08.06.2021 Справа №607/10078/20
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого - судді Вийванко О. М.
за участю секретаря судового засідання Хримко У. А.
учасників справи
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення коштів, -
Позивач ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися в суд із позовом до відповідача ОСОБА_5 про стягнення коштів.
Посилаючись на те, що 30 липня 2018 року між позивачами та відповідачем було укладено договір позики, згідно якого позивачі передали відповідачу терміном на шість місяців з дня підписання розписки грошові кошти у розмірі 1900 доларів США, а останній отримав від них ці грошові кошти, і зобов'язався повернути їх у визначений строк. На підтвердження укладення договору позики та всіх його істотних умов відповідач 30 липня 2018 року власноручно написав розписку. Також сторони погодили, що за кожен день прострочення повернення грошових коштів відповідач зобов'язується сплачувати штрафні санкції в розмірі 5% відсотків від суми позики за кожний день прострочення.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 27.04.2020, справа №607/10886/19, рішення Тернопільського міськрайонного суду від 17 грудня 2019 року в частині стягнення із ОСОБА_5 в користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в рівних частках 5 процентів від суми позики за кожен день прострочення виконання зобов'язання у розмірі 8550 доларів США, на користь кожного по 4275 доларів США за період з 31 січня 2019 року по 01 травня 2019 року, скасувати і в цій частині постановити нове рішення, яким стягнути із ОСОБА_5 в користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в рівних частках 3% річних від суми позики за кожен день прострочення виконання зобов'язання у розмірі 14.21 доларів США, на користь кожного по 7,1 доларів США за період з 31 січня 2019 року по 01 травня 2019 року.
Таким чином підлягає стягненню з відповідача штрафні санкції в розмірі 5% відсотків від суми позики за кожний день прострочення.
У зв'язку з неповерненням позики та недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивачів кошти в розмірі 9 215 доларів США.
У судовому засіданні представник позивача зміст позовних вимог підтримав з підстав та обґрунтувань, викладених у позові, та просить його задовольнити.
Відповідач подав відзив на позов у якому позовні вимоги не визнав повністю і заперечує щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Виходячи з того, що позивачем не доведено та не підтверджено доказами, що зобов'язання за договором позики сплатити 5 процентів від суми позики за кожен день прострочення, що в підсумку за три місяці прострочення перевищує основний борг в чотири рази, має компенсаційний, а не штрафний характер. Таким чином безпідставно було брати в основу розрахунку 5 процентів за кожен день прострочення виконання зобов'язання. Тому просять відмовити у задоволенні позову.
У судовому засіданні представник відповідача підтримав відзив на позов і просить з мотивів та підстав викладених у відзиві на позов, відмовити у задоволенні позову.
Позивач відповідь на відзив не подав.
При розгляді справи судом учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши об'єктивно та оцінивши зібранні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено фактичні обставин справи та зміст спірних правовідносин.
30 липня 2018 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір позики, згідно якого відповідач ОСОБА_5 отримав у борг кошти в розмірі 1900 доларів США строком на шість місяців з дня підписання розписки.
На підтвердження укладення договору позики та всіх його істотних умов ОСОБА_5 30 липня 2018 року власноручно написав розписку.
Крім того, в розписці передбачена відповідальність за прострочення повернення грошових коштів: 5% від суми позики за кожний день прострочення.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.
Згідно статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до частини першої та третьої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно частини першої статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частина 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковий до виконання сторонами.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику грошові кошти у такій самій сумі у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 17 грудня 2019 року, №607/10886/19, вирішено: стягнути із ОСОБА_5 в користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в рівних частках борг за договором позики від 30 липня 2018 року у розмірі 1 900 доларів США, на користь кожного по 950 доларів США та 5 процентів від суми позики за кожен день прострочення виконання зобов'язання у розмірі 8550 доларів США, на користь кожного по 4275 доларів США за період з 31 січня 2019 року по 01 травня 2019 року.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 27.04.2020, справа №607/10886/19, рішення Тернопільського міськрайонного суду від 17 грудня 2019 року в частині стягнення із ОСОБА_5 в користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в рівних частках 5 процентів від суми позики за кожен день прострочення виконання зобов'язання у розмірі 8550 доларів США, на користь кожного по 4275 доларів США за період з 31 січня 2019 року по 01 травня 2019 року, скасувати і в цій частині постановити нове рішення, яким стягнути із ОСОБА_5 в користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в рівних частках 3% річних від суми позики за кожен день прострочення виконання зобов'язання у розмірі 14.21 доларів США, на користь кожного по 7,1 доларів США за період з 31 січня 2019 року по 01 травня 2019 року.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Із статей 610, 611 ЦК України вбачається, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов'язання.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 27.04.2020, справа №607/10886/19, будо встановлено, що в позовній заяві позивачі самі визначили правову природу відповідальності в розписці за прострочення виконання грошового зобов'язання, як «штрафні санкції». Крім того, відповідач, який склав розписку, в апеляційній скарзі визначив правову природу відповідальності за порушення грошового зобов'язання як пеню.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
З наданого позивачем розрахунку нарахованої неустойки вбачається, що сума нарахованої неустойки становить 9 215 доларів США, що складає 245 119,00 грн. за період з січня 2020 по квітень 2020 року.
Суд зазначає, що пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов'язання, а тому нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України.
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).
Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.
Судом встановлено, що відповідач прострочив виконання зобов'язання по поверненню позики у сумі 1 900 доларів США, пеню за прострочення зобов'язання позивачами визначено у розмірі 9215 доларів США за період з січня 2020 по квітень 2020 року. Відповідач повернув суму боргу позивачам в розмірі 1 900 доларів США, що не заперечується сторонами.
Таким чином, суд зазначає, що заявлений позивачем розмір пені, більш ніж чотири рази перевищує суму позики, а тому суд вважає, що такий розмір пені визначений позивачем не відповідає завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи, враховуючи, що відповідач погасив борг в розмірі 1900 доларів США, а тому слід зменшити розмір неустойки до 15 000,00 грн., що відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві.
Аналізуючи вищенаведені обставини, суд приходить до переконання, що у даному випадку мають місце порушення з вини відповідача прав позивачів щодо порядку погашення заборгованості, та вважає, що позов підлягає до задоволення, та стягнення з відповідача на користь позивачів в рівних частинах, кошти в розмірі 15 000,00 грн.
Відповідно до частин 1 і 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно зі статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, а саме: на 6,09 % (розрахунок 15000,00 грн (задоволена частинна вимог): 246 409,10 грн (ціна позову)) х 100 = 6,09 %.
Згідно ст. 141 ч. 1, ч. 13 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати в розмірі 150,06 грн (6,09% від 2464,09 грн), виходячи з принципу пропорційності до задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10 - 13, 76-82, 89, 141, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, ст. ст. 525, 526, 530, 549 - 551, 610, 611, 612, 614, 625, 629, 1046 - 1050 ЦК України, суд, -
Задовольнити частково позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення коштів.
Стягнути з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в рівних частинах, кошти в розмірі 15 000,00 грн (п'ятнадцять тисяч гривень 00 копійок), сплачений судовий збір в розмірі 150,06 грн. (сто п'ятдесят гривень гривень 06 копійок).
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Повний текст рішення суду складено та підписано 15 червня 2021 року.
Головуючий суддяО. М. Вийванко