07 червня 2021 р. Справа № 120/2529/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сала П.І.,
за участю
секретаря судового засідання Панасюк В.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Ліханової О.В.,
представника відповідача Довбенко М.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
25.03.2021 поштою до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі - ГУНП у Вінницькій області), в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП у Вінницькій області від 05.02.2021 № 19о/с в частині звільнення позивача зі служби в поліції;
- поновити позивача на посаді заступника начальника управління - начальника відділу озброєння управління логістики та матеріально-технічного забезпечення ГУНП у Вінницькій області;
- стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 09.02.2021 по день постановлення судового рішення.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 23.02.2021 поштою позивач отримав витяг з наказу начальника ГУНП у Вінницькій області від 05.02.2021 № 19 о/с, яким його звільнено з посади заступника начальника управління - начальника відділу озброєння управління логістики та матеріально-технічного забезпечення ГУНП у Вінницькій області з 09.02.2021 на підставі п. 4 (у зв'язку зі скороченням штатів) ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
Вказаний наказ позивач вважає протиправним та зазначає, що відповідач не попередив його про наступне вивільнення з роботи і не запропонував йому іншої посади, яка відповідає його кваліфікації, набутому фаху та спеціальному званню.
Так, позивач наголошує, що з попередженням про подальше звільнення зі служби через скорочення займаної посади, яке датоване 22.10.2020, він фактично ознайомився лише 09.03.2021, після отримання його копії на адвокатський запит. Водночас у цьому попередженні йому пропонується одна з таких посад: старший інспектор з особливих доручень відділу вибухотехнічної служби, старший інспектор-черговий сектору моніторингу Вінницького відділу поліції та старший інспектор відділу дільничних офіцерів поліції управління превентивної діяльності.
Позивач вважає, що запропоновані у попередженні посади не є рівнозначними. Натомість витребувана у відповідача інформація свідчить про те, що на дату скорочення посади, яку займав позивач (11.09.2020), так само як і на дату оформлення попередження (22.10.2020) та на дату звільнення позивача зі служби у штаті ГУНП у Вінницькій області були вакантні посади керівного складу, які могли бути запропоновані.
Крім того, позивач вказує на те, що його звільнено в період тимчасової непрацездатності, що суперечить положенням ч. 3 ст. 40 КЗпП України.
Також, на думку позивача, відповідач не дотримався процедури отримання згоди профспілкової організації на його звільнення, як цього вимагає ст. 43 КЗпП України.
Враховуючи наведене, позивач просить суд скасувати оскаржуваний наказ, поновити його на раніше займаній посаді та вирішити питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою суду від 30.03.2021 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
30.04.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та зазначає, що наказом НПУ № 728 від 11.09.2020 затверджено перелік змін у штатах Національної поліції, яким скорочено посаду заступника начальника управління логістики та матеріально-технічного забезпечення - начальника відділу озброєння. Відтак посада, яку займав позивач, підлягала скороченню. 22.10.2020 позивача повідомлено про наступне вивільнення та запропоновано ряд посад, серед яких рівнозначну посаду старшого інспектора з особливих доручень відділу вибухотехнічної служби, а також інші вакантні посади, наявні в ГУНП. Оскільки позивач був відсутній на службі, попередження надіслано за місцем його проживання. Але конверт з поштовим відправленням було повернуто до ГУНП у зв'язку з неврученням адресату. Таким чином, на думку відповідача, позивач вважається письмово попередженим про наступне звільнення з роботи 22.10.2020, оскільки відмовився отримувати поштове відправлення.
Крім того, відповідач зазначає, що 09.12.2020 за допомогою мобільного телефону позивача повідомлено про скорочення його посади, що зафіксовано у відповідному акті, а наказом від 05.02.2021 № 19 о/с звільнено зі служби на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VIII з 09.02.2021, тобто після завершення двомісячного строку попередження про наступне вивільнення. При цьому відповідач звертає увагу, що 07.12.2020 представники Управління кадрового забезпечення (далі - УКЗ) ГУНП у Вінницькій області здійснили виїзд до місця проживання позивача з метою особистого вручення йому попередження про подальше звільнення, однак дверей ніхто не відчиняв.
Щодо пропозиції іншої посади, то відповідач зазначає, що законодавець надає право, а не встановлює обов'язок керівництва органу поліції запропонувати поліцейському, посада якого скорочена, іншу посаду за його згодою і з урахуванням його досвіду, освітнього рівня, стану здоров'я та ставлення до виконання службових обов'язків. У даному випадку переведення на рівнозначну посаду може здійснюватися й за ініціативою самого поліцейського. Проте, оскільки посада позивача була скорочена, а його персонально письмово попереджено про можливе наступне звільнення із служби в поліції за два місяці до звільнення і позивач не ініціював питання про своє переведення на іншу посаду та не погодився на запропоновані посади, звільнення позивача відбулося правомірно.
Також відповідач зазначає, що за змістом положень ч. 1 ст. 43 КЗпП України попередня згода профспілкової організації не потребується в разі звільнення поліцейського через скорочення штату. Відтак доводи позивача в цій частині відповідач вважає безпідставними.
26.05.2021 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечує доводи та аргументи відповідача, наведені у відзиві, та вважає відзив необґрунтованим і таким, що не спростовує заявлених позовних вимог.
Так, позивач просить суд врахувати, що він проживає в кв. АДРЕСА_1 , яку орендує на підставі договору оренди житлового приміщення від 01.01.2020. Копія цього договору надавалася відповідачу і відповідач достеменно обізнаний з тим, де саме мешкає позивач. Натомість попередження від 22.10.2020 було надіслане на адресу, за якою позивач ніколи не проживав: АДРЕСА_2 . За цією ж адресою здійснено виїзд працівників УКЗ ГУНП у Вінницькій області, що підтверджується їхніми рапортами. Відтак позивач наголошує, що особисто він не отримував письмового попередження від 22.10.2020 про наступне вивільнення, а ознайомився з його змістом вже після звільнення з роботи.
Крім того, позивач зауважує, що згідно з довідкою ГУНП у Вінницькій області від 30.04.2021 № 1817/12/03-2021 штат управління логістики та матеріально-технічного забезпечення в структурі апарату ГУНП станом на 10.09.2020 року складався з 22 посад. 11.09.2020, з урахуванням змін, внесених наказом НПУ № 728, кількість посад в управлінні не змінилася (22), що свідчить про відсутність самого факту скорочення штату. Зокрема, після внесених змін кількість посад в керівництві управління залишилась така ж: була змінена назва однієї посади заступника - начальник відділу забезпечення одностроєм та матеріально-технічними засобами (статус - державний службовець), але при цьому введена нова посада - начальник відділу озброєння, яка є атестованою і посадові обов'язки за якою повністю співпадають з тими, що виконував позивач на скороченій посаді.
Також позивач вказує, що наказом ГУНП у Вінницькій області № 208о/с від 21.12.2020 було звільнено заступника начальника - начальника відділу з питань житлового забезпечення, управління об'єктами державної власності та капітального будівництва управління логістики та матеріально-технічного забезпечення ГУНП у Вінницькій області. Тобто в штаті управління з'явилася вакантна посада заступника начальника управління, яка є рівнозначною посаді, яку обіймав позивач. Однак дану посаду відповідач теж не запропонував позивачу.
07.06.2021 до суду надійшли заперечення, в яких відповідач зазначає, що відлік двомісячного строку попередження про наступне вивільнення позивача з роботи необхідно обчислювати з дня складання акту від 09.12.2020, враховуючи, що позивач на контакт не виходив та за місцем свого проживання був відсутній.
Щодо пропонування позивачу наявних вакантних посад, то такі були запропоновані у попередженні від 22.10.2020. При цьому брався до уваги час перебування позивача на лікарняному, відсутність у нього вищої юридичної освіти, наявність дисциплінарного стягнення за неналежне виконання посадових обов'язків. Окрім того, в телефонній розмові позивачу пропонувалось зв'язатися з працівниками УКЗ ГУНП у Вінницькій області для розгляду питання про можливість подальшого проходження ним служби. Але позивач таким своїм право не скористався.
Відповідач вважає, що при звільнення позивача у зв'язку із скороченням штату він діяв правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та надали пояснення згідно з обґрунтуваннями, наведеними у позовній заяві та відповіді на відзив. Просять суд позов задовольнити в повному обсязі.
Представниця відповідача в судовому засіданні позов заперечила з підстав, наведених у відзиві та запереченнях. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, заслухавши пояснення сторін, суд встановив таке.
Позивач ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України з жовтня 2010 року. З вересня 2018 року перебував на посаді заступника начальника управління - начальника відділу озброєння управління логістики та матеріально-технічного забезпечення ГУНП у Вінницькій області. Має спеціальне звання "майор поліції". У 2015 році отримав статус учасника бойових дій.
Наказом НПУ від 11.09.2020 № 728 затверджено Перелік змін у штатах Національної поліції, внаслідок яким займану позивачем посаду скорочено.
Як видно з доданих до позову листків непрацездатності, в період з 15.09.2020 до 16.02.2021 позивач безперервно перебував на лікарняному (причина - невиробнича травма, режим - амбулаторний).
Суд вважає, що про факт непрацездатності позивача відповідачу було відомо, що підтверджується змістом акту від 09.12.2020 та листа начальника УКЗ ГУНП у Вінницькій області від 04.06.2021 № 2296/12-2021. До того ж, зважаючи на тривалий період непрацездатності позивача, суд вважає, що відповідач не міг не знати про те, що позивач хворіє та перебуває на лікарняному. Інакше, вирішувалося б питання про його звільнення зі служби за прогул та невиконання своїх посадових обов'язків.
22.10.2020, на виконання вимог ст. 49-2 КЗпП України, відповідач оформив попередження про наступне вивільнення, адресоване майору ОСОБА_1 .
В попередженні зазначається, що згідно з наказом НПУ від 11.09.2020 № 728 посада, яку займає позивач, скорочена, а тому позивач підлягає звільненню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VIII, за минуванням 2 місяців за умови відсутності вакантних посад, що відповідають освітньо-кваліфікаційному рівню та набутому фаху або при відмові від запропонованих посад, зокрема: старший інспектор з особливих доручень відділу вибухотехнічної служби, старший інспектор-черговий сектору моніторингу Вінницького відділу поліції та старший інспектор відділу дільничних офіцерів поліції управління превентивної діяльності.
Водночас графа попередження "Ознайомлений" та "Дата ознайомлення" не заповнені, що свідчить про те, що попередження не вручалось позивачу під підпис.
22.10.2020 за вих. № 4260/04/12-2020 відповідач надіслав попередження рекомендованим листом на адресу місця проживання позивача: АДРЕСА_2 .
27.11.2020 відповідне поштове відправленням повернуто до ГУНП у Вінницькій області без вручення адресату з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Крім того, 27.10.2020 та повторно 07.12.2020 інспектори УКЗ ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_2 та ОСОБА_3 здійснили виїзд до місяця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_2 , з метою його ознайомлення з наказом НПУ від 11.09.2020 № 728, відповідно до якого посаду позивача скорочено.
При відвідуванні вказаної адреси дверей квартири ніхто не відчинив, про що інспектори доповіли керівництву відповідними рапортами.
09.12.2020 посадові особи УКЗ ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 склали акт, в якому зафіксували, що 09.12.2020, під час телефонної розмови майором поліції ОСОБА_7 , йому було повідомлено, що наказом НПУ від 11.09.2020 № 728 посада заступника начальника управління логістики та матеріально-технічного забезпечення ГУНП - начальника відділу озброєння скорочена та наголошено на необхідності визначеного нормами чинного законодавства письмового ознайомлення із вказаним вище наказом. Також майору ОСОБА_8 запропоновано самостійно, виходячи з особистого бачення власної зручності, визначити місце, куди необхідно прибути працівникам УКЗ ГУНП для проведення процедури письмового ознайомлення. У відповідь майор ОСОБА_9 повідомив, що після закінчення періоду перебування на лікуванні він сам прибуде до УКЗ ГУНП та в категоричній формі відмовився від особистої зустрічі з будь-ким, що вказує на його небажання письмово ознайомлюватися зі змінами в штатному розписі.
Наказом ГУНП у Вінницькій області від 05.02.2021 19 о/с позивача звільнено зі служби в поліції з посади заступника начальника управління - начальника відділу озброєння управління логістики та матеріально-технічного забезпечення ГУНП у Вінницькій області з 09.02.2021 на підставі п. 4 (у зв'язку зі скороченням штатів) ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VIII.
09.02.2021 витяг із зазначеного наказу надіслано на адресу місця реєстрації позивача по АДРЕСА_3 , а 23.02.2020 - отримано позивачем.
Вважаючи звільнення з роботи незаконним, 23.03.2021 позивач поштою подав до суду відповідний адміністративний позов.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських та порядок проходження служби в Національній поліції України визначаються Законом України "Про Національну поліцію" № 580-VIII від 02 липня 2015 року (далі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 580-VIII у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
В силу положень ч. 1 ст. 8 Закону № 580-VIII поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Частиною першою статті 59 Закону № 580-VIII передбачено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
У відповідності до ст. 60 Закону № 580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами
Поліцейський у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченими цим Законом та іншими актами законодавства (п. 5 ч. 10 ст. 62 Закону № 580-VIII).
Статтею 68 Закону № 580-VIII регламентується порядок призначення поліцейських на посади під час здійснення реорганізації.
Так, згідно з частинами першою-третьою вказаної статті Закону № 580-VIII у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.
Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.
Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.
Перебування поліцейського, посада якого скорочена, на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його призначення на іншу посаду або звільнення зі служби в поліції відповідно до положень цієї статті, за умови його персонального у письмовій формі попередження у встановлений законом строк.
Таким чином, нормами спеціального закону чітко визначено порядок звільнення поліцейського при скороченні його посади в поліції, який передбачає наступні послідовні дії:
1) поліцейський має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до звільнення;
2) протягом зазначеного двомісячного строку з дня персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції, поліцейський, за його згодою, може бути призначений на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції; при цьому враховуються досвід його роботи, освітній рівень, стан здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків;
3) поліцейський звільняється зі служби в поліції на підставі пункту 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону № 580-VIII лише після закінчення двомісячного строку з дня його попередження про наступне звільнення та в разі, якщо його не буде призначено на іншу посаду в поліції; водночас факт перебування поліцейського на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його звільнення зі служби тільки за умови його персонального у письмовій формі попередження у встановлений законом строк.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що звільнення поліцейського, посада якого скорочена, може вважатися законним лише за умови неухильного дотримання описаної вище процедури. Встановлення ж факту порушення будь-яких із зазначених процедурних гарантій для поліцейського є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації звільнення як незаконного та поновлення особи на займаній посаді.
Як видно з матеріалів справи, наказом НПУ від 11.09.2020 № 728 затверджено Перелік змін у штатах Національної поліції. Цими змінами передбачено скорочення посади заступника начальника управління логістики та матеріально-технічного забезпечення - начальника відділу озброєння ГУНП.
Отже, посада, яку займав позивач, була скорочена, що покладало на відповідача обов'язок діяти у відповідності до ст. 68 Закону № 580-VIII і, насамперед, особисто письмово попередити позивача про можливе наступне звільнення зі служби в поліції у зв'язку із скороченням штату.
Втім, судом встановлено, що вказаного обов'язку відповідач не дотримався.
Так, 22.10.2020 відповідач оформив для позивача письмове попередження, в якому повідомляється про скорочення займаної позивачем посади, що є підставою для його звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VIII після закінчення 2 місяців та за умови відсутності вакантних посад, що відповідають його освітньо-кваліфікаційному рівню та набутому фаху, або ж при відмові від запропонованих посад.
Оскільки позивач тривалий час перебував на лікарняному, відповідач прийняв рішення скерувати вказане попередження поштою рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Але при цьому помилково надіслав його на адресу, за якою позивач не проживав, а саме: АДРЕСА_2 . Як наслідок, 27.11.2020 відповідне поштове відправленням повернулося до ГУНП без виконання та з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Під час розгляду справи відповідач не заперечив тієї обставини, що насправді позивач проживає за іншою адресою: АДРЕСА_4 . Цей факт додатково підтверджується договором оренди житлового приміщення від 01.01.2020, який був у розпорядженні відповідача.
Відтак, оскільки попередження від 22.10.2020 направлялось за помилковою адресою місця проживання позивача, суд доходить висновку, що його повернення без вручення адресату не свідчить про те, що позивач вважається попередженим про наступне вивільнення.
Разом з тим, жодних інших доказів, які б підтверджували факт персонального письмового попередження позивача про подальше звільнення зі служби суду не надано.
Суд критично оцінює посилання відповідача на рапорти інспекторів УКЗ ГУНП у Вінницькій області від 27.10.2020 та 07.12.2020, згідно з якими, при здійсненні виїзду до місяця проживання позивача з метою його ознайомлення з наказом НПУ № 728 від 11.09.2020, дверей квартири ніхто не відчиняв.
Вказані службові документи не є підтвердженням особистого попередження позивача про наступне вивільнення. Більше того, як і у випадку з поштовим відправленням, виїзд здійснено не за місцем проживання позивача, а за помилковою адресою: АДРЕСА_2 .
Останнім доказом, який, на думку відповідача, підтверджує факт попередження позивача про наступне вивільнення є акт від 09.12.2020.
Власне, на цьому акті відповідач робить особливий наголос, зважаючи на те, що відлік передбаченого законом двомісячного строку з дня попередження позивача про наступне звільнення відповідач обчислив саме з дня складання вказаного акту.
Між тим, зазначений акт суд вважає недопустимим доказом у справі.
Суд зазначає, що для того аби фактичні дані отримали процесуальний статус доказів, вони повинні відповідати певним умовам. Ці умови називаються властивостями доказів та означають, що докази мають бути належними, допустимими, достовірними та, окрім цього, достатніми.
Поняття допустимості доказу в адміністративному судочинстві визначається статтею 74 КАС України, згідно з якою: 1) суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом; 2) обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відтак, оскільки чинним законодавством передбачено персональне та обов'язково письмове попередження поліцейського, посада якого скорочена, про подальше звільнення зі служби, суд доходить висновку, що акт від 09.12.2020 є недопустимим доказом, а тому не може братися до уваги.
Крім того, якщо звернутися до змісту цього акту, то можна побачити, що в ньому зафіксований факт телефонної розмови посадової особи УКЗ ГУНП у Вінницькій області з позивачем ОСОБА_7 , в ході якої останньому повідомлено про скорочення посади заступника начальника управління логістики та матеріально-технічного забезпечення ГУНП - начальника відділу озброєння та необхідність письмового ознайомлення з відповідним наказом НПУ № 728 від 11.09.2020 № 728. З цією метою позивачу запропоновано визначити зручний для нього час і місце, куди необхідно прибути працівникам УКЗ ГУНП для проведення процедури письмового ознайомлення.
Тобто вказаним актом підтверджується лише пропозиція до вручення позивачу особистого письмового попередження про наступне вивільнення, але не сам факт його персонального письмового попередження про можливе звільнення.
Натомість приписи статті 68 Закону № 580-VIII є імперативними в тій частині, що поліцейський має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до звільнення, та будь-яких винятків з цього правила не передбачають.
Отже, в ході розгляду справи підтвердилися доводи позивача про те, що він особисто не отримував письмового попередження від 22.10.2020 про наступне вивільнення, а ознайомився з його змістом вже після звільнення з роботи.
Натомість відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень, вказаних доводів не спростував та належними і допустимими доказами не підтвердив факту персонального письмового повідомлення позивача про можливе звільнення зі служби в поліції.
Як наслідок, відповідач допустив порушення й вимог ч. 4 ст. 68 Закону № 580-VIII, адже позивача звільнено під час перебування на лікарняному та за відсутності його персонального, у письмовій формі, попередження про наступне звільнення.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що звільнення позивача через скороченням займаної посади відбулося без дотримання визначеної законом процедури, що свідчить про незаконність звільнення.
При цьому суд не вдається до оцінки доводів сторін в частині пропонування позивачу вакантних посад в органах поліції, оскільки наведені вище мотиви безпосередньо вказують на неправомірність оскаржуваного наказу про звільнення позивача та дають самостійні підстави для його скасування.
Крім того, як вже зазначалося, законом передбачено алгоритм послідовних дій роботодавця в разі звільнення поліцейського при скороченні його посади в поліції, згідно з яким пропозиція щодо можливості призначений (переведення) поліцейського на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції здійснюється лише після персонального особистого попередження поліцейського про наступне вивільнення, чого у даному випадку відповідач не здійснив.
Тому оцінка судом доводів сторін щодо наявності/відсутності вакантних посад в ГУНП у Вінницькій області, які б відповідали кваліфікації, фаху та спеціальному званню позивача, який підлягає звільненню з органів в поліції через скорочення займаної ним посади, є передчасною.
Позивач також посилається на порушення процедури отримання згоди на його звільнення профспілкової організації.
Разом з тим суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
Отже, за правилами наведеної норми, попередня згода профспілкової організації не потребується, зокрема, в разі звільнення поліцейського через скорочення штату, що спростовує доводи позивача в цій частині.
Підсумовуючи, суд вважає, що звільнення позивача ОСОБА_1 зі служби в поліції відбулося без дотримання гарантій поліцейського при наступному вивільненні та з порушенням визначеної законом процедури.
Відтак наказ ГУНП у Вінницькій області від 05.02.2021 № 19 о/с в оскаржуваній частині визнається протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
Визначаючись щодо способу захисту порушеного права позивача у зв'язку з незаконним звільненням, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Отже, належним правовим способом захисту порушених прав позивача у зв'язку з незаконним звільненням є його поновлення на раніше займаній посаді заступника начальника управління - начальника відділу озброєння управління логістики та матеріально-технічного забезпечення ГУНП у Вінницькій області.
При цьому суд враховує правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду від 13.08.2020 в справі № 821/3795/15-а.
Так, у пунктах 46-48 зазначеної постанови Верховний Суд дійшов висновку, що за приписами частини першої статті 235 КЗпП України на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з'ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов'язок поновлення такого працівника на попередній роботі (незалежно від скорочення посади, яку обіймав позивач). Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені у частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі. Відтак за результатами касаційного розгляду Верховний Суд скасував рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині зобов'язання відповідача вирішити питання про працевлаштування позивача на роботі (таке рішення було обумовлене скороченням посади, з якої позивача незаконно звільнили) та в цій частині прийняв нове рішення, яким поновив позивача на раніше займаній посаді.
Таким чином, суд доходить висновку про необхідність поновлення позивача на посаді заступника начальника управління - начальника відділу озброєння управління логістики та матеріально-технічного забезпечення ГУНП у Вінницькій області з дня незаконного звільнення, тобто з 09.02.20210.
Водночас рішення суду в цій частині необхідно звернути до негайного виконання в силу приписів ч. 7 ст. 235 КЗпП України та п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України.
Надаючи оцінку позовним вимогам щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходить з таких міркувань.
Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Як зазначено в абзаці 5 пункту 10. 4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі", задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати. Період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно з абз. "з" п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок № 100), цей Порядок застосовується у випадку вимушеного прогулу.
Абзацами 3, 4 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення.
Відповідно до довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП у Вінницькій області від 19.03.2021 № 497/29/01-2021 середньомісячна заробітна плата позивача на дату звільнення зі служби в поліції складала 19887,54 грн, а середньоденна - 641,53 грн.
Таким чином, оскільки на дату постановлення судом рішення період вимушеного прогулу позивача становить 3 місяці та 20 робочих днів (з 09.02.2021 до 07.06.2021 включно), у зв'язку з поновленням позивача на роботі на його користь підлягає стягненню середній заробіток в загальній сумі 72493,22 грн (19887,54х3+20х641,53).
Згідно з роз'ясненнями, що міститься в абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Тому при виплаті присудженого позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідач повинен утримати та сплатити з присудженої суми податки та інші загальнообов'язкові платежі, в порядку та розмірах, визначених чинним законодавством.
При цьому, з урахуванням вимог п. 2 ст. 1 ст. 371 КАС України, рішення суду в частині стягнення на користь позивача заробітної плати за один місць в сумі 19887,54 грн підлягає негайному виконанню.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
За змістом частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши надані ними докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що позов належить задовольнити повністю.
Позивач звільнений від сплати судового збору, а тому в цій частині розподіл судових витрат не здійснюється.
У позовній заяві позивач також просить стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат в цій частині, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).
Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:
договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);
інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);
представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).
Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_7 та адвокатом Ліхановою О.В. укладено Договір від 04.03.2021 про надання професійної правової допомоги.
Згідно з пунктом 1.1 цього договору замовник (позивач) доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання захищати та представляти інтереси позивача в усіх державних, правоохоронних та інших органах, установах, підприємствах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а також в судах загальної юрисдикції, адміністративних судах, з усіма правами, наданими учасникам справи.
Відповідно до пункту 2.1 Договору виконавець (адвокат) зобов'язується виконати наступну правову роботу: а) консультування з питань застосування чинного законодавства; б) представництво та захист інтересів позивача, зокрема в судах України.
Пунктом 2.4 Договору визначено перелік повноважень (прав) адвоката як представника позивача, в тому числі право підписувати заяви, клопотання, заперечення, право брати участь в судових засіданнях, знайомитися з матеріалами справи, подавати докази, усні та письмові пояснення тощо.
Крім того, 04.03.2021 між позивачем та адвокатом Ліхановою О.В. підписано Додатковий договір до Договору від 04.03.2021 про надання професійної правничої допомоги, який є невід'ємною частиною основного договору.
Вказаним Додатковим договором вирішено викласти пункт 3.1 Договору в редакції, згідно з якою вартість послуг адвоката за надання правової допомоги є погодинною та визначається з розрахунку 1000,00 грн за одну годину.
Як вбачається з попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат у зв'язку з підготовкою позову до ГУНП у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивачу ОСОБА_8 надано такі адвокатські послуги:
- консультація - 1 год.;
- вивчення та наліз законодавства, що регулює спірні правовідносини, та судової практики, правових позицій Верховного Суду - 3 год.
- складання адвокатських запитів (3х20 хв.) - 1 год.;
- складання позовної заяви - 3 год.
Всього для надання позивачу правової допомоги витрачено 8 год. Загальна вартість адвокатських послуг становить 8000,00 грн.
Факт оплати зазначених послуг підтверджується квитанцією АТ "Універсал Банк" за № 7817-РА8К-7ВХА-8А55 від 11.03.2021 та квитанцією від 22.03.2021 про отримання адвокатом гонорару.
Отже, витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн дійсно мали місце та доводяться належними і допустимим доказами.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Як вже зазначалось, витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн мали місце та підтверджуються документально.
Водночас, досліджуючи питання щодо співмірності таких витрат із реальними послугами, суд враховує, що у зв'язку з розглядом цієї справи позивачу надано значний обсяг адвокатських послуг, в тому числі консультування з питань законності його звільнення, складання та направлення адвокатських запитів з метою отримання доказів у справі, підготовка позовної заяви на 7 арк. та оформлення відповідних матеріалів, тощо.
Також суд враховує, що спір між сторонами пов'язаний із звільненням позивача зі служби в поліції, де позивач пропрацював понад 10 років. Тоббто справа є важливою для позивача та стосується захисту його конституційного права на працю.
Отже, суд не вбачає підстав для висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат на оплату послуг адвоката є завищеним або ж не відповідає часу, що був витрачений адвокатом на їх надання. Надані адвокатом послуг є реальними та були об'єктивно необхідними для ефективного захисту інтересів позивача в суді.
До того ж, відповідач не подав (не заявив) клопотання про зменшення витрат позивача на правничу допомогу, хоча отримав позовну заяву і додатки до неї, тобто був обізнаний з вимогами позивача про вирішення питання про відшкодування витрат на правову допомогу.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов'язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.
З огляду на викладене та беручи до уваги відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на правничу допомогу, суд вважає, що витрати позивача на оплату професійної допомоги адвоката в розмірі 8000,00 грн. є доведеними, відповідають обсягу наданих правових послуг, складності справи та вимогам розумності.
Відтак за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути судові витрати у вищезазначеному розмірі - за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295, 371 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 05 лютого 2021 року № 19 о/с - в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції з посади заступника начальника управління - начальника відділу озброєння управління логістики та матеріально-технічного забезпечення Головного управління Національної поліції у Вінницькій області за пунктом 4 (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 09 лютого 2021 року.
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу озброєння управління логістики та матеріально-технічного забезпечення Головного управління Національної поліції у Вінницькій області з 09 лютого 2021 року.
Стягнути з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 лютого 2021 року по 07 червня 2021 року включно в сумі 72493,22 грн (сімдесят дві тисячі чотириста дев'яносто три гривні 22 копійки), з відрахуванням при його виплаті податків та інших загальнообов'язкових платежів.
На підставі положень п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді заступника начальника управління - начальника відділу озброєння управління логістики та матеріально-технічного забезпечення Головного управління Національної поліції у Вінницькій області та в частині присудження позивачу виплати заробітної плати за один місяць в розмірі 19887,54 грн (дев'ятнадцять тисяч вісімсот вісімдесят сім гривень 54 копійки), з відрахуванням при її виплаті податків та інших загальнообов'язкових платежів.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 8000,00 грн (вісім тисяч гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_9 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_5 );
2) відповідач: Головне управління Національної поліції у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 40108672, місцезнаходження: вул. Театральна, 10, м. Вінниця, 21050).
Повне судове рішення складено 14.06.2021.
Суддя Сало Павло Ігорович