11 червня 2021 року Справа № 160/3124/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Врони О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, викладене у листі № 16503.4/П-8214.3/20/30.2 від 17.06.2020 р., в частині відмови у прийнятті до розгляду звернень ОСОБА_1 від 01.06.2020 р. відносно посадових осіб Генеральної прокуратири України, прокуратури міста Києва, Київської місцевої прокуратури № 6 за ненадання відповідей на скарги від 28.04.2020 р. на бездіяльність Київської місцевої прокуратури № 6 при здійсненні нагляду додержанням законів при проведенні досудового слідства СВ Печерського УП ГУНП у м.Києві (ЄРДР №12017100060002647 від 08.06.2017 р. та №42017101060000095 від 16.05.2017 р.);
- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, викладене у листі № 23814.4/П-12463.3/20/30.2 від 21.08.2020 р. в частині відмови в задоволенні заяв ОСОБА_1 від 28.07.2020 р. про поновлення провадження за заявами ОСОБА_1 від 01.06.2020 р. про адміністративне правопорушення за ст.212-3 КУпАП відносно посадових осіб Національної поліції (ЄРДР 12017100060002647 та 42017101060000095);
- зобов'язати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відкрити провадження за заявами ОСОБА_1 від 01.06.2020 р. відносно посадових осіб Генеральної прокуратури України, прокуратури міста Києва, Київської місцевої прокуратури № 6 за ненадання відповідей на скарги від 28.04.2020 р. на бездіяльність Київської місцевої прокуратури № 6 при здійсненні нагляду за додержанням законів при проведенні досудового слідства СВ Печерського УП ГУНП у м.Києві (ЄРДР № 12017100060002647 від 08.06.2017 р. та № 42017101060000095 від 16.05.2017 р.);
- стягнути з Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на користь позивачки відшкодування моральної шкоди за протиправні рішення - відмову у прийнятті до розгляду заяви від 01.06.2020 р. та відмову у поновленні та відкритті провадження за заявою від 28.07.2020 р. (щодо кримінального провадження 12017100060002647) 5 000 (п'ять тисяч грн.);
- стягнути з Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на користь позивачки відшкодування моральної шкоди за протиправні рішення - відмову у прийнятті до розгляду заяви від 01.06.2020 р. та відмову у поновленні та відкритті провадження за заявою від 28.07.2020 р. (щодо кримінального провадження 42017101060000095) 5 000 (п'ять тисяч грн.).
В обґрунтування позову зазначено, що 01.06.2020 року подано заяву Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 КУпАП з проханням поновити право і скласти протокол про правопорушення за ч. 7 ст. 212-3 КУпАП відносно посадових осіб прокуратури, в тому числі Київської місцевої прокуратури № 6, які відповідали за розгляд скарги від 28.04.2020 року на бездіяльність Київської місцевої прокуратури № 6 при здійсненні нагляду за додержанням законів при проведенні досудового слідства СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві (ЄРДР 12017100060002647 від 08.06.17) і направлення мені відповіді, за її ненадання. Позивачем подано заяву Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 КУпАП з проханням поновити право і скласти протокол про правопорушення за ч. 7 ст. 212-3 КУпАП відносно посадових осіб прокуратури, в тому числі Київської місцевої прокуратури № 6, які відповідали за розгляд скарги від 28.04.2020 року на бездіяльність Київської місцевої прокуратури № 6 при здійсненні нагляду за додержанням законів при проведенні досудового слідства СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві (ЄРДР 42017101060000095 від 16.05.2017) і направлення відповіді, за її ненадання. 01.06.2020 року позивачу надійшла відповідь Уповноваженого ВРУ з прав людини №16503.4/П- 8214.3/20/30.2 від 17.06.2020, згідно з якою відсутні підстави для застосування заходів реагування, в тому числі за заявами від 01.06.2020 року, оскільки порядок оскарження дій, рішень або бездіяльності, зокрема, прокурора під час досудового розслідування регулюється виключно Кримінальним процесуальним кодексом України, а не Законом України «Про звернення громадян». Після того, як було з'ясовано, що кримінальні провадження були закриті, позивачем до Уповноваженого Верховної Ради України було подано заяви від 28.07.2020 року про поновлення провадження за заявами від 01.06.2020 року про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 КУпАП відносно посадових осіб прокуратури. Уповноважений Верховної Ради України, незважаючи на те, що кримінальні провадження закриті, знову відмовив у відкритті провадження листом № 23814.4/П- 12463.3/20/30.2 від 21.08.2020 року, яке надійшло на електронну пошту позивача 26.08.2020 року. Не погоджуюсь з наданою відповіддю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, позивач звернулась до суду з цим позовом, вказуючи на порушення її конституційних прав на отримання відповіді на звернення. Вказані протиправні рішення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини завдали позивачу моральної шкоди, а тому доцільним є відшкодування на користь позивача моральної шкоди у розмірі 10000 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.03.2021 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк, протягом п'яти днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст.262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться.
На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 року від відповідача 12.05.2021 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в задоволенні позову.
В наданому до суду відзиві зазначено, що 10.05.2020 року позивачем направлено заяви до відповідача (зареєстровані за вх. № П-8214.3/20 від 28.05.2020) про адміністративне правопорушення за статтею 212-3 КУпАП. У вказаних заявах позивач стверджує про ненадання відповіді на звернення-клопотання від 10.05.2020 року до Київської місцевої прокуратури № 6, про стан розгляду скарги від 27.03.2020 року до Київської місцевої прокуратури № 6 щодо бездіяльності посадових осіб СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР № 12017100060002647 від 08.06.2017 та № 42017101060000095 від 16.05.2017). Листом №16503.4/П-8214.3/20/30.2 від 17.06.2020 року позивачу роз'яснено, ще її скарги до Київської місцевої прокуратури №6 стосовно бездіяльності слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування від 27.03.2020 року повинні розглядатись у порядку, визначеному КПК України, а не Закону № 393 та надано роз'яснення положень відповідних нормативних актів. Крім цього, позивач направила до відповідача заяву від 23.07.2020 року (зареєстрована за вх. № П-12463.3/20 від 24.07.2020 року) про поновлення провадження за заявою від 06.07.2020 року про адміністративне правопорушення за статтею 212-3 КУпАП відносно посадових осіб Територіального управління Державного бюро розслідування (м. Київ) (далі - Управління ДБР), а також про поновлені провадження за заявами від 01.06.2020 про адміністративне правопорушення статтею 212-3 КУпАП відносно посадових осіб Національної поліції України. Оскільки клопотання позивача до Управління ДБР стосувалось надання інформації про себе листом № 23814.4/П-12463.3/20/30.2 від 21.08.2020 року позивачу роз'яснено, що порядок розгляду запитів на інформацію, які стосуються особисто позивача, регулюється положенням Закону України «Про захист персональна даних». Також, позивачу зазначеним вище листом повторно повідомлено, що питання, які стосуються прийнятих процесуальних рішень при проведені досудового слідства, мають вирішуватися виключно у порядку, визначеному КП України. З огляду на викладене відповідач вважає, що відповідь, надана за результатам розгляду заяви позивача від 23.07.2020 року є повною та обґрунтованою, а аргументі викладені у адміністративному позові, не спростовують їх. Твердження щодо відмови у прийнятті до розгляду заяв позивача від 01.06.2020 року не відповідає дійсності, оскільки за результатами їх розгляд позивачу надано відповідні роз'яснення з порушених у заявах питань. Оскільки позивачу було надано ґрунтовні роз'яснення з порушених у заявах питань, підстави для відкриття провадження за заявами позивача від 01.06.2020 року про адміністративне правопорушення за статтею 212-3 КУпАП, відносно посадових осіб Генеральної прокуратури України, прокуратури міста Києва, Київської місцевої прокуратури № 6 (ЄРДР 12017100060002647 та 42017101060000095) були відсутні. Позивач не надала суду жодних доказів на підтвердження наявності шкоди, а також причинного зв'язку між бездіяльністю відповідача та завданням моральної шкоди.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 28.04.2020 року ОСОБА_3 на ім'я Генерального прокурора України направлено скаргу на бездіяльність Київської місцевої прокуратури № 6 при здійсненні нагляду за додержанням законів при проведенні досудового слідства СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві (ЄРДР 12017100060002647 від 08.06.2017 року).
