Постанова
Іменем України
09 червня 2021 року
м. Київ
справа № 554/1472/18
провадження № 61-13994св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Полтавська міська рада,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, - Управління майном комунальної власності міста, ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Чумак О. В., Абрамова П. С., Дряниці Ю. В., від 18 серпня 2020 року,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Полтавської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що він зі своєю родиною у складі п'яти осіб до 1988 року проживав у квартирі
АДРЕСА_1 , який було вирішено знести, а на його місці побудувати новий.
Рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради № 453
від 23 лютого 1998 року йому на сім'ю з двох осіб було надано квартиру
АДРЕСА_2 , а його матері - ОСОБА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради № 554
від 23 листопада 1998 року на сім'ю з трьох осіб було надано тимчасове житло, а саме квартиру АДРЕСА_3 . Метою надання вказаного житла було відселення з будівельного майданчика.
Згідно двостороннього зобов'язання між квартиронаймачем ОСОБА_3 та забудовником - управлінням «Полтаваагропищепром» родина позивача звільнила квартиру у житловому будинку, який підлягав знесенню, а забудовник після введення в експлуатацію 45-квартирного жилого будинку повинен був надати ОСОБА_3 в цьому будинку по
АДРЕСА_5 у власність та для постійного проживання, при умові звільнення квартири АДРЕСА_3 , яку було надано тимчасово.
Свої зобов'язання ОСОБА_3 виконала у повному обсязі, а тому їй було виділено квартиру
АДРЕСА_4 . Проте в подальшому рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради від 25 грудня 1998 року № 282 було визнано нечинним зобов'язання щодо надання сім'ї позивача цієї квартири.
Вважав, що наявні підстави для поновлення строку на звернення до суду, оскільки про вказане рішення виконкому дізнався лише під час розгляду іншої справи в суді.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив поновити строк звернення до суду, як пропущений з поважних причин, визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради № 282 від 25 грудня 1998 року про часткову зміну рішень міськвиконкому № 135 від 27 березня 1991 року, № 167 від 28 травня 1997 року, № 67 від 23 березня 1998 року, яким вирішено пункт № 8 додатку до рішення міськвиконкому № 135
від 27 березня 1991 року про надання двокімнатної квартири АДРЕСА_4 громадянці ОСОБА_3 на склад сім'ї з п'яти осіб, при відселенні з будівельної ділянки, вважати таким, що втратив чинність.
Ухвалами Октябрського районного суду м. Полтави від 04 травня 2018 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Управління майном комунальної власності міста та ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави, у складі судді
Бугрія В. М., від 19 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності.
Короткий зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду та інформація про рух справи
Справа розглядалась апеляційним судом неодноразово.
Постановою Полтавського апеляційного судувід 03 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 квітня 2019 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення місцевого суду, апеляційний суд погодився із висновками про те, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Постановою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Полтавського апеляційного суду від 03 липня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції із посиланням на те, що відмова у позові через сплив строку звернення до суду можлива лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим, в той час як судами не надано оцінки обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 .
Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 квітня 2019 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , колегія суддів виходила з того, що рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради № 282
від 25 грудня 1998 року в оскаржуваній частині є обґрунтованим, оскільки ОСОБА_3 разом зі своєю сім'єю не звільнила квартиру, яка надавалася їм із маневрового фонду. Судом також враховано, що
ОСОБА_3 за життя вказане рішення виконкому не оскаржувала.
При цьому апеляційним судом констатовано відсутність правових підстав у сім'ї позивача для проживання та користування квартирою
АДРЕСА_4 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
17 вересня 2020 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Полтавського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 554/1472/18 та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У січні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: щодо порушення прав члена сім'ї квартиронаймача внаслідок незаконного прийняття органом місцевого самоврядування рішення про втрату чинності попереднього рішення цього ж органу, на підставі якого мав бути виданий відповідний ордер, що призвело до незаконного позбавлення права на житло (пункт 3
частини другої статті 389 ЦПК України).
Вказує, що апеляційним судом не в повній мірі враховано обставини справи та надана їм неправильна оцінка. Звертає увагу на те, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни.
Стверджує, що вселення його матері ОСОБА_3 до квартири АДРЕСА_4 відбулося на законних підставах і без порушення порядку вселення особи до житлового приміщення, а ордер, який був підготовлений до видачі на вселення в цю квартиру, втратив чинність лише у зв'язку зі зміною складу сім'ї.
Вважає висновки апеляційного суду щодо невиконання двостороннього зобов'язання помилковими, оскільки відповідно до цього зобов'язання лише ОСОБА_3 мала звільнити тимчасово надану квартиру, а не всі члени її сім'ї.
Судом першої інстанції безпідставно не розглянуто клопотання про допит свідків.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
11 січня 2021 року Управління майном комунальної власності міста подало до Верховного Суду письмові пояснення, які за своїм змістом є відзивом на касаційну скаргу. Посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, Управління просило касаційну скаргу залишити без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
14 вересня 1988 року рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів № 453 надано ОСОБА_1 на сім'ю з двох чоловік квартиру АДРЕСА_2 , з метою відселення з будівельного майданчика.
23 листопада 1988 року рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів № 554 надано ОСОБА_3 на сім'ю з трьох чоловік квартиру АДРЕСА_3 , з метою відселення з будівельного майданчика.
На підставі рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів № 554 від 23 листопада 1988 року між квартиронаймачем ОСОБА_3 та забудовником - управлінням «Полтаваагротехпищепром» укладено двостороннє зобов'язання, згідно якого квартиронаймач зобов'язалась тимчасово переселитися на час будівництва 45-ти квартирного житлового будинку до квартири
АДРЕСА_3 , а забудовник - управління «Полтаваагротехпищепром» зобов'язалось після здачі в експлуатацію
45-ти квартирного житлового будинку надати квартиронаймачу
ОСОБА_3 двокімнатну квартиру в цьому будинку, при умові повного звільнення квартири АДРЕСА_3 .
У серпні 1990 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було здійснено обмін житла.
ОСОБА_3 отримала ордер на квартиру АДРЕСА_2 на сім'ю з трьох осіб.
Відповідно до пункту 8 рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів № 135 від 27 березня 1991 року та додатку до нього - списку громадян, на заселення в квартиру АДРЕСА_4 підлягали 5 осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , які на той час проживали в квартирі
АДРЕСА_2 .
Згідно цього списку, квартира АДРЕСА_2 не підлягала заселенню, а після виселення з неї вказаних осіб, мала використовуватися як службова.
ОСОБА_3 та члени її родини відмовилися виконувати двостороннє зобов'язання та список громадян на заселення № 135 від 27 березня
1991 року, відповідно до яких мали повернути одну із квартир маневрового фонду, що надавалися їм на час відселення виконавчим комітетом Полтавської міської ради народних депутатів, а натомість отримати квартиру АДРЕСА_4 .
ОСОБА_3 разом із чоловіком самовільно, без отримання ордера та реєстрації місця проживання, вселилась в квартиру АДРЕСА_4 .
Сестра позивача ( ОСОБА_2 ) разом з чоловіком ( ОСОБА_5 ) залишилися проживати в квартирі АДРЕСА_2 .
Місцем свого проживання ОСОБА_1 у позові вказав: АДРЕСА_5 , але згідно відміток в паспорті, він із 21 грудня 1990 року по
17 березня 1998 року, а також із 16 березня 1999 року по 10 вересня
2014 року (на час подання позову в справі № 554/8262/14) був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_2 .
Рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради «Про часткову зміну рішень міськвиконкому № 135 від 27 березня 1991 року, № 167
від 28 травня 1997 року, № 67 від 23 березня 1998 року та заселення окремих квартир» № 282 від 25 грудня 1998 року, пункт № 8 додатку до рішення міськвиконкому від 27 березня 1991 року № 135 про надання квартири АДРЕСА_4
ОСОБА_3 на склад сім'ї з п'яти осіб, при відселенні з будівельного майданчика, визначено вважати таким, що втратив чинність.
Листом житлового відділу виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів від 06 січня 1999 року у відповідь на звернення ОСОБА_3 , їй було повідомлено про прийняте рішення міськвиконкому № 282 від 25 грудня 1998 року та його зміст.
Зазначені обставини встановлені в рішенні Октябрського районного суду
м. Полтави від 21 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 18 лютого 2015 року, у справі
№ 554/8262/14, яким було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління майном комунальної власності міста про визнання права користування квартирою АДРЕСА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Доказів вселення ОСОБА_1 в квартиру
АДРЕСА_4 на підставі ордеру, не надано.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанов суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з однозначним зверненням до суду.
Відповідно до статті 25, частин першої, четвертої статі 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Конституційний Суд України в рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вирішив, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Разом з цим, у пункті 5 рішення № 7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Тобто, за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень, якщо відповідно до приписів цих рішень не виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
До таких висновків дійшов і Верховний Суд в постанові від 23 жовтня
2019 року у справі № 719/94/16-ц (провадження 61-11940св18).
У розглядуваній справі судами встановлено, що відповідно до пункту 8 рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів № 135 від 27 березня 1991 року та додатку до нього - списку громадян, заселенню в квартиру АДРЕСА_4 підлягали 5 осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
ОСОБА_3 та члени її родини відмовилися виконувати двостороннє зобов'язання та список громадян на заселення № 135 від 27 березня
1991 року, відповідно до яких вони мали повернути одну з квартир маневрового фонду, що надавалася їм виконавчим комітетом Полтавської міської ради народних депутатів на час відселення, а натомість отримати квартиру АДРЕСА_4 .
ОСОБА_3 разом з чоловіком самовільно, без отримання ордера та реєстрації місця проживання, вселилась в квартиру АДРЕСА_4 .
За встановлених обстави, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для скасування рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради № 282 від 25 грудня 1998 року про внесення змін, зокрема до рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів № 135 від 27 березня 1991 року, якими визнано пункт 8 цього рішення нечинним.
Такий висновок є обґрунтованим, оскільки рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів № 135 від 27 березня
1991 року не було реалізоване у встановленому порядку, а тому Полтавська міська рада з огляду на невиконання ОСОБА_3 двостороннього зобов'язання, скористалася своїм правом на скасування такого рішення в межах своїх повноважень.
З цих підстав доводи касаційної скарги підлягають відхиленню.
Крім того колегія суддів враховує, що у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що «преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись до суду позивач посилався на те, що ОСОБА_3 належним чином виконала двостороннє зобов'язання та їй було правомірно виділено квартиру АДРЕСА_4 .
Разом з тим, зазначеним обставинам судами вже була надана відповідна оцінка в справі № 554/8262/14 за позовом ОСОБА_1 до Управління майном комунальної власності міста про визнання права користування житловим приміщенням.
На важливість дотримання принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 58 постанови
від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19; пункт 63 постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19); пункт 82 постанови від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67цс20).
За змістом пункту 42 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 30 червня 2020 року в справі № 333/6816/17 (провадження
№ 14-87цс20) не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду із позовом спрямованими на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи).
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо незаконного позбавлення його права на житло є безпідставними, оскільки за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 07 листопада 2019 року у справі № 554/5628/15, яке залишене без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року та постановою Верховного Суду від 08 липня 2020 року позов КП «Житлово-експлуатаційна організація № 2» Полтавської міської ради до ОСОБА_1 про виселення задоволено та виселено ОСОБА_1 із самоправно зайнятого жилого приміщення - квартири АДРЕСА_4 без надання іншого жилого приміщення.
Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що судом першої інстанції не були допитані свідки, підлягають відхиленню, з огляду на те, що 04 травня 2018 року позивач у підготовчому судовому засіданні після роз'яснення судом першої інстанції необхідності зазначення обставин, які можуть повідомити свідки, змінив вимоги заявленого клопотання, вказавши на необхідність залучення до участі в справі ОСОБА_2 , як третю особу.
Доводи касаційної скарги переважно зводяться до незгоди як із обставинами встановленими апеляційним судом у розглядуваній справі так і з обставинами встановленими судами в справах № 554/8262/14 та № 554/5628/15.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович