07 червня 2021 року
м. Київ
справа № 205/8501/15
провадження № 61-6127 ск 21
Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Ігнатенка В. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 березня 2016 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, третя особа - Друга Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом,
09 квітня 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 березня 2016 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 березня 2016 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2021 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями для розгляду справи визначено суддю-доповідача Ігнатенка В. М.
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків до 31 травня 2021 року, але який не міг перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали, зокрема, для надання касаційної скарги у новій редакції в частині зазначення належним чином підстав касаційного оскарження, визначених у пунктах 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України.
На виконання вимог даної ухвали суду в установлений судом строк, ОСОБА_1 надіслав заяву про усунення недоліків касаційної скарги, однак вимог ухвали суду від 27 квітня 2021 року щодо надання касаційної скарги в новій редакції із зазначенням в ній передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) касаційного оскарження він не виконав.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішення питання про відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Системний аналіз наведених положень ЦПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитися у взаємозв'язку з посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу (підстави) для касаційного оскарження судового (судових) рішення (рішень).
Тобто окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити: пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах; пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення; пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи; пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. (такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19).
У порушення вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі не зазначено чітко та належним чином підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Отже, ОСОБА_1 не виконав належним чином вимог ухвали Верховного Суду від 27 квітня 2021 року, а тому надану ним касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 березня 2016 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2021 року необхідно визнати неподаною та повернути.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
На підставі наведеного, керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 березня 2016 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, третя особа - Друга Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, визнати неподаною та повернути.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Ігнатенко