Постанова
Іменем України
02 червня 2021 року
м. Київ
справа № 394/876/17
провадження № 61-16050св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2020 року у складі судді Партоліної І. П. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Єгорової С. М., Письменного О. А. та ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Єгорової С. М., Письменного О. А.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позов обґрунтовано тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 01 жовтня 2005 року, за час якого за спільні кошти позивача та відповідача внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту та бюджету придбали майно, а оскільки шлюбний договір сторони не укладали та будь-яких домовленостей про зміну розміру часток майна не погоджували, то позивач вважала, що зазначене у позові нерухоме майно підлягає поділу між ними в рівних частках.
Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя таке майно: житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; будівлю магазину, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 400,00 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль «Toyota Landcruiser 120», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску; автомобіль «Mersedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_2 , 2000 року випуску, автомобіль «Mersedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_3 , 2008 року випуску, грошові кошти на рахунку «Депозит Плюс» у розмірі 128 342,78 грн на рахунку НОМЕР_4 в Акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «Приват Банк»), МФО 305299, ОКПО 14360570, грошові кошти на рахунку «Депозит Плюс» у розмірі 100 000,00 грн на рахунку НОМЕР_5 в АТ КБ «ПриватБанк»,МФО 305299, ОКПО 14360570; грошові кошти на рахунку «Стандарт» у розмірі 11 000,00 дол. США (291456,00 грн за курсом Національного банку України, далі - НБУ) на рахунку НОМЕР_6 в АТ КБ «ПриватБанк», МФО 305299, ОКПО 14360570; грошові кошти у розмірі 1 000,00 грн на рахунку НОМЕР_7 в АТ КБ «ПриватБанк» МФО 305299, ОКПО 14360570;
- визнати за нею право власності на 1/2 частини: житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та складається з частини першого та другого поверхів, тамбура, літньої кухні, гаража, сараю, убиральні, колодязя, огорожі, погреба, тамбура; будівлі магазину, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та складається з частини першого поверху, ганку; земельної ділянки площею 400,00 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- стягнути з ОСОБА_2 на свою користь: вартість 1/2 частини автомобіля «Toyota Landcruiser 120», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, в розмірі 272 376,00 грн, залишивши автомобіль у власності відповідача; стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача вартість 1/2 частини автомобіля «Mersedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_2 , 2000 року випуску, в розмірі 91 112,10 грн, залишивши автомобіль у власності відповідача; вартість 1/2 частини автомобіля «Mersedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_3 , 2008 року випуску, в розмірі 160 122,75 грн, залишивши автомобіль у власності відповідача; 1/2 частини грошових коштів на рахунку «Депозит Плюс» у розмірі 128 342,78 грн на рахунку НОМЕР_4 в АТ КБ «ПриватБанк», МФО 305299, ОКПО 14360570, грошових коштів на рахунку «Депозит Плюс» у розмірі 100 000,00 грн на рахунку НОМЕР_5 в АТ КБ «ПриватБанк», МФО 305299, ОКПО 14360570, грошових коштів на рахунку «Стандарт» у розмірі 11 000,00 дол. США (291 456,00 грн за курсом НБУ) на рахунку НОМЕР_6 в АТ КБ «ПриватБанк», МФО 305299, ОКПО 14360570; грошових коштів у розмірі 1 000,00 грн на рахунку НОМЕР_7 в АТ КБ «ПриватБанк», МФО 305299, ОКПО 14360570. Визнати за ОСОБА_1 право особистої власності на житловий будинок з нежитловим приміщенням магазину на АДРЕСА_2 .
Не погоджуючись з указаним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов, в якому просив:
- визнати його особистою приватною власністю житловий будинок АДРЕСА_3 ;
- визнати удаваними в частині покупця: договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 від 13 листопада 2014 року, що укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 як продавцями з однієї сторони та ОСОБА_6 як покупцем, що посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Тереховою С. В., встановивши дійсним покупцем за договором ОСОБА_1 ; договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 , що укладений між ОСОБА_7 як продавцем та ОСОБА_6 як покупцем від 21 вересня 2017 року, що посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Тітаренко Н. В., встановивши дійсним покупцем за договором ОСОБА_1 ; договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_6 від 05 вересня 2017 року, що посвідчений приватним нотаріусом Новоархангельського районного нотаріального округу Степаненко Р. Г., встановивши дійсним покупцем за договором ОСОБА_1 .
Крім того, ОСОБА_2 просив:
- визнати за ним право особистої власності на: житловий будинок з нежитловим приміщенням магазину на АДРЕСА_2 ; земельну ділянку, кадастровий номер 3521786000:51:000:0160, на АДРЕСА_2 ; житловий будинок на АДРЕСА_7 ; автомобіль «Mersedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_2 , 2000 року випуску; автомобіль «Mersedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_3 , 2008 року випуску;
- визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на паєнагромадження в житлово-будівельному кооперативі «Капучіно-8» на придбання квартири АДРЕСА_8 , квартири АДРЕСА_5 ; квартири АДРЕСА_4 ; житлового будинку АДРЕСА_6 .
- стягнути із ОСОБА_1 на його користь різницю у вартості спільно нажитого майна в сумі 751 836,50 грн.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 мотивував тим, що фактично все майно, яке було придбано у шлюбі, було придбане за його зароблені кошти, оскільки позивач була оформлена підприємцем лише формально, а всією господарською діяльністю на станції технічного обслуговування та магазинах він займався особисто зі своїми працівниками. Звернувшись до адвоката та перевіривши дані реєстрів прав власності, було встановлено, що дві квартири у м. Кропивницькому придбані за спільні кошти, які він надавав позивачу, ОСОБА_1 оформила на свою дочку від попереднього шлюбу - ОСОБА_6 . Нерухомість у ЖБК «Капучіно», а саме квартиру АДРЕСА_8 , позивач не встигла зареєструвати на ОСОБА_6 , а лише звернулась до державного реєстратора з можливістю замінити власника квартири із себе на дочку, хоча саме позивач повністю сплатила кошти за пайовий внесок. ОСОБА_6 на момент придбання квартир мала 20 років, навчалась у вищому навчальному закладі на платній основі, за навчання якої сплачувала ОСОБА_1 за кошти, які відповідач їй надавав, а тому не могла мати таких коштів та заробітку, які б дозволили їй придбати нерухомість на таку значну суму. Кошти на придбання будинку на АДРЕСА_6 позивач теж отримала від нього, проте будинок оформлено на матір позивача. Згоди на розпорядження коштами він позивачу не надавав, остання оформила спільне сумісне майно на третіх осіб з метою уникнення поділу майна подружжя, а тому такі угоди в частині визначення покупців є удаваними.
Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2020 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час перебування у шлюбі: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; будівлю магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль «Toyota Landcruiser 120», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску; автомобіль «Mersedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_2 , 2000 року випуску; автомобіль «Mersedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_3 , 2008 року випуску. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з частини першого та другого поверхів, тамбура, літньої кухні, гаража, сараю, убиральні, колодязя, огорожі, погреба, тамбура, припинивши право спільної сумісної власності. Залишено у власності ОСОБА_2 1/2 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з частини першого та другого поверхів, тамбура, літньої кухні, гаража, сараю, убиральні, колодязя, огорожі, погреба, тамбура. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини будівлі магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з частини першого поверху, ганку, припинивши право спільної сумісної власності. Залишено у власності ОСОБА_2 1/2 частини будівлі магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з частини першого поверху, ганку. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки земельної ділянки площею 400,00 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Залишено у власності ОСОБА_2 1/2 частини земельної ділянки площею 400,00 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля «Toyota Landcruiser 120», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, у розмірі 272 37,00 грн. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля «Mersedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_2 , 2000 року випуску, у розмірі 91 112,10 грн, залишивши автомобіль у власності ОСОБА_2 . У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля «Mersedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_3 , 2008 року випуску, у розмірі 160 122,75 грн. Визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль «Mersedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_3 , 2008 року випуску, припинивши право спільної сумісної власності. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 та наявності підстав для їх часткового задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено обставин, що кошти від продажу автомобілів були витрачені відповідачем на потреби сім'ї та в її інтересах і тому на користь позивачки до стягнення підлягає половина вартості спірного майна, оскільки один із подружжя може вимагати від іншого із подружжя половину вартості спільного майна, якщо один із них здійснив його відчуження проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби. Крім того, зазначено, що, відчуження одного з автомобілів, а саме автомобіля «Toyota Landcruiser 120», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, відбулось після припинення фактичних шлюбних відносин.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2020 року скасовано в частині визнання права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на будівлю магазину, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 400,00 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . У позовних вимогах ОСОБА_1 у частині визнання права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на будівлю магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 400,00 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та їх поділу відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в зазначеній частині, зазначив, що спірне майно набуто за час шлюбу за особисті кошти ОСОБА_2 та використовується ним у підприємницькій діяльності, тому таке майно не підлягає поділу.
Разом з цим суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , вважав висновки суду в цій частині обґрунтованими.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиція інших учасників справи
У жовтні 2020 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд у іншому складі суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не врахували, що заявник завершив будівництво дво поверхового житлового будинку та приміщення магазину, що на АДРЕСА_1 , до укладення шлюбу із ОСОБА_1 ;
- не звернули увагу на те, що будівництво вказаних об'єктів нерухомості здійснювалось заявником самочинно;
- не дослідили, яка земельна ділянка знаходиться під приміщенням магазину;
- безпідставно не врахували, що фактично все майно, яке було придбано у шлюбі, було придбане за кошти заявника, оскільки ОСОБА_1 була оформлена підприємцем лише формально, а всією господарською діяльністю на станції технічного обслуговування та магазинах він займався особисто зі своїми працівниками;
- не надали належну оцінку всім наявним у справі доказам, які підтверджують придбання ОСОБА_1 за спільні кошти подружжя квартир у м. Кропивницькому та їх реєстрацію на доньку від попереднього шлюбу - ОСОБА_6 та матір - ОСОБА_8 ;
- не розглянули позовні вимоги заявника про житловий будинок з нежитловим приміщенням магазину і земельну ділянку, кадастровий номер 3521786000:51:000:0160, на АДРЕСА_2 ; житловий будинок на АДРЕСА_7 ;
- не врахували, що хоча право власності на житловий будинок на АДРЕСА_7 не зареєстроване, однак за даними Добровеличівського БТІ в будинку проводилась технічна інвентаризація завершеного будівництвом будинку;
- не звернули увагу на те, що 03 червня 2020 року ОСОБА_1 та її представник визнали позов у частині спільної сумісної власності сторін на земельну ділянку, кадастровий номер 3521786000:51:000:0160, на АДРЕСА_2 ;
- не дослідили, що автомобіль «Toyota Landcruiser 120», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, відчужений заявником відповідно до договору купівлі-продажу від 02 серпня 2017 року, тобто під час перебування сторін у шлюбі, та не залучили до участі у справі його титульного власника;
- не звернули увагу на те, що висновок експерта про оцінку транспортного засобу, проведений без встановлення та участі дійсного власника автомобіля, є неналежним доказом та не може бути визначальним для ухвалення судового рішення в частині стягнення половини його вартості;
- не врахували думку заявника, щодо порядку розподілу між сторонами набутих у шлюбі транспортних засобів;
- не розглянули питання про визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на паєнагромадження в житлово-будівельному кооперативі «Капучіно-8» на придбання квартири АДРЕСА_8 ;
- не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України: від 05 липня 2017 року у справі № 6-1743цс16; від 08 квітня 2015 року у справі № 6-7цс15; від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-202цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2087цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1364цс15, від 02 вересня 2012 року у справі № 6-88цс12, від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13.
Крім того, ОСОБА_2 у касаційній скарзі вказує на те, що у судді Новоархангельського районного суду Кіровоградської області Партоліної І. П. був наявний конфлікт інтересів, а отже, і підстави для самовідводу через зв'язок з позивачкою ОСОБА_1 .
Касаційна скарга ОСОБА_2 не містить доводів щодо оскарження рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2020 року в частині відмови у задоволенні вимог первісного позову ОСОБА_1 , а тому Верховним Судом у цій частині не перевіряється.
У листопаді 2020 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати її в частині розгляду позовних вимог про визнання права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на будівлю магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 400,00 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , і їх поділу, та залишити рішення суду першої інстанції в цій частині в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:
- безпідставно скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції;
- не звернув увагу на те, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя;
- не надав належної оцінки тому, що свідоцтво № НОМЕР_8 на право власності на житловий будинок та свідоцтво НОМЕР_14 на право власності на будівлю магазину, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , видані на ім'я ОСОБА_2 26 травня 2010 року, тобто у період перебування сторін у шлюбі;
- проігнорував те, що матеріали справи не місять жодних належних та допустимих доказів того, що будинок та магазин був побудований ОСОБА_2 до шлюбу та за його особисті кошти;
- не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 31 квітня 2020 року у справі № 394/1155/14-ц, від 25 лютого 2019 року у справі № 199/2099/17.
Станом на момент розгляду справи, відзивів на касаційні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до Верховного Суду не надходило.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 02 та 05 листопада 2020 року касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передано на розгляду судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 394/876/17; надано іншим учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху для обґрунтування та сплати судового збору до 23 грудня 2020 року, але не більше десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У листопаді 2020 року матеріали справи № 394/876/17 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року (після усунення заявником недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; надано іншим учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 рокусправу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає відхиленню, з огляду на наступне.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 жовтня 2005 року сторони уклали шлюб, який зареєстрований у Тишківській сільській раді Добровеличківського району Кіровоградської області, про що свідчить копія свідоцтва про шлюб.
Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 06 лютого 2018 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Згідно з указаним рішенням фактичні шлюбні відносини між сторонами припинено із вересня 2016 року, про що було зазначено у позовній заяві, яка була подана ОСОБА_1 та визнано відповідачем ОСОБА_2 .
Судом також встановлено, що в період шлюбу, 26 травня 2010 року, на ім'я ОСОБА_2 видано свідоцтво НОМЕР_15 на право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з частини першого та другого поверхів, тамбура, літньої кухні, гаража, сараю, убиральні, колодязя, огорожі, погреба, тамбура, та яке зареєстроване 26 травня 2010 року в Ульянівському комунальному міжміському бюро технічної інвентаризації.
26 травня 2010 року на ім'я ОСОБА_2 видано свідоцтво НОМЕР_14, на право власності на будівлю магазину розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з частини першого поверху, ганку, яке зареєстровано 26 травня 2010 року в Ульянівському комунальному міжміському бюро технічної інвентаризації.
ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 400,00 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та надана для розміщення магазину, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії КР № 029213 від 22 травня 2007 року.
Відповідно до інформації Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області на ім'я ОСОБА_2 були зареєстровані транспортні засоби, а саме:
- 27 березня 2010 року - автомобіль «Toyota Landcruiser 120», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, який 02 серпня 2017 року був перереєстрований на нового власника за договором купівлі-продажу, укладеним у ТСЦ за № 7142;
- 28 лютого 2006 року - автомобіль «Mersedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_2 , 2000 року випуску.
Згідно з копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 автомобіль «Mersedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_2 , 2000 року випуску, зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 24 листопада 2012 року.
Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_10 06 червня 2012 року за ОСОБА_1 зареєстрований автомобіль «Mersedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_3 , 2008 року випуску.
Згідно зі свідоцтвом на право власності на приміщення магазину продовольчих товарів від 31 серпня 2009 року № 942/18, розташованого на АДРЕСА_2 , який складається з будівлі та однієї споруди, яке 31 серпня 2009 року зареєстроване в Ульянівському міжміському бюро технічної інвентаризації.
30 липня 2013 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0149 га, кадастровий номер 3521786000:51:000:0160, яка розташована на території Тишківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області для розміщення магазину продовольчих товарів на АДРЕСА_2 . Даний договір посвідчений державним нотаріусом Добровеличківської державної нотаріальної контори Левітчук Г. Б. 30 липня 2013 року за реєстровим №1465 та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 30 липня 2013 року, номер запису про право власності 1921488.
При укладенні даного договору, ОСОБА_2 надав письмову згоду другого з подружжя на укладання вказаного договору відповідно до вимог норми статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України), яка констатує право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
13 листопада 2014 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Тєрєховою С .В., та внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 13 листопада 2014 року, номер запису про право власності - 7680010.
21 вересня 2017 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Тітаренко Н. В., внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 21 вересня 2017 року, номер запису про право власності 22459192.
05 вересня 2017 року між ОСОБА_11 (продавцем) та ОСОБА_8 (покупцем) укладений договір купівлі-продажу житлового будинку на АДРЕСА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Новоархангельського районного нотаріального округу Кіровоградської області Степаненко Р. Г. за реєстровим № 1446.
Висновком експерта від 10 січня 2019 року № 180 встановлена вартість автомобіля «Mersedes-Benz», НОМЕР_11 з об'ємом двигуна 2 148,0 куб. м, 2000 року випуску, яка станом на момент проведення експертизи становить 182 224,20 грн; автомобіля «Mersedes-Benz» Sprinter 315 CDI - 320 245,50 грн; автомобіля «Toyota» Landcruiser 120», Prado 4.0iV6 5dr( J12 ) Limited 5AT - 544 752,00 грн.
Відповідно до договору про сплату внесків у ЖБК «Капучіно-8» від 17 березня 2017 року ОСОБА_1 23 березня 2017 року сплатила внесок у сумі 788 736,50 грн про вступ до асоційованих членів ЖБК та для оплати вартості будівництва об'єкта нерухомості, а саме житлового будинку на АДРЕСА_9 .
Також судами встановлено, що згідно з інформацією, наданою АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 уклав депозитні договори, а саме:
- на період з 06 січня 2017 року (на 12 місяців) в сумі 11 000,00 дол. США на рахунок № НОМЕР_6 ;
- на період з 29 грудня 2016 року (на 12 місяців) у сумі 100 000,00 грн на рахунок № НОМЕР_5 ;
- на період з 01 грудня 2016 року (на 12 місяців) у сумі 65 000,00 грн на рахунок № НОМЕР_13 .
- послуга «Стандарт безподатковий 6 місяців», від 27 травня 2017 року в сумі 1 000,00 грн на рахунок № НОМЕР_7 .
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.
Статтею 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Статтею 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Відповідно до статті 69 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно з вимогами частин першої, другої, четвертої, п'ятої статі 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Згідно з вимогами частини шостої статті 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:
1) час набуття майна;
2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
У зв'язку з викладеним, у разі придбання майна, хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Також, за нормами сімейного законодавства, умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя (частина третя статті 61 та частина четверта статті 65 СК України).
Вирішуючи спір між колишнім подружжям про поділ майна, суд встановлює обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовує джерело та час його придбання.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.
Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, отже є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України: від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15.
Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди відповідно до статей 120 ЗК України, 377 ЦК України.
Відповідно до статті 372 ЦК України за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову ОСОБА_1 та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 у цій справі, суд першої інстанції, з висновками якого у нескасованій частині рішення погодився й апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно виходив з обґрунтованості позовних вимог первісного позову та наявності підстав для їх часткового задоволення і недоведеності вимог зустрічного позову.
Зокрема, суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 не довів обставин, що кошти від продажу транспортних засобів були витрачені на потреби сім'ї та в її інтересах і тому на користь ОСОБА_1 до стягнення підлягає половина вартості спірного майна, оскільки один із подружжя може вимагати від іншого із подружжя половину вартості спільного майна, якщо один із них здійснив його відчуження проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби. Крім того, зазначено, що відчуження одного з автомобілів, а саме автомобіля «Toyota Landcruiser 120», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, відбулося після припинення фактичних шлюбних відносин.
Також суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився й апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог зустрічного позову щодо поділу внеску у ЖБК «Капучіно-8», сплаченого 23 березня 2017 року при вступі до асоційованих членів ЖБК у сумі 788 736,50 грн, для оплати вартості будівництва об'єкту нерухомості, а саме житлового будинку на АДРЕСА_9 , оскільки даний внесок здійснено позивачем після припинення фактичних шлюбних відносин, а тому внесені кошти є особистою власністю ОСОБА_1 відповідно до вимог частини шостої статті 57 СК України.
Щодо вимог зустрічного позову про визнання удаваними в частині покупця договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 від 13 листопада 2014 року; договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 , від 21 вересня 2017 року; договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_6 від 05 вересня 2017 року, то суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився й апеляційний суд, також дійшов правильного висновку про те, що вони є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, оскільки відсутні підстави визнання вказаних договорів недійсними, зокрема встановлення судом особи покупця за спірними договорами без згоди такої особи не передбачено чинним цивільним законодавством.
Крім того, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та будівля магазину, яка розташована за адресою: АДРЕСА_6 , є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки їх набуто сторонами під час зареєстрованого шлюбу, та зазначив, що вони підлягають поділу між сторонами.
Суд першої інстанції правильно врахував, що ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільності такого майна.
Також суд першої інстанції, враховуючи, що земельна ділянка площею 400,00 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_6 , цільове призначення - розміщення магазину, належала ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі державного акта від 22 травня 2017 року серії КР № 029213, та, що на зазначеній земельній ділянці розміщена будівля магазину, яка підлягає поділу між сторонами, дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до вимог статті 120 ЗК України до ОСОБА_1 переходить право власності на вказану земельну ділянку у розмірі частки права власності у спільному майні - будівлі магазину.
Скасовуючи законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині визнання права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на будівлю магазину, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 400,00 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимоги первісного позову ОСОБА_1 , апеляційний суд помилково вважав, що таке спірне майно набуто за час шлюбу за особисті кошти ОСОБА_2 та використовується ним у підприємницькій діяльності, тому воно не підлягає поділу.
Апеляційний суд не звернув увагу на те, що відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Зокрема на врахував, що немає значення, чи працювала дружина чи ні, чи отримувала вона достатній дохід від своєї діяльності, майно, за умов, визначених СК України, є спільною сумісною власністю та підлягає поділу.
Апеляційний суд не надав оцінки тому, що майно фізичної особи - підприємця може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.
Апеляційний суд проігнорував, що ОСОБА_2 не спростував належними доказами презумпцію спільності майна (60 СК України), хоча за обставин цієї справи такий обов'язок покладено саме на нього.
Судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що в період шлюбу, 26 травня 2010 року, на ім'я ОСОБА_2 видано свідоцтво НОМЕР_15 на право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з частини першого та другого поверхів, тамбура, літньої кухні, гаража, сараю, убиральні, колодязя, огорожі, погреба, тамбура, що зареєстроване в Ульянівському комунальному міжміському бюро технічної інвентаризації 26 травня 2010 року.
26 травня 2010 року на ім'я ОСОБА_2 було видано свідоцтво НОМЕР_14 на право власності на будівлю магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з частини першого поверху, ганку, що зареєстроване в Ульянівському комунальному міжміському бюро технічної інвентаризації 26 травня 2010 року.
ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 400,00 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , наданої для розміщення магазину, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії КР № 029213 від 22 травня 2007 року.
Відповідно до частини другої статті 331ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених районним судом, та фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, у зв'язку з чим скасував законне й обґрунтоване судове рішення у частині розгляду позовних про визнання права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на будівлю магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 400,00 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , і його поділу.
Аргументи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що вимоги зустрічного позову щодо визнання за заявником права особистої власності на: житловий будинок з нежитловим приміщенням магазину на АДРЕСА_2 ; земельну ділянку, кадастровий номер 3521786000:51:000:0160, на АДРЕСА_2 ; житловий будинок на АДРЕСА_7 , а також вимоги про визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на паєнагромадження в житлово-будівельному кооперативі «Капучіно-8» на придбання квартири АДРЕСА_8 , не були розглянуті судами, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
Як вбачається зі змісту рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2020 року, вказані вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 дійсно не були розглянуті судом.
Разом з тим, відповідно до частин першої та другої статті 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Згідно з частиною другою статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Таким чином, відсутність розгляду судом певних позовних вимог заявника не може слугувати підставою для скасування його судового рішення в цілому, однак, за результатом звернення заявника до суду з відповідною заявою згідно зі статтею 270 ЦПК України, є підставою для ухвалення додаткового судового рішення у цій справі.
Посилання ОСОБА_2 на те, що судами не враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України: від 05 липня 2017 року у справі № 6-1743цс16; від 08 квітня 2015 року у справі № 6-7цс15; від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-202цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2087цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1364цс15, від 02 вересня 2012 року у справі № 6-88цс12, від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13, є безпідставними з урахуванням того, що у наведених заявником постановах судів касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів встановлено різні фактичні обставини справ.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що фактично все майно, яке було придбано у шлюбі, було придбане за кошти заявника, оскільки ОСОБА_1 була оформлена підприємцем лише формально, а всією господарською діяльністю на станції технічного обслуговування та магазинах він займався особисто зі своїми працівниками, Верховний Суд відхиляє, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували вказаний факт.
Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_2 на те, що у судді Новоархангельського районного суду Кіровоградської області Партоліної І. П. був наявний конфлікт інтересів, а отже і підстави для самовідводу, через зв'язок з позивачем ОСОБА_1 , зводяться до припущень заявника і не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції.
Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_2 зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, що їх обґрунтовано спростували, та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки у процесі розгляду справи доводи касаційної скарги ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження, апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції в частині розгляду позовних про визнання права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на будівлю магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 400,00 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , і їх поділу, яке в цій частині відповідає вимогам закону, токасаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а постанова апеляційного суду у вказаній частині - скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.
В іншій частині рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін на підставі статті 410 ЦПК України.
Водночас, з огляду на те, що у процесі розгляду справи не зайшли підтвердження доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , то така касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Розподіл судових витрат
Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Ураховуючи висновки Верховного Суду щодо задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 , часткове скасування постанови апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції в цій частині, із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 9 486,34 грн судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року в частині розгляду позовних про визнання права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на будівлю магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 400,00 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , і їх поділу скасувати, рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2020 року в цій частині залишити в силі.
В іншій частині рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року залишити без змін.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 9 486,34 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО. В. Ступак
Судді:І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко