповідь на претензію від 17.03.2021 № 1088/21 в якій було зазначено, що позивач має можливість скористатись правом, передбаченим п.108 Порядку 869, а саме провести аналіз витрат на придбання природного газу і електроенергії та перерахувати вартість газу та електроенергії після завершення опалювального періоду.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що у зв'язку з тим, що органом місцевого самоврядування встановлений економічно необґрунтований тариф, позивачем понесені збитки. Позивач зазначає, що дії відповідача порушили законні права та інтереси позивача, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Предметом доказування у справі є обставини понесення позивачем збитків у зв'язку із реалізацією теплової енергії за тарифами, які є нижче економічно обґрунтованого рівня.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
За приписами частин першої-третьої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до частини першої статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною (універсальною) саме в силу положень статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправна поведінка, 2) збитки, 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, 4) вина боржника.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Відсутність хоча б одного із зазначених елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Отже, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків, факт протиправної поведінки відповідача, а також причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та заподіяними збитками. Відповідачу, в свою чергу, потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 Цивільного кодексу України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України).
Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 24.07.2018 у справі №916/2408/17.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до частин першої, другої якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, стаття 1166 Цивільного кодексу України встановлює загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди так званої "деліктної шкоди". Загальною підставою застосування до правовідносин із завдання шкоди вказаної статті є відсутність договірних відносин між боржником (завдавачем шкоди) та кредитором (потерпілим).
Загальне правило вказаної статті встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.
Таким чином, для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 Цивільного кодексу України господарському суду необхідно встановити такі факти:
- неправомірність поведінки особи (неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, яка не відповідає вимогам закону, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії);
- наявність шкоди (під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права; у правовідносинах, що розглядаються, шкода це фактично міра відповідальності);
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою (є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди);
- вина завдавача шкоди (за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону, обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від її вини).
Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 12.11.2019 у справі №914/2436/18.
Відповідно до частини четвертої статті 47 Господарського кодексу України збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до цього Кодексу та інших законів.
За умовами частин першої, третьої статті 147 Господарського кодексу України майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 Цивільного кодексу України).
На відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 вказаного Кодексу допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органів місцевого самоврядування, у зв'язку з чим необхідною підставою для притягнення органу місцевого самоврядування до відповідальності у вигляді стягнення збитків є наявність трьох елементів цивільного правопорушення, а саме: неправомірна поведінка цього органу, наявність шкоди та причинного зв'язку між неправомірною поведінкою і заподіяною шкодою, при цьому довести наявність цих елементів повинен позивач. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяні збитки.
Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері встановлення тарифів.
Відповідно до п.п 2 п. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, послуги з постачання гарячої води, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), транспортні та інші послуги.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначено Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до повноважень органів місцевого самоврядування належать встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про теплопостачання" до основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належать, зокрема, встановлення для всіх категорій споживачів тарифів на теплову енергію і тарифів на виробництво теплової енергії (крім тарифів на теплову енергію, вироблену на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях та когенераційних установках) у порядку і межах, визначених законодавством.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.
Відповідно до ч. 15 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" встановлення тарифів на теплову енергію нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування та постачання не допускається.
Відповідно до ч. 18, 19 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" порядок відшкодування втрат підприємств, що виникають протягом періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення органом, уповноваженим встановлювати тарифи, визначається порядком формування тарифів. Спори щодо формування та встановлення тарифів на теплову енергію вирішуються в судовому порядку.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги" від 01.06.2011 № 869 затверджено Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води (далі - Порядок).
Постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 26 липня 2006 р. № 1010 і від 1 червня 2011 р. № 869" від 15.11.2017 року № 870 доповнено вищевказаний Порядок розділом такого змісту "Відшкодування втрат ліцензіатів, які виникають протягом періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення уповноваженим органом".
Відповідно до п. 106 Порядку розгляд розрахунків тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, поданих ліцензіатом (підприємством), здійснюється уповноваженим органом протягом одного календарного місяця, а у разі коригування тарифів - протягом десяти календарних днів з дня отримання відповідної заяви у порядку, встановленому Мінрегіоном.
Відповідно до п. 108 Порядку розрахунок втрат ліцензіатів (підприємств), які виникли протягом періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення уповноваженим органом (далі - втрати ліцензіатів (підприємств), здійснюється ліцензіатом (підприємством).
Розмір втрат ліцензіатів (підприємств) визначається виходячи з витрат, понесених ліцензіатом (підприємством) на виробництво/надання відповідного обсягу теплової енергії, послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води протягом періоду, який починається з дня подання ліцензіатом (підприємством) до уповноваженого органу заяви про встановлення тарифів до дня введення в дію тарифів, включаючи період розгляду розрахунків тарифів (але не більше періоду, визначеного у пункті 106 цього Порядку), встановлення та їх оприлюднення.
