Додаткова постанова
15.06.2021 року м.Дніпро Справа № 908/2283/20
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузнецова В.О.,
суддів Чередка А.Є., Коваль Л.А.
секретар судового засідання Крицька Я.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю “СІТІ СОУЛ” про ухвалення додаткового рішення у справі
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “СІТІ СОУЛ”, м. Київ
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “ІНЖЕНЕРНО-ПРОЕКТНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ “СПЕЦЗАХИСТ”, м. Запоріжжя
про стягнення 10 476 147,41 грн
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.06.2021 у даній справі у задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю “ІНЖЕНЕРНО-ПРОЕКТНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ “СПЕЦЗАХИСТ” відмовлено, рішення Господарського суду Запорізької області від 01.02.2021 залишено без змін.
Товариство з обмеженою відповідальністю “СІТІ СОУЛ” звернулось до Центрального апеляційного господарського суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у даній справі, в якій заявник просить вирішити питання про судові витрати та стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “ІНЖЕНЕРНО-ПРОЕКТНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ “СПЕЦЗАХИСТ” на користь товариства з обмеженою відповідальністю “СІТІ СОУЛ” витрати на правову допомогу у розмірі 418 521,00 грн.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 03.06.2021 призначено заяву до розгляду на 15.06.2021 на 12 годин 30 хвилин.
15.06.2021 у судове засідання з'явилися представники сторін, які надали відповідні пояснення.
Розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю “СІТІ СОУЛ” про ухвалення додаткового рішення у справі, колегія суддів враховує таке.
За приписами ч.1-3 ст.244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Водночас, у частині 5 наведеної правової норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі №922/2685/19.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
За ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.04.2021 між адвокатським об'єднанням "Офіс персонального обслуговування адвокатської фірми "Династія" та товариством з обмеженою відповідальністю "Сіті Соул" укладено договір про надання правової допомоги № 90, за умовами якого адвокатське об'єднання зобов'язується надавати клієнту правову допомогу в рамках проекту, щодо захисту інтересів клієнта в Центральному апеляційному господарському суді під час розгляду апеляційної скарги ТОВ “ІНЖЕНЕРНО-ПРОЕКТНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ “СПЕЦЗАХИСТ” на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.02.2021 у справі №908/2283/20 (п.2.1 договору).
У п.4.1 договору сторони погодили, що гонорар адвокатського об'єднання становить 418 521,00 грн, еквівалент якої становить 15 000 доларів США, за офіційним курсом Національного банку України на 26.04.2021 (27,9014 грн за 1 долар США).
Клієнт сплачує гонорар адвокатського об'єднання протягом 5 календарних днів з моменту укладення цього договору (п.4.2. договору).
На виконання умов договору товариством з обмеженою відповідальністю "Сіті Соул" сплачено адвокатському об'єднанню 418 521,00 грн, про що свідчить платіжне доручення №207 від 18.05.2021.
Відповідачем подані заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення.
В обґрунтування своєї правової позиції відповідач вказує, що при розгляді апеляційним судом даної справи, позивачем жодним чином не було зазначено, що докази, які підтверджують судові витрати будуть надані в подальшому.
Відповідач звертає увагу суду, що у відзиві на апеляційну скаргу позивач жодним чином не зазначив про наявність понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, не надав її орієнтовний розрахунок та жодним чином як у своєму відзиві, та і у судовому засіданні в апеляційній інстанції до закінчення судових дебатів не заявив про те, що ним будуть подані докази судових витрат на правову допомогу протягом 5 днів з дня ухвалення рішення, як те передбачене ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач зазначає про необґрунтованість розміру судових витрат на правову допомогу та їх неспівмірність, оскільки представником позивача з метою представництва інтересів останнього у суді апеляційної інстанції було вчинено лише дві дії, а саме: складання відзиву на апеляційну скаргу та представництво у судовому засіданні (одне).
Разом з тим, на думку відповідача, складання відзиву на апеляційну скаргу представником не потребувало досить значних зусиль та затрати великої кількості часу. Зміст відзиву на апеляційну скаргу не містить посилань на значну кількість правових позицій Верховного Суду або наведення численних норм законодавства, що регулюють дані правовідносини, а також на наведення численних доводів з обґрунтуванням позиції позивача про спростування тверджень апеляційної скарги. Зміст відзиву на апеляційну скаргу свідчить про те, що представником позивача не було вчинено жодних дій на самостійне автентичне складання відзиву, а лише здійснено копіювання змісту рішення суду першої інстанції та доповнено поодинокими загальними фразами, а також зроблено посилання на норму щодо вмотивованості судового рішення, яка є загально розповсюдженою у правовій практиці та відображена чи не в кожному судовому рішення, що знаходяться у відкритому доступі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
В судовому ж засіданні, представник позивача сказав лише декілька речень стосовно того, яка норма матеріального права повинна застосовуватися та, що рішення господарського суду є законним та скасуванню не підлягає.
У зв'язку з наведеним, за твердженням відповідач, заявлений розмір витрат на правову допомогу у розмірі 418 521,00 грн не відповідає співмірності із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, його обсягом, а також часу затраченим на виконання таких робіт (надання послуг).
Дослідивши заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Соул" про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 418 521,00 грн, подані відповідачем заперечення, колегія суддів приходить до висновку, що розмір заявлених позивачем витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 418 521,00 грн, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і неспіврозмірні з виконаною роботою у суді апеляційної інстанції, отже їх розмір є необґрунтованими у зазначеному вище розмірі.
З урахуванням наведеного, апеляційний господарський дійшов висновку, що заява про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню в сумі 8 000,00 грн, оскільки цей розмір судових витрат відповідає як критерію реальності понесення адвокатських витрат, так і критерію розумної необхідності таких витрат.
Колегія суддів звертає увагу відповідача, що аналіз частини 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України містяться у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 922/1897/18, від 24.12.2019 у справі № 909/359/19, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16223/18, від 21.05.2020 у справі №922/2167/19, від 10.12.2020 у справі № 922/3812/19.
Апеляційний господарський суд враховує, що право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу у визначених обсязі та формах, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами.
Згідно з ст.64 Конституції право кожного на правову допомогу в жодному випадку не може бути обмежено. Відповідно до Основного Закону положення «кожен має право на правову допомогу» (ч.1 ст.59) є нормою прямої дії (ч.3 ст.8), тому навіть за умови, якщо це право не передбачене відповідними законами чи іншими актами, особа не може бути обмежена в його реалізації.
Керуючись ст.ст.129,244,281 Господарського процесуального кодексу України суд, -
Заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Соул" про ухвалення додаткового рішення у справі №908/2283/20 задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “ІНЖЕНЕРНО-ПРОЕКТНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ “СПЕЦЗАХИСТ” (69002, м. Запоріжжя, вул. Запорізька, буд. 9, кв. 69, код ЄДРПОУ 37778452) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Соул" (04073, м. Київ, вул. Семена Скляренка, буд. 15, код ЄДРПОУ 37897422) витрати на оплату правничої допомоги в суді апеляційної інстанції у розмірі 8 000,00 грн.
Доручити Господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.
Додаткова постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Додаткова постанова складена у повному обсязі 16.06.2021
Головуючий В.О.Кузнецов
Судді А.Є.Чередко
Л.А.Коваль