Постанова
Іменем України
02 червня 2021 року
м. Київ
справа № 210/144/15-ц
провадження № АДРЕСА_2-17926св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Ретікулум Пауер» (Reticulum Power, a.s.),
відповідач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги представника
ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 березня 2019 року у складі судді
Ніколенко Д. М., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року Акціонерне товариство «Ретікулум Пауер» (Reticulum
Power, a.s.) (далі - АТ «Ретікулум Пауер») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 17 січня 2008 року між Іпотечним Банком АТ та громадянами України ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір про надання іпотечного кредиту
№ 3200/195089-01/08/01-001/00/R, за умовами якого відповідачам надано кредит у розмірі 2 596 665,00 чеських крон на будівництво нерухомості.
На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, 17 січня
2008 року між Іпотечним Банком АТ, відповідачами та Товариством з обмеженою відповідальністю «Робіс» (далі - ТОВ «Робіс») укладено договір застави об'єкту нерухомості № 3200/195089-01/08/01-002/00/R, предметом якого є: квартира (будується) АДРЕСА_1 на земельній ділянці АДРЕСА_2 , частка спільної власності у розмірі 517/23611 у просторах загального користування в межах населеного пункту Ліпно-над-Влтавою, а також частка спільної власності у розмірі 517/23611 на земельній ділянці № АДРЕСА_2, населений пункт: Ліпно-над-Влтавою, кадастрова територія Ліпно-над-Влтавою.
08 грудня 2011 року між Іпотечним Банком АТ та АТ «Ретікулум Пауер» укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого Іпотечний Банк АТ відступив позивачу право вимоги за договором про надання іпотечного кредиту
№ 3200/195089-01/08/01-001/00/R від 17 січня 2008 року.
23 січня 2012 року позивач направив відповідачам вимогу про дострокове повернення кредиту, датовану 17 січня 2012 року, яка залишилася без виконання, у зв'язку з чим на виконання постанови районного суду у м. Чеський Крумлов від 13 квітня 2012 року реалізовано предмет застави на публічному примусовому аукціоні, який відбувся 30 жовтня 2012 року.
За рахунок отриманих від продажу предмета застави коштів у розмірі
1 253 040,00 чеських крон, задоволено вимоги позивача про погашення заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, неустойки, а також частково - заборгованість зі сплати тіла кредиту.
Посилаючись на те, що відповідачі не повертають решту заборгованості за кредитним договором, загальна сума заборгованості за кредитним договором станом на 06 листопада 2012 року становить 2 582 820,57 чеських крон, що еквівалентно 1 791 617,40 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 1 777 495,37 чеських крон; заборгованості зі сплати процентів у розмірі 233 361,28 чеських крон; неустойки у розмірі 571 963,92 чеських крон, позивач просив стягнути зазначену суму солідарно з відповідачів.
Короткий зміст рішення судів попередніх інстанцій
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 березня 2019 року позовні вимоги АТ «Ретікулум Пауер» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Ретікулум Пауер» заборгованість по тілу кредиту в розмірі 1 777 495,37 чеських крон, заборгованість зі сплати процентів у розмірі 233 361,28 чеських крон, неустойку в розмірі 571 963,92 чеських крон, а всього - 2 582 820,57 чеських крон.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідачі неналежно виконували зобов'язання за кредитним договором, наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідає умовам договору про надання іпотечного кредиту №3200/195089-01/08/01-001/00/R, укладеного 17 січня 2008 року, доказів на його спростування відповідачі не надали, а тому позовні вимоги АТ «Ретікулум Пауер» підлягають задоволенню. Суд відхилив заяву відповідачів про застосування позовної давності, обґрунтовуючи свій висновок тим, що кредитний договір припинив дію 23 січня 2012 року у зв'язку з направленням відповідачам вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, а тому ураховуючи визначений законодавством Чеської Республіки строк позовної давності - чотири роки, звернення АТ «Ретікулум Пауер» з позовом до суду відбулося у межах позовної давності (29 грудня 2014 року). Нарахування пені за законодавством Чеської Республіки не обмежено спеціальним строком позовної давності. Суд урахував висновок експерта у галузі права щодо застосування позовної давності за законодавством Чеської Республіки, у якому зазначено, що відповідно до параграфу 387 (2) Комерційного кодексу Чеської Республіки у випадку виконання зобов'язань частинами, для кожної частини визначається свій строк позовної давності. Ураховуючи, що остання виплата по кредиту повинна бути сплачена до 15 грудня 2011 року, а отже позовна давність по строковим платежам спливає лише 15 грудня 2015 року.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 березня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про доведеність позовних вимог АТ «Ретікулум Пауер» є законним та обґрунтованим. Відповідачі не виконували умови кредитного договору в повному обсязі, розмір заборгованості за тілом кредиту, процентах та неустойці не суперечить умовам договору, діючому законодавству Чеської Республіки, та не спростований відповідачами. Твердження заявників про помилкове не застосування судом першої інстанції позовної давності є неспроможними, оскільки кредитний договір припинив свою дію 23 січня 2012 року, тоді як
АТ «Ретікулум Пауер» звернулося з позовом до суду 29 грудня 2014 року, в межах встановленого Комерційним кодексом Чеської Республіки чотирирічного строку позовної давності.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , у якій заявник просив скасувати рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від
03 вересня 2019 року, ухвалити у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема статті 256, 267 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), зокрема висновок суду, що позовна давність АТ «Ретікулум Пауер» не пропущена з огляду на те, що кредитний договір припинив дію 23 січня 2012 року є безпідставним, оскільки відповідно до пунктів 1, 4 статті IV договору про надання іпотечного кредиту при несплаті процентів за відбір кредитних траншів з боку боржника, договір втрачає чинність 17 січня 2010 року, а тому боржник має сплатити на користь банку усі заборговані суми протягом 10 робочих днів з дня припинення дії договору, тобто з 29 січня 2010 року, і саме з цієї дати розпочався перебіг позовної давності.
Визначення початку перебігу позовної давності з дати припинення договору відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15 та від
02 листопада 2016 року № 759/11503/14-ц. Останній платіж зі сплати процентів позичальниками було здійснено 08 листопада 2009 року, а тому саме з цієї дати існує порушення графіку сплати процентів по кредиту. Відхиляючи зазначені аргументи заявника, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні не навів обґрунтованих мотивів, та в порушення норм процесуального права розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 і її представника, клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника відповідача у відрядженні не розглянув, чим порушив право сторони на судовий захист.
У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_5 , у якій заявник просив скасувати рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 березня
2019 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 вересня
2019 року, та ухвалити у справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили початок перебігу позовної давності, не урахували, що відповідно до пункту 1 статті IV договору про надання іпотечного кредиту, останній можливий термін отримання кредитного траншу - 17 січня
2010 року. Пунктом 4 зазначеної статті передбачено, що при несплаті процентів за відбір кредитних траншів з боку боржника договір втрачає чинність 17 січня 2010 року, та боржник має сплатити на користь банку усі заборговані суми протягом 10 робочих днів з дня припинення дії договору. Ураховуючи несплату боржниками грошових коштів протягом 10 робочих днів, перебіг позовної давності для позивача розпочався 29 січня 2010 року, а тому звернення
АТ «Ретікулум Пауер» з позовом до суду 29 грудня 2014 року відбулося поза межами позовної давності. Визначення початку перебігу позовної давності з дати виникнення права вимоги вказаної у договорі, відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2015 року у справі
№ 6-249цс15 та від 02 листопада 2016 року № 759/11503/14-ц. Останній платіж зі сплати процентів було здійснено 08 листопада 2009 року, а тому саме з цієї дати відбулося порушення графіку сплати процентів по кредиту, про яке було відомо позивачеві. Зауважив, що 01 жовтня 2019 року він направив звернення на адресу Національного юридичного університету ім. Я. Мудрого про надання висновку у галузі права щодо застосування позовної давності у спірних правовідносинах.
Крім того, вказував на те, що в порушення норм процесуального права апеляційний суд не розглянув клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю його представника в іншому судовому засіданні та розглянув справу за відсутності відповідача та його представника.
У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшли відзиви АТ «Ретікулум Пауер» на касаційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та
ОСОБА_1 , у яких заявник просив касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзиви обґрунтовані посиланням на те, що за законодавством Чеської Республіки, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин відповідно до статті 48 Договору між України та Чеською Республікою про правову допомогу у цивільних справах від 10 січня 2002 року № 2927-ІІІ (2927-14), загальний строк позовної давності становить чотири роки та починає спливати з моменту, коли зобов'язання мало бути виконаним або виконання зобов'язання повинно було розпочатися. У випадку виконання зобов'язання частинами, для кожної частини встановлюється свій строк позовної давності.
30 жовтня 2012 року проведено публічний примусовий аукціон, під час якого відбувся продаж предмета застави, за рахунок якого 06 листопада 2012 року погашено заборгованість зі сплати процентів за кредитом, неустойку та зараховано залишок коштів на погашення заборгованості по тілу кредиту, яка виникла до 15 грудня 2011 року. Ураховуючи наведене позовна давність до вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту спливла 15 грудня
2015 року, по сплаті процентів та неустойки - 06 листопада 2016 року, що свідчить про те, що позов подано в межах позовної давності.
Посилання відповідачів на припинення кредитного договору 17 січня
2010 року є помилковим, оскільки зобов'язання зі сплати кредиту, процентів та комісійних платежів не виконані, а тому кредитний договір не може бути припинений. У пункті 4 статті IV кредитного договору передбачено лише можливість розірвання договору за ініціативи позикодавця у разі несплати процентів за відбір кредитних траншів. Апеляційний суд помилково зазначив, що припинення договору відбулося 23 січня 2012 року у зв'язку з направленням відповідачам вимоги про сплату повної суми заборгованості, оскільки за законодавством Чеської Республіки направлення відповідачам вимоги про повну сплату заборгованості не є повідомленням про розірвання кредитного договору, а отже не призвело до його припинення. Наведені відповідачами висновки Верховного Суду не мають правового значення для розгляду зазначеної справи, оскільки стосуються правовідносин, що регулюються українським законодавством та ухвалені за інших фактичних обставин. Безпідставними є також посилання відповідачів на те, що суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права розглянув справу за їх відсутності, оскільки вони належним чином були повідомлені про розгляд справи, однак про причини неявки суду не повідомили.
Посилання ОСОБА_1 на звернення до Національного юридичного університету ім. Я. Мудрого для отримання висновку у галузі права є неспроможними, оскільки відповідач за п'ять років розгляду справи в судах попередніх інстанцій не скористався своїм правом надати висновок експерта у галузі права, а тому надання ним такого висновку на стадії касаційного перегляду справи свідчить про недобросовісність дій відповідача та зловживання ним своїми процесуальними правами.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами представника ОСОБА_2 -
ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , витребувано справу з місцевого суду.
Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 26 листопада 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що 17 січня 2008 року між Іпотечним банком АТ та ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , від імені яких за довіреністю діяв ОСОБА_9 , укладено договір про надання іпотечного кредиту №3200/195089-01/08/01-001/00/R, за умовами якого відповідачам надано кредит у розмірі 2 596 665,00 чеських крон на будівництво квартири АДРЕСА_3 на земельній ділянці АДРЕСА_2 , частка спільної власності у розмірі 517/23611 від території загального користування будинку, в межах населеного пункту Ліпно-над-Влтавою, а також частка спільної власності у розмірі 517/23611 на земельній ділянці АДРЕСА_2 .
Сторони домовились, що процентна ставка за кредитним договором до 13 січня 2009 року становить 5,14 процентів річних. Про зміну процентної ставки банк за один місяць до завершення терміну її дії повідомляє боржника про новий розмір процентної ставки та термін її дії, відповідно до стандартного рівня процентних ставок для даного типу кредиту в банку (пункти 1, 2 статті ІІІ договору про надання іпотечного кредиту).
Пунктом 1 статті IV договору сторони погодили, що останній можливий термін отримання кредитного траншу - 17 січня 2010 року.
Відповідно до пункту 4 зазначеної статті договірні сторони погодилися, що несплата процентів за відбір кредитних траншів з боку боржника є вагомою причиною для розірвання договору відповідно до параграфу 36 Цивільного кодексу, а договір втрачає чинність у день, вказаний у пункті 1 цієї статті. У такому разі боржник має сплатити на користь банку всі заборговані суми, що випливають із цього договору, до 10 робочих днів з дня припинення дії договору.
Кредит має бути виплачено не пізніше 26 років з моменту першої виплати після отримання всіх траншів кредиту. Боржник зобов'язується виплачувати кредит у формі ануїтетних платежів восьмого числа кожного місяця у розмірі
15 102,60 чеських крон (пункти 1, 2 статті VI договору про надання іпотечного кредиту).
17 січня 2008 року, на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між Іпотечним банком, відповідачами та ТОВ «Робіс» укладено договір застави нерухомості №3200/195089-01/08/01-001/00/R, за умовами якого у заставу банку передано: квартиру (будується) АДРЕСА_1 на земельній ділянці АДРЕСА_2 та частку спільної власності у розмірі 517/23611 у просторах загального користування - в межах населеного пункту Ліпно-над-Влтавою, а також частку спільної власності у розмірі 517/23611 на земельній ділянці № АДРЕСА_2, населений пункт: Ліпно-над-Влтавою, кадастрова територія: Ліпно-над-Влтавою.
У грудні 2011 року між Іпотечним банком АТ та АТ «Ретікулум Пауер» укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги за договором про надання іпотечного кредиту № 3200/195089-01/08/01-001/00/R, укладеного 17 січня 2008 року між Іпотечним банком АТ та відповідачами.
23 січня 2012 року АТ «Ретікулум Пауер» направив відповідачам вимогу, датовану 17 січня 2012 року, про дострокове повернення кредиту, заборгованість за яким станом на 15 грудня 2011 року становила 2 986 485,47 чеських крон.
13 квітня 2012 року постановою районного суду у м. Чеський Крумлов задоволено борговий позов АТ «Ретікулум Пауер» від 25 лютого 2012 року та вирішено продати предмет застави.
30 жовтня 2012 року відбулися відкриті примусові торги на яких предмет застави було продано за ціною 1 253 040,00 чеських крон.
Станом на 29 грудня 2014 року заборгованість за договором про надання іпотечного кредиту становить 2 582 820, 57 чеських крон, що еквівалентно
1 791 617,40 грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту у розмірі
1 777 495,37 чеських крон; заборгованості зі сплати процентів у розмірі
233 361,28 чеських крон; неустойки у розмірі 571 963,92 чеських крон.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційних скарг та відзивів на них Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги представника
ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Відповідно до статті 76 Закону «Про міжнародне приватне право» суди України можуть брати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
При з'ясуванні обставин, які випливають із зобов'язальних правовідносин за участю іноземного елемента вирішальне значення має вибір права, яким регулюються ці правовідносини.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правовідносин.
Сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України (стаття 43 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Статтею 32 цього Закону передбачено, що зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має з правочином найбільш тісний зв'язок.
Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що при визначенні права, яке підлягає застосуванню до договірних правовідносин з іноземним елементом застосовується наступний порядок: застосуванню підлягає право, обране сторонами; якщо сторони не обрали застосовне право, то воно визначається на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна; якщо сторони не обрали застосовне право і немає міжнародного договору, який би його визначав, належить керуватися нормами Закону України «Про міжнародне приватне право».
Установивши, що у договорі про надання іпотечного кредиту
№3200/195089-01/08/01-001/00/R від 17 січня 2008 року сторони не визначили право, яке підлягає застосуванню, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необхідність застосування положень Договору між Україною та Чеською Республікою «Про правову допомогу в цивільних справах» від 28 травня
2001 року, ратифікованого Законом України від 10 січня 2002 року № 2927-III.
Відповідно до статті 48 зазначеного Договору договірні правовідносини регулюється законодавством, яке обирається за згодою їхніх учасників, а за відсутності згоди - законодавством сторони, на території якої було укладено договір, за винятком договорів щодо нерухомого майна, де застосовується законодавство держави, на території якої знаходиться нерухомість.Форма договору регулюється законодавством тієї Договірної Сторони, яким регулюється і саме договірне зобов'язання. Справи з вирішення спорів, що виникають з договірних відносин, є компетентним вирішувати орган юстиції тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання, перебування чи знаходження відповідач або знаходиться спірне нерухоме майно.
Зважаючи на наведені норми Договору та ураховуючи, що кредитний договір укладено на території Чеської Республіки, законодавством якої регулюється форма договору та договірне зобов'язання, висновки судів попередніх інстанцій про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню право Чеської Республіки є правильними.
Правильно визначивши право, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суди попередніх інстанцій разом з тим, помилково вказали у оскаржуваних рішеннях норми Цивільного кодексу України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Помилковим є також посилання судів, як на додаткову підставу визначення права, яке підлягає застосуванню - місцезнаходження нерухомого майна, яке передано у заставу, оскільки
АТ «Ретікулум Пауер» заявило вимогу про стягнення заборгованості за договором про надання іпотечного кредиту, а не про звернення стягнення на предмет застави, яким є нерухоме майно, що знаходиться на території Чеської Республіки.
Відповідно до частин першої - третьої статті 8 Закону України «Про міжнародне приватне право» при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.
Позивачем надано висновок експерта у галузі права з питань застосування Чеського права, підготовлений 13 грудня 2018 року адвокатом Чеської палати адвокатів, партнером адвокатського бюро ТОВ «Петерка та партнери» в Чеській Республіці Їржі Черним, відповідно до якого правове регулювання кредитних правовідносин за законодавством Чеської Республіки здійснювалось з січня 2001 року до 31 грудня 2013 року на підставі положень Комерційного кодексу, а з 01 січня 2014 року регулюється Цивільним Кодексом, згідно з Перехідними і заключними положеннями якого (параграф 3028 (3)) правовідносини, що виникли до набрання чинності цим Законом, а також права і обов'язки, які виникли на їх підставі, в тому числі права і обов'язки, пов'язані з порушенням договорів, укладених до набрання чинності цим Законом, регулюються нормативно-правовими актами, які діяли до моменту набрання чинності цим Законом.
Параграфом 497 Комерційного кодексу Чеської Республіки передбачено, що відповідно до кредитного договору кредитор зобов'язується на прохання позичальника надати йому певну суму грошових коштів, а позичальник зобов'язується повернути отримані кошти та сплатити відповідні відсотки.
Від дня отримання коштів позичальник зобов'язаний сплачувати проценти за узгодженою ставкою, в інших випадках у розмірі максимальної суми, встановленої Законом, або відповідно до Закону (параграф 502 (1) Комерційного кодексу Чеської Республіки).
Згідно з параграфом 504 Комерційного кодексу Чеської Республіки позичальник зобов'язаний повернути отримані грошові кошти у встановлений строк, в інших випадках - протягом одного місяця з моменту, коли кредитор попросив повернути йому позичені кошти.
Судами установлено, що у січні 2012 року позивач направив відповідачам вимогу про дострокове погашення заборгованості у сумі 2 986 485,47 чеських крон, з яких основна сума заборгованості (тіло кредиту) становила 2 547 116,40 чеських крон.
У зв'язку з невиконанням відповідачами зазначеної вимоги, позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави. Постановою районного суду у м. Чеський Крумлов від 13 квітня 2012 року задоволено борговий позов АТ «Ретікулум Пауер» на загальну суму 3 056 621,35 чеських крон, з яких заборгованість по тілу кредиту - 2 547 116,40 чеських крон, вирішено продати предмет застави.
Садами встановлено, що предмет застави було продано за ціною
1 253 040,00 чеських крон, кошти від продажу якого 06 листопада 2012 року були зараховані відповідно до визначеної параграфом 330 (1) Комерційного Кодексу Чеської Республіки порядку, а саме наступній черговості - на погашення заборгованості за процентами, неустойкою, тілом кредиту.
Відповідно до висновку експерта у галузі права з питань застосування Чеського права, підготовленого 13 грудня 2018 року адвокатом Чеської палати адвокатів, партнером адвокатського бюро ТОВ «Петерка та партнери» в Чеській Республіці Їржі Черним, наданого суду на підставі частини третьої статті 8 Закону України «Про міжнародне приватне право», відповідно до параграфу 506 Комерційного Кодексу Чеської Республіки можливість розірвання договору часто на практиці замінюється на узгоджене у договорі право «оголосити дострокове погашення кредиту», що застосовується за однакових чи подібних умов. У такому випадку, після того, як кредит буде «погашено», позичальник зобов'язаний доплатити залишок за процентами по кредиту так само, як і при розірванні договору, при цьому зобов'язання по договору не припиняються.
Кредитор, якому боржник не повернув позику, має право і надалі (тобто аж до виконання вимоги про сплату) вимагати від боржника сплатити проценти за кредитом, а також проценти за несвоєчасне повернення коштів (однак, у випадку із споживачем, проценти за прострочення платежу можуть бути лише у розмірі, встановленому законодавством ) (рішення Верховного Суду Чеської Республіки № 32 Cdo 2546/2016від 28 березня 2017 року).
Ураховуючи, що коштів від реалізації предмета застави виявилося недостатньо для погашення усієї суми заборгованості за договором про надання іпотечного кредиту, заборгованість по тілу кредиту залишилась частково непогашеною, а саме у розмірі 1 777 495,36 чеських крон, вимоги позивача про стягнення з відповідачів непогашеної частини кредиту, а також процентів і неустойки нарахованої на указану суму за період з 07 листопада 2012 року по 29 грудня
2014 року є обґрунтованими та такими, що відповідають зазначеним вище положенням укладеного між сторонами договору та законодавству Чеської Республіки.
Відповідачі не надали доказів на спростування заявленого позивачем розміру заборгованості за договором іпотечного кредиту, а тому висновки судів про доведеність позивачем розміру заборгованості є правильними.
Щодо позовної давності
Згідно з параграфом 387 (2) Комерційного кодексу Чеської Республіки всі права, що випливають з договірних відносин є строковими, за винятком права на розірвання договору, укладеного на невизначений строк.
Таким чином, зобов'язання за кредитним договором є строковими. Як правило, строк позовної давності на виконання зобов'язання починає спливати з моменту, коли зобов'язання мало бути виконаним або виконання зобов'язання повинно було розпочатися (тобто з настанням строку виконання зобов'язання). У випадку виконання зобов'язання частинами, для кожної частини свій строк позовної давності.
Відповідно до Комерційного кодексу, загальний строк позовної давності становить чотири роки і цей строк застосовується завжди, окрім випадків, коли для окремих вимог спеціально встановлено інший строк позовної давності. Зі спливом строку позовної давності право на виконання зобов'язання не зникає. Проте, якщо сторона, яка повинна виконати зобов'язання, після спливу строку позовної давності заперечує проти цього строку, то це право не буде визнане навіть в суді (висновок експерта у галузі права з питань застосування Чеського права, підготовлений 13 грудня 2018 року адвокатом Чеської палати адвокатів, партнером адвокатського бюро ТОВ «Петерка та партнери» в Чеській Республіці Їржі Черним).
Відхиляючи заяву відповідачів про застосування позовної давності, суди попередніх інстанцій виходили з того, що кредитний договір припинив свою дію 23 січня 2012 року у зв'язку з направленням відповідачам вимог про погашення заборгованості, а тому з урахуванням встановленого законодавством Чеської Республіки чотирьохрічного строку позовної давності та дати звернення
АТ «Ретікулум Пауер» із зазначеним позовом до суду (грудень 2014 року), відсутні підстави для застосування позовної давності.
Зазначений висновок судів попередніх інстанцій не можна вважати таким, що ґрунтується на матеріалах справи та вимогах застосовного законодавства.
За загальним правилом, визначеним параграфом 391 (1) Комерційного кодексу Чеської Республіки для вимог, які забезпечені можливістю звернення до суду, строк позовної давності починається того дня, коли стає можливим пред'явити вимогу в судовому порядку, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до умов договору про надання іпотечного кредиту погашення кредиту здійснювалося частинами шляхом сплати ануїтетних платежів восьмого числа кожного місяця, а тому відповідно до параграфу 387 (2) Комерційного кодексу Чеської Республіки строк позовної давності повинен обчислюватися з моменту невиконання кожної частини зобов'язань.
Параграфом 506 Комерційного кодексу Чехії передбачено право дострокової вимоги повернення кредиту у випадку якщо позичальник має заборгованість більш, ніж за двома платежами, або за одним платежем але за період більший, як три місяці, то кредитор має право відмовитися від договору і вимагати повернення боргу разом із відсотками.
Сторони договору про надання іпотечного кредиту у пункті 4 статті IV договору погодили інший порядок дострокового повернення кредиту, який як зазначив експерт у галузі застосування Чеського права - адвокат Їржі Черний , є поширеним у практиці застосування Чеської Республіки, а саме пунктом 4 статті IV договору сторони визначили, що несплата процентів за відбір кредитних траншів з боку боржника є вагомою причиною для розірвання договору відповідно до параграфу 36 Цивільного кодексу, а договір втрачає чинність у день, вказаний у пункті 1 цієї статті (17 січня 2010 року). У такому разі боржник має сплатити на користь банку всі заборговані суми, що випливають із цього договору, до 10 робочих днів з дня припинення дії договору, тобто у даному конкретному випадку 29 січня 2010 року.
Тлумачення зазначеного пункту договору, дає підстави для висновку, що наявність заборгованості зі сплати процентів - це обставина, з настанням якої (скасувальна умова) договір припиняє свою дію 17 січня 2010 року; у позичальника виникає обов'язок повернути усю суму заборгованості разом із відсотками та нарахованою пенею протягом десяти робочих днів (29 січня
2010 року). У зв'язку з невиконання такої умови настають наслідки: з наступного дня позичальники вважаються такими, що прострочили виконання, а кредитор таким, що набув право вимоги до боржників про стягнення усієї заборгованості за кредитним договором в судовому порядку, і саме з цього часу починається відлік позовної давності.
Зважаючи на наведене, обґрунтованими є доводи касаційних скарг заявників про неправильне визначення судами попередніх інстанцій початку перебігу позовної давності для АТ «Ретікулум Пауер», відлік якого розпочався з 29 січня 2010 року, а не з 23 січня 2012 року.
Параграфом 402 Комерційного кодексу Чеської Республіки передбачено, що строк позовної давності переривається, якщо кредитор з метою задоволення або визнання своїх прав вчиняє будь-яку юридичну дію, яка відповідно до положень про судовий процес вважається початком такого процесу або є захистом права у вже розпочатому процесі.
Судами встановлено, що 23 січня 2012 року позивач направив позичальникам вимогу про дострокове погашення кредиту (датовану 17 січня 2012 року), а
25 лютого 2012 року звернувся до суду Чеської Республіки із борговим позовом, за наслідками розгляду якого постановою районного суду у м. Чеський Крумлов від 13 квітня 2012 року звернуто стягнення на предмет застави, реалізація якого відбулась 30 жовтня 2012 року на відкритих примусових торгах.
25 лютого 2012 року позивач на захист порушеного права подав до суду борговий позов про звернення стягнення на предмет застави, тобто вчинив необхідну юридичну дію у розумінні параграфу 402 Комерційного кодексу Чеської Республіки, а тому перебіг строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за договором про надання іпотечного кредиту є таким, що перервався, та відповідно до загальних правил його перебіг починається заново.
Ураховуючи, що про порушення свого права на погашення усієї суми заборгованості по тілу кредиту, кредитор дізнався лише після продажу предмета застави на відкритих примусових торгах, що відбулися на виконання рішення суду 30 жовтня 2012 року, та зважаючи на визначений законодавством Чеської Республіки строк позовної давності - чотири роки, звернення 29 грудня 2014 року АТ «Ретікулум Пауер» із зазначеним позовом до відповідачів відбулося у межах позовної давності.
Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що за вимогами позивача про стягнення заборгованості за договором про надання іпотечного кредиту позовна давність не сплила, однак наведені судами мотиви, з яких вони виходили при вирішенні зазначеного питання, є помилковими.
Науково-правовий висновок, підготовлений кандидатом юридичних наук, доцентом кафедри Національного юридичного університету ім. Я. Мудрого Карнаухом Б. П. за зверненням ОСОБА_1 , був поданий зазначеним заявником до суду касаційної інстанції не як доказ у розумінні статті 76 ЦПК України, а як документ, поданий відповідно до положень частини третьої статті 8 Закону України «Про міжнародне приватне право», що підтверджує зміст норм права іноземної держави, на які посилається заявник на обґрунтування доводів касаційної скарги.
З огляду на наведене, аргументи АТ «Ретікулум Пауер,викладені у відзиві на касаційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та
ОСОБА_1 » про зловживання ОСОБА_1 своїми правами щодо надання такого висновку є необґрунтованими.
Посилання відповідачів на те, що суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права розглянув справу без їх участі та участі їх представників, від яких надійшли клопотання про відкладення розгляду справи є безпідставними, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З матеріалів справи убачається, що про час та місце проведення судового засідання у суді апеляційної інстанції відповідачів було повідомлено належним чином.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на те, що вона перебуватиме у службовому відрядженні у м. Київ, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав заяву про відкладення розгляду справи, у зв'язку із тим, що він буде зайнятий у іншому судовому процесі. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не повідомили суд про причини їх особистої неявки в судове засідання.
Протокольною ухвалою від 03 вересня 2019 року, апеляційний суд визнав причини неявки представників відповідачів у судове засідання неповажними, та з урахуванням неповідомлення відповідачами про причини їх особистої неявки в судове засідання, вважав можливим розглянути справу за їх відсутності, що узгоджується з положеннями частини другої статті 372 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).
Ураховуючи, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку по суті вирішення спору, однак помилково зазначили у оскаржуваних рішеннях посилання на норми Цивільного Кодексу України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та неправильно визначили початок перебігу строку позовної давності, оскаржувані судові рішення підлягають зміні у зазначених частинах шляхом викладення їх мотивувальної частини у редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко