Житомирський апеляційний суд
Справа №279/476/17 Головуючий у 1-й інст. Шульга О. М.
Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М.
15 червня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т. М.,
суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І.
за участю секретаря Трикиши Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №279/476/17 за позовом публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 липня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Шульги О.М. в м. Коростені,
У лютому 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приват Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначало, що 22 березня 2012 року між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н, за яким відповідач отримав кредит в розмірі 1 800 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Зазначало, що ОСОБА_1 погодився з тим, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови та Правила), Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, складає між ним і банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 31 грудня 2016 року виникла заборгованість за кредитним договором в розмірі 12 600,95 грн, з яких: 1 861,32 грн - заборгованість за кредитом; 7 043,39 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 620 грн - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина); 576,24 грн - штраф (процентна складова). Враховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 12 600, 95 грн та понесені судові витрати.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 липня 2017 року позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 22.03.2012 року у розмірі 9 454,71 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 як спадкоємець померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що рішення суду першої інстанції ухвалене після закінчення терміну загальної позовної давності в три роки.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 29 січня 2019 року до участі у справі як правонаступника померлого відповідача залучено ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 .
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року до участі у справі як правонаступника померлого відповідача залучено ОСОБА_3 .
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ КБ «Приват Банк» суд першої інстанції виходив з того, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, а тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту, процентами, комісією та пенею (в межах річної позовної давності), однак без штрафів, оскільки одночасне застосування двох видів неустойки за одне й те саме порушення призведе до подвійної цивільно-правової відповідальності, що заборонено законом.
Проте повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 22 березня 2012 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № б/н, відповідно до якого відповідачу наданий кредит у розмірі 1800 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами і Тарифами банку.
Відповідно до наданого банком розрахунку, відповідач порушив умови договору, не погашав кредитну заборгованість, у зв'язку з чим у нього станом на 31 грудня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 12 600,95 грн, що складається із: 1861,32 грн - заборгованість за кредитом; 7043,39 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 2620 грн - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн та 576,24 грн - штрафи (фіксована частина та процентна складова відповідно).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві, підписаній ОСОБА_1 , відсутні умови договору про визначення відсотків як плати за отримані кошти.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім суми кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентам за користування кредитом, пеню та шьрафи.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 22 березня 2012 року, посилався на Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, банк не надав доказів, що саме ці Умови розумів ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до «Умов та Правил надання банківських послуг» ПАТ КБ «ПриватБанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, щодо сплати процентів, та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу «Умови та Правила банківських послуг», які діяли для всіх, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафу, надані банком Умови та Правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 80 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем «Умови і Правила надання банківських послуг» не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Вказані «Умови і Правила надання банківських послуг» не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 20 липня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети. Відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Отже, ці «Умови та Правила надання банківських послуг» в ПАТ КБ «ПриватБанк» не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
У вказаному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та «Умов та Правил надання банківських послуг», оскільки «Умови та Правила надання банківських послуг» це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131св19).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.
Боржник ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спадщину після його смерті прийняла мати ОСОБА_2 , яка у шестимісячний строк подала до приватного нотаріуса Коростенського нотаріального округу Житомирської області Івчука С.С. заяву про прийняття спадщини.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 .
Спадкоємцем ОСОБА_2 , є син ОСОБА_3 ( брат ОСОБА_1 ), який в шестимісячний строк прийняв спадщину, що підтверджується копією спадкової справи.
Згідно ч.1 ст.1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
З матеріалів справи вбачається, що спадкове майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_5 складається з квартири АДРЕСА_1 .
З врахуванням наведених вимог закону та обставин справи, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги банку підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з ОСОБА_3 , як спадкоємця ОСОБА_2 , яка була спадкоємницею ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором б/н від 22.03. 2012, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 в розмірі 1861 грн 32 коп.
З огляду на наведене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги щодо пропуску банком строку позовної давності не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентами) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові
Враховуючи, що у анкеті-заяві не передбачено порядку погашення заборгованості (щомісячні чергові платежі чи повернення кредиту в повному обсязі у строк кредитування), виконання зобов'язання за таким договором відбувається за закінченням строку кредитування, який у справі, яка переглядається, відповідає строку дії картки.
Встановлено, що ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 22.03.2012 була видала кредитна картка № НОМЕР_1 строком до грудня 2015 року включно та кредитна картка № НОМЕР_2 строком до вересня 2015 року включно, з позовом до ОСОБА_1 банк звернувся 07 лютого 2017 року, тобто в межах позовної давності, у зв'язку з чим підстави для її застосування відсутні.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням того, що позовна заява АТ КБ «ПриватБанк» задоволена на 14,77 % (з 12 600,95 грн до 1861,32 грн), тому з ОСОБА_3 необхідно стягнути судовий збір в розмірі 236,32 грн.
При поданні апеляційної скарги ОСОБА_2 була звільнена від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 липня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_3 , правонаступника ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 22 березня 2012 року в розмірі 1861 грн 32 коп.
В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 , правонаступника ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 236 грн 32 коп. судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Дата складення повного судового рішення 15 червня 2021 року.
Головуючий
Судді