Скаргу подано у зв'язку з тим, що 27.03.2020 року направлено скаргу до Київської місцевої прокуратури № 6, оскільки 26.02.2020 року подано клопотання до Печерського УП ГУНП у м. Києві про повідомлення результатів досудового розслідування, на яке відповіді позивачем не отримано. Відповіді від Київської місцевої прокуратури № 6 на звернення від 27.03.2020 року позивачем не отримано.
01.06.2020 року ОСОБА_3 подано заяву Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 КУпАП з проханням поновити право і скласти протокол про правопорушення за ч. 7 ст. 212-3 КУпАП відносно посадових осіб прокуратури, в тому числі Київської місцевої прокуратури № 6, які відповідали за розгляд скарги від 28.04.2020 року на бездіяльність Київської місцевої прокуратури № 6 при здійсненні нагляду за додержанням законів при проведенні досудового слідства СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві (ЄРДР 12017100060002647 від 08.06.2017 року) і направлення позивачу відповіді, за її ненадання.
Також, 28.04.2020 року ОСОБА_3 на ім'я Генерального прокурора України направлено скаргу на бездіяльність Київської місцевої прокуратури № 6 при здійсненні нагляду за додержанням законів при проведенні судового слідства СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві (ЄРДР 42017101060000095 від 16.05.2017 року).
Скаргу подано у зв'язку з тим, що 27.03.2020 року направлено скаргу до Київської місцевої прокуратури № 6, оскільки 26.02.2020 року позивачем подано клопотання до Печерського УП ГУНП у м. Києві про повідомлення результатів досудового розслідування, на яке позивачем відповіді не отримано. Відповіді від Київської місцевої прокуратури №6 на звернення від 27.03.2020 року позивачем не отримано.
01.06.2020 року ОСОБА_3 подано заяву Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 КУпАП з проханням поновити право і скласти протокол про правопорушення за ч. 7 ст. 212-3 КУпАП відносно посадових осіб прокуратури, в тому числі Київської місцевої прокуратури № 6, які відповідали за розгляд скарги від 28.04.2020 року на бездіяльність Київської місцевої прокуратури № 6 при здійсненні нагляду за додержанням законів при проведенні досудового слідства СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві (ЄРДР 42017101060000095 від 16.05.2017 року) і направлення відповіді, за її ненадання.
17.06.2020 року позивачу надійшла відповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини № 16503.4/П- 8214.3/20/30.2 від 17.06.2020 року, згідно з якою відсутні підстави для застосування заходів реагування, в тому числі за заявами від 01.06.2020 року, оскільки порядок оскарження дій, рішень або бездіяльності, зокрема, прокурора під час досудового розслідування регулюється виключно Кримінальним процесуальним кодексом України, а не Законом України «Про звернення громадян».
Після того, як було з'ясовано, що кримінальні провадження були закриті, ОСОБА_3 до Уповноваженого Верховної Ради України було подано заяви від 28.07.2020 року про поновлення провадження за заявами від 01.06.2020 року про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 КУпАП відносно посадових осіб прокуратури.
Уповноважений Верховної Ради України, незважаючи на те, що кримінальні провадження закриті, знову відмовив у відкритті провадження листом №23814.4/П- 12463.3/20/30.2 від 21.08.2020 року, яке надійшло на електронну пошту 26.08.2020 року.
Не погоджуюсь з наданими відповідями Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), Законами України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23.12.1997 № 776/97-ВР (далі - Закон № 776), “Про доступ до публічної інформації” від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939), Порядком здійснення провадження Уповноваженого, затвердженим наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 12.08.2013 № 18/02-13 (далі - Порядок № 18/02-13).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону № 776 регламентовано, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений), який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 776 сферою застосування Закону є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина між громадянином України, незалежно від місця його перебування, іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами.
Частиною п'ятою статті 14 Закону № 776 та частиною першою статті 17 Закону №2939 встановлено, що Уповноважений здійснює парламентський контроль за дотриманням права на доступ до публічної інформації.
Відповідно до статті 17 Закону №776 Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України “Про звернення громадян”.
При розгляді звернення Уповноважений: 1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; 2) роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому; 3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення; 4) відмовляє в розгляді звернення (частина третя статті 17 вказаного Закону).
Механізм здійснення провадження у справах про порушення прав і свобод людини і громадянина врегульовано Порядком № 18/02-13.
Провадження Уповноваженого - це комплекс заходів, які здійснюються з метою парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини, сприяння їх поновленню, запобігання виникненню умов, що створюють можливості порушення прав та свобод людини.
Згідно з пунктами 1.3, 1.4, 6.1 Порядку № 18/02-13 кожен, хто бере участь у здійсненні провадження Уповноваженого, керується Конституцією України, Законом України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, іншими нормативно-правовими актами України, актами Уповноваженого та Керівника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також цим Положенням.
Під час провадження кожна дія або рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання таких дій та прийняття рішень. Критерієм для визначення розумності строків провадження є складність провадження, яка визначається з урахуванням кількості порушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки дій, необхідних для здійснення провадження, тощо.
Провадження завершується шляхом надання остаточної відповіді авторові звернення за результатами з'ясування обставин справи після вжиття передбачених Законом України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” заходів, спрямованих на запобігання порушенням прав і свобод людини або сприяння їх поновленню.
Згідно з частиною першою статті 22 Закону № 776 органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, посадові та службові особи, до яких звернувся Уповноважений, зобов'язані співпрацювати з ним і подавати йому необхідну допомогу.
Відмова органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадових і службових осіб від співпраці, а також умисне приховування або надання неправдивих даних, будь-яке незаконне втручання в діяльність Уповноваженого з метою протидії тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.
Статтею 188-40 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за невиконання законних вимог Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Таким чином, складення протоколу є механізмом, необхідність застосування якого визначають уповноважені особи Секретаріату Уповноваженого або представники Уповноваженого, враховуючи обставини справи в кожному конкретному випадку окремо.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Межі дискреційних повноважень суб'єкта владних повноважень висвітлено у науковому висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (https://cutt.ly/MytovXC). Так, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.
Отже, застосування відповідних заходів реагування, зокрема у вигляді складання протоколу про адміністративне правопорушення, є правом, а не обов'язком Уповноваженого, а визначення ним найбільш доцільного та ефективного заходу реагування в конкретній ситуації належить безпосередньо до його дискреційних повноважень, що реалізуються Уповноваженим на власний розсуд шляхом обрання з кількох юридично допустимих заходів саме того, яке він вважає найкращим за певних обставин.
При цьому у рішеннях по справах “Клас та інші проти Німеччини”, “Фадеева проти Росії”, “Єрузалем проти Австрії” Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
При вирішенні питання щодо застосування будь-яких заходів, рішення Уповноваженого в будь-якому разі має відповідати меті парламентського контролю та прийматись в межах компетенції, визначеної статтею другою Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23.12.1997 № 776/97-ВР (далі - Закон № 776).
При визначенні суті та змісту парламентського контролю Уповноваженого за дотриманням права на звернення насамперед необхідно виходити зі змісту мети такого контролю, яка відповідно до статті 3 Закону № 776 має полягати в наступному: 1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; 2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина суб'єктами, зазначеними у статті 2 цього Закону; 3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; 4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі; 5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина; 6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; 7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.
З аналізу положень вказаної норми можна дійти висновку, що діяльність Уповноваженого перш за все пов'язана із забезпеченням культури поваги до прав та свобод людини та сприянням захисту та поновленню таких прав в цілому, а не притягненням до відповідальності окремих осіб, як того вимагала позивач у своїх заявах до Уповноваженого від 01.06.2020 року.
Більш того, Уповноважений та його повноваження не можуть бути інструментом адміністративного тиску на інших учасників правовідносин, пов'язаних із застосуванням Закону № 776.
Статтею 13 Закону № 776 визначено, що Уповноважений має право, зокрема: направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів; перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, здійснюють виконання судових рішень, вносити в установленому порядку пропозиції щодо поліпшення діяльності таких органів у цій сфері; здійснювати інші повноваження, визначені законом.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано повноваження Уповноваженого ВР України з прав людини здійснювати контроль за дотриманням прав людини на доступ до публічної інформації, для реалізації якого зазначеному суб'єкту влади надано право звертатися, зокрема, до органів державної влади із запитами про надання інформації, вживати дії для забезпечення усунення порушення відповідного права особи та притягати до адміністративної відповідальності за невиконання його законних вимог Уповноваженого.
При цьому, вирішення питання щодо порушення процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема складання відповідного протоколу, належить до дискреційних повноважень Уповноваженого Верхової Ради України з прав людини.
Щодо твердження позивача стосовно неправомірної бездіяльності, яка полягає у рішенні відповідача, викладеного у листі № 16503.4/П- 8214.3/20/30.2 від 17.06.2020 року, в частині відмови у прийнятті до розгляду звернень позивача від 01.06.2020 року відносно посадових осіб Генеральної прокуратури України, прокуратури міста Києва, Київської місцевої прокуратури № 6 за ненадання відповідей на скарги від 28.04.2020 року на бездіяльність Київської місцевої прокуратури № 6 при здійсненні нагляду за додержанням законів при проведенні досудового слідства СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві (ЄРДР №12017100060002647 від 08.06.2017 та №42017101060000095 від 16.05.2017) та 23814.4/П-12463.3/20/30.2 від 21.08.2020, в частині відмови у задоволені заяв позивача від 28.07.2020 про поновлення провадження за заявами позивача від 01.06.2020 року про адміністративне правопорушення за статтею 212-3 КУпАП відносно посадових осіб Національної поліції України (ЄРДР №12017100060002647 від 08.06.2017 та №42017101060000095 від 16.05.2017), суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 776 Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закон України «Про звернення громадян» (далі - Закон №393), статтею 12 якого визначено, що його дія не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений, зокрема, кримінальним процесуальним законодавством.
Разом із тим частинами другою, п'ятою вказаної статті Закону №776 встановлений особливий порядок розгляду Уповноваженим звернень громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах.
Так, згідно з частиною третьою статті 17 Закону № 776 при розгляд звернення Уповноважений: відкриває провадження у справі про порушення прав свобод людини і громадянина; роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, як подала звернення Уповноваженому; направляє звернення за належністю в орган до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення; відмовляє в розгляді звернення.
Глава 26 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) регулює питання оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування. Згідно з частиною першою статті 306 КПК Україні скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурор розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадження: щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Відповідно до статей 36,40 КПК України втручання органів державної владі і органів місцевого самоврядування, посадових осіб, у тому числі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, засобів масової інформації, громадсько політичних організацій (рухів) та їх представників у діяльність слідчого чи прокурора по нагляду за додержанням законів або по розслідуванню діянь, що містять ознаки злочину, забороняється.
10.05.2020 року позивачем направлено заяви до відповідача (зареєстровані за вх. №П-8214.3/20 від 28.05.2020 року) про адміністративне правопорушення за статтею 212-3 КУпАП. У вказаних заявах позивач стверджує про ненадання відповіді на звернення-клопотання від 10.05.2020 року до Київської місцевої прокуратури № 6, про стан розгляду скарги від 27.03.2020 року до Київської місцевої прокуратури № 6 щодо бездіяльності посадових осіб СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР №12017100060002647 від 08.06.2017 року та №42017101060000095 від 16.05.2017 року).
Листом №16503.4/П-8214.3/20/30.2 від 17.06.2020 року позивачу роз'яснено, ще її скарги до Київської місцевої прокуратури №6 стосовно бездіяльності слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування від 27.03.2020 року повинні розглядатись у порядку, визначеному КПК України, а не Закону №393 та надано роз'яснення положень відповідних нормативних актів.
Крім цього, позивач направила до відповідача заяву від 23.07.2020 року (зареєстрована за вх. № П-12463.3/20 від 24.07.2020 року) про поновлення провадження за заявою від 06.07.2020 року про адміністративне правопорушення за статтею 212-3 КУпАП відносно посадових осіб Територіального управління Державного бюро розслідування (м. Київ) (далі - Управління ДБР), а також про поновлені провадження за заявами від 01.06.2020 року про адміністративне правопорушення статтею 212-3 КУпАП відносно посадових осіб Національної поліції України.
Оскільки клопотання позивача до Управління ДБР стосувалось надань інформації про себе листом № 23814.4/П-12463.3/20/30.2 від 21.08.2020 року позивачу роз'яснено, що порядок розгляду запитів на інформацію, які стосуються особисто позивача, регулюється положенням Закону України «Про захист персональна даних». Також, позивачу зазначеним вище листом повторно повідомлено, що питання, які стосуються прийнятих процесуальних рішень при проведені досудового слідства, мають вирішуватися виключно у порядку, визначеному КПК України.
Щодо доводів позивача про визнання протиправним та скасування рішення відповідача, викладеного у лисі № 23814.4/П-12463.3/20/30.2 від 21.08.2020 року в частині відмови в задоволенні заяви позивача від 24.07.2020 року про поновлення провадження за заявами позивача від 01.06.2020 року про адміністративне правопорушення за статтею 212-3 КУпАП відносно посадових осіб Генеральної прокуратури України, прокуратури міст Києва, Київської місцевої прокуратури № 6 (ЄРДР № 12017100060002647 та №42017101060000095), суд зазначає наступне.
Механізм здійснення провадження у справах про порушення прав і свобод людини і громадянина врегульовано Порядком здійснення провадження Уповноваженого, затвердженого наказом Уповноваженого від 12.08.2013 року №18/02-13 (зі змінами, внесеними наказом Уповноваженого від 12.04.2018 року №12/02-18, 25.01.2019 року №3.15/19 та від 04.02.2019 року №10.15/19) (далі - Порядок). Провадження Уповноваженого - це комплекс заходів, які здійснюються з метою парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини, сприяння їх поновленню, запобігання виникненню умов, що створюють можливості порушення прав та свобод людини.
Підставами для відкриття провадження можуть бути відомості про порушення прав і свобод людини і громадянина, які містяться зокрема, у зверненнях громадян України чи їх представників (повноваження яких оформлені у встановленому законодавством порядку) (п 2.1. Порядку).
Оскільки позивачу було надано ґрунтовні роз'яснення з порушених у заявах питань, підстави для відкриття провадження за заявами позивача від 01.06.2020 року про адміністративне правопорушення за статтею 212-3 КУпАП, відносно посадових осіб Генеральної прокуратури України, прокуратури міста Києва, Київської місцевої прокуратури № 6 (ЄРДР 12017100060002647 та 42017101060000095) були відсутні.
Суд вважає за необхідне зазначити, що повноваження з розгляду справ про адміністративне правопорушення за статтею 212-3 КУпАП, відповідно до положень статті 221 КУпАП, віднесено до компетенції суддів районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів.
В той же час, відповідно до пункту 8-1 частини першої статті 255 КУпАП, уповноважені особи Секретаріату Уповноваженого або представники Уповноваженого мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення за статтею 212-3 КУпАП.
Механізм складання уповноваженими особами Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини протоколів про адміністративні правопорушення врегульовано Порядком оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення (далі - Порядок) від 16.02.2015 № 3/02-15 (зі змінами згідно з наказом Уповноваженого 14.02.2018 № 3/02-18).
Пунктом 3.1. Порядку визначено, що складений протокол та інші матеріали, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, формуються уповноваженою особою у справу про адміністративне правопорушення.
Оригінал справи про адміністративне правопорушення разом із супровідним листом у триденний строк з моменту його складення, відповідно до пункту 3.2 Порядку, надсилається до районного, районного у місті (міського, міськрайонного) суду за місцем вчинення адміністративного правопорушення.
З аналізу наведених вище положень випливає, що при вирішенні питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності, уповноважені особи Секретаріату Уповноваженого та представники Уповноваженого обмежені, зокрема, правом на складання протоколів, тобто формуванням справ про адміністративні правопорушення з подальшим їх направленням до суду.
З урахуванням наведеного судом встановлено, що завданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України.
Законом №776 надані Уповноваженому різні механізми діяльності для досягнення відновлення прав і свобод людини і громадянина. Притягнення до адміністративної відповідальності є лише однією з форм сприяння відновленню порушених прав людини.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 , звертаючись до відповідача з відповідними заявами обрала невірний спосіб захисту порушених прав. Позивач має дотримуватись встановлених законодавством приписів та процесуальних норм для захисту порушених прав.
Суд зазначає, що застосування конкретного методу впливу на порушника прав людини є правом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яке має бути спрямовано на досягнення мети відновлення прав людини, проте в межах процедури, встановленої нормативними та процесуальними актами.
Відтак, у суду відсутні підстави для визнання протиправними та скасування рішень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, викладене у листі № 16503.4/П-8214.3/20/30.2 від 17.06.2020 р., в частині відмови у прийнятті до розгляду звернень ОСОБА_1 від 01.06.2020 р. відносно посадових осіб Генеральної прокуратири України, прокуратури міста Києва, Київської місцевої прокуратури № 6 за ненадання відповідей на скарги від 28.04.2020 р. на бездіяльність Київської місцевої прокуратури № 6 при здійсненні нагляду додержанням законів при проведенні досудового слідства СВ Печерського УП ГУНП у м.Києві (ЄРДР №12017100060002647 від 08.06.2017 р. та №42017101060000095 від 16.05.2017 р.), та викладене у листі № 23814.4/П-12463.3/20/30.2 від 21.08.2020 р. в частині відмови в задоволенні заяв ОСОБА_1 від 28.07.2020 р. про поновлення провадження за заявами ОСОБА_1 від 01.06.2020 р. про адміністративне правопорушення за ст.212-3 КУпАП відносно посадових осіб Національної поліції (ЄРДР 12017100060002647 та 42017101060000095).
Стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надавати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 та 20.02.2018 (справи №№ 804/2252/14, 818/1394/17 відповідно) та у постанові від 20.05.2020 (справа №821/1269/17).
Оскільки судом не встановлено протиправності рішень відповідача, суд не вбачає для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди.
За положеннями частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
З системного аналізу чинного законодавства України та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством України.
З огляду на викладене, викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що не підлягають задоволенню.
Підстави для вирішення питання розподілу судових витрат та витрат на правову допомогу згідно зі ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні, з огляду на те, що позивача звільнено від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 139, 241 - 246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (01008, м. Київ, вул. Інститутська, 21/8) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Врона