14 червня 2021 року
м. Київ
справа № 640/3977/21
касаційне провадження № К/9901/17035/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Олендера І.Я., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Розма» (далі - ТОВ «ТД «Розма») на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2021 (суддя Чудак О.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2021 (Оксененко О.М., судді - Вівдиченко Т.Р., Лічевецький І.О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Розма» до Головного управління ДПС у місті Києві (далі - Управління), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СВР» (далі - ТОВ «ТД «СВР»), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У лютому 2021 року ТОВ «ТД «Розма», яке згідно інформації, наявної у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та статуту ТОВ «ТД «Розма», є засновником ТОВ «ТД «СВР», звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Управління, за участі третьої особи - ТОВ «ТД «СВР», у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.08.2018 № 00009441402, № 00009451402 та № 00009461402, якими ТОВ «ТД «СВР» було збільшено суму грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, а також зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість.
Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 22.02.2021 відмовив ТОВ «ТД «Розма» у відкритті провадження у справі за позовом ТОВ «ТД «Розма» до Управління, за участі третьої особи - ТОВ «ТД «СВР», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки ТОВ «ТД «Розма» (учасник ТОВ «ТД «СВР») не являється учасником (суб'єктом) правовідносин щодо збільшення суми грошового зобов'язання згідно з оскаржуваними ТОВ «ТД «Розма» податковими повідомленнями-рішеннями та, як наслідок, не має права звернення до суду з даним позовом.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 20.04.2021 ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
ТОВ «ТД «Розма» оскаржило ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2021 до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 17.05.2021 відкрив касаційне провадження у даній справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи невідповідність ухваленого у справі судового рішення суду апеляційної інстанції нормам процесуального права, ТОВ «ТД «Розма» посилається на те, що практикою Верховного Суду (постанова від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17) встановлено, що з'ясування матеріально-правової заінтересованості позивача є завданням суду, яке слід вирішити після відкриття провадження у справі, з огляду на що, суд першої інстанції, відмовляючи ТОВ «ТД «Розма» у відкритті провадження у справі, неправомірно відмовив позивачу у доступі до правосуддя. Також ТОВ «ТД «Розма» вказує на те, що справа № 640/18110/18 за позовом ТОВ «ТД «СВР» до Управління про скасування податкових повідомлень-рішень, судове рішення у якій набрало законної сили, не є тотожною позову, з яким ТОВ «ТД «Розма» звернулося у даному випадку, оскільки у зазначених справах не збігаються за складом учасників справи.
У відзиві на касаційну скаргу Управління просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 31.05.2021 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 01.06.2021.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та за конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті частини другої статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини)), зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Реалізацію права особи на судовий захист може бути здійснено також шляхом апеляційного оскарження актів судів першої інстанції, оскільки їх перегляд у такому порядку гарантує відновлення порушених прав людини і громадянина. Право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду будь-якої інстанції відповідно до закону (рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення пункту 12 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України від 8 липня 2010 року №18-рп/2010).
Стосовно питання доступу до суду ЄСПЛ зазначив в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 «МПП «Голуб» проти України» від 18.10.2005, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (справа «Ґолдер проти Сполученого Королівства», рішення від 21.02.1975, серія А № 18, пункти 28-36).
ЄСПЛ наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі «Brulla Gomez de la Torre v. Spain» від 19.12.1997, пункт 33).
Право на звернення до суду (в контексті права на судовий захист) охоплює широке поле різноманітних категорій, стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
У Кодексі адміністративного судочинства України конституційне право на звернення до суду конкретизоване в частині першій статті 5, згідно з якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Обов'язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.
Особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, набуває процесуального статусу позивача у справі (пункт 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Одним із процесуальних засобів, встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України, які забезпечують право на звернення до адміністративного суду (право на судовий захист у сфері публічно-правових відносин), є право на апеляційне оскарження судових рішень суду першої інстанції. Право на апеляційне оскарження, на відміну від права на звернення до суду (права на судовий захист), - процесуальне право, характерними ознаками якого є те, що його елементи (суб'єкт, зміст) визначаються процесуально-правовою нормою.
Предметом спору у даній справі є податкові повідомлення-рішення від 08.08.2018 № 00009441402, № 00009451402 та № 00009461402 про збільшення ТОВ «ТД «СВР» сум грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість та про зменшення ТОВ «ТД «СВР» розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість.
Податкове повідомлення-рішення є актом індивідуальної дії. За визначенням, наведеним у пункті 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Податкове повідомлення-рішення - суть визначення зобов'язання платника податку сплатити встановлений законом податок. Податковий обов'язок виникає в силу норми закону, має персоніфікований характер, щодо нього заборонена будь-яка уступка третім особам, крім випадку, коли гарантами повного та своєчасного погашення суми податкового зобов'язання є інші особи у відповідності з нормами Податкового кодексу України (пункт 87.7 статті 87 зазначеного Кодексу).
Одним із прав платника податків, закріплених в статті 17 Податкового кодексу України, є право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, зокрема рішення контролюючих органів (їх посадових осіб). Із наведеної норми презюмується, що платник податків у разі незгоди з рішенням контролюючого органу про обов'язок сплатити суму грошового зобов'язання має право оскаржити це рішення, в тому числі і в судовому порядку.
У широкому розумінні будь-яке рішення, яке прийняте щодо юридичної особи, стосується інтересу засновника юридичної особи, а також може мати безпосередній вплив на права засновника. Зокрема, в разі визначення платнику податків - юридичній особі суми податкового зобов'язання згідно з податковим повідомленням-рішенням це вплине на розмір прибутку, який може бути джерелом доходу засновника. Разом з тим, не кожний інтерес засновника має вагу охоронюваного інтересу.
Даючи відповідь на питання щодо співвідношення охоронюваних законом інтересів акціонера та акціонерного товариства, Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)вказав, що легітимний інтерес акціонерного товариства не є простою сукупністю законних інтересів його акціонерів. Акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі й третіми особами, прав та охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.
Це може стосуватися й учасників інших, крім акціонерного, господарських товариств, враховуючи їх спільну правову природу, як юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які створюються іншою особою (особами) (засновниками).
Охоронюваний законом інтерес (відповідно до того, як це поняття розкрито в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004) - зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Рішення суду, яким вирішено спір щодо податкового обов'язку платника податків - господарського товариства, не є рішенням про права, законний інтерес чи обов'язок засновника (засновників) товариства, з огляду на визначений Конституцією України (стаття 67) та Податковим кодексом України (статті 36,38, пункт 87.7 статті 87) персоніфікованих характер податкового обов'язку, якщо тільки в самому рішенні прямо не зроблено такий висновок.
Оскільки ТОВ «ТД «Розма» (засновник ТОВ «ТД «СВР») не є учасником (суб'єктом) правовідносин щодо збільшення суми грошового зобов'язання згідно з оскаржуваними ТОВ «ТД «Розма» податковими повідомленнями-рішеннями, а прийняті за наслідками судового розгляду рішення судів у справі № 640/18110/18 не містить прямого висновку про права (та/або обов'язки) ТОВ «ТД «Розма», суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку, що ТОВ «ТД «Розма» не має права на звернення до суду із даним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.08.2018 № 00009441402, № 00009451402 та № 00009461402.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.10.2019 у справі №916/2084/17 за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський клуб ТЦФ» та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії, про визнання договорів недійсними, спір в якій стосується корпоративних прав учасника господарського товариства, посилалась на практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (зокрема, рішення у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95 від 20.05.1998; рішення у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява №70297/01 від 18.10.2005; рішення у справі «Фельдман та банк «Слов'янський» проти України», заява № 42758/05 від 21.12.2017). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення у справі «Фельдман та банк «Слов'янський» проти України», заява №42758/05, пункт 1 резолютивної частини від 21.12.2017).
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 23.11.2020 у справі № 826/3508/17, у якій судова палата дійшла такого висновку щодо застосування норми частини першої статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України: акціонер (учасник) господарського товариства, який не був учасником справи, предметом спору в якій є правомірність податкового повідомлення-рішення про визначення суми грошових (податкових) зобов'язань господарському товариству, не має права на апеляційне оскарження судового рішення, ухваленого у цій справі, якщо тільки в рішенні суд не зробив прямого висновку про його права, інтереси та обов'язки.
З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для відкриття провадження у справі є правомірним.
Наведене спростовує доводи касаційної скарги.
Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи викладене вище, касаційна скарга ТОВ «ТД «Розма» підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2021 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2021 - без змін.
Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Розма» залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2021 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева І.Я.Олендер В.В. Хохуляк