15 червня 2021 р. № 400/331/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві, вул. Погранична, 9, м. Миколаїв, 54020,
про:визнання протиправним та скасування наказу від 22.12.2020 № 193-ос; поновлення на посаді; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23.12.2020,
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м.Миколаєві (далі - відповідач або ТУ ДБР) з вимогами:
визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві №193-ос від 22.12.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста сектору документального забезпечення, 23 грудня 2020 у зв'язку із скороченням посади державної служби, внаслідок зміни структури та штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, з припиненням державної служби;
поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Миколаєві на рівнозначній посаді, головного спеціаліста відділу документального забезпечення Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві;
стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (код ЄДРПОУ 42341034, адреса: 54020, м. Миколаїв вул. Погранична, 9) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.12.2020 по дату винесення судового рішення.
В обгрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що вона з 08.04.2019 року працювала в ТУ ДБР на посаді головного спеціаліста сектору документального забезпечення. Проте, 22.10.2020р. позивача було попереджено про наступне вивільнення, а наказом від 22.12.2020р. ОСОБА_1 було звільнено з посади в зв'язку з скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису ТУ ДБР розташованого в м.Миколаєві, з припиненням державної служби. На думку позивача, наказ про звільнення від 22.12.2020р. є незаконним та прийнятим з порушенням вимог Конституції України, Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), Закону України «Про Державне бюро розслідувань», Закону України «Про державну службу», інших нормативно-правових актів. Цим наказом (рішенням про звільнення) порушено права, свободи та законні інтереси на проходження публічної служби, зокрема припинено можливість заробляти на життя працею, яку позивач вільно обіймала. Крім того, позивач вважає, що реального скорочення штату або скорочення посади не відбулось. При звільненні з посади головного спеціаліста сектору документального забезпечення, відбулось лише перейменування структурного підрозділу з «сектора» на «відділ», при цьому збереглась така ж сама штатна чисельність працівників - держслужбовців у даному структурному підрозділі, так і їх посади разом з функціональними обов'язками. При цьому деяких працівників було переведено з «сектору» у новий «відділ», а позивача було звільнено без запропонування останній наявних вакантних посад за правилам ст.87 Закону України «Про державну службу».
Відповідач надав суду відзиві на позов, в якому просив відмовити в задоволенні вимог в повному обсязі. Відповідач зазначив, що ОСОБА_1 звільнено з посади в ТУ ДБР , розташованого в м.Миколаєві у зв'язку скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, з припиненням державної служби, на підставі п.п. 2,5 ч. 3 ст. 13, ч. 5 ст. 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», п. 1 ч. 1 та ч. 4 ст. 87, ст. 89 Закону України «Про державну службу». Наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві від 20.10.2020 №201 ДСК затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік №5 ТУ ДБР у м. Миколаєві, які вводились в дію з 23.12.2020. З зазначеного вище наказу вбачається, що дійсно у відповідача мало місце скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису.
Тому, висновок позивача про відсутність умов, за яких у відповідності до п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» можливе звільнення з займаної посади, є помилковим. Крім того, чинним діючим Законом України «Про державну службу» процедура припинення державної служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату державних службовців; скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізації державного органу; ліквідації державного органу, не передбачає обов'язку суб'єкта призначення на підставі приписів КЗпП України попередньо вирішувати питання про можливість переведення державного службовця на іншу посаду відповідно до його кваліфікації, пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі навіть у випадку реорганізації державного органу. Також у відзиві відповідач звертає увагу на те, що питання призначення на посади в ДБР є дискреційною функцією суб'єкта призначення. Відповідач вважає, що звільнення ОСОБА_1 відбулось у відповідності до вимог чинного законодавства, тому заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Ухвалою від 26.01.2021р. суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання.
Ухвалою від 26.01.2021р. суд витребував у відповідача додаткові докази до справи.
16.02.2021р. до суду на виконання ухвали від 26.01.2021р. від відповідача надійшли витребувані копії документів.
Ухвалою від 25.02.2021р. суд витребував у Державного бюро розслідувань документи необхідні для належного вирішення спору по суті та для повного й всебічного з'ясування обставин справи.
25.03.2021р. до суду від Державного бюро розслідувань надійшли витребувані від 25.02.2021р. копії документів.
12.04.2021р. позивач надала суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про наступне.
Наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві від 08.04.2019 №28-ос, за результатами конкурсу, ОСОБА_3 призначено з 09.04.2019р. на посаду головного спеціаліста сектору документального забезпечення ТУ ДБР у м. Миколаєві.
Наказом Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», відповідно до Указу Президента України від 05 лютого 2020 року №41/2020 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань», з метою впорядкування структури та штатної чисельності територіальних управлінь, затверджено, зокрема структуру територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві штатною чисельністю 116 штатних одиниць.
Наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві від 20.10.2020 №201ДСК затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік №5 ТУ ДБР у м. Миколаєві, які вводились в дію з 23.12.2020р.
22.10.2020 року за вих.№ 01/12/22026 позивачу вручено «Попередження про наступне вивільнення», відповідно до якого, у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві відповідно до наказів Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» та від 20.10.2020 №201 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві» ОСОБА_1 було попереджено про наступне скорочення посади головного спеціаліста сектору документального забезпечення Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, яку вона обіймала, з 23 грудня 2020 року.
Наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві №193-ос від 22.12.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста сектору документального забезпечення Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві з 23.12.2020 у зв'язку скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, з припиненням державної служби, на підставі п.п. 2,5 ч. 3 ст. 13, ч. 5 ст. 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», п. 1 ч. 1 та ч. 4 ст. 87, ст. 89 Закону України «Про державну службу».
Позивач вважає, що її звільнено незаконно, тому звернулась до суду з даним позовом, оскільки її звільнено тобто без реального скорочення посади на якій позивач працювала в ТУ ДБР.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 38 Конституції України громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно з частиною 1 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України від 12 листопада 2015 року №794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції Закону України № 720-IX від 17.06.2020, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
Водночас, принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначаються Законом України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (тут і далі в редакції Закону України №805-IX від 16.07.2020, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №889-VIII державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:
1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;
2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;
3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;
4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;
5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;
6) управління персоналом державних органів;
7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до частин 1-3 статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Так, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в листі Міністерство праці та соціальної політики України від 07.04.2011 №114/06/187-11, скорочення чисельності та скорочення штату - поняття не тотожні. Чисельність працівників - це списковий склад працюючих, і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості. Штат працівників - це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.
Відповідно до частини 3 статті 87 Закону №889-VIII суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року №378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. Так, нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.
Зокрема, відповідно до частини 6 статті 49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Отже, після внесення Законом України від 14 січня 2020 року №440-IX змін у Закон України «Про державну службу» норми частини 3 статті 49-2 КЗпП України в частині обов'язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.
Національне агентство України з питань державної служби відповідно до пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України «Про державну службу» надало «Роз'яснення щодо процедури вивільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 Закону України «Про державну службу») від 20.02.2020 №86 р/з» згідно з якими при звільненні державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону, положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються.
Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.
Однак, суд повторно наголошує, що положеннями частини 3 статті 5 Закону №889-VIII визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.
Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону №889-VIII на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників, то суд доходить висновку, що в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню, а тому доводи позивача про невиконання відповідачем обов'язку щодо працевлаштування позивача, суд вважає помилковими.
Вирішуючи вказаний трудовий спір, який пов'язаний зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII, суд зобов'язаний з'ясувати, чи дійсно у відповідача мало місце скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.
На момент прийняття позивача на службу до Державного бюро розслідувань Закон України від 12 листопада 2015 року №794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон №794-VIII) діяв в редакції Закону України №2475-VIII від 03.07.2018.
Згідно зі статтею 1 Закону №794-VIII за своїм правовим статусом Державне бюро розслідувань (далі - ДБР) було центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
03 грудня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України №305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» яким внесені зміни до Закону №794-VIII та який набрав чинності 27 грудня 2019 року.
Зокрема, змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган (стаття 1 Закону №794-VIII).
З 27 грудня 2019 року ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
На момент звільнення позивача Закон №794-VIII діяв в редакції Закону України №720-IX від 17 червня 2020 року. Отже, при вирішенні справи суд керується положеннями Закону №794-VIII в редакції Закону України №720-IX від 17 червня 2020 року.
Згідно з частиною 1 статті 10 Закону №794-VIII керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників. У разі відсутності Директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник Директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників Директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов'язків.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 12 Закону №794-VIII Директор ДБР: затверджує структуру та штатну чисельність […] територіальних органів Державного бюро розслідувань; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у […] територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.
Згідно з частиною 2 статті 12 Закону №794-VIII повноваження, передбачені пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, щодо діяльності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Директор Державного бюро розслідувань здійснює за поданням директорів відповідних територіальних управлінь.
Як вже було встановлено судом вище, наказом Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 201ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві» з відповідними додатками до такого наказу, відповідно до пунктів 4,8 частини першої та частини другої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої Закону України «Про державну службу», затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік №5 ТУ ДБР у м. Миколаєві та введено в дію з 23 грудня 2020 року.
Внаслідок введення в дію вищезазначеного штатного розпису, зі складу структурних підрозділів ТУ ДБР у м. Миколаєві було виведено Сектор документального забезпечення кількістю штатних одиниць - 5, до якого входили наступні посади: завідувач сектору - 1 посада, головний спеціаліст - 2 посади, провідний інспектор - 1 посада, інспектор - 1 посада, та введено відділ документального забезпечення кількістю штатних одиниць - 4, до якого входять наступні посади: начальник відділу - 1 посада, головний спеціаліст - 1 посада, головний спеціаліст (по роботі із засобами масової інформації) - 1 посада, провідний спеціаліст - 1 посада.
Тим самим відбулось скорочення посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису ТУ ДБР у м. Миколаєві.
З вищевикладеного, суд доходить висновку, що посада державної служби «головний спеціаліст Сектору документального забезпечення» виведена з штатного розпису, а отже таку посаду скорочено.
Як зазначено в абзаці першому пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці.
З вищевикладеного, суд доходить висновку про те, що у зв'язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) була скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок зміни штатного розпису. Суд не приймає посилання позивача на те, що відповідачем була порушена процедура звільнення, у зв'язку з тим, що наказ про звільнення був підписаний новопризначеним керівником, якого було прийнято тільки 6 жовтня 2020 року, оскільки позивача звільнено не на підставі частини другої статті 83 Закону №889-VIII, а на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису державного органу, що прямо вбачається з оскаржуваного наказу і відповідає обставинам справи.
Стосовно доводів позивача щодо проявів дискримінації, що полягає у вибірковому підході до поновлення працівників на роботі у Національному агентстві з питань запобігання корупції, суд відмічає, що згідно з практикою ЄСПЛ дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» від 11 червня 2002 року, заява № 36042/97). Відмінність у ставленні також є дискримінаційною, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року, заява № 20060/92; рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06).
Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. В іншому разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року №14-рп/2004).
Наявність правомірної, об'єктивно обґрунтованої мети, способи досягнення якої є належними та необхідними, також виключає дискримінацію, що випливає з визначень прямої та непрямої дискримінації, наданих у Законі України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні».
Враховуючи, що підстави та процедура звільнення державних службовців визначені Законом, а можливість прийняття особи на роботу після її звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII (із змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX від 19.09.2019) за рішенням суб'єкта призначення, на думку суду, є його правом, а не обов'язком, судом не встановлено наявність ситуації, за якої позивач зазнає менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, а відтак доводи позивача у цій частині є необґрунтованими та не свідчать про протиправність прийнятого наказу.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частин 1, 5 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та враховувати правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм права.
За встановлених обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд доходить висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача є правомірним та прийнятим відповідно до чинного законодавства, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві (вул. Погранична, 9, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 42341034) відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя І. А. Устинов