Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 204/3503/19
провадження № 61-2162св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: державний реєстратор Комунального підприємства «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Ковальов Сергій Вадимович, Комунальне підприємство «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «А-Фактор Плюс»,
третя особа - Міністерство юстиції України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду
м. Дніпропетровська від 13 квітня 2020 року у складі судді Книш А. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора Комунального підприємства «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Ковальова С. В. (далі - державний реєстратор), Комунального підприємства «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради (далі - КП ««Центр реєстрації та надання послуг»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «А-Фактор Плюс» (далі - ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс»), третя особа - Міністерство юстиції України, про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, скасування запису про право власності та витребування майна.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником квартири АДРЕСА_1 , яка є єдиним його місцем проживання.
26 квітня 2019 року державний реєстратор КП «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Ковальов С. В. здійснив державну реєстрацію права власності на належну йому квартиру за ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» (номер запису про право власності 31370179). Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, підставою виникнення права власності за ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» зазначено: вимогу/іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості, серія та номер 2901/2, виданий 29 січня 2019 року, видавник ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс»; договір іпотеки, серія та номер 547/1-Н, виданий
26 жовтня 2006 року, видавник: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Куліш В. І.; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер б/н, видавник Укрпошта; договір про відступлення прав, серія та номер р/н 60, виданий 04 січня
2019 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочкарьова А. В.
Зазначав, що оспорюване ним рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності та вчинена реєстраційна дія є протиправними, оскільки на момент їх здійснення у провадженні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська перебувала справа
№ 204/8687/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра»), ТОВ «Фірма
«А-Фактор Плюс» про визнання недійсним пункту 5.3 договору іпотеки
№ 547/1-Н від 26 жовтня 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №8/2006/840-К/547-Н від 26 жовтня 2006 року. Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2019 року у зазначеній справі вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони будь-яким способом, у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості відносно нерухомого майна, яке знаходиться за адресою:
АДРЕСА_2 .
01 березня 2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про зазначену заборону.
Посилаючись на те, що на момент прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності та здійснення реєстраційної дії була наявна заборона будь-яким способом, у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії та вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості відносно спірної квартири, державний реєстратор не перевірив наявність заборгованості, невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, не витребував повний пакет документів для здійснення такої реєстраційної дії згідно з чинним законодавством, а також не урахував встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» заборону звернення стягнення на зазначене нерухоме майно, просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора
КП «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Ковальова С. В. про державну реєстрацію права власності від 03 травня 2019 року на об'єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 176796612101, а саме квартиру, об'єкт житлової нерухомості загальною площею 80,3 кв. м, житловою площею 49,5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , номер об'єкта в РПВН 12520142, запис про право власності 31370179 від 26 квітня
2019 року, за ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс»;
- скасувати запис про право власності 31370179 від 26 квітня 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстру Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна за ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс»»;
- витребувати від ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» на його користь зазначене нерухоме майно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська
від 13 квітня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав у частині позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора, оскільки зазначене рішення вичерпало свою дію після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Вирішуючи позовні вимоги про скасування запису про державну реєстрацію, суд першої інстанції вважав їх недоведеними. Зазначив, що діючим на час вчинення спірної реєстраційної дії Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року за № 1127, не передбачено обов'язку державного реєстратора перевіряти зазначені позивачем відомості (наявність заборгованості, невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов'язання) та витребовувати відповідні документи. Положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього іпотекодержателем в позасудовому порядку не може вважатися примусовим стягненням. Зазначене право іпотекодержателя виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем шляхом підписання відповідного договору.
Посилання позивача на неправомірність державної реєстрації права власності на спірну квартиру у зв'язку з наявною забороною на здійснення будь-яких реєстраційних дій щодо зазначеного нерухомого майна, накладеною ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого
2019 року у справі № 204/8687/18, суд вважав необґрунтованими, оскільки зазначена ухвала була постановлена не за заявою ОСОБА_1 , який у справі
№ 204/8687/18 мав процесуальний статус відповідача. Крім того рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада
2019 року, яке набрало законної сили 03 березня 2020 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки в частині недійсним та скасовано зазначені вище заходи забезпечення позову. Зважаючи на те, що підстави позову в межах цивільної справи №204/8687/18, на забезпечення яких були застосовані заходи забезпечення позову, не знайшли свого підтвердження, наявність боргових зобов'язань сторонами не оспорюється, суд дійшов висновку, що права позивача внаслідок вчинення оспорюваних реєстраційних дій не порушені.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня
2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку щодо належно обраного позивачем способу захисту своїх прав шляхом скасування запису про державну реєстрацію, а не визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію, правильно урахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі
№ 464/8589/15-ц (провадження № 61-10874сво18), зокрема, що звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі положень статті 37 Закону України «Про іпотеку» не є примусовим стягненням майна. Оскільки ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» реалізувало передбачене договором іпотеки право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності, у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку», права ОСОБА_1 у зв'язку з вчиненням оспорюваної реєстраційної дії не є порушеними. Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги посилання позивача на наявність заборони на вчинення реєстраційних дій, встановленої ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2019 року у справі № 204/8687/18, оскільки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо такої заборони.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявник просив скасувати рішення Красногвардійського районного суду
м. Дніпропетровська від 13 квітня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року, ухвалити у справі нове судове рішення про задоволення позову.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема не урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 19 травня
2020 року № 644/3116/18 та у постанові Верховного Суду від 23 вересня
2020 року у справі № 200/18401/18, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання правильного застосування норми права у подібних правовідносинах та порушення норм процесуального права.
