14 червня 2021 року
м. Київ
справа № 200/10368/20-а
адміністративне провадження № К/9901/18668/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Донецької обласної прокуратури на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року у справі № 200/10368/20-а за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні,
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Донецької обласної прокуратури, де просив стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу у розмірі 17424,33 грн; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, починаючи з 16 жовтня 2020 року по день ухвалення судового рішення з розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 829,73 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Донецька обласна прокуратура оскаржила його в апеляційному порядку.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року задоволено частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року у справі № 200/10368/20-а змінено. В абзаці третьому резолютивної частини рішення суду слова і цифри « 17419,90 грн» замінено словами і цифрами « 2000 (дві тисячі грн)». В решті рішення залишено без змін.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями Донецька обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, застосував висновки Верховного Суду у справах № 560/3971/19 та № 260/1890/19, відповідно до яких внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. Водночас, частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Верховний Суд також зазначив, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги, що є державною гарантією, що полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, що застосовані судом апеляційної інстанції у цій справі. При цьому, обґрунтовуючи вказану підставу, скаржник посилається на наявність інших висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом сформовано усталену практику щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, зокрема щодо права на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), викладену зокрема у постановах від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20 та від 21 січня 2021 року у справі № 260/1890/19, і колегія суддів не вбачає правових підстав відступати від неї.
Враховуючи наявність висновку Верховного Суду щодо застосування частини п'ятої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та статті 44 Кодексу законів про працю України, викладеного у справах №№380/1662/20, 260/1890/19, 560/3971/19 у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Донецької обласної прокуратури на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року у справі № 200/10368/20-а за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М.Соколов