Справа № 201/11595/20
Провадження № 2/201/767/2021
09 червня 2021 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
в складі: головуючого - судді - Батманової В.В.
за участю секретаря - Дейнега А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-
До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом звернувся ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що з 09 серпня 1987 року він з відповідачем перебував в шлюбі, який було розірвано 22.03.2016. В період шлюбу за спільні кошти вони придбали автомобіль ВАЗ 211440-110-30 дн НОМЕР_1 2011 року випуску, який був оформлений на відповідача. Вартість автомобіля на дату покупки становила 63 300 грн., 20 256 з яких було сплачено одразу, а 43 044 грн. сплачено за рахунок кредитних коштів, отриманих в ПАТ «Укрсоцбанк». Після розлучення сторони погодили, що автомобіль залишиться у позивача, проте у вересні 2020 року позивача було зупинено поліцією та вилучено вказаний автомобіль, оскільки за заявою відповідача порушено кримінальну справу за фактом заволодіння вказаним автомобілем. Тому позивач посилаючись на норми ст.ст. 69,70,71 СК України просив визнати автомобіль ВАЗ 211440-110-30 дн НОМЕР_1 2011 року випуску об'єктом спільної сумісної власності та визнати за позивачем право власності на Ѕ частку спірного автомобіля. Стягнути з відповідача понесені ним судові витрати у вигляді судового збору.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 07 грудня 2020 року указана позовна заява передана для розгляду судді Батмановій В.В. (а.с.26).
Згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Дніпропетровській області щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (а.с.27).
До суду 11 січня 2021 року надійшла інформація про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача (а.с.28).
Ухвалою судді від 18 січня 2021 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя (а.с. 29).
Представник позивача та позивач надали заяви в яких позовні вимоги підтримали в повному обсязі, наполягали на задоволенні позову не заперечували проти розгляду справи без їх участі.
Відповідач надала заяву в якій просила застосувати строки позовної давності та відмовитив задоволенні позову (а.с. № 55).
Згідно до ч.1 ст.223 ЦПК України та ч.2 ст.247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, розгляд справи 09.06.2021 здійснювався за відсутності сторін (їх представників) та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
09 серпня 1987 року між сторонами було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 (а.с. 18).
Відповідно до свідоцтва від 15.08.2018 виданого повторно, шлюб між сторонами розірвано 22.03.2016 (а.с. № 19).
В період шлюбу за спільні кошти вони придбали автомобіль ВАЗ 211440-110-30 дн НОМЕР_1 2011 року випуску, який був оформлений на відповідача (а.с. 6).
Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно ст.41 Конституції України, ч.1 ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась в 1997 році відповідно до Закону України від 17.07.1997 року №475-ВР „Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2; 4; 7; 11 Конвенції" право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у його постанові від 03 червня 2015 року, критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна, 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.
За правилами статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналізуючи наведені вище норми сімейного законодавства України, можна дійти висновку, що майно, яке набуте подружжям під час перебування у шлюбі, є об'єктом права спільної сумісної власності цього подружжя та у випадку вирішення питання про його розподіл підлягає поділу між сторонами у рівних частках.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована та один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
У відповідності до положень ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу може бути спростована. Разом з тим, спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і є її процесуальним обов'язком.
Як зазначає п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч.3, ст.368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Як передбачено ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частина 1 ст. 319 ЦК України передбачає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Розглядаючи вимоги позивача в частині поновлення пропущеного строку на звернення до суду із вказаним позовом, суд приходить до наступного.
Позивач з часу розлучення з відповідачем, з 22.03.2016 до часу вилучення автомобіля співробітниками поліції 05.09.2020 безперешкодно користувався вказаним автомобілем.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки позивач дізнався про наявність кримінального провадження лише під час вилучення автомобіля 05.09.2020, то суд приходить до висновку, що перебіг строку позовної давності слід рахувати саме цієї дати, а відтак він підлягає поновленню.
З урахуванням наведених у позовній заяві обставин, наданих доказів та досліджених обставин, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог та визнання за позивачем права на Ѕ автомобіля ВАЗ 211440-110-30 дн НОМЕР_1 2011 року випуску.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").
Крім того, в силу ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 840,80 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 13, 76-78, 81, 141, 263 - 265, 282 ЦПК України, -
Поновити ОСОБА_1 пропущений строк для звернення до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити.
Визнати автомобіль ВАЗ 211440-110-30 дн, НОМЕР_1 , 2011 року випуску, VIN НОМЕР_3 , світло сірого кольору спільною сумісною власністю подружжя.
В порядку розділу спільної сумісної власності подружжя визнати за ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_4 ) право власності на Ѕ частину автомобіля ВАЗ 211440-110-30 дн, НОМЕР_1 , 2011 року випуску, VIN НОМЕР_3 , світло сірого кольору.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_4 ) суму судового збору, сплаченого при подачі позову, в розмірі 840 грн.80 коп.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя : В.В. Батманова