15.06.2021 Справа № 756/668/15-ц
Справа ун. № 756/668/15-ц
пр.№2/756/862/21
15 червня 2021 року Оболонський районний суд м. Києва
в складі: головуючого - судді Луценко О.М.,
при секретарі - Галелюк Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ПАТ «Омега банк», ТОВ «Кредитні ініціативи», ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» про захист прав споживачів та визнання правочинів недійсними, -
Позивачі звернулися до суду з позовом до ПАТ «Омега банк», ТОВ «Кредитні ініціативи», ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» про захист прав споживачів та визнання недійсним договорів факторингу.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 08 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега банк» та ОСОБА_1 - було укладено кредитний договір № 1701/0408/88-041. (а.с.22)
22 лютого 2007 року було укладено кредитний договір № 1701/0208/88-011 між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та - ПАТ «Омега Банк», було укладено іпотечний договір № 1701/0208/88-011-Z-1.(а.с.21).
10 липня 2008 року також було укладено кредитний договір № 1701/0708/88-086 між позивачем ОСОБА_4 та ВАТ «Сведбанк» (назву змінено на ПАТ «Омега Банк», і на забезпечення кредитного договору укладено іпотечний договір № 1701/0708/88-086-Z-1 (а.с.19).
08 травня 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Сведбанк» (на даний час ПАТ «Омега Банк») було укладено кредитний договір № 1701/0508/88-055 (а.с.23), і на забезпечення кредитного договору було укладено іпотечний договір № 1701/0708/88-086-Z-1 між ОСОБА_6 та ВАТ «Сведбанк».
28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який в свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «ВЕКТОР ПЛЮС», тобто ТОВ «Факторингова компанія «ВЕКТОР ПЛЮС» було укладено договір факторингу № 15) (а.с.24 -30).
У відповідності до п. п. 2.1., 2.2. вищезазначеного договору, Банк відступає Фактору (ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС») свої права Вимоги щодо сплати заборгованості за кредитними договорами, укладеними з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги банку набуває Права Вимоги такої заборгованості від Боржників та передає Банку за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить Ціну Продажу та в порядку, передбаченому даним Договором.
З моменту відступлення Банком Фактору Прав Вимоги: щодо сплати заборгованості від Боржників, всі гарантії, надані Боржникам щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з Правами Вимоги до Фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема, і права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, і комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів.
28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено також договір факторингу, згідно умов якого Клієнт (ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС») відповідно до умов відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої Права Вимоги Заборгованості за кредитними договорами, укладеними з Боржниками, зазначених у Реєстрі Заборгованості Боржників та у переліку кредитних договорів та Договорів забезпечення, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації, а Фактором шляхом надання фінансової послуги Клієнту набуває права вимоги такої Заборгованості від Боржників та передає Клієнту за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить Ціну Продажу та в порядку, передбаченому даним Договором (а.с.31-35).
У 2013 р. під час розгляду справ Здолбунівським р/с Рівненської обл. про стягнення з позивачів заборгованості, останнім стало відомо, що відбулась зміна кредитора в кредитному договорі, а саме за договором факторингу № 15 від 28.11.2012 р. між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», а також договір факторингу від 28.11.2012 р., який було укладено між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи».
Тому позивачі вважають, що дані договори потрібно визнати недійсними, так як вони суперечать чинному законодавству та не зареєстровані у відповідному порядку, а тому є фіктивними. На підставі наведеного, позивачі вважають, що їх права були порушені, тому вони просить задовольнити позовні вимоги.
Представник позивачів у судове засідання не з'явився, надіслала на адресу суду заяву щодо слухання справи у її та позивачів відсутність.
Відповідачі ПАТ «Омега банк», ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» до судового засідання не з'явилися про дату, місце та час повідомлялися належним чином про причини неявки суд не повідомили.
Відповідач ТОВ «Кредитні ініціативи» до судового засідання надали заяву про розгляд справи без їхньої участі та просили суд в позові відмовити. При цьому надавши відзив 25.06.2018, який знаходиться в матеріалах справи( том 2 а.с.20-25).
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
08.04.2008 р. між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега банк» - відповідачем та ОСОБА_1 - позивачем було укладено кредитний договір № 1701/0408/88-041. Також 22.02.2007 р. також було укладено кредитний договір № 1701/0208/88-011 між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем - ПАТ «Омега Банк», а також було укладено іпотечний договір № 1701/0208/88-011-Z-1. При цьому, 10.07.2008 р. також було укладено кредитний договір № 1701/0708/88-086 між позивачем ОСОБА_4 та ВАТ «Сведбанк» (назву змінено на ПАТ «Омега Банк», і на забезпечення кредитного договору укладено іпотечний договір № 1701/0708/88-086-Z-1. Також, 08.05.2008 р. між позивачем № 3 - ОСОБА_3 та ВАТ «Сведбанк» (на даний час ПАТ «Омега Банк») було укладено кредитний договір № 1701/0508/88-055, і на забезпечення кредитного договору було укладено іпотечний договір № 1701/0708/88-086-Z-1 між ОСОБА_6 та ВАТ «Сведбанк».
Ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як з'ясував, суд 28.11.2012 р. між ПАТ «Сведбанк», який в свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «ВЕКТОР ПЛЮС», тобто відповідачем № 3 було укладено договір факторингу № 15).
У відповідності до п. п. 2.1., 2.2. вищезазначеного договору, Банк відступає Фактору (ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС») свої права Вимоги щодо сплати заборгованості за кредитними договорами, укладеними з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги банку набуває Права Вимоги такої заборгованості від Боржників та передає Банку за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить Ціну Продажу та в порядку, передбаченому даним Договором.
З моменту відступлення Банком Фактору Прав Вимоги : Щодо сплати заборгованості від Боржників, всі гарантії, надані Боржникам щодо Заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з Правами Вимоги до Фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема, І права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, і комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів.
Також, як з'ясовано судом, 28.11.2012 р. між ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» - відповідач № 3 та відповідачем № 2 - ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено також договір факторингу, згідно умов якого Клієнт (ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС») відповідно до умов відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої Права Вимоги Заборгованості за кредитними договорами, укладеними з Боржниками, зазначених у Реєстрі Заборгованості Боржників та у переліку кредитних договорів та Договорів забезпечення, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації, а Фактором шляхом надання фінансової послуги Клієнту набуває права вимоги такої Заборгованості від Боржників та передає Клієнту за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить Ціну Продажу та в порядку, передбаченому даним Договором.
Отже, внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме TOB «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача/іпотекодержателя за договорами кредитів позичальниками згідно з якими є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Отже, оскільки з матеріалів справи вбачається, що боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, унаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Не направлення боржникам повідомлення про відступлення, не є перешкодою для реалізації права кредитора, звернутись у будь - який час за захистом своїх порушених прав до суду, оскільки боржник у судовому засіданні мас можливість заперечувати проти заявлених вимог кредитора, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.
Такої ж позиції притримується Верховний суд України в постанові від 23.09.2015 року по справі № 6-979цс15:
Відповідно до ст. 1083 ЦК України якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.
Частиною першою статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України « Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 із наступними змінами доповненнями, передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Частина друга статті 5 Декрету передбачає, що Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а частиною 4 цієї статті передбачено вичерпний перелік випадків коли разові операції з іноземною валютою потребують індивідуальної ліцензії.
Відповідно до п. 2 статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України « Про систему валютного регулювання та валютного контролю», визначено як "валютні операції»: операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.
Статтею 1 Декрету визначено перелік валютних операцій, стягнення заборгованості за кредитним договором, сума якої заявлена у даній справі ТОВ «КІ» у Національній грошовій одиниці України гривні і право вимоги якої перейшло ТОВ «КІ» за договором відступлення чи факторингу, не є валютною операцією, яка потребує генеральної або індивідуальної ліцензії в розумінні Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 із наступними змінами та доповненнями, а отже твердження судів у частині щодо її необхідності є безпідставним.
Пунктом 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин роз'яснено, що у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г» пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю») суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.
Ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями необхідна при укладенні кредитного валютного договору, чинне законодавство не вимагає її наявності під час здійснення операцій факторингу.
Відсутність валютної ліцензії у TOB «ФК «Вектор Плюс» і TOB «Кредитні ініціативи» не може бути підставою для визнання недійсними договорів факторингу, оскільки чинне законодавство не вимагає її наявності під час здійснення операцій факторингу.
Окрім того, розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03 квітня 2009 року «Про віднесення операцій фінансовими активами до фінансових послуг» не встановлює вимог, які мали бути додержані сторонами договорів факторингу від 28 листопада 2012 року при його вчинені. Крім того, пункт 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 виключено на підставі розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, № 352 від 06 лютого2014 року.
Відповідно до п. 2.4. Договору факторингу №15, Перехід від Банку до Фактора прав вимоги за договорами забезпечення відбувається одночасно з переходом прав заборгованості у момент укладення договору(ів) щодо відступлення прав вимоги за договорами забезпечення у розрахункову дату.
Відповідно до п. 2.4 Договору факторингу, перехід від клієнта до Фактора прав вимоги за договорами забезпечення відбувається у момент укладення договору, щодо передачі прав вимоги за договорами забезпечення у дату відступленні
Відповідно до умов Договору про відступлення прав за іпотечними договорами від 28.11.2012 р„ укладеного між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор плюс», п.1.2 Первісний іпотекодержатель (ПАТ «Сведбанк») відступає Новому іпотекодержателю «ФК «Вектор плюс») права за Іпотечними договорами.
П. 4.1 Договору про відступлення прав за іпотечними договорами, укладеного між ПАТ «Сведбанк» та TOB «ФК «Вектор плюс» встановлено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін, скріплення печатками Сторін і нотаріального посвідчення.
Даний Договір про відступлення прав за іпотечними договорами від 28.11.2012р. посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., та зареєстровано в реєстрі за №6970. Відповідно до Договору про передачу прав зі іпотечним договором від 28.11.2012 p., укладеного між TOB «ФК «Вектор плюс» та TOB «Кредитні ініціативи», п. 1.2 Іпотекодержатель (TOB «ФК «Вектор плюс») передає Новому іпотекодержателю (TOB Кредитні ініціативи») права за Іпотечними договорами. Відповідно до умов даного договору, сторони домовились, що заміна сторони, яка іменується «Іпотекодержатель» у зобов'язаннях, що виникли на підставі іпотечних договорів, вважається такою, що відбулася, а права вимоги за Іпотечними договорами вважаються переданими Новому іпотекодержателю з моменту набуття чинності цим Договором. З моменту набуття чинності цим договором до Нового іпотеко держателя переходять усі права і зобов'язання Іпотекодержателя як сторони, що іменується Іпотекодержатель» у зобов'язаннях, які виникли на підставі іпотечних договорів, в обсязі : на умовах, що існують на момент набрання чинності цим Договором.
Пунктом 4.1. Договору про передачу прав зі іпотечним договором встановлено, шо договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін, скріплення печатками Сторін і нотаріального посвідчення.
Даний Договір про передачу прав зі іпотечним договором від 28.11.2012 р. посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В., та зареєстровано в реєстрі за №218.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до положень ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повнинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно то у мов договору та вимог закону.
Відповідно до положень ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 зазначає, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного суду України « Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року № 14 роз'яснено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод и інтересів, а також у разі звернення до суду органів чи осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси (частина перша та друга ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Договором, за положеннями ст.626 ЦК України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням умов цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 ЦК України передбачено обов'язковість договору до виконання сторонами.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови лро предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 № 6-301 цс 15).
Таким чином, з урахуванням ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони були вільними в укладенні договорів, виборі контрагента та визначенні умов договорів з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 14.03.2014 р. позов TOB «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки за Кредитним договором №1701/0508/88-055 від 08.05.2008 р. - задоволено.
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20.03.2015 р. позов TOB «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №1701/0208/88-011 від 22.02.2007 р. - задоволено.
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 12.11.2014 р. позов TOB Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №1701/0408/88-041 від 08.04.2008 р. - задоволено.
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 14.01.2016 р. позов TOB «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором №1701/0708/88-086 від 10.07.2008 р. - задоволено.
При розгляді вищевказаних справ суди досліджували обставини відступлення права вимоги від первісного кредитора до TOB «Кредитні ініціативи», таким чином судами встановленні обставини законності укладення договорів Факторингу.
Крім того, слід зазначити, що в судовому засіданні не знайшли підтвердження й посилання позивача на обґрунтування своїх правових вимог.
За таких обставин суд не може вважати, що договір факторингу від 28.11.2012, укладений між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено договір факторингу та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ « Кредитні ініціативи» такими, що укладені з порушенням чинного законодавства, а отже він є чинними.
Виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договорів факторингу від 28.11.2012, укладеного між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ « Кредитні ініціативи», тому у задоволенні позовної заяви, слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись Законом України ст. ст. 2, 47, 48 «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 203, 215, 526, 527 530, 1077 ЦК України, ст.ст. ст. ст. 258,259,263,265 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ПАТ «Омега банк», ТОВ «Кредитні ініціативи», ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» про захист прав споживачів та визнання правочинів недійсними - відмовити.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Апеляційного суду м. Києва протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи.
Суддя: О.М.Луценко