Витрати, на основі яких визначаються втрати ліцензіатів (підприємств), розраховуються згідно з вимогами цього Порядку за окремими складовими тарифів, вартість яких змінюється на загальнодержавному рівні.
Відповідно до п. 109 Порядку розрахунок розміру втрат ліцензіатів (підприємств) подається на погодження уповноваженому органу протягом десяти календарних днів з дня введення в дію тарифів.
Уповноважений орган погоджує зазначений розрахунок протягом одного календарного місяця.
Уповноважений орган може відмовити у погодженні розміру втрат ліцензіату (підприємству) у випадку, коли вони є необґрунтованими, розрахунок здійснено на основі недостовірних даних або такий розрахунок поданий на погодження з порушенням строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.
Відповідно до п. 110 Порядку втрати ліцензіатів (підприємств) включаються до складу тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води під час наступного (чергового) перегляду уповноваженим органом цих тарифів, крім випадку, коли відшкодування таких втрат здійснюється за рахунок відповідного місцевого бюджету.
У разі коли відшкодування втрат ліцензіатів (підприємств) здійснюється за рахунок місцевого бюджету, ліцензіат (підприємство) під час наступного (чергового) звернення до уповноваженого органу за встановленням тарифів подає разом з розрахунками, підтвердними матеріалами і документами копію рішення уповноваженого органу, яким передбачено відповідні видатки у місцевому бюджеті, та зазначає про це у заяві про встановлення тарифів.
Відповідно до п. 113 Порядку під час перегляду (у тому числі коригування) тарифів у період, протягом якого проводиться відшкодування втрат ліцензіатів (підприємств), уповноважений орган здійснює їх перерахування на основі наданих ліцензіатом (підприємством) розрахунків, враховуючи частину втрат, яка відшкодована, та частину втрат, яка підлягає відшкодуванню в подальшому.
Відповідно до п. 114 Порядку під час перегляду (у тому числі коригування) тарифів уповноважений орган аналізує структуру тарифів у частині відповідності/невідповідності фактичних витрат, понесених на виробництво відповідного обсягу теплової енергії, її транспортування та постачання, надання послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води протягом планованого періоду, та витрат, які було враховано у встановлених тарифах, і за результатами такого аналізу здійснює перерахування тарифу (у разі відхилення відповідних показників).
З аналізу положень вищевказаного Порядку вбачається, що ліцензіат (підприємство) має право на відшкодування втрат, які виникли протягом періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення уповноваженим органом. Такий розрахунок втрат здійснюється ліцензіатом (підприємством), виходячи з витрат, понесених ліцензіатом (підприємством) на виробництво/надання відповідного обсягу теплової енергії протягом періоду, який починається з дня подання ліцензіатом (підприємством) до уповноваженого органу заяви про встановлення тарифів до дня введення в дію тарифів, включаючи період розгляду розрахунків тарифів (але не більше періоду, визначеного у пункті 106 цього Порядку).
В подальшому розрахунок розміру втрат ліцензіатів (підприємств) подається протягом десяти календарних днів з дня введення в дію тарифів на погодження уповноваженому органу, який погоджує зазначений розрахунок або відмовляє у погодженні з підстав, передбачених абз. 3 п. 109 Порядку.
Втрати ліцензіатів (підприємств) включаються до складу тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії під час наступного (чергового) перегляду уповноваженим органом цих тарифів або, у випадку прийняття рішення уповноваженим органом, за рахунок відповідного місцевого бюджету.
Відповідно до ст. 15 Закону України "Про ціни і ціноутворення" Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов'язані відшкодувати суб'єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів. Установлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку.
Водночас стягнення збитків у вигляді різниці між розміром затвердженого тарифу та економічно обґрунтованим тарифом можливе лише у разі встановлення обставин протиправності рішень, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, тобто, відшкодування вищевказаної різниці в тарифі можливе за умови доведення як факту протиправності дій або бездіяльності органу місцевого самоврядування, так і факту встановлення вказаним органом економічно необґрунтованих тарифів.
При цьому визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у тому числі при вирішенні останнім питання щодо коригування державних регульованих цін (зокрема, тарифів на послуги теплопостачання), в силу закону є виключною компетенцією адміністративних судів, у зв'язку з чим обставини правомірності/протиправності поведінки органу місцевого самоврядування при здійсненні ним своїх владних управлінських функцій не можуть бути встановлені самостійно господарським судом, оскільки даний факт встановлюється лише в межах адміністративного провадження судом відповідної юрисдикції.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У матеріалах справи відсутні та позивачем до суду не подано належних у розумінні процесуального закону доказів на підтвердження протиправності поведінки відповідача, зокрема, чинного судового рішення, в якому були б встановлені вищенаведені обставини.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73-79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Відмовити в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан Теплоенерго" до Нікопольської міської ради про стягнення 184 723,22 грн. різниці в тарифі за листопад, грудень 2020 року та січень 2021 року.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.
Дата складення повного судового рішення - 15.06.2021.
Суддя Е.М. Бондарєв