На обґрунтування вимог скарги зазначав, що суди попередніх інстанцій помилково вважали неналежним обраний ним спосіб захисту порушених прав, не урахували, що відмова у задоволенні позову лише з підстав того, що він оскаржує рішення про державну реєстрацію, а не запис про державну реєстрацію прав є суто формальним підходом, що позбавляє його права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 200/18401/18).
Суди попередніх інстанцій застосували положення статті 37 Закону України «Про іпотеку» без урахування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не урахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а та від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, зокрема щодо поширення на правовідносини, що виникли у зв'язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Підписанням договору іпотеки, у якому міститься іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати іпотечне майно без згоди іпотекодавця.
Суди попередніх інстанцій не перевірили, що належна йому на праві власності спірна квартира є його єдиним житлом, та дійшли помилкового висновку про необґрунтованість його доводів про те, що здійснення державної реєстрації на спірне нерухоме майно відбулося за наявності заборони на вчинення реєстраційних дій щодо спірної квартири, накладеної ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого
2019 року у справі № 204/8687/18. У цьому аспекті вказував на те, що суди не урахували вимоги абзацу 2 пункту 17 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, відповідно до якого наявність зареєстрованого рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій є підставою для зупинення державної реєстрації прав. При цьому державні реєстратори не зобов'язані здійснювати перевірку суб'єкта, який ініціював таку заборону, обставин її накладення, результатів розгляду справи, в межах якої накладена така заборона. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на наявний у справі лист Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, у якому зазначено, що станом на день вчинення оспорюваної реєстраційної дії (26 квітня 2019 року) ухвала Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2019 року у справі №204/8687/18 перебувала у статусі «зареєстровано». Рішення у справі №204/8687/18, яким йому було відмовлено у задоволенні позову про визнання договору іпотеки в частині недійсним та скасовано зазначені вище заходи забезпечення позову, було ухвалено 19 листопада 2019 року та набрало законної сили майже через рік після вчинення оскаржуваної реєстраційної дії, а тому воно не могло бути враховано державним реєстратором. Вказував на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо правомірності вчинення реєстраційних дій відносно нерухомого майна у період дії заборони, накладеної рішенням (ухвалою) суду, яка була скасована після вчинення оскаржуваних реєстраційних дій.
У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» на касаційну скаргу, у якому заявник просив поновити строк на подачу відзиву, оскільки копію ухвали по відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги він отримав лише 30 квітня 2021 року.
Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
З матеріалів касаційного провадження убачається, що ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» отримало копію ухвали про відкриття провадження та копію касаційної скарги з додатками 30 квітня 2021 року, тоді як визначений судом строк для подачі відзиву встановлено до 05 травня 2021 року. Ураховуючи відсутність у відповідача достатнього часу для підготовки та направлення відзиву на касаційну скаргу, наявні підстави для продовження встановленого судом строку на подання відзиву на касаційну скаргу.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про заборону на вчинення реєстраційних дій. Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Суди попередніх інстанцій правильно встановили відсутність заборони здійснення реєстраційних дій щодо об'єкта іпотеки на час вчинення оскаржуваної реєстраційної дії. Реєстрація ухвали суду в базі даних про реєстрацію заяв і запитів не свідчить про те, що така заборона була встановлена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Лист Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 04 серпня 2020 року, на який посилається позивач у касаційній скарзі, був поданий до суду апеляційної інстанції з порушенням строку та порядку подання доказів, без підтвердження направлення такого доказу іншим учасникам справи, а тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано його не прийняв.
Позивач не довів наявність умов для застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки у матеріалах справи містяться повідомлення про вручення йому рекомендованих листів за іншою адресою, що свідчить про наявність у нього іншого житла.
Умовами договору іпотеки сторони передбачили, що звернення стягнення на предмет іпотеки може відбуватися шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Позивач підписав зазначений договір, а отже у такий спосіб висловив свою згоду на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.
Правильними вважав також висновки судів щодо неналежно обраного позивачем способу захисту, оскільки державна реєстрація не є підставою для набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції, що діяла на момент розгляду справи, скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним припиненням цим рішенням речових прав чи обтяжень речових прав. Оскільки позивачем не заявлялись вимоги про припинення права власності на спірний об'єкт нерухомого майна за відповідачем, обраний ним спосіб захисту своїх прав є неналежним.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.
Справа надійшла до Верховного Суду 27 квітня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що 26 жовтня 2006 року між ВАТ «КБ «Надра», в особі філії ВАТ «КБ «Надра» Дніпропетровського регіонального управління, та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 8/2006/840-К/547-Н, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 81 000,00 дол. США, зі сплатою 9,5 відсотків річних на строк до 25 січня 2036 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за указаним кредитним договором, того ж дня між ВАТ «КБ «Надра» в особі філії ВАТ «КБ «Надра» Дніпропетровського регіонального управління, та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 547/1-Н, за умовами якого остання поручилася за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором.
26 жовтня 2006 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 547/1-Н, за умовами якого позивач, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 8/2006/840-К/547-Н від 26 жовтня
2006 року, передав в іпотеку, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку предмет іпотеки, а саме нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 80,3 кв. м та житловою площею 49,5 кв. м. Визначена сторонами вартість предмету іпотеки складає 454 500,00 грн, що відповідно до курсу Національного банку України на день укладення договору, складало 90 000,00 дол. США.
Відповідно до пункту 3.3.5 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо при настанні строку виконання зобов'язання (або тієї чи іншої його частини), воно не буде виконане.
Пунктом 5.3 договору іпотеки визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; домовленості сторін на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
Пунктом 5.4 зазначеного договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель має право на свій розсуд вибрати умови та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених пунктом 5.3 цього договору.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2012 року у цивільній справі № 22ц-12910/11 (провадження № 22-ц/490/209/12) за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Надра», третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Куліш В. І., про визнання договорів недійсними, стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі
727 552,08 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
24 січня 2019 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки № 547/1-Н, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Куліш В. І., реєстровий № 1863, за умовами якого первісний іпотекодержатель відступив (передав), а новий іпотекодержатель набув (прийняв) належні первісному іпотекодержателю права за іпотечним договором (відступлені права), включаючи, але не обмежуючись, у разі невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, право задовольнити свої вимоги за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором.
29 січня 2019 року ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс»» в порядку виконання вимог статей 35, 37-38 Закону України «Про іпотеку» надіслало на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимогу/іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості, в якій зазначило, що станом на 24 січня 2019 року загальний розмір заборгованості позичальника складає 312 144,71 дол. США, що еквівалентно 8 647 567,46 грн, яка складається з:
- заборгованості за основним боргом у розмірі 77 437,93 дол. США, що еквівалентно 2 145 318,19 грн;
- заборгованості зі сплати відсотків у розмірі 3 031,86 дол. США, що еквівалентно 83 993,78 грн;
- заборгованості зі сплати комісій у розмірі 6 383,24 дол. США, що еквівалентно
176 839,45 грн;
- заборгованості зі сплати відсотків (управлінський облік) у розмірі
65 322,74 дол. США, що еквівалентно 1 809 682,44 грн;
- заборгованості зі сплати комісій (управлінський облік) у розмірі 25 344,17 дол. США, що еквівалентно 701 850,57 грн;
- пені у розмірі 134 634,77 дол. США, що еквівалентно 3 729 883,03 грн.
У вимогу/іпотечному повідомленні про дострокове виконання умов кредитного договору боржникам роз'яснено, що у разі її невиконання буде звернено стягнення на іпотечне майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 80,3 кв. м, житловою площею 49,5 кв. м, та повідомлено про намір
ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» реалізувати права іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, зокрема (але не обмежуючись), способами, передбаченими статтями 36-38 Закону України «Про іпотеку».
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від
25 лютого 2019 року у цивільній справі №204/8687/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ПАТ «КБ «Надра» про визнання договору іпотеки в частині недійсним забезпечено позов, зокрема заборонено будь-яким особам, у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії та вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості відносно нерухомого майна, яке знаходиться за адресою:
АДРЕСА_2 , зокрема щодо його відчуження та/чи обтяження, на підставі пункту 5.3 договору іпотеки № 547/1-Н від 26 жовтня 2006 року, укладеного між ВАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Куліш В. І., зареєстрованого у реєстрі за № 1863.
01 березня 2019 року Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради отримав та зареєстрував у базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2019 року у цивільній справі №204/8687/18.
26 квітня 2019 року державним реєстратором КП «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Ковальовим С. В. прийнято рішення та внесено запис №31370179 про право власності за ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» на квартиру
АДРЕСА_1 , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46673195 від 26 квітня
2019 року. Підставою виникнення права власності зазначено: вимога/іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості серія та номер: 2901/2, видане 29 січня 2019 року, видавник: ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс»; договір іпотеки, серія та номер: 547/1-Н, виданий 26 жовтня 2006 року, видавник: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу
Куліш В. І.; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер: б/н, видавник УкрПошта; договір про відступлення прав, серія та номер: р/н 60, виданий 04 січня 2019 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочкарьова А. В.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від
11 листопада 2019 року, залишеного без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2020 року, у цивільній справі №204/8687/18 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ПАТ «КБ «Надра», ТОВ «Фірма
«А-Фактор Плюс» про визнання пункту 5.3 договору іпотеки недійсним відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого
2019 року, та знято заборону будь-яким особам, у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії та вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості відносно нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , зокрема щодо його відчуження та/чи обтяження, на підставі пункту 5.3 договору іпотеки № 547/1-Н від 26 жовтня 2006 року, укладеного між ВАТ «КБ «Надра» і
ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Куліш В. І., зареєстрованого в реєстрі за № 1863.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).
За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) передбачала, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
З внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) статтею 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначеною нормою передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач належним чином не виконувавзобов'язання за кредитним договором від 26 жовтня 2006 року №8/2006/840-К/547-Н у зв'язку з чим рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2012 року (справа № 22ц-12910/11, провадження № 22-ц/490/209/12) з нього та поручителя ОСОБА_2 стягнуто солідарно заборгованість у розмірі 727 552,08 грн.
Пунктом 5.3 договору іпотеки від 26 жовтня 2006 року № 547/1-Н передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі домовленості сторін на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
29 січня 2019 року ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» надіслало ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 вимогу/іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості в порядку статей 35, 37-38 Закону України «Про іпотеку», в якому зазначило, що станом на 24 січня 2019 року загальний розмір заборгованості перед первісним кредитором складає 312 144,71 дол. США, що еквівалентно
8 647 567,46 грн, та повідомило, що у разі невиконання зазначеної вимоги, буде звернено стягнення на іпотечне майно шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, зокрема (але не обмежуючись), способами, передбаченими статтями 36-38 Закону України «Про іпотеку».
Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (пункт 4 частини першої статті 3 цього Закону у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТОВ «Фірма «А-Факторинг Плюс»).
Перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень є одним з етапів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (пункт 4 частини першої статті 18 вказаного Закону у тій же редакції).
Державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;
2) перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункти 1-2 частини третьої статті 10 того ж Закону у відповідній редакції).
Оспорюючи рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, позивач обґрунтовував неправомірність рішення державного реєстратора, посилаючись на наявність на момент прийняття такого рішення заборони будь-яким способом, у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії та вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості щодо спірної квартири, встановленої на підставі ухвали Красногвардійського районного суду
м. Дніпропетровська від 25 лютого 2019 року у справі № 204/8687/18.
На час вчинення державним реєстратором оскаржуваних реєстраційних дій
(26 квітня 2019 року) зазначена ухвала суду відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» була зареєстрована в базі даних заяв Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, (реєстрація здійснена 01 березня 2019 року, реєстраційний номер 32940251).
У разі коли під час розгляду заяви державним реєстратором встановлено наявність зареєстрованого рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій або заяви власника об'єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій щодо цього майна, державний реєстратор невідкладно за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав зупиняє державну реєстрацію прав з обов'язковим посиланням на зареєстроване у базі даних заяв рішення суду чи заяву власника об'єкта нерухомого майна (абзац 2 пункту 17 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).
Суди попередніх інстанцій зазначених вимог чинного законодавства при здійсненні оскаржуваної реєстраційної дії не урахували. Посилання судів на відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо заборони вчиняти реєстраційні дії, внесеної на виконання ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого
2019 року у справі № 204/8687/18, що свідчить про відсутність такої заборони є помилковими, оскільки з матеріалів справи убачається, що на виконання частини першої статті 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час державної реєстрації права власності) зазначене вище судове рішення про заборону вчинення реєстраційних дій було зареєстровано у базі даних, доступ до якої мають державні виконавці.
Ураховуючи наявність прямої заборони на вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо спірного предмета іпотеки, державний реєстратор не мав правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію та вчинення оспорюваного запису, що є підставою для визнання його протиправним та скасування.
Відхиляючи доводи позивача про порушення державним реєстратором вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що положення зазначеного Закону не поширюється на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку».
Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписанням іпотечного застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
У випадку, якщо квартира позивача, яка є предметом іпотеки підпадає під критерії визначені у пункті 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», на неї не може бути примусово звернуто стягнення, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку», що є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на зазначену квартиру за іпотекодержателем.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від
19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18.
Ураховуючи, що на час реєстрації права власності на спірну квартиру за
ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку», діяли обмеження щодо примусового звернення стягнення на нерухоме житлове майно, яке виступає як забезпечення виконання зобов'язань фізичної особи за кредитом, наданим в іноземній валюті, державний реєстратор зобов'язаний був перевірити відповідність спірної квартири вимогам, визначеним у пункті 1
статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Згідно з положеннями указаного пункту протягом дії цього Закону не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об'єктів житлового фонду, об'єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно/об'єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов'язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна, або;
- таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.
Відповідно до відмітки у паспорті позивача, спірна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , використовується ним як місце постійного проживання, доказів наявності у ОСОБА_1 у власності іншого нерухомого майна відповідач не надав. Кредит, на забезпечення повернення якого спірна квартира була передана в іпотеку, надавався позивачу в іноземній валюті, площа квартири не перевищує 140 кв. м.
З огляду на наведене, у державного реєстратора були відсутні підстави для здійснення 26 квітня 2019 року державної реєстрації права власності на зазначену квартиру за ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс».
Посилання ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» на отримання позивачем 15 лютого 2019 року одного поштового відправлення за іншою адресою ( АДРЕСА_3 ), що свідчить про недоведеність позивачем факту відсутності у нього іншого житла, ґрунтуються виключно на припущеннях.
Верховний Суд ураховує, що на час перегляду справи в касаційному порядку, положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втратили чинність, однак 23 квітня 2021 року набрав чинності Закон України № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», спрямований на захист та відновлення платоспроможності позичальників (фізичних осіб), які отримали споживчі кредити в іноземній валюті, шляхом їх реструктуризації. Зокрема, дію Закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (який втратив чинність 21 квітня 2021 року) поновлено п'ять місяців з дня набрання чинності Законом № 1381-IX, тобто діє з 23 квітня 2021 року до 23 вересня 2021 року.
Помилковими є також висновки судів попередніх інстанцій щодо неналежно обраного позивачем способу захисту прав, зокрема у спосіб скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, з огляду на таке.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня
2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча
держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права.
Проте, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня
2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень у справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.
Таким чином, з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак суди попередніх інстанцій помилково зазначили про необхідність застосування позивачем способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а отже не спроможний надати особі ефективний захист її прав.
Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04 листопада 2020 року у справі № 910/7648/19, від 16 вересня 2020 року у справі
№ 352/1021/19.
Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про правомірність прийнятого 26 квітня 2019 року державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за
ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» на підставі іпотечного застереження у договорі іпотеки від 26 жовтня 2006 року № 547/1-Н, зокрема при наявності заборони на вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо зазначеної квартири, встановленої ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від
25 лютого 2019 року у справі № 204/8687/18, а також заборони на примусове звернення стягнення, передбаченої положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», та не відновили порушене право позивача у спосіб, ефективний на час вирішення спору.
Прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію за наявності зазначених заборон є самостійною і достатньою правовою підставою для визнання його протиправним та скасування, а тому Верховний Суд не вбачає необхідності вдаватись у перевірку доводів касаційної скарги про обґрунтованість суми заборгованості за кредитним договором, визначеної
ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» у вимозі/іпотечному повідомленні від 29 січня
2019 року.
Скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» є належним та ефективним способом захисту права власності позивача, як іпотекодавця, а тому з огляду на зазначене, а також на те, що спірна квартира фактично з власності позивача не вибула, відсутні підстави для його витребування від
ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» на підставі статті 387 ЦК України. Відповідно до пункту 51 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141 (з відповідними змінами), у Державному реєстрі прав під час внесення записів про скасування державної реєстрації прав за допомогою програмних засобів його ведення автоматично поновлюються записи про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, що скасована, у разі їх наявності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Щодо суб'єктного складу справи
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
У касаційній скарзі не ставиться питання щодо неналежного суб'єктного складу відповідачів, однак ураховуючи, що встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, у тому числі перевіряється на стадії касаційного перегляду, та зважаючи на необхідність урахування правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 127/2209/18, ухваленої після подання касаційної скарги, наявні підстави для виходу за межі касаