Україна
Донецький окружний адміністративний суд
14 червня 2021 р. Справа№200/11911/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що при звільненні з Головного територіального управління юстиції на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України відповідачем у порушення приписів статті 44 Кодексу законів про працю України не виплачено вихідну допомогу в розмірі не менше середнього місячного заробітку.
На підставі наведеного, позивач просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільнені у розмірі середньомісячного заробітку;
- стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу не виплачену при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги з 29.12.2019 до дати ухвалення судового рішення.
Протягом розгляду справи позивач зменшила розмір позовних вимог, виключивши вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою від 23 грудня 2020 року позовна заява була прийнята до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження.
Відповідно до ухвали суду від 05 квітня 2021 року розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 14 травня 2020 року здійснено заміну відповідача з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Харків).
Ухвалою суду від 14 травня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
До судового засідання 04 червня 2021 року сторони не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Приписами частини 5 статті 250 КАС України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Обґрунтовуючи заперечення відповідач зазначив, що спір стосується припинення державної служби (стаття 87 Закону України «Про державну службу»), Законом України «Про державну службу» врегульовано випадки та розмір виплати вихідної допомоги, тому норми Кодексу законів про працю України на спірні правовідносини не розповсюджуються та позивач не має права на отримання вихідної допомоги.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, суд встановив таке.
ОСОБА_1 працювала на посадах державної служби у ГТУЮ у Донецькій області у період з 16 квітня 2015 року по 24 грудня 2019 року.
Наказом ГТУЮ у Донецькій області від 24 грудня 2019 року №3895/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 28 грудня 2019 року у зв'язку з ліквідацією державного органу, згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України та відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», з припиненням державної служби. Також наказано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані відпустки згідно наведеного переліку.
Також під час розгляду встановлено, що ГТУЮ у Донецькій області не виплачено ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 889-VIII).
За приписами статті 1 Закону України № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 3 Закону № 889-VIII дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
Частинами першою - третьою статті 5 Закону № 889-VIIІ встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Підстави для припинення державної служби визначені у статті 83 Закону №889-VIII, відповідно до пункту 4 частини 1 якої державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Згідно з пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, ліквідація державного органу.
Частиною четвертою статті 87 Закону № 889-VIII передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною четвертою статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Статтею 44 КЗпП України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Спірним питанням у цій справі є застосування норм статті 87 Закону № 889-VIII в частині виплати вихідної допомоги державному службовцю у зв'язку з припиненням ним державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (ліквідація державного органу).
Під час розгляду справи встановлено, що наказом ГТУЮ у Донецькій області від 24 грудня 2019 року № 3895/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII позивача звільнено з посади головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 28 грудня 2019 року у зв'язку з у зв'язку з ліквідацією державного органу, припиненням державної служби.
Отже, відповідачем поширено на позивача приписи пункту 1 статті 40 КЗпП України.
З метою визначення змісту реальної волі законодавця, який у частині четвертій статті 87 (щодо виплати вихідної допомоги) не зазначив пункту 1-1 у редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, суд вважає за необхідне дослідити історію внесення змін до вказаної статті.
Зокрема, до внесення змін Законом № 117-ІХ від 19.09.2019 року (тобто до 25.09.2019 року) підстава звільнення у зв'язку з ліквідацією державного органу була зазначена у пункті 1 частини першої статті 87 і, таким чином, на звільнення з цієї підстави поширювалося положення частини четвертої статті 87 щодо виплати вихідної допомоги. Законом №117-ІХ від 19.09.2019 року зазначену підставу звільнення було виокремлено в окремий пункт 1-1, однак у частину четверту статті 87 відповідні зміни не вносилися. Водночас Законом № 44-ІХ від 14 січня 2020 року, що набрав чинності 13.02.2020 року (тобто через 5 місяців) частина четверта статті 87 була доповнена вказівкою на пункт 1-1.
Таким чином, у період з 25.09.2019 року по 13.02.2020 року нормами частини четвертої статті 87 Закону № 889-VIII не було врегульовано питання виплати вихідної допомоги державним службовцям, державна служба яких припинялася у зв'язку з ліквідацією державного органу на підставі пункту 1-1 частини першої Закону № 889-VIII.
З наведеного суд зауважує, що вказані зміни законодавства перешкоджають належному забезпеченню дотримання принципу верховенства права та правової визначеності. Як вказав Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018, «особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб».
Конституційний Суд України у рішенні від 16.10.2007 № 8-рп/2007 вказав, що «державна служба та служба в органах місцевого самоврядування є одним з видів трудової діяльності громадян». Тому отримання вихідної допомоги при звільненні слід розглядати не лише як майнове право, але також і як складову трудових прав особи. Для державних службовців, які звільнялися зі служби у зв'язку з ліквідацією державного органу до 25.09.2019, право отримання вихідної допомоги існувало (і продовжує існувати з 13.02.2020).
Виходячи із принципу верховенства Конституції і прямої дії її норм (складових принципу верховенства права; стаття 8 Конституції) до цих правовідносин у спірний період обґрунтованим є застосування загального регулювання трудових відносин, що здійснюється КЗпП України.
За таких обставин, суд вважає, що приймаючи наказ від 24 грудня 2019 року № 3895/1 «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідач вказав на пункт 1 статті 40 КЗпП України, звільнення на підставі якого гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини 1 статті 44 КЗпП України.
Отже, позивач має законні сподівання на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини 1 статті 44 КЗпП України, зважаючи на те, що пункт 1 статті 40 КЗпП України, на підставі якого ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади, гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини 1 статті 44 КЗпП України, а частина 4 статті 40 КЗпП України не встановлює особливостей застосування положень статті 44 КЗпП України до звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.
Подібний висновок був неодноразово висловлений у постановах Верховного Суду, зокрема: від 28 грудня 2020 року у справі № 440/630/20 і від 04.02.2021 у справі № 440/181/20 та підлягає застосуванню до спірних правовідносин у цій справі.
Суд також звертає увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
У день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку на підставі частини 1 статті 44 КЗпП України.
Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до наданої відповідачем довідки про доходи середньомісячна заробітна плата позивача за період жовтень-листопад 2019 року складає 20704,23 грн. Отже, вказана сума підлягає стягненню на користь позивача в якості вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку, а відповідні позовні вимоги - задоволенню.
При цьому стягнення вказаної суми є належним та достатнім способом поновлення порушеного права позивача.
Враховуючи, зо вказана сума є разовою виплатою та не відноситься до періодичних платежів, підстави для негайного виконання рішення суду відсутні.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», через що відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 2, 241-246, 295-297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) (61002, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 16, ЄДРПОУ 43315445) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення вихідної допомоги при звільненні та відшкодування за час затримки - задовольнити.
Стягнути зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) (61002, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 16, ЄДРПОУ 43315445) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) вихідну допомогу у розмірі 20704 (двадцять тисяч сімсот чотири) грн. 23 коп. з урахуванням належних до утримання податків та зборів відповідно до закону.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 14 червня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Г.А. Чекменьов