Постанова
Іменем України
09 червня 2021 року
м. Київ
справа № 552/6545/19
провадження № 61-6376св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Київського районного суду міста Полтави від 31 січня 2020 року у складі судді Кузіної Ж. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 березня 2020 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У листопаді 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 08 вересня 2011 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке змінило назву на АТ КБ «ПриватБанк», та відповідачем було укладено кредитний договір (без номера), за яким позичальник отримав кредит в сумі 2 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_1 погодився з тим, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови та Правила), Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним і банком договір, про що свідчить його підпис у заяві. Позичальник не виконував взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого станом на 30 вересня 2019 року в нього утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 11 270 грн, з яких: 1 650,67 грн - тіло кредиту, 8 606,47 грн - проценти, 500 грн - штраф (фіксована частина), 512,86 грн - штраф (процентна складова).Враховуючи викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача на свою користь зазначену заборгованість та понесені судові витрати.
Заочним рішенням Київського районного суду міста Полтави від 31 січня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 08 вересня 2011 року в розмірі 1 650,67 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що надані банком Умови та Правила не містять підпису відповідача про ознайомлення з ними, а відтак їх не можна вважати складовою частиною кредитного договору та досягненням між сторонами згоди щодо всіх його істотних умов, зокрема наявності у позичальника зобов'язання сплачувати проценти за користування кредитом. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем кошти не повернуті в добровільному порядку, АТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання боржника повернути фактично отриману суму кредиту. Надана позивачем на обґрунтування заявлених вимог довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду» не може бути прийнята до уваги, оскільки цей документ не є кредитним договором, а отже, не встановлює зобов'язань для відповідача.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 березня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а заочне рішення Київського районного суду міста Полтави від 31 січня 2020 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами та узгоджуються з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У квітні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати заочне рішення Київського районного суду міста Полтави від 31 січня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 березня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом і неустойки та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що суди не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц, від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/18-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 355/1091/17.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду міста Полтави.
11 червня 2020 року справа № 552/6545/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 31 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту в касаційному порядку не оскаржуються, а тому в силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частинами першою-другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Судами встановлено, що 08 вересня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», яке змінило назву на АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (без номера) шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил, за яким позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
В анкеті-заяві відсутні умови договору про встановлення розміру процентної ставки та відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання, проте зазначено, що відповідач згідний з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами і Тарифами банку.
На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору, крім анкети-заяви, позивач також надав Витяг з Умов та Правил,довідку про умови кредитування та розрахунок заборгованості.
Згідно з наданим банком розрахунком станом на 30 вересня 2019 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 11 270 грн, з яких: 1 650,67 грн - тіло кредиту, 8 606,47 грн - проценти, 500 грн - штраф (фіксована частина), 512,86 грн - штраф (процентна складова).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) викладено правову позицію про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» і Витяг з Умов та Правил, які містяться в матеріалах цієї справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати комісії, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. В даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності і розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді наявність у кредитора права на самостійне списання грошових коштів і зміну процентної ставки, а також сплату комісії та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення строків виконання договірних зобов'язань. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
У постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц (провадження № 61-47353св18), від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/18-ц (провадження № 61-21994св19) та від 26 лютого 2020 року у справі № 355/1091/17 (провадження № 61-35746св18), на які посилався заявник на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, Верховний Суд дійшов таких висновків:
- у справі № 750/6058/17-ц: відповідач, підписуючи анкету-заяву, також підписала довідку про ознайомлення із умовами кредитування, тобто відповідач погодилася у письмовому вигляді з умовами кредитування. Укладення між сторонами договору шляхом підписання відповідачем анкети-заяви відповідає вимогам статей 633, 634 ЦК України щодо порядку укладення договору приєднання, а тому висновки апеляційного суду про недоведеність укладення між сторонами договору - є безпідставними. Оскільки відповідачем не спростовано розмір заборгованості за тілом кредиту та штрафами, то така заборгованість підлягає стягненню в судовому порядку. Разом з тим визначений позивачем розмір заборгованості за процентами за користування кредитом суперечить умовам кредитування, обумовленим сторонами у письмовому вигляді, так як зазначена у довідці базова процентна ставка становить 2,5 % на місяць, проте із розрахунку вбачається, що позивачем нараховувалися відсотки як у передбаченому розмірі, так і у підвищеному - 2,9 % та 3,6 % на місяць;
- у справі № 382/327/18-ц: пред'являючи позов, банк на підтвердження своїх вимог, крім витягу з Умов та Правил,також послався на довідку про умови кредитування, яка підписана позичальником, та надав розрахунок заборгованості. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення процентів та неустойки, суди попередніх інстанцій зазначили, що банком не доведено існування між ним та відповідачем кредитних правовідносин, оскільки зі змісту анкети-заяви позичальник отримала не кредитну, а пенсійну картку, а з наданої банком довідки про умови кредитування не вбачається, що підпис, який міститься у ній, належить відповідачу. Проте з такими висновками судів неможливо погодитися, оскільки судом першої інстанції ухвалено заочне рішення і відповідачем не спростовано надані банком докази видачі та користування кредитними коштами. Враховуючи те, що у довідці про умови кредитування, яка підписана позичальником, визначено розмір відсотків за користування кредитом, то вони підлягають стягненню. Разом з тим, у довідці не встановлено розмір пені, штрафу та комісійних, а тому в їх стягненні слід відмовити. З огляду на викладене, суди дійшли помилкового висновку про те, що банком не доведено існування між сторонами кредитних правовідносин, оскільки належним чином не дослідили надані банком докази щодо видачі позичальнику кредиту, користування нею кредитними коштами, що доведено відповідними розрахунками, та не врахували, що зазначені докази відповідачем не спростовано, що є її, а не суду, процесуальним обов'язком;
- у справі № 355/1091/17: досліджені судами попередніх інстанцій матеріали справи містять довідку про умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна», 55 днів пільгового періоду. У цій довідці, яка підписана відповідачем, встановлені процентна ставка, комісія та неустойка (пеня і штрафи). У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків. Ухвалюючи рішення у цій справі, суди не звернули належної уваги на доводи позивача про те, що сторони погодили умови про стягнення спірних сум (процентів та неустойки), що не спростовано відповідачем.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Відмовляючи в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення процентів та штрафів, місцевий суд виходив з того, що надані банком Умови та Правила не містять підпису відповідача про ознайомлення з ними, а відтак їх не можна вважати складовою частиною кредитного договору та досягненням між сторонами згоди щодо всіх його істотних умов, зокрема наявності у позичальника зобов'язання сплачувати проценти за користування кредитом, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Надана позивачем на обґрунтування заявлених вимог довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду» не може бути прийнята до уваги, оскільки цей документ не є кредитним договором, а, отже, не встановлює зобов'язань для відповідача.
Залишаючи в означеній частині рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд також зазначив, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та Правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про відкриття рахунку та приєднання до Умов і Правил. При цьому в підписаній позичальником анкеті-заяві не визначено розмір відсоткової ставки.
Однак судами попередніх інстанцій неправильно застосований вищенаведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, оскільки, на відміну від справи № 342/180/17, в цій справі з боку відповідача не надходило заперечень щодо непогодження між сторонами наданих банком Умов та Правил.
При цьому на підтвердження своїх вимог, крім Витягу з Умов та Правил, АТ КБ «ПриватБанк» також надало довідку про умови кредитування від 08 вересня2011 року з використанням кредитної картки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду», яка містить підпис позичальника (а. с. 8).
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не дослідив поданого стороною доказу та не зазначив правових аргументів на його спростування, не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги про те, що у вищевказаній довідці про умови кредитування встановлено, зокрема базову місячну процентну ставку (2,5 %) та штрафи (500 грн + 5 % від суми заборгованості за кредитним лімітом).
Таким чином, суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, та не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог банку про стягнення заборгованості за процентами та штрафами.
Відмовляючи в задоволенні позову банку в означеній частині, суди безпідставно не врахували правових висновків Верховного Суду, наведених в постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц (провадження № 61-47353св18), від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/18-ц (провадження № 61-21994св19) та від 26 лютого 2020 року у справі № 355/1091/17 (провадження № 61-35746св18).
Разом з тим посилання заявника в касаційній скарзі на неврахування судами правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17 (провадження № 61-684св18), не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Так, у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17 (провадження № 61-684св18) зазначено, що надані позивачем Умови та Правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Таким чином, наявні правові підстави для стягнення з позичальника непогашеного тіла кредиту та процентів за користування кредитом, розмір яких сторони обумовили в анкеті-заяві.
Однак на відміну від справи, яка переглядається, у справі № 572/1169/17 надані банком Умови та Правила не визнавалися відповідачем, в анкеті-заяві сторони обумовили базову місячну процентну ставку і в матеріалах справи була відсутня підписана позичальником довідка про умови кредитування, а отже, вказана постанова прийнята за інших встановлених судами фактичних обставин та наданих сторонами доказів на підтвердження позовних вимог та заперечень проти них.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині вирішення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування кредитом та неустойки у вигляді штрафів не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд.Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.
Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 23 березня 2020 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення процентів за кредитним договором та неустойки у вигляді штрафів скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська
Судді:В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук