Ухвала
14 червня 2021 року
м. Київ
справа №233/6677/19
провадження №61-8629ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати
Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2020 року, рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2020 року, додаткове рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 червня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 11 листопада 2020 року у справі за позовом комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за водопостачання та водовідведення; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» про зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди,
У жовтні 2019 року комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» (далі - КП «Компанія «Вода Донбасу») звернулося до ОСОБА_1 з позовом у якому просило стягнути заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01 травня 2014 року
по 01 вересня 2019 року у розмірі 8 704,38 грн.
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до КП «Компанія «Вода Донбасу» із зустрічним позовом, у якому просила зобов'язати відповідача забезпечити за його власний рахунок проведення планової повірки лічильника за її адресою, здійснити перерахунок оплати за послуги з лютого 2014 року, а також стягнути на її користь моральну шкоду у
розмірі 4 176 грн.
Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2020 року провадження у даній цивільній справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 в частині вимог щодо зобов'язання КП «Компанія «Вода Донбасу» здійснити перерахунок оплати за послуги з водопостачання та водовідведення з 23 лютого 2014 року у
сумі 8 704,38 грн з урахуванням показань лічильника холодної води №160492, який поновити на абонентському обліку закрито. За вимогою про відшкодування моральної шкоди провадження у справі продовжено.
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2020 року позов КП «Компанія «Вода Донбасу» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Компанія «Вода Донбасу» заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01 червня 2016 року по 01 вересня 2019 року у сумі 6 800 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 червня 2020 року доповнено рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2020 року таким змістом: «В частині вимог Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» в особі Костянтинівського ВУВКГ стягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.05.2014 по 01.06.2016 у задоволенні первісного позову відмовити» та «Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» в особі Костянтинівського ВУВКГ судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн 00 коп.».
Постановою Донецького апеляційного суду від 11 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2020 року залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2020 року залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 червня 2020 року задоволено частково. Додаткове рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 червня 2020 року в частині стягнення судового збору змінено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Компанія «Вода Донбасу» судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 1 500,88 грн.
У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд приходить до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом
на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Предметом спору у даній справі є вимоги майнового характеру за первісним позовом щодо стягнення заборгованості за водопостачання та водовідведення у розмірі 8 704,38 грн. За зустрічним позовом предметом спору є вимоги як немайнового характеру (зобов'язання вчинити певні дії), так і майнового характеру щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 4 176 грн.
Вимоги майнового характеру станом на 01 січня 2021 року не перевищують двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 * 250 = 567 500).
Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону та заявлених позовних вимог, дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести дану справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин за первісним та зустрічним позовами.
Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до вищенаведених приписів ЦПК України.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
При цьому Верховним Судом також перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні
від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), №40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], § 230, № 36760/06, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції» (Levages Prestations Services v. France), § 45; рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії» (Brualla Gomez de la Torre v. Spain), § 37; та «Козліца проти Хорватії» (Kozlica v. Croatia), §32, від 02 листопада 2006 року,
№ 29182/03, «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia) § 29,
від 07 липня 2015 року № 18499/08).
Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», § 36; рішення у справі «Козліца проти Хорватії», § 33; рішення у справі ««Булфрахт Лтд» проти Хорватії», § 34, «Добріч проти Сербії» (Dobric v. Serbia),
«Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), № 2611/07 та § 54,
від 21 червня 2011 року, № 15276/07, та «Йовановіч проти Сербії» (Jovanovic v. Serbia), § 48, від 02 жовтня 2012 року, № 32299/08).
При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Таким чином, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане рішення у справі «Добріч проти Сербії», § 54).
Також, ЄСПЛ постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви
від 09 жовтня 2018 року № 26293/18 у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
ЄСПЛ у цьому рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.
Отже, за прецедентною практикою ЄСПЛ обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Вказівка в резолютивній частині постанови Донецького апеляційного суду від 11 листопада 2020 року про можливість її оскарження до Верховного Суду, не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржене судове рішення ухвалене у малозначній справі.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2020 року, рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2020 року, додаткове рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 червня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 11 листопада 2020 року у справі за позовом комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за водопостачання та водовідведення; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» про зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко