11 червня 2021 р. Справа № 120/3035/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тульчинської міської ради Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
06.04.2021 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява за підписом представника ОСОБА_2 , подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до Тульчинської міської ради Вінницької області (далі - Тульчинська міська рада) про:
- визнання протиправним та скасування рішення 8-ої сесії 8 скликання Тульчинської міської ради № 427 від 30.03.2021 "Про відмову в наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки ОСОБА_1 ";
- зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за кадастровим номером 0524386800:01:000:0667 на території Холодівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 20.01.2021 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання йому дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за кадастровим номером 0524386800:01:000:0667 на території Холодівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту). До клопотання позивач додав ряд необхідних документів.
Рішенням 8-ої сесії 8 скликання Тульчинської міської ради № 427 від 30.03.2021 у наданні вказаного дозволу відмовлено у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єктам вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Позивач з рішенням відповідача не погоджується, вважає його незаконним та протиправним, а тому звертається до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 12.04.2021 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, цією ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та вирішено витребувати з Тульчинської міської ради належним чином засвідчені копії усіх документів, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення, а саме:
- належним чином засвідчені копії клопотання ОСОБА_1 про надання йому дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за кадастровим номером 0524386800:01:000:0667 на території Холодівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту) та усіх доданих до нього документів;
- належним чином засвідчені копії рішення 8-ої сесії 8 скликання Тульчинської міської ради № 427 від 30.03.2021 "Про відмову в наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки ОСОБА_1 " та усі інші документи, що пов'язані з його прийняттям (протокол засідання відповідної комісії з розгляду поданого клопотання, протокол сесії ради за 30.03.2021 тощо);
- технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, а саме земельної ділянки за кадастровим номером 0524386800:01:000:0667,
- Поземельної книги, яка відкрита на земельну ділянку за кадастровим номером 0524386800:01:000:0667 з усіма доданими до неї документами, що стали підставою для її відкриття,
- витягу Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки за кадастровим номером 0524386800:01:000:0667;
- усі інші письмові докази, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення 8-ої сесії 8 скликання Тульчинської міської ради № 427 від 30.03.2021 та доводять його правомірність (якщо відповідач заперечує позов).
06.05.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.
Відповідач зазначає, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
На думку відповідача, аналіз вказаної норми свідчить про те, що законодавець чітко визначив об'єкт земельних відносин, щодо яких можливо здійснювати формування земельних ділянок шляхом поділу, а саме земельні ділянки, які перебувають у власності або у користуванні. Водночас громадяни, які звернулися до Тульчинської міської ради не є власниками та користувачами бажаних земельних ділянок.
Таким чином, відповідач вважає, що, з урахуванням наведених обставин, Тульчинська міська рада дійшла правильного висновку щодо відмови позивачу у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки.
На виконання вимог ухвали суду від 12.04.2021 про витребування додаткових доказів разом з відзивом на позовну заяву відповідач надав такі документи (у вигляді засвідчених копій): клопотання позивача про надання йому дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за кадастровим номером 0524386800:01:000:0667 на території Холодівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту), рішення 8-ої сесії 8 скликання Тульчинської міської ради № 427 від 30.03.2021 "Про відмову в наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки ОСОБА_1 ", протоколу засідання постійної комісії з питань земельних відносин від 03.03.2021.
05.05.2021 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник просить позовні вимоги позивача задовольнити з мотивів, наведених в позовній заяві.
Додатково представник позивача вказує на те, що відповідач не надав жодних доказів отримання громадянами сертифікатів на право на земельну частку (пай), виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Також представник позивача зазначає, що повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки Головне управління не наділене повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, надати дозвіл на розробку технічної документації.
Інших заяв по суті до суду не надходило.
Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Вивчивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив таке.
20.01.2021 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за кадастровим номером 0524386800:01:000:0667 на території Холодівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту). До клопотання було додано копію паспорта та ідентифікаційного коду позивача, графічні матеріали із зазначенням місця розташування бажаної земельної ділянки.
Крім того, у клопотанні позивач конкретизував, що бажана для нього земельна ділянка має кадастровий номер 0524386800:01:000:0667.
Рішенням 8-ої сесії 8 скликання Тульчинської міської ради № 427 від 30.03.2021 позивачу відмовлено у наданні вищевказаного дозволу.
Підставою для прийняття такого рішення зазначено те, що місце розташування об'єкта не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановлених законом порядку, п. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
Вважаючи вказане рішення незаконним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вдаючись до оцінки спірних правовідносин між сторонами та встановлених під час розгляду справи обставин, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом статті 18 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких належать, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
В силу вимог п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Судом встановлено, що 20.01.2021 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за кадастровим номером 0524386800:01:000:0667 на території Холодівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту). До клопотання позивач додав ряд необхідних документів та при цьому конкретизував, що бажана земельна ділянка має кадастровий номер 0524386800:01:000:0667.
Оскаржуваним рішенням за № 427 від 30.03.2021 у наданні вказаного дозволу відмовлено у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єктам вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Однак відповідач в оскаржуваному рішенні не конкретизував в чому саме полягає така невідповідність.
За змістом ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд зауважує, що загальне формулювання "невідповідність місця розташування земельної ділянки, яку бажає отримати позивач вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації" має бути пояснена у самому рішенні вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.
Наведений висновок узгоджується із встановленими законом вимогами щодо "обґрунтованості рішення", що полягають в дослідженні суб'єктом владних повноважень усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви, якими керується суб'єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, він зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.
Висновок узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Так, у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
З огляду на наведене суд доходить висновку, що відповідач не дотримався принципу належного урядування та вимог закону про обґрунтування власного рішення. Зокрема, оскаржуване рішення обґрунтоване лише з посиланням на загальні формулювання "про невідповідність місця розташування об'єкта встановленим вимогам...." та не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача перешкоджають позивачу у реалізації права на обґрунтування своєї незгоди із усіма аргументами відповідача та ефективне і швидке оскарження рішення.
Крім того, за таких обставин суд позбавлений можливості надати оцінку чи виконані всі умови, визначені нормами Земельного кодексу України для прийняття рішення про надання позивачу дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою.
Водночас суд наголошує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, визначено у частині сьомій статті 118 ЗК України. Зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається, що відмова є вмотивованою, адже відповідач при його обґрунтуванні обмежився виключно цитуванням норми ч. 7 ст. 118 ЗК України та не навів мотивів, у чому ж полягає невідповідність місця розташування бажаної для позивача земельної ділянки встановленим вимогам.
Оцінюючи аргументи відповідача, викладені у відзиві, про те, що позивач не може ініціювати питання її поділу та об'єднання, оскільки не є власником або користувачем бажаної земельної ділянки, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Отже, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об'єкта. Натомість, якщо йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки і навіть на підставі технічної документації може, за наявності для цього підстав, відбуватися зміна цільового призначення земельної ділянки.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 04.05.2020 у справі № 802/1539/17-а (пункти 37, 42).
Відтак, звернувшись із клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, позивач дотримався норм Земельного кодексу України, що стосується виду документації із землеустрою, дозвіл на розроблення якої він просив надати.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що рішення 8-ої сесії 8 скликання Тульчинської міської ради № 427 від 30.03.2021 "Про відмову в наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки ОСОБА_1 " є необґрунтованим, а зазначені у ньому підстави для його прийняття відповідачем не доведені.
Тому позовні вимоги в частині визнання протиправним і скасування такого рішення підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить суд захистити його порушені права шляхом зобов'язання відповідача надати позивачу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за кадастровим номером 0524386800:01:000:0667 на території Холодівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
За наслідками аналізу вказаних положень суд зазначає, що дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість у спірних правовідносинах повноваження відповідача не можуть вважатися дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18.
Тобто в кожній конкретній справі, що стосується відмови у наданні громадянину дозволу на розроблення проекту землеустрою з метою відведення земельної ділянки у власність, суд, констатуючи незаконність наданої відмови, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для надання такому громадянину відповідного дозволу.
Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Судом встановлено, що відповідачем при розгляді клопотання позивача не надано належної його оцінка на предмет відповідності вимогам статті 118 ЗК України, оскільки оскаржувана відмова ґрунтувалася на зовсім інших обставинах, які не були пов'язані з відповідною нормою. Тому вказане клопотання позивача підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення в умовах не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб'єктом владних повноважень з цього питання. Адже прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається існування обставин, що безпосередньо впливають на вирішення питання про можливість надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою з метою подальшої передачі у приватну власність спірної земельної ділянки.
Відтак суд приходить до переконання, що у даному випадку належним способом захисту прав позивача може бути зобов'язання відповідача повторно розглянути його клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, з урахуванням правової оцінки, наданої судом в цьому рішенні.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме шляхом визнання протиправним та скасування рішення 8-ої сесії 8 скликання Тульчинської міської ради № 427 від 30.03.2021 "Про відмову в наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки ОСОБА_1 " та зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 20.01.2021 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за кадастровим номером 0524386800:01:000:0667 на території Холодівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту), з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Отже, у зв'язку з частковим задоволенням позову і беручи до уваги, що позовні вимоги мають немайновий характер, що унеможливлює визначення конкретної частки задоволених позовних вимог, суд вважає, що на користь позивача необхідно стягнути половину понесених ним витрат зі сплати судового збору, тобто 454,00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення 8-ої сесії 8 скликання Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області № 427 від 30 березня 2021 року "Про відмову в наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки ОСОБА_1 ".
Зобов'язати Тульчинську міську раду Тульчинського району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду за результатами розгляду цієї справи, повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 20 січня 2021 року (вх. № 02-16-Т-86 від 27 січня 2021 року) про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, кадастровий номер 0524386800:01:000:0667, на території Холодівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту).
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 454,00 грн (чотириста п'ятдесят чотири гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) представник позивача: адвокат Мусіровський Олексій Анатолійович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: вул. Київська, 16 (Інфракон), каб. 509, м. Вінниця, 21000);
3) відповідач: Тульчинська міська рада Тульчинського району Вінницької області (код ЄДРПОУ 04051141, місцезнаходження: вул. Миколи Леонтовича, 1, м. Тульчин, Вінницька область, 23600).
Повне судове рішення складено 11.06.2021.
Суддя Сало Павло Ігорович