Справа №521/708/21
Пр. №2/521/2229/21
09 червня 2021 року м. Одеса
Малиновський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді - Сегеди О.М.,
при секретарі - Ткач А.О., за участю:
представника позивача - адвоката Шестопалова О.О.,
представника відповідача - адвоката Довженка О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені по аліментам,
встановив:
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 , посилаючись на те, що з відповідачем у справі вона з 01 серпня 1998 року по 13 березня 2013 року перебувала в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 14 березня 2013 року був розірваний.
В період шлюбу у них народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з матір'ю.
Зазначала, що постановою Одеського апеляційного суду від 13 травня 2020 року по справі №521/7309/18 з ОСОБА_2 на її користь були стягнуті аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2500,00 грн. щомісячно, починаючи з 02 травня 2018 року й до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказувала, що на дату вступу постанови Одеського апеляційного суду від 13 травня 2020 року у законну силу, сума заборгованості відповідача по аліментам становила 58660,00 грн.
Позивачка стверджувала, що оскільки заборгованість відповідача зі сплати аліментів за період з 02 травня 2018 року по 16 квітня 2020 року виникла з вини відповідача, то останній зобов'язаний сплатити на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 13 травня 2020 року по 23 липня 2020 року, так як погасив заборгованість по сплаті аліментів 23 липня 2020 року в розмірі 23731,00 грн., та 30 липня 2020 року в розмірі 34929,00 грн.
Отже, відповідно до розрахунку загальна сума неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за період з 13 травня 2020 року по 23 липня 2020 року складає 44093,63 грн.
Посилаючись на вищевказані обставини, позивачка просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 13 травня 2020 року по 23 липня 2020 року в розмірі 44093,63 грн. та судові витрати.
Ухвалою суду від 01 лютого 2021 року по справі було відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с. 13-14).
Ухвалою суду від 01 березня 2021 року було задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування матеріалів виконавчого провадження (а.с.23-24).
Ухвалою суду від 23 квітня 2021 року підготовче провадження по справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті (а.с. 87-88).
Представник позивачки, діючий за ордером від 19 січня 2021 року, в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити у повному обсязі (а.с. 9).
Представник відповідача, діючий на підставі ордера від 15 березня 2021 року, в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні (а.с. 32, 33).
Раніше надав відзив на позов, в якому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с. 37-40).
Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються главою 15 Сімейного кодексу України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються зазначені правовідносини.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню непідлягають, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна із сторін повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що сторони у справі є батьками малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 14 березня 2013 року шлюб між сторонами був розірваний.
Встановлено, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2019 року з відповідача на користь позивачки на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , були стягнуті аліменти в розмірі 5000,00 грн. щомісячно, починаючи з травня 2018 року й до досягнення дитиною повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). В задоволенні позову ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості зі сплати аліментів та пені - відмовлено (а.с. 68-69).
Постановою Одеського апеляційного суду від 13 травня 2020 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2019 року змінено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивачки аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2500,00 грн. щомісячно, починаючи з 02 травня 2018 року й до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . В решті рішення залишено без змін (а.с. 70-72).
Встановлено, що на виконання постанови Одеського апеляційного суду від 13 травня 2020 року, 03 червня 2020 року Малиновським районним судом м. Одеси було видано виконавчий лист №521/7309/18 від 03 червня 2020 року (а.с. 67).
Судом встановлено, що на виконанні у Першому Приморському відділі державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебувало виконавче провадження з виконання виконавчого листа №521/7309/18 від 03 червня 2020 року, виданого Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивачки аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2500,00 грн. щомісячно, починаючи з 02 травня 2018 року й до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 65).
18 червня 2020 року постановою державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було відкрито виконавче провадження ВП №62365482 (а.с. 77).
Зі змісту розрахунку заборгованості по аліментам від 10 липня 2020 року, виданого державним виконавцем Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), вбачається, що станом на 10 липня 2020 року у ОСОБА_2 за період з 02 травня 2018 року по 16 квітня 2020 року виникла заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 58660,00 грн. (а.с. 78).
За твердженням позивачки зазначена заборгованість виникла з вини відповідача, оскільки останній з 02 травня 2018 року по 16 квітня 2020 року аліменти за постановою Одеського апеляційного суду від 13 травня 2020 року не виплачував.
В обґрунтування своїх заперечень, викладених у відзиві на позов, відповідач стверджував, що заборгованість по аліментам виникла не з його вини, оскільки після отримання постанови Одеського апеляційного суду від 13 травня 2020 року, розрахунку заборгованості та вимоги виконавця про сплату аліментів, він 14 липня 2020 року направив електронною поштою на електронну адресу виконавчої служби заяву з проханням розстрочити оплату заборгованості частинами, у зв'язку з відсутністю коштів (а.с. 80), а 23 липня 2020 року перерахував на рахунок Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - 24000,00 грн., а 30 липня 2020 року - 34929,00 грн.
Тобто, 30 липня 2020 року він повністю сплатив заборгованість по аліментам, яка виникла не з його вини, а оскільки остаточне рішення суду щодо стягнення аліментів було винесено тільки 13 травня 2020 року.
Крім того, виконавче провадження №62365482 було відкрито тільки 18 червня 2020 року, а постанову про відкриття виконавчого провадження він отримав тільки 14 липня 2020 року.
Також зазначав, що після повідомлення його про відкриття 18 червня 2020 року виконавчого провадження №62365482, він протягом 16 днів сплатив всю суму боргу.
На підтвердження сплати аліментів, відповідач разом з відзивом на позов надав копії квитанцій про сплату аліментів на рахунок Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а.с. 54, 55).
Відповідно до платіжних квитанцій, відповідач за період з 23 липня 2020 року по 30 липня 2020 року включно сплатив аліменти на утримання дитини в розмірі 58929,00 грн., а саме: 23 липня 2020 року - 24000,00 грн.; 30 липня 2020 року - 34929,00 грн.
Судом встановлено, що розпорядженням державного виконавця №62365482 від 29 липня 2020 року грошові кошти в розмірі 23931,00 грн. були перераховані на користь позивачки (а.с. 81).
Розпорядженням державного виконавця №62365482 від 19 серпня 2020 року грошові кошти в розмірі 34929,00 грн. були перераховані на користь ОСОБА_1 (а.с. 82).
Встановлено, що 20 серпня 2020 року постановою державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №521/7309/18 від 03 червня 2020 року, виданого Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивачки аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2500,00 грн. щомісячно, починаючи з 02 травня 2018 року й до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , було закінчено, припинено чинність арешту майна боржника та скасовані інші заходи примусового виконання рішення (а.с. 83 звор.).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов'язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.
Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 182 СК України).
У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.
Тобто, в разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, наслідком чого є відповідальність у вигляді неустойки.
Згідно з частиною першою статті 196 СК України (в редакції до 07 липня 2017 року) при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Згідно абзацу першого частини першої статті 196 СК України (в редакції із 07 липня 2017 року) у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Перелік причин, з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів, не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
Сімейним кодексом України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Отже, відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов'язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц (провадження №14-616цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі №6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі №6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі №6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі №6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.
Отже, правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.
Таким чином, загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою:
p = (A1 х 1% х Q1) + (A2 х 1% х Q2) + ……. (An х 1% х Qn), де:
p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;
A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць;
Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць;
A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць;
Q2 - кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;
An - нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;
Qn - кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.
Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини четвертої статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом.
Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду визначений у статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі - Закон №606-XIV) та статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закону №1404-VIII).
У частині третій та дев'ятій статті 74 Закону №606-XIV та частині третій та восьмі статті 71 Закону №1404-VIII передбачено, що розмір заборгованості із сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. У разі визначення суми заборгованості у частці від заробітку (доходу) розмір аліментів не може бути менше встановленого Сімейним кодексом України. Спір щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не оскаржував розрахунок заборгованості, складений державним виконавцем.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 22 своєї Постанови «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року №3 передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками.
В інших випадках, як вказано в п. 22 зазначеної постанови, стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених ст. 197 СК України умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність вини відповідача у наявності заборгованості по аліментам на утримання дитини, оскільки доводи відповідача про те, що заборгованість виникла в результаті тривалого розгляду справи про стягнення аліментів, підтверджуються матеріалами справи.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до змісту ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Від сплати судового збору позивачка звільнена на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 15, 16, 180, 195, 196 Сімейного кодексу України, ст. ст. 4, 12, 13, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені по аліментам - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 15 червня 2021 року.
Суддя: О.М. Сегеда