Справа № 522/21573/20
Провадження № 1-кп/522/439/21
15 червня 2021 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретарів судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12020165500000681 від 20.08.2020 року відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Одеса, офіційно не працевлаштованого, з середньою освітою, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 22.11.2013 року Малиновським районним судом м. Одеси за ч. 2 ст. 187, ст. 69, ч. 2 ст.186, ч. 1 ст. 70 КК України до 5 років позбавлення волі, звільнений по відбуттю строку покарання 22.11.2013 року;
- 18.05.2015 року Малиновським районним судом м. Одеси за ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 70 КК України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, звільнений по відбуттю строку покарання 11.01.2016 року,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
19.08.2020 приблизно о 16:30 годині ОСОБА_4 , знаходячись за адресою: м. Одеса, площа Старосінна, заздалегідь маючи злочинний умисел, спрямований на таємне викрадання чужого майна, де підшукував майно, яким можливо незаконно заволодіти.
В цей час, ОСОБА_4 помітив ОСОБА_7 , яка стояла на трамвайній зупинці та чекала транспорт, у якої на спині знаходився рюкзак темно-зеленого кольору, в якому в правій кишені знаходився - мобільний телефон «Айфон 11» фіолетового кольору 64 ГБ., ІМЕІ НОМЕР_1 , вартістю 22,999 гривень, в свою чергу ОСОБА_4 вирішив скористатися цим та визначив зазначений мобільний телефон предметом свого злочинного посягання.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, повторно, переслідуючи корисливі мотиви, ОСОБА_4 , будучи впевненим, що за ним ніхто не спостерігає та його дії носять таємний характер, скориставшись необачністю ОСОБА_7 , дочекавшись допоки остання почне заходити до салону трамваю, підійшов до неї ззаду та відкривши кишеню рюкзака таємно викрав з відти мобільний телефон «Айфон 11» фіолетового кольору 64 ГБ. ІМЕІ НОМЕР_1 , вартістю 22,999 гривень, який належить останній.
Виконавши усі дії, спрямовані на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_4 залишив місце вчинення ним кримінального правопорушення разом із викраденим майном, яким в подальшому розпорядився на власний розсуд.
Даним кримінальним правопорушенням потерпілій ОСОБА_7 спричинено матеріальний збиток на суму 22,999 гривень.
Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно.
У судовому засіданні ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся та підтвердив суду такі встановлені під час досудового розслідування фактичні обставини, а саме: 19.08.2020 приблизно о 16:30 годині ОСОБА_4 , знаходячись за адресою: м.Одеса, площа Старосінна, помітив ОСОБА_7 , яка стояла на трамвайній зупинці та чекала транспорт, та скориставшись необачністю ОСОБА_7 , підійшов до неї ззаду та відкривши кишеню рюкзака таємно викрав з відти мобільний телефон «Айфон 11».
Прокурор просив суд визнати ОСОБА_4 винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком три роки зі звільненням від відбування покарання з іспитовим строком два роки.
Потерпіла ОСОБА_7 у судове засідання не з'явилася, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, у якій зазначила, що матеріальний збиток їй обвинуваченим ОСОБА_4 відшкодовано, просила застосувати до ОСОБА_4 покарання на розсуд суду.
Під час судового засідання, встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 та інші учасники кримінального провадження правильно розуміють зміст фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються. Судом встановлено, що відсутні сумніви у добровільності позиції обвинуваченого та інших учасників судового розгляду. З урахуванням думки прокурора, обвинуваченого, суд відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчинені кримінального правопорушення за ч.2 ст. 185 КК України повністю доведена та його дії правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 185 КК України, оскільки він повторно вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку).
Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , передбачені ст. 67 КК України, судом не встановлені.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , передбаченими ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття обвинуваченого, добровільне відшкодування завданого збитку.
При визначенні мотивів призначення покарання суд керується наступним.
Відповідність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника визначена насамперед ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права вимагає від держави його втілення шляхом запровадження ідей соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003 у справі «Про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора»: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах».
Вимога додержуватись справедливості під час застосування кримінального покарання закріплена і в міжнародних документах з прав людини, зокрема, у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.), статті 14 Міжнародного пакту про громадські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, відповідно до яких кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
З наведених положень закону про кримінальну відповідальність і роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України вбачається, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись лише загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК), призначати покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання, а визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні, є важливою вимогою принципового характеру, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо певної особи, яка вчинила злочин.
Тому призначення покарання повинно максимально сприяти досягненню мети покарання, якою, як зазначено, є не лише кара, а й виправлення засудженого. З огляду на конкретні обставини кримінального провадження, зважаючи на необхідність та доцільність застосування покарання, враховуючи суспільну небезпечність обвинуваченого, суд може, а в деяких випадках, за наявності передбачених кримінальних законом обставин, зобов'язаний звільнити обвинуваченого від покарання та від його відбування.
Відповідно до ст. ст. 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Питання звільнення від відбування покарання з випробуванням врегульоване статтею 75 КК України, відповідно до якої, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Суд, при обранні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 у відповідності до вимог ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого, особу обвинуваченого, та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
З урахуванням наведених положень законодавства, при призначенні покарання суд враховує, що обвинувачений скоїв нетяжкий злочин.
В свою чергу, ОСОБА_4 є раніше судимою особою: 22.11.2013 року Малиновським районним судом м. Одеси за ч. 2 ст. 187, ст. 69, ч. 2 ст.186, ч. 1 ст. 70 КК України до 5 років позбавлення волі, звільнений по відбуттю строку покарання 22.11.2013 року; 18.05.2015 року Малиновським районним судом м. Одеси за ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 70 КК України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, звільнений по відбуттю строку покарання 11.01.2016 року.
Також суд бере до уваги і зміст обвинувачення, яке складається з одного епізоду та те, що обвинувачений ОСОБА_4 повністю відшкодував матеріальний збиток потерпілій ОСОБА_7 .
У вчиненому злочині обвинувачений ОСОБА_4 щиро покаявся, активно сприяв суду у встановленні фактичних обставин справи.
Щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, виходячи зі змісту п. 1 ч. 1 ст. 66 КК, є самостійними обставинами, які пом'якшують покарання. Як неодноразово зазначав Верховний Суд, врахування кожної з них при призначенні покарання, за умови встановлення їх наявності у кримінальному провадженні, є обов'язковим для суду, незалежно від тяжкості вчиненого злочину та повторності його вчинення. Вказані форми посткримінальної поведінки особи свідчать про те, що в особі винного відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності. Визнання даних обставин такими, що пом'якшують покарання, стимулює осіб, які вчинили злочини, до критичної переоцінки своєї діяльності, а також сприяє своєчасному розкриттю злочинів.
Згадані пом'якшуючі обставини, а також відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , який має постійне місце проживання, роботу, хоча й у відсутність офіційного працевлаштування, відсутність обставин, що обтяжують покарання, в своїй сукупності та співвідношенні істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та дають суду підстави для призначення обвинуваченому покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції частини статті обвинувачення, а саме - строком на 3 (три) роки, та звільнення особи від відбування покарання з випробуванням строком на 2 (два) роки.
Застосування інституту звільнення від відбування покарання, яке має бути індивідуальним щодо кожної особи, на думку суду, не зашкодить реалізації цілей покарання, сприятиме виправленню обвинуваченого без ізоляції від суспільства та попередженню скоєння ним нових злочинів.
У той же час, відповідно до вимог ст. 76 КК України, з метою контролю за поведінкою засудженого для встановлення факту його виправлення, суд вважає за необхідне покласти на засудженого ОСОБА_4 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Питання речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.
Цивільні позови у кримінальному проваджені не заявлялися.
Відомостей про процесуальні витрати суду не надано.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368- 371, 374 КПК України,
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування покарання, встановивши йому іспитовий строк 2 (два) роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Речовий доказ: мобільний телефон «Айфон 11» фіолетового кольору 6 Гб, IMEI НОМЕР_1 , - вважати повернутим власнику ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Суддя ОСОБА_1