вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" червня 2021 р. Справа№ 910/3616/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шаптали Є.Ю.
суддів: Тищенко А.І.
Куксова В.В.
при секретарі Токаревій А.Г.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 09.06.2021.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 у справі №910/3616/21 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бора",
Товариства з обмеженою відповідальністю "Дайтона груп"
про визнання недійсним договору, -
Позивачі звернулись до Господарського суду з позовом про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки.
В обґрунтування позовних вимог, позивачі посилаються на те, що оспорений договір суборенди безпосередньо порушує права та охоронювані Конституцією України та Законами України інтереси позивачів, оскільки вони проживають у безпосередній близькості до земельної ділянки - предмету договору суборенди.
Крім того, позивачі вказали на те, що останні використовують земельну ділянку (предмет оскарженого договору суборенди) для проведення особистого дозвілля, задоволення естетичних потреб, вигулу тварин та загалом як місце рекреації.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 у справі №910/3616/21 відмовлено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у відкритті провадження по справі.
Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просять скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 у справі №910/3616/21 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, порушено або неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена.
Скаржники зазначають, що суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Також вказують на те, що Соломянський суд м. Києва у справі №760/10469/20, виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, встановив, що відносини між ТОВ «Бора» та ТОВ «Дайтона Груп» є правовідносинами двох юридичних осіб щодо суборенди земельної ділянки, що виникла на підставі договору оренди, укладеного між ТОВ «Бора» та Київською міською радою. Тобто, між позивачами та відповідачами наявний спір щодо правочину, укладеного на виконання зобов'язання за договором оренди, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з приписами ГПК України.
29.03.2021 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 у справі №910/3616/21.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.03.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Куксов В. В., Яковлєв М. Л.
На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №910/3616/21 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв'язку з чим ухвалою від 30.03.2021 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №910/3616/21 на адресу Північного апеляційного господарського суду.
12.04.2021 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали вказаної справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 апеляційну ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 у справі №910/3616/21 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.
Через канцелярію Північного апеляційного господарського суду 05.05.2021 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків разом з заявою про поновлення пропущеного процесуального строку та заявою про звільнення від сплати судового збору.
Головуючий суддя Шаптала Є.Ю. з 23.04.2021року по 08.05.2021 року перебував у щорічній відпустці.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1880/21 від 12.05.2021, у зв'язку з перебуванням судді Яковлєва М. Л. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Тищенко А.І., Куксов В. В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про поновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 у справі №910/3616/21 задоволено та поновлено скаржникам пропущений процесуальний строк, задоволено клопотання про звільнення від сплати судового збору та звільнено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від сплати судового збору, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 у справі №910/3616/21, розгляд справи призначено на 09.06.2021, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом десять днів з дня вручення даної ухвали.
Відповідачі та третя особа своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
В судове засідання 09.06.2021 сторони своїх представників не направили, про день, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.
При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, дотримання якого є процесуальною гарантією дотримання прав сторін спору.
Дослідивши матеріали справи, з метою дотримання розумних процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути справу за відсутності представників сторін.
Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі місцевий господарський суд виходив з наступного.
За визначеннями позовної заяви предметом даного позову є отримання примусового захисту прав та законних інтересів двох фізичних осіб, які не пов'язані із здійсненням ними господарсько-правової діяльності.
Позивачі стверджують, що даний спір належить до юрисдикції господарських судів, оскільки згідно частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами скаржників, тому що договір суборенди земельної ділянки не є правочином, укладеним для забезпечення виконання основного зобов'язання.
Забезпечення виконання зобов'язань, зокрема, врегульовано главою 49 Цивільного кодексу України, правові приписи якої не відносять договори оренди (суборенди) до видів забезпечень. У той же час, за визначенням статті 792 Цивільного кодексу України договір оренди (суборенди) земельної ділянки є самостійним правочином, який за своєю правовою природою не може мати похідного характеру від іншого (основного) зобов'язання.
Позивачі вважають своє право порушеним, оскільки відповідачами вчинено правочин, направлений на забудову цієї території.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Згідно з положеннями ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;
3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;
4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;
5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;
6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;
8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;
9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;
11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;
12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;
13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;
14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;
15) інші справи у спорах між суб'єктами господарювання;
16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець;
17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
При цьому, у вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір господарськими, потрібно керуватися ознаками, наведеними у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28.05.1985 у справі «Ашингдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. United Kingdom)).
У рішенні від 22.12.2009 у справі «Безимянная проти Росії» (Bezymyannaya v. Russia) (заява № 21851/03) ЄСПЛ констатував порушення «самої суті права заявника на доступ до суду», а отже, порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, вказавши, що «заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони».
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04.12.1995 у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).
У відповідності до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У силу п.п.3, 6 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Тобто у порядку господарського судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
У статті 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Звідси загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ визначений за правилами іншого судочинства.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до пунктів 1, 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство.
Колегія суддів зазначає, що у даному випадку позивачі звернулись до господарського суду з позовом як фізичні особи. Позивачі не є підприємцями, спір не стосується корпоративних відносин, спір не ґрунтується на відносинах забезпечення виконання основного зобов'язання та не пов'язаний з банкрутством жодного з учасників.
Відповідно, даний спір не може бути розглянуто за правилами господарського судочинства.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Правила визначення юрисдикції відповідного позову встановлені процесуальними кодексами: стаття 19 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 19 Кодексу адміністративного судочинства України та стаття 20 Господарського процесуального кодексу України.
Загальна (цивільна) юрисдикція є всеохоплюючою; якщо справа не віднесена до юрисдикції інших (адміністративних чи господарських) судів, то вона підлягає розгляду загальним (цивільним) судом. Адміністративні суди вирішують публічно-правові спори (позови за участю суб'єкта владних повноважень). Господарські суди вирішують спори, що виникають при здійсненні господарської діяльності.
Господарський процесуальний кодекс України не відносить захист прав загального землекористування фізичних осіб - мешканців територіальної громади до юрисдикції господарських судів.
Відповідно, у даному випадку спір має бути розглянутим за правилами загальної юрисдикції в порядку Цивільного процесуального кодексу України судами загальної юрисдикції.
Довід скаржника про те, що суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи, відхиляється колегією суддів, оскільки договір суборенди земельної ділянки не є правочином, укладеним для забезпечення виконання основного зобов'язання.
Забезпечення виконання зобов'язань, зокрема, врегульовано главою 49 Цивільного кодексу України, правові приписи якої не відносять договори оренди (суборенди) до видів забезпечень. У той же час, за визначенням статті 792 Цивільного кодексу України договір оренди (суборенди) земельної ділянки є самостійним правочином, який за своєю правовою природою не може мати похідного характеру від іншого (основного) зобов'язання.
За суб'єктним складом даний спір є спором фізичних осіб (без правового статусу суб'єктів господарської діяльності) та юридичних осіб.
У відповідності до правового висновку Великої палати Верховного суду (зокрема, пункти 30-34 Постанови від 19.01.2021 у справі №916/661/20) критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Беручи до уваги викладене, судом апеляційної інстанції встановлено невідповідність висновків скаржників в частині віднесення процесуальним Законом даного спору, предметом якого є захист прав загального землекористування фізичних осіб, як членів місцевої територіальної громади населеного пункту, до юрисдикції господарських судів.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у відкриті провадження у даній справі.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшла висновку, що скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.
Дослідивши обставини справи, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 у справі №910/3616/21.
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому ухвала Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 у справі №910/3616/21 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для її скасування не вбачається.
Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 у справі №910/3616/21 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 у справі №910/3616/21 - залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/3616/21 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 11.06.2021
Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала
Судді А.І. Тищенко
В.В. Куксов