проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"14" червня 2021 р. Справа № 922/3789/20
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О.,
при секретарі Голозубовій О.І.,
за участю представників сторін:
від позивача - Розщупкін С.В. - на підставі Ордеру серії КВ № 356100 від 19.04.2021р.;
від відповідача - Губський С.М. - на підставі довіреності № 3 від 01.12.2020р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Пологівський олійноекстракційний завод”, м.Пологи, Запорізька область, (вх. №1260 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 24.03.2021р. у справі №922/3789/20 (суддя Ольшанченко В.І., ухвалене в м.Харків о 16:36год., дата складення повного тексту - 05.04.2021р.)
за позовом: Приватного акціонерного товариства “Пологівський олійноекстракційний завод”, м.Пологи, Запорізька область,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Астеліт-Агро”, с.Сподобка, Харківська область,
про стягнення 2251889,50 грн.,-
Приватне акціонерне товариство “Пологівський олійноекстракційний завод” звернулось до господарському суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Астеліт-Агро”, в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Астеліт-Агро” неустойку в розмірі 570000,00грн. та збитки в розмірі 1681889,50грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки соняшника від 31.07.2020р. №17839ОЗ в частині поставки товару в обумовлені сторонами строки, всього згідно умов договору, відповідачем не було поставлено зерно в кількості 475,00тони (500,00тонн з допустимим відхиленням у поставці зерна - 5%), у зв'язку із чим, на підставі пункту 6.1. договору позивачем було нараховано неустойку в розмірі 570000,00грн.
Крім того, обґрунтовуючи розмір збитків у вигляді додаткових витрат в розмірі 1681889,50грн., позивач посилався на те, що внаслідок порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором, ПрАТ “Пологівський олійноекстракційний завод” було вимушено придбати аналогічну кількість соняшнику в іншого суб'єкта господарювання (альтернативного постачальника).
В період з 15.10.2020р. по 20.10.2020р. позивачем було придбано на умовах EXW у альтернативного постачальника Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма - Нива” соняшник в загальній кількості 500,00тон. Ціна придбання соняшнику склала 13000,00грн/т без ПДВ та відповідала середньо ринковій ціні, що склалась на той час на ринку соняшнику, що підтверджується експертним висновком Запорізької торгово-промислової палати №ОИ-6799 від 04.11.2020р.
Отже, розмір додаткових витрат, які поніс позивач у зв'язку із придбанням у альтернативного постачальника соняшнику становила 1681889,50грн. без врахування ПДВ, які складаються з 1) позитивної різниці між ціною за тонну соняшника за договором укладеним з відповідачем (9550,88грн. без ПДВ) та ціною за тонну соняшнику, що була сплачена Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю “Агрофірма - Нива” (13000,00грн. без ПДВ) помноженої на кількість (475т) непоставленого відповідачем зерна (1638332,00грн.) та 2) вартості витрат, понесених позивачем у зв'язку із доставкою цієї кількості соняшнику (475т) з місця поставки за умови EXW до місцезнаходження позивача (43557,50грн. без ПДВ).
Рішенням господарського суду Харківської області від 24.03.2021р. у справі №922/3789/20 в позові відмовлено повністю.
Відповідні висновки місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення збитків у вигляді додаткових витрат в розмірі 1681889,50грн. з посиланням на положення статей 11, 22, 525, 526, 530, 610, 611, 612, 629, 712, Цивільного кодексу України, статей 174, 193, 224,225 Господарського кодексу України, мотивовані тим, що позивачем не доведено невідворотності понесення збитків у сумі 1638332,00грн., оскільки останнім було здійснено закупівлю соняшника за максимальною ціною у визначений період часу, а також не доведено причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками щодо заявлених витрат на перевезення соняшника у сумі 43557,50грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в розмірі 570000,00грн. нарахованої на підставі пункту 6.1. договору, господарський суд першої інстанції керуючись положеннями частини 4 статті 612, частини 3 статті 613 та статі 615 Цивільного кодексу України виходив з того, що по-перше, пунктом 6.1 договору передбачено стягнення неустойки саме за не поставку зерна або поставку у меншій кількості, ніж зазначено у п. 1.1 договору, а не за порушення строків поставки зерна; по-друге, не виконання і прострочення виконання зобов'язання є різними порушеннями, а відтак за прострочення виконання зобов'язання не може бути застосована санкція, яка передбачена за не виконання зобов'язання; по-третє, зобов'язання залишається діючим і виконання його можливо у будь-який час до його припинення з підстав, передбачених діючим законодавством та договором.
Приватне акціонерне товариство “Пологівський олійноекстракційний завод” з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 24.03.2021р. у справі №922/3789/20 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи, а також наданим позивачем в обґрунтування позовних вимог доводам та доказам, що призвело до передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Зокрема, апелянт не погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в розмірі 570000,00грн. нарахованої на підставі пункту 6.1. договору, з тих підстав, що позивач не скористався передбаченим законом та договором правом відмови від договору або його розірвання внаслідок порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором, судова колегія вважає, що зобов'язання щодо поставки соняшнику не припинилось, що також кореспондується з положеннями пункту 7.2 договору, відповідно до якого закінчення строку дії договору не звільняє сторін від виконання своїх зобов'язань, які залишилися не виконаними.
Як стверджує апелянт, зміст статей 612 та 615 Цивільного кодексу України, на які посилався суд при ухваленні оскаржуваного рішення, як на підставу в задоволенні позовних вимог, свідчить про те, що чинне законодавство не передбачає, в якій формі та якими діями позивач мав підвереджувати свою відмову від договору.
Отже, відмова від договору (відмова від прийняття виконання зобов'язання) може проявлятись, зокрема у юридично значимих діях позивача, які в даному випадку полягають у зверненні до суду з відповідним позовом.
Крім того, апелянт не погоджується з висновком суду про те, що порушення відповідачем умов договору сталось з вини (внаслідок прострочення) позивача, оскільки останнім не було повернуто на адресу відповідача примірнику договору, та вважає помилковим висновок суду про те, що договором не передбачено право позивача на стягнення неустойки внаслідок порушення строків виконання відповідачем зобов'язання.
Окрім викладеного, апелянт також не погоджується з висновком суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення збитків у вигляді додаткових витрат в розмірі 1681889,50грн., з тих підстав, що позивачем не підтверджено розміру збитків, а також не доведено причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками.
Зокрема, апелянт вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами висновки суду про те, що позивачем було додано копію не підписаного сторонами будь-яким чином примірника договору поставки соняшника з альтернативним постачальником СТОВ “АФ “Нива” №17839ОЗ від 31.07.2020р., копії непідписаних договорів на перевезення вантажів автомобільним транспортом, з огляду на те, що зі змісту вказаних договорів вбачається, що вказані договори були укладені за домовленістю сторін в електронній формі та скріплені електронними цифровими підписами сторін, а також містять усі істотні умови визначені Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.
Апелянт також вважає помилковим висновок суду про ненадання доказів оплати поставленого соняшника альтернативним постачальником, оскільки наявні в матеріалах справи копії видаткових накладних, з урахуванням умов договору поставки соняшника №17839ОЗ від 31.07.2020р. є безумовним доказом на підтвердження вказаних обставин та не погоджується з висновком суду про те, що умовами договору №17839ОЗ поставки соняшника від 31.07.2020р. не було визначено, що поставка соняшника здійснюється за рахунок відповідача, оскільки погоджена сторонами поставка на умовах DAP (елеватор ПрАТ “Пологівський ОЕЗ” (місцезнаходження: 70600, Запорізька область, Пологівський район, м. Пологи, вул. Ломоносова, буд. 36), згідно з Інкотермс 2010, свідчить про протилежне.
Спростовуючи висновки місцевого господарського суду про недоведеність позивачем всіх елементів, за яких наступає цивільно- правова відповідальність відповідача у вигляді відшкодування збитків, апелянт наголошує на тому, що ним було надано всі необхідні документи для доведення факту наявності збитків у вигляді додаткових витрат через відмову відповідача щодо поставки зерна; протиправність поведінки відповідача полягає у невиконанні зобов'язання з поставки зерна за договором, позивач, в свою чергу, очікував на належне виконання взятих відповідачем на себе зобов'язань; причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками для позивача полягає в тому, що позивач був вимушений придбати аналогічну кількість сировини у альтернативного постачальника, протиправна поведінка відповідача призвела до того, що позивач придбав соняшник за більшою ціною та на інших умовах постачання, що призвело до значних витрат позивача; відповідач знав про своє зобов'язання з поставки зерна за договором, проте, навмисно відмовився від його виконання.
Окрім того, на підтвердження обґрунтованості розміру заявлених до стягнення з відповідача збитків, апелянтом було долучено до апеляційної скарги копію висновку економічної експертизи від 10.03.2021р. №1685/1686-20 проведеної Запорізьким відділенням Дніпропетровського науково дослідного інституту судових експертиз на його замовлення.
Зазначений доказ не було подано до місцевого господарського суду, однак, на думку апелянта, його дослідження має суттєве значення при вирішенні даної справи.
Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаюся судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Отже, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Колегія суддів зазначає, що апеляційним господарським судом в силу приписів Господарського процесуального кодексу України переглядаються виключно ті обставини, які були предметом розгляду місцевого господарського суду, у зв'язку із чим, надана апелянтом копія висновку економічної експертизи від 10.03.2021р. №1685/1686-20 проведеної Запорізьким відділенням Дніпропетровського науково дослідного інституту судових експертиз на його замовлення, не розглядається та не приймається судом в якості додаткового доказу.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.04.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства “Пологівський олійноекстракційний завод” на рішення господарського суду Харківської області від 24.03.2021р. у справі №922/3789/20; встановлено відповідачу у справі строк до 13.05.2021р. для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання та призначено справу до розгляду на 19.05.2021р.
14.05.2021р. відповідачем подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№5480), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства “Пологівський олійноекстракційний завод”, рішення господарського суду Харківської області від 24.03.2021р. у справі №922/3789/20 залишити без змін.
У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду, яке відбулось 19.05.2021р. було оголошено протокольну перерву до 14.06.2021р.
14.06.2021р. апелянтом подано до апеляційного господарського суду клопотання про приєднання доказів (вх.№6840), в якому просить суд визнати поважними причини неподання Приватним акціонерним товариством “Пологівський олійноекстракційний завод“ до господарського суду Харківської області та Східного апеляційного господарського суду (разом з апеляційною скаргою) витягу з висновку експерта Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № СЕ-19/108-21/4233-ДД, складеного 12.04.2021р. за результатами проведення судової технічної експертизи, витягу з висновку експерта Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № СЕ-19/108-21/4243-ПЧ, складеного 12.04.2021р. за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, а також копії ухвали господарського суду Запорізької області від 24.05.2021р. у справі № 908/268/21, дослідити вказані докази і надати їм оцінку.
В обґрунтування причин неможливості подання зазначених документів до господарського суду першої інстанції апелянт посилається на те, що зазначені документи були отримані після відкриття апеляційного провадження з розгляду апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства “Пологівський олійноекстракційний завод” на рішення господарського суду Харківської області від 24.03.2021р. у справі №922/3789/20.
Проте, дослідження вказаних доказів на думку апелянта, має значення для правильного з'ясування обставин справи, оскільки вони спростовують позицію відповідача щодо недійсності укладеного між сторонами договору поставки соняшнику від 31.07.2020р. №17839ОЗ.
Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаюся судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Отже, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Колегія суддів зазначає, що апеляційним господарським судом в силу приписів Господарського процесуального кодексу України переглядаються виключно ті обставини, які були предметом розгляду місцевого господарського суду, у зв'язку із чим, надані апелянтом документи не розглядаються та не приймаються судом в якості додаткових доказів.
Після оголошеної 19.05.2021р. в судовому засідання перерви, судове засідання було продовжено 14.06.2021р., представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 24.03.2021р. у справі №922/3789/20 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Представник відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, рішення господарського суду Харківської області від 24.03.2021р. у справі №922/3789/20 залишити без змін.
Враховуючи, що наявних матеріалів справи достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, а також, що сторони з'явились в судове засідання та надали пояснення в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як встановлено місцевим господарським судом, 31.07.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Астеліт-Агро” (надалі - постачальник) та Приватним акціонерним товариством “Пологівський олійноекстракційний завод” (надалі- покупець) було укладено договір №17839ОЗ поставки соняшника (надалі - договір т.1 а.с.13-16), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити в обумовлений договором строк соняшник врожаю 2020 року у заліковій вазі у кількості 500,00 тон +/- 5% від цієї кількості за вибором покупця (надалі - зерно), а покупець (позивач) зобов'язується прийняти зерно та сплатити постачальнику його вартість (пункт 1.1. договору).
Пунктом 2.1 договору визначено, що ціна однієї тони зерна (ціна договору) в національній валюті України з урахуванням податку на додану вартість становить еквівалент 405,00 доларів США (за офіційним курсом НБУ), що на дату вчинення (набрання чинності) договору без ПДВ складає 9344,25 грн, крім того ПДВ у розмірі 1868,85 грн, а разом 11213,11грн.
Сторони домовилися, що остаточне визначення ціни однієї тони зерна (ціни договору) здійснюється сторонами на дату поставки зерна (пункт 4.2 договору) з урахуванням офіційного курсу гривні щодо долару США, визначеного НБУ (www.bank.gov.ua) на зазначену дату.
Загальна вартість зерна розраховується шляхом множення фактично поставленої кількості зерна, вказаної в акті приймання-передачі зерна (п. 4.4 договору) на ціну однієї тони зерна, вказану у п. 2.1 договору або визначену у передбаченому п.п. 3.4 - 3.6 договору порядку (пункт 2.2 договору).
Згідно з пунктом 4.1 договору, поставка зерна здійснюється постачальником автомобільним транспортом на умовах DAP (елеватор ПрАТ “Пологівський ОЕЗ” (місцезнаходження: 70600, Запорізька область, Пологівський район, м. Пологи, вул. Ломоносова, буд. 36), згідно з Інкотермс 2010. Правила IСС з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі, за винятком застережень, прямо передбачених у договорі.
Відповідно до пункту 4.2 договору, зерно має бути поставлене постачальником у строк до 30 вересня 2020 року включно. В межах цього строку допускається поставка зерна частинами (партіями). Датою поставки зерна (його частини (партії) покупцю вважається дата оформлення постачальником видаткової накладної, яка підписана уповноваженим представником покупця. Право власності на зерно, а також ризики випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) зерна переходять від постачальника до покупця з дати поставки зерна.
Відповідно до пункту 5.1. договору, оплата покупцем загально вартості зерна здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений ним у відповідному рахунку на оплату. На кожну оплату, яку покупець зобов'язаний здійснити за договором, постачальник надає окремий рахунок на оплату.
Пунктом 5.2 договору визначено, що покупець здійснює оплату вартості поставленого зерна у розмірі 80% від його загальної вартості (п. 2.2 договору) протягом двох операційних (банківських) днів з дати поставки зерна покупцеві у кількості, зазначеній у п. 1.1 договору, надання постачальником видаткової (-их) накладної (-их), підписання сторонами акту (-ів) зниження ціни та акту приймання-передачі зерна.
Остаточний розрахунок за поставлене зерно здійснюється покупцем протягом 5 операційних (банківських) днів з дати отримання покупцем повідомлення (-нь) про реєстрацію податкової (-их) накладної (-их), виданої (-их) постачальником за фактом поставки загальної кількості зерна, в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкової (-их) накладної (-их) в електронному вигляді.
Згідно з пунктом 6.1 договору, у разі порушення постачальником своїх зобов'язань з поставки зерна, а саме: не поставки зерна або поставки зерна у меншій кількості, ніж зазначено в п. 1.1 договору (недопоставка), постачальник зобов'язаний відшкодувати покупцю неустойку у розмірі 1200,00 грн за кожну не поставлену (недопоставлену) тонну зерна та відшкодувати покупцю збитки, заподіяні порушенням відповідних зобов'язань.
Відповідно до пункту 6.4 договору, збитки за договором відшкодовуються у повній сумі понад штрафні санкції. Сплата штрафних санкцій, а також відшкодування збитків не звільняє сторони від виконання своїх зобов'язань за договором.
Пунктом 6.5 договору передбачено, що у разі порушення постачальником своїх зобов'язань за договором, покупець має право частково або повністю відмовитися від виконання своїх зобов'язань за договором та розірвати його.
У пункті 6.7 договору сторони передбачили, що усі спори, які можуть виникнути з договору або його приводу, сторони будуть намагатися вирішити шляхом переговорів. У разі якщо сторони не досягнуть згоди, спір підлягає розгляду у господарських судах України, згідно з діючим законодавством України.
Згідно з пунктом 7.2 договору, договір вважається вчиненим (набирає чинність) в день його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 10 жовтня 2020 року включно. Усі додатки до даного договору є його невід'ємною частиною.
Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від виконання тих зобов'язань, які залишилися не виконаними.
Як зазначав в позовній заяві позивач, 15.09.2020р., тобто до закінчення строку дії договору, ним було направлено на адресу постачальника лист за вих. №1980/04 (т.1 а.с.17), в якому просив належним чином виконати свої зобов'язання, передбачені договором поставки соняшника №17839ОЗ від 30.07.2020р.
Проте, постачальником відповіді на вказаний лист надано не було, як і не було виконано умов укладеного між сторонами договору в частині поставки товару, у зв'язку із чим, 08.10.2020р. заступником комерційного директора із закупівель ПрАТ “Пологівський ОЕЗ” Болговим А.А. було подано голові Правління ПрАТ “Пологівський ОЕЗ” службову записку №1930/1, в якій було повідомлено про невиконання відповідачем умов договору та з метою виключення ризиків, пов'язаних з невиконанням плану закупівель сировини на сезон 2020 - 2021 років просив погодити придбання соняшнику врожаю 2020 року у кількості приблизно 500 т в заліковій вазі в альтернативних постачальників на цих (DAP) або інших умовах за ціною, що склалася на день придбання (т.1 а.с.21).
09.10.2020р. головою Правління ПрАТ “Пологівський ОЕЗ” було видано розпорядження №419/1, в якому у зв'язку із повним невиконанням відповідачем та Приватним підприємством “Сподобівка Агро Плюс” договорів поставки соняшника про закупівлю соняшнику в загальній кількості 3000 тон, було доручено комерційному директору Лозиченку О.М. та заступнику комерційного директора Болгову А.А. організувати додаткову закупівлю соняшнику у альтернативних постачальників на запропонованих ними умовах та за цінами, що склалися на ринку соняшнику (т.1 а.с.22).
15.10.2020р. між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма - Нива” (надалі - постачальник) та Приватним акціонерним товариством “Пологівський олійноекстракційний завод” (надалі- покупець) було укладено договір поставки соняшника №18239ОС (т.1 а.с.23-26), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити в обумовлений договором строк соняшник врожаю 2020 року у заліковій вазі у кількості 500,00 тон +/- 5% від цієї кількості за вибором покупця (надалі - зерно), а покупець (позивач) зобов'язується прийняти зерно та сплатити постачальнику його вартість (пункт 1.1. договору).
Відповідно до п. 2.1 цього договору, ціна однієї тони зерна (ціна договору) без податку на додану вартість складає 13000,00 грн, крім того ПДВ у розмірі 2600,00 грн, а разом 15600,00 грн.
Згідно з пунктом 4.1 вищевказаного договору поставка зерна здійснюється на умовах ЕXW (Запорізька обл., Пологівський р-н, с. Вербове), згідно з Інкотермс 2010. Правила ІСС з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі, за винятком застережень, прямо передбачених у договорі.
Відповідно до пункту 5.1. договору, оплата покупцем загальної вартості зерна здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений ним у відповідному рахунку на оплату. На кожну оплату, яку покупець зобов'язаний здійснити за договором, постачальник надає окремий рахунок на оплату.
Пунктом 5.2 договору визначено, що покупець здійснює оплату вартості поставленого зерна у розмірі 80% від його загальної вартості (п. 2.2 договору) протягом двох операційних (банківських) днів з дати поставки зерна покупцеві у кількості, зазначеній у п. 1.1 договору, надання постачальником видаткової (-их) накладної (-их), підписання сторонами акту (-ів) зниження ціни та акту приймання-передачі зерна.
Остаточний розрахунок за поставлене зерно здійснюється покупцем протягом 5 операційних (банківських) днів з дати отримання покупцем повідомлення (-нь) про реєстрацію податкової (-их) накладної (-их), виданої (-их) постачальником за фактом поставки загальної кількості зерна, в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкової (-их) накладної (-их) в електронному вигляді (пункт 5.3. договору).
На підтвердження придбання позивачем у СТОВ “АФ “Нива” соняшнику врожаю 2020 року у заліковій вазі у кількості 500,00 тон, позивачем було додано до позовної заяви копії рахунків СТОВ “АФ “Нива” на оплату соняшнику врожаю 2020 року за договором №18239ОС від 15.10.2020 №55 від 15.10.2020 на суму 6240000,00 грн з ПДВ, №56 від 20.10.2020 на суму 1904916,00 грн з ПДВ та копії видаткових накладних на поставку позивачу соняшнику врожаю 2020 року за договором №18239ОС від 15.10.2020 №327 від 19.10.2020 на суму 2586128,00 грн з ПДВ, №329 від 20.10.2020 на суму 1594944,00 з ПДВ. (т.1 а.с.102-106).
Крім того, на підтвердження поставки зерна на умовах ЕXW, у відповідності до умов пункту 4.1. договору, позивачем було додано до позовної заяви: копію договору №1125/20 на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 26.08.2020р. з ФОП Балашовим О.В., копії підписаних сторонами заявки на перевезення №3 за період з 15.10.2020р. по 21.10.2020р. та копію ТТН №27 від 17.10.2020р.; копію договору №1124/20 на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 26.08.2020р. з ФОП Петренко С.В., копії підписаних сторонами заявок на перевезення №3 за період з 01.10.2020р. по 19.10.2020р., №4 за період з 19.10.2020р. по 26.10.2020р. та копії ТТН №25 від 17.10.2020р., №32 від 19.10.2020р., №37 від 19.10.2020р. №39 від 20.10.2020р.; копію договору №1128/20 на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 26.08.2020р. з ФОП Логвиненко П.О., копію підписаної сторонами заявки на перевезення №3 за період з 09.10.2020р. по 19.10.2020р. та копії ТТН №28 від 17.10.2020р., №34 від 19.10.2020р.; копію договору №1130/20 на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 26.08.2020р. з ФОП Корчагіним В.Ф., копії підписаних сторонами заявок на перевезення №3 за період з 09.10.2020р. по 26.10.2020р. та копію ТТН №35 від 19.10.2020р.; копію договору №1145/20 на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 28.08.2020р. з ТОВ “Полог постач”, копії підписаних сторонами заявок на перевезення №7 за період з 13.10.2020р. по 18.10.2020р., №8 за період з 19.10.2020р. по 23.10.2020р. та копії ТТН №29 від 17.10.2020р., №38 від 19.10.2020р., №40 від 20.10.2020р., №41 від 20.10.2020р.; копію договору №1126/20 на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 26.08.2020р. з ФОП Лозицьким Р.А., копію підписаної сторонами заявки на перевезення №11 за період з 15.10.2020р. по 19.10.2020р. та копію ТТН №33 від 19.10.2020р.; копію договору №1114/20 на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 25.08.2020р. з ФОП Пройда О.В., копію підписаної сторонами заявки на перевезення №4 за період з 01.10.2020р. по 19.10.2020р. та копії ТТН №26 від 17.10.2020р., №30 від 17.10.2020р., №31 від 19.10.2020р., №36 від 19.10.2020р. (т.1 а.с.27-101).
Звертаючись до суду з відповідним позовом позивач зазначав, що внаслідок порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором, ПрАТ “Пологівський олійноекстракційний завод” було вимушено придбати аналогічну кількість соняшнику в іншого суб'єкта господарювання (альтернативного постачальника).
Різниця між ціною (вартістю) соняшнику за договором поставки №17839ОЗ від 31.07.2020р. та ціною (вартістю) соняшнику, встановленою в договорі з придбання товару на заміну (договір №18239ОС від 15.10.2020р.), є збитками у вигляді додаткових витрат понесених внаслідок порушення відповідачем умов договору.
Сума даних збитків за розрахунком позивача складає 1638332,00грн. без ПДВ (13000,00грн. х 475 т) - (9550,88грн. х 475 т) = 1638332,00 грн.
Крім того, як стверджував позивач, додатково ним було понесено збитки у зв'язку з доставкою цієї кількості зерна з місця поставки за умовами EXW до місцезнаходження позивача у сумі 43557,50грн.
Отже, загальна сума збитків складає 1681889,50грн.
Окрім збитків у вигляді додаткових витрат понесених внаслідок порушення відповідачем умов договору, ПрАТ “Пологівський олійноекстракційний завод” також було заявлено до стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Астеліт-Агро” неустойку на підставі пункту 6.1. договору в розмірі 570000,00грн. (475 т х 1200,00 грн/т = 570000,00грн).
Рішенням господарського суду Харківської області від 24.03.2021р. у даній справі в позові відмовлено повністю, з підстав викладених вище (т.2 а.с.128-135).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як вірно зазначено місцевим господарським судом, різновидом договору купівлі-продажу є форвардний контракт, яким є договір №17839ОЗ поставки соняшника від 31.07.2020р.
Згідно з статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 629 Цивільного кодексу України встановлює обов'язковість договору для виконання сторонами.
Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до пунктів 3 та 4 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Згідно з частинами 1, 3 та 4 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Колегія суддів зауважує, що предметом позову у дані справі є вимога позивача про стягнення з відповідача збитків, спричинених, за твердженням позивача, внаслідок невиконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки соняшника від 31.07.2020р. №17839ОЗ в частині поставки товару в обумовлені сторонами строки, а також вимога про стягнення неустойки в сумі 570000,00грн. на підставі пункту 6.1. договору
За змістом статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Склад та розмір відшкодування збитків визначено положеннями статті 225 Господарського кодексу України, відповідно до якої до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
З огляду на зазначені положення чинного законодавства відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Протиправною поведінкою у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто обов'язок доказування покладається на сторони. Докази повинні бути належними та допустимими (статті 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України).
Зі змісту позовної заяви вбачається, що при зверненні до суду з відповідним позовом позивач зазначав, що у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, з метою зменшення невигідних майнових наслідків, було укладено договір з придбання соняшнику врожаю 2020 року з альтернативним постачальником СТОВ “Агрофірма “Нива” від 15.10.2020р. №18239ОС, на заміну того, що TOB “Астеліт-Агро” фактично відмовилось поставляти за договором поставки №17839ОЗ від 31.07.2020р.
Різниця між ціною (вартістю) соняшнику за договором поставки №17839ОЗ від 31.07.2020р. та ціною (вартістю) соняшнику, встановленою в договорі з придбання товару на заміну (договір №18239ОС від 15.10.2020р.), на думку позивача є збитками у вигляді додаткових витрат понесених внаслідок порушення відповідачем умов договору.
Збиток ПрАТ “Пологівський ОЕЗ” від закупівлі 1 тони насіння соняшнику за більш високою ціною складає 3449,12грн/т без ПДВ (13000,00грн./т - 9550,88грн/т).
Загальна сума збитків за розрахунком позивача складає 1638332,00грн. без ПДВ (13000,00грн. х 475 т) - (9500,88грн. х 475 т) = 1638332,00грн.
Крім того, за заявками на перевезення вантажів у період з 17.10.2020р. по 20.10.2020р. перевезення однієї тони насіння соняшнику зі складу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Нива” (с. Вербове, Пологівський р-н, Запорізька обл.) на елеватор ПрАТ “Пологівський ОЕЗ” (вул. Ломоносова, 36, м. Пологи, Пологівський район, Запорізька обл.) здійснювалось за ціною 110,04грн./т з ПДВ або 91,70грн. без ПДВ.
Додаткові витрати на транспортування насіння соняшнику зі складу постачальника на елеватор ПрАТ “Пологівський ОЕЗ” складають: 475,00 т х 91,70 грн./т = 43557,50грн. без ПДВ.
Отже, загальна сума збитків складає 1681889,50грн.
Судова колегія зазначає, що факт закупівлі позивачем соняшника за договором №18239ОС від 15.10.2020р. за ціною, вищою ніж була визначена в договорі №17839ОЗ від 31.07.2020р., підтверджується доданими до позову доказами.
Проте, на думку колегія суддів, в даному випадку відсутній причинний зв'язок між невиконанням відповідачем свого зобов'язання за договором та зазначеними позивачем додатковими витратами (різницею між вартістю товару за вищевказаним договором).
Так, в обґрунтування наявності прямого причинного зв'язку між порушенням відповідачем зобов'язання та понесеними збитками позивач посилався на те, що основним видом господарської діяльності позивача є переробка олійних культур (соняшнику та сої) з метою отримання високоякісних олій та шротів (основний вид господарської діяльності згідно публічних відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - виробництво олії та тваринних жирів (10.40)).
Характер діяльності позивача - постійний, за виключенням періодів, в яких здійснюються профілактичні та щорічний капітальний ремонт обладнання основного виробництва позивача. Планування діяльності позивач здійснює на підставі орієнтовного режиму роботи підприємства у відповідному сезоні переробки, який містить кількість соняшнику та сої, які планується закупити та переробити з метою отримання готової продукції (олії та шротів).
З метою забезпечення постійної, сталої та безперервної роботи позивач здійснює в запланованому ним режимі постійну закупівлю сировини (соняшнику та сої), при здійсненні закупівлі позивач орієнтується на середньоринкові ціни на сировину, що існують на ринку, а також на пропозиції, що надходять від конкурентів.
Досить поширеною практикою для позивача є укладення так званих “форвардних” контрактів, які укладаються до початку процесу збирання врожаю соняшнику (в процесі його дозрівання), предметом яких є купівля соняшнику за фіксованою ціною (з механізмом визначення ціни, заснованої на курсі іноземної валюти до гривні), метою яких є формування певної “запланованої” кількості сировини (в даному випадку соняшнику), яка збалансує інтенсивний період закупівлі (вересень - листопад кожного року) та створить так званий “резервний” фонд.
Відсутність запасів (“резервного фонду сировини”) змушує позивача купувати сировину (в тому числі соняшник) за існуючими (іноді дуже завищеними) цінами. При цьому, за відсутності запасів, позивач вимушений зупиняти виробництво. Простій виробничих потужностей позивача призводить до завдання останньому витрат, пов'язаних з оплатою праці персоналу, оплатою податків, оплатою утримання обладнання, тощо. Крім цього, зупинення виробничих потужностей в осінньо-зимовий період (період низьких температур) є технологічно неможливим.
У зв'язку з викладеним вище, будь-яка відмова будь-якого контрагента від постачання сировини (в тому числі соняшнику) є надзвичайною і аварійною ситуацією для позивача. Останнє пояснюється тим, що позивач існує в умовах наджорсткої конкуренції - нині в Україні існує дефіцит соняшнику, оскільки загальна сумарна (офіційна) кількість переробних потужностей в Україні перевищує загальний врожай сировини (соняшнику). При цьому, ця обставина для позивача ускладняється також наявністю збройної агресії Російської Федерації проти України і окупацією країною - агресором частини територій Донецької та Луганської областей, а також Криму, які територіально були зоною закупівлі сировини. При відмові будь-якого контрагента від постачання сировини (в тому числі соняшнику) позивач вимушений йти на будь-які кроки, аби тільки не допустити зупинки виробництва і завантажити власні потужності, виконавши затверджений ним орієнтовний план виробництва.
Враховуючи факт порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором, а саме не поставки зерна позивачу, останній, з вказаних вище причин, був вимушений придбати аналогічну кількість соняшнику у іншого суб'єкта господарювання (альтернативного постачальника).
Разом з тим, як вірно зазначено місцевим господарським судом, позивачем не було надано доказів, які б підтверджували: технічні можливості виробництва соняшникової олії позивачем, обсяги виробництва позивачем соняшникової олії, завантаженість виробничих потужностей позивача у спірний період часу, існуючий запас сировини на визначену договором дату виконання зобов'язання відповідачем, обсягів збуту продукції та її вартість, розмір отриманого прибутку від продажу олії.
Крім того, позивачем не надано розрахунку можливого ризику простою виробництва саме у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором.
З матеріалів справи також вбачається, що на підтвердження придбання соняшнику за ціною 13000,00грн./т без ПДВ, що відповідала середньоринковій ціні, що склалась на той час на ринку соняшнику, позивачем було додано до позовної заяви експертний висновок Запорізької торгово-промислової палати №ОИ-6799 від 04.11.2020р., відповідно до якого, вартість соняшника станом на жовтень 2020 року становить від 10500,00грн. (мінімальна вартість, без ПДВ) до 13750,00грн. (максимальна вартість, без ПДВ) (т.1 а.с.20)
Умовами укладеного між сторонами договору №17839ОЗ поставки соняшника від 31.07.2020р. було визначено вартість тони соняшника у сумі 9344,25 грн без ПДВ.
В той час, як позивачем було придбано соняшник у СТОВ “АФ “Нива” за ціною 13000,00грн., крім того ПДВ у розмірі 2600,00грн., а разом 15600,00грн.
Отже, рішення про закупівлю соняшника за максимально вищою ціною, яка діяла на той час - 13000,00грн. (без ПДВ) приймалось позивачем, у зв'язку з чим останній мав усвідомлювати досить велику різницю між вартістю тони соняшника за договором №17839ОЗ поставки соняшника від 31.07.2020р. та вартістю соняшника, придбаного у СТОВ “АФ “Нива”.
При цьому, позивачем не було надано доказів відсутності на ринку іншого постачальника соняшнику за такою ж ціною, яка була передбачена договором №17839ОЗ поставки соняшника від 31.07.2020р.
Крім того, позивачем жодним чином не було обґрунтовано укладання договору з СТОВ “АФ “Нива” на умовах ЕХW, а не на умовах DAP; неможливість укладання договору з іншими постачальниками на умовах DAP або відсутність таких постачальників на ринку.
Окрім викладеного, судова колегія звертає увагу на те, що пунктом 4.2 договору №17839ОЗ від 31.07.2020р., сторонами було погоджено строк поставки зерна включно до 30 вересня 2020 року, проте, позивачем не обґрунтовано підстав закупівлі соняшнику у іншого постачальника за договором №18239ОС від 15.10.2020р., в той час коли зобов'язання за договором ще не припинилось.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивачем жодним чином не було обґрунтовано необхідність укладення зазначеного вище договору поставки №18239ОС від 15.10.2020р. саме внаслідок непостачання аналогічного товару з боку відповідача за договором №17839ОЗ від 31.07.2020р.
Отже, за наведених обставин, придбання позивачем соняшника за договором №18239ОС від 15.10.2020р., а також витрати на транспортування зерна за вказаним договором, не можуть вважатись додатковими витратами, понесеними позивачем, внаслідок порушення зобов'язання відповідачем, а тому не є збитками у розумінні статі 22 Цивільного кодексу України та статей 224, 225 Господарського кодексу України.
Колегія суддів також зазначає, що відповідно до статі 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Отже, суб'єкт господарювання при здійсненні підприємницької діяльності має враховувати ризики, які з нею пов'язані, у тому числі у випадку невиконання контрагентами своїх договірних зобов'язань.
Отже, самий по собі факт невиконання постачальником свого зобов'язання щодо поставки товару не може автоматично викликати понесення збитків у покупця, натомість це може бути підставою для застосування штрафних санкцій.
Враховуючи вищенаведене, що позивачем не доведено невідворотності понесення збитків у сумі 1638332,00грн., а також не доведено причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками щодо заявлених витрат на перевезення соняшника у сумі 43557,50грн., колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність всіх елементів складу цивільного правопорушення в частині розміру понесених збитків та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, у зв'язку із чим підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідач на користь позивача збитків у загальній сумі 1681889,50грн. відсутні.
Поряд з цим, судова колегія погоджується з доводами апелянта про передчасність висновків місцевого господарського суду про те, що позивачем було додано копію не підписаного сторонами будь-яким чином примірника договору поставки соняшника з альтернативним постачальником СТОВ “АФ “Нива” №17839ОЗ від 31.07.2020р. та копії непідписаних договорів на перевезення вантажів автомобільним транспортом, оскільки зі змісту вказаних договорів вбачається, що вони були укладені за домовленістю сторін в електронній формі та скріплені електронними цифровими підписами сторін, а також містять усі істотні умови визначені Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.
Проте, вказані обставини не спростовують висновків суду про недоведеність позивачем невідворотності понесення збитків у сумі 1638332,00грн., а також не доведено причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками щодо заявлених витрат на перевезення соняшника у сумі 43557,50грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в розмірі 570000,00грн. нарахованої на підставі пункту 6.1. договору, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
За приписами статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Як було зазначено вище, пунктом 6.1 договору сторони погодили, що у разі порушення постачальником своїх зобов'язань з поставки зерна, а саме: не поставки зерна або поставки зерна у меншій кількості, ніж зазначено в п. 1.1 договору (недопоставка), постачальник зобов'язаний відшкодувати покупцю неустойку у розмірі 1200,00грн. за кожну не поставлену (недопоставлену) тонну зерна та відшкодувати покупцю збитки, заподіяні порушенням відповідних зобов'язань.
Разом з тим, судова колегія враховує, що згідно з частинами 1 та 3 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (частина 4 статті 612 Цивільного кодексу України).
Згідно з статтею 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.
Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Згідно з статтею 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження відмови позивача від прийняття виконання відповідачем зобов'язання визначеного умовами укладеного між сторонами договору поставки соняшника від 31.07.2020р. №17839ОЗ у відповідності до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України, як і не містять доказів на підтвердження відмови позивача від договору в порядку статті 615 Цивільного кодексу України та пункту 6.5. договору.
Оскільки позивач не скористався передбаченим законом та договором правом відмови від договору або його розірвання внаслідок порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором, судова колегія вважає, що зобов'язання щодо поставки соняшнику не припинилось, що також кореспондується з положеннями пункту 7.2 договору, відповідно до якого закінчення строку дії договору не звільняє сторін від виконання своїх зобов'язань, які залишилися не виконаними.
З огляду на вищевикладене, що зобов'язання за договором поставки соняшника від 31.07.2020р. №17839ОЗ залишається діючим та його виконання можливо у будь-який час до його припинення з підстав, передбачених діючим законодавством та договором, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача неустойки у сумі 570000,00грн.
Судова колегія зазначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 24.03.2021р. у справі №922/3789/20 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Пологівський олійноекстракційний завод” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 24.03.2021р. у справі №922/3789/20 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 16 червня 2021р.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий суддя О.В. Плахов
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя Н.О. Мартюхіна