Ухвала
Іменем України
07 червня 2021 року
м. Київ
справа № 753/11370/18
провадження № 61-8117ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про відшкодування шкоди та стягнення коштів за договором,
У червні 2018 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 - ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6 про відшкодування шкоди та стягнення коштів за договором, у якому, з урахуванням уточнень, просив стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 47 129,75 дол. США, на користь ОСОБА_1 219 855,51 євро, на користь ОСОБА_3 312 026,56 євро, на користь ОСОБА_4 162 709,86 дол. США, на користь ОСОБА_1 шкоду здоров'ю, завдану у зв'язку із невиконанням договору та неповерненням коштів у розмірі 50 000,00 грн.
Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 за договором відступлення права вимоги від 26 травня 2015 року, яка складається із основної суми боргу у розмірі 42 000,00 дол. США та 3 відсотків річних у розмірі 5 129,75 дол. США, всього на загальну суму 47 129,75 дол. США. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором відступлення права вимоги від 27 травня 2015 року, яка складається із основної суми боргу 195 925,73 євро та 3 відсотків річних у розмірі 23 929,78 євро, всього на загальну суму 219 855,51 євро. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором відступлення права вимоги від 26 травня 2015 року, яка складається із основної суми боргу у розмірі 278 064,59 євро та 3 процентів річних у розмірі 33 961,97 євро, всього на загальну суму 312 026,56 євро. Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором відступлення права вимоги від 26 травня 2015 року, яка складається із основної суми боргу у розмірі 145 000,00 дол. США та 3 процентів річних у розмірі 17 709,86 дол. США, всього на загальну суму 162 709,86 дол. США. У задоволенні вимог про стягнення 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної здоров'ю, відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
14 вересня 2020 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав заяву про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на правничу допомогу, у якій просив ухвалити додаткове рішення, яким стягнути із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 по 1 106 012,35 грн.
13 жовтня 2020 року представник ОСОБА_6 подала заперечення проти заяви про ухвалення додаткового рішення.
Додатковим рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2020 року доповнено резолютивну частину заочного рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2020 року таким змістом:
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 1 098 380,86 грн. Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу у розмірі 1 106 012,35 грн. Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 1 106 012,35 грн. Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 витрати на правничу допомогу у розмірі 1 106 012,35 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 задоволено частково. Додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення. Заяву представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі по 10 000,00 грн кожному.
13 травня 2021 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі додаткове рішення суду першої інстанції.
Дослідивши доводи касаційної скарги, оскаржуване судове рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судового рішення. Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є очевидно необґрунтованою та правильне застосування судом апеляційної інстанції норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Такого висновку суд дійшов з огляду на таке.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша, друга статті 133 ЦПК України).
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Зазначений правовий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
Судами встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу представником ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 - ОСОБА_5 надано: розрахунок судових витрат; чотири прибуткові касові ордери від 25 червня 2020 року; чотири акти про обсяг наданої правової допомоги від 23 червня 2020 року у справі № 753/11370/18 відповідно до договору про надання адвокатської та юридичної допомоги від 22 травня 2018 року № 17/4/2-18.
Згідно з актом виконаних робіт, підписаного 23 червня 2020 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , вартість послуг адвоката становить 1 106 012,35 грн. Витрачений час - 1 620,00 год. Послуги складаються із: складання позовної заяви, заяви про забезпечення позову, заяви про зменшення позовних вимог, заяви про зміну позовних вимог, клопотань про витребування інформації у банку, клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових документів, ознайомлення з матеріалами справи, детальний аналіз та вивчення відповідної судової практики з аналогічних правовідносин, представницька дія пов'язана з розглядом цивільної справи.
Аналогічні акти за змістом, вартістю послуг та витраченим часом підписані ОСОБА_5 із ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Представником ОСОБА_6 подано заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу, зокрема зазначено, що заявлена сума витрат є завищеною. Розмір витрат є неспівмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (зі сторони позивача подано тільки позовну заяву та заяву про зміну розміру позовних вимог, а зі сторони відповідача не подавалися до суду жодні письмові заяви, які необхідно було б аналізувати). Стороною позивача не надано детального опису робіт (наданих послуг), доказів щодо обсягу витраченого часу.
Визначаючи розмір компенсації витрат на правничу допомогу у розмір по 10 000,00 грн на користь кожного із позивачів, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що зазначена справа не є складною, не потребувала значного обсягу часу для підготовки її до розгляду, позовна заява обґрунтована посиланням лише на один нормативний акт - Цивільний кодекс України.
Апеляційним судом встановлено, що під час розгляду цієї справи представником позивачів - ОСОБА_5 складено позовну заяву на 10 аркушів та додатки до неї на 28 аркушів, клопотання про долучення документів, заяву про зменшення позовних вимог на 8 аркушів та додатків на 3 аркуші, клопотання про долучення доказів, та він приймав участь лише в одному судовому засіданні, в якому судом ухвалене рішення по суті.
При цьому представником позивачів не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а лише вказано загальний витрачений час та перераховано послуги, що не може вважатися тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції, скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, дійшов правильного висновку про те, що заявлений стороною позивачів розмір витрат на правничу допомогу у сумі 4 424 048,00 грн є очевидно неспівмірним, не відповідає критерію реальності адвокатських послуг та розумності їхнього розміру, виходячи із встановлених обставин справи.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що сума гонорару виплачена адвокату за надану ним правову допомогу позивачам становить 4 416 417,91 грн, що підтверджується наданими документами, тоді як суд при вирішені питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу не має права втручатися у визначення суми гонорару за правову допомогу, яку узгодили між собою адвокат та клієнт, з огляду на те, що чинне цивільно-процесуальне законодавство визначає критерії, які необхідно застосовувати при визначені розміру витрат на правничу допомогу (їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи), та суд, за наявності обґрунтованих заперечень іншої сторони щодо розміру витрат на правничу допомогу, може їх зменшити.
Посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, є безпідставними, оскільки судом апеляційної інстанції правильно застосовано висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у зазначеній постанові.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до неправильного тлумачення заявником норм права та переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.
Отже, оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про відшкодування шкоди та стягнення коштів за договором відмовити.
Копію ухвали та додані до скарг матеріали направити особам, які подали касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик