м. Вінниця
14 червня 2021 р. Справа № 120/1936/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Руслани Миколаївни, розглянувши заяву позивача про поновлення процесуального строку звернення до адміністративного суду за позовом ОСОБА_1 до Національної академії Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Національної академії Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивача, бездіяльністю Національної академії Національної гвардії України щодо не проведення нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу академії, у зв'язку із закінченням строку контракту. Тому, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Окремо, позивач зазначає щодо дотримання процесуальних строків звернення до суду, оскільки одноразова грошова допомога є однією з форм оплати праці - складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а тому звернення до суду з даним позовом не обмежується будь-яким строком у відповідності до ч. 2 ст. 233 КЗпП України.
Ухвалою від 15.03.2021 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
13.04.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою від 24.05.2021 позовну заяву залишено без руху у зв'язку із пропущенням позивачем строку для звернення до суду та не наданням клопотання про його поновлення (ч. 1 ст. 123 КАС України). При цьому, у відповідності до ч. 1 ст. 123 КАС України, позивачу надано 10-ти денний строк з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви в спосіб надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду разом із доказами, які вказують на поважність причин пропуску строку.
08.06.2021 на адресу суду від позивача надійшла заява про поновлення процесуального строку звернення до суду.
У заяві від 08.06.2021 позивач з посиланням на позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що викладена у листі від 07.05.2013 за № 708/0/4-13 зазначив, що одноразові додаткові види грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення.
Тому на думку позивача наявні підстави для застосування ч. 2 ст. 233 КЗпП України, а саме звернення до суду без обмеження будь-яким строком.
Також позивач просив врахувати, що при вирішенні питання про поновлення строку звернення, суд повинен врахувати принципи верховенства права та практику Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає, що правило встановлення обмеження звернення до суду у зв'язку із пропуском строку такого звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю та без надзвичайного формалізму.
Із цих мотивів позивач просив визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновити строк.
Надавши оцінку аргументам поданого клопотання, суд дійшов висновку, що позивачем не виконано вимоги ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 24.05.2021, виходячи з наступного.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України, після одержання позовної заяви суддя з'ясовує, зокрема, чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною 6 статті 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску, або як це передбачено ч. 1 ст. 123 КАС України, вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Інститут строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою спонукання учасників адміністративного судочинства до своєчасного вчинення ними процесуальних дій. Регламентування строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Крім цього, строки звернення до суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.
За загальним правилом для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк (ч. 2 ст. 122 КАС України).
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, перебіг строку для звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Щодо відліку строку звернення із адміністративним позовом, суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися", що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку позивача знати про стан своїх прав. При визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Крім того, поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Обґрунтовуючи заяву від 08.06.2021 позивач з посиланням на позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що викладена у листі від 07.05.2013 за № 708/0/4-13 зазначив, що одноразові додаткові види грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення.
Тому на думку позивача наявні підстави для застосування ч. 2 ст. 233 КЗпП України, а саме звернення до суду без обмеження будь-яким строком.
Разом з тим, суд зазначає, що Верховний Суд у постановах від 09.07.2020 у справі № 320/6659/18 та від 27.08.2020 № 804/871/16 зазначив, що одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення.
Крім того в ухвалі від 18.01.2021 у справі № 560/3993/20 Верховний Суд звернув увагу на те, що одноразова грошова допомога при звільненні, виходячи зі змісту ст. 2 Закону України "Про оплату праці", не входить до структури заробітної плати і відповідно не може вважатися додатковим видом грошового забезпечення.
Враховуючи наявність можливості зміни окремих правових позицій та роль висновків Верховного Суду у забезпеченні єдності судової практики, суд при вирішенні питання того, що одноразова грошова допомога при звільненні не входить до структури заробітної плати, враховує останні актуальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, якими врегульовано це питання.
Тому суд відхиляє доводи позивача щодо застосування ч. 2 ст. 233 КЗпП України, якою передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Щодо посилання позивача на позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що викладена у листі від 07.05.2013 за № 708/0/4-13, то суд вважає їх безпідставними, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не у листах.
Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Відповідно до ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права. Тому суд погоджується із твердженнями позивача про обов'язок суду врахувати практику ЄСПЛ, як джерело права.
Однак позивачем не враховано, що із урахуванням прецедентної практики Європейського суду з прав людини право на доступ до суду не є абсолютним.
Європейського суду з прав людини в рішеннях від 28.05.1985 в справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" та від 13.02.2001 в справі "Кромбах проти Франції", наголосив, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду.
У рішеннях від 20.05.2010 в справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 в справі "Наталія Михайленко проти України" ЄСПЛ зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою.
В рішенні "Prince Hans-Adam II of Liechtenstein проти Німеччини" (рішення від 12 липня 2001 року п. 44) ЄСПЛ зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою.
У справах "Стаббігс та інші проти Великобританії" та "Девеер проти Бельгії" Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі "Мельник проти України" зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).
Суд наголошує, що визнання позивачем факту пропуску строку звернення до суду з позовною заявою і не доведення суду обставин об'єктивно непереборних, які не залежали від волевиявлення позивача і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення позивачем процесуальної дії, унеможливлює поновлення судом такого процесуального строку.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 зазначила, що аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Виходячи із системного аналізу норм Кодексу адміністративного судочинства України у контексті практики ЄСПЛ, слід зазначити, що державою встановлено доступні, чіткі та передбачувані процесуальні правила (обмеження), за дотримання яких особа може реалізувати право на судовий захист. Таких правил позивач не дотримався, а тому вважається, що ним не виконано вимоги ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 24.05.2021 та не надано суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду.
З огляду на вищевикладене, доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.
Відтак, причини на які зіслався позивач мотивуючи заяву про поновлення строку звернення до суду не є поважними та не можуть бути підставою для її задоволення.
Згідно із ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на встановлені вище обставини, суд приходить до висновку, що позов слід залишити без розгляду.
Керуючись ст.ст. 123, 171, 240, 248, 256 КАС України суд, -
1. Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду, що наведені у заяві від 03.06.2021 (реєстраційний номер 32456 від 08.06.2021).
2. Позовну заяву ОСОБА_1 до Національної академії Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - залишити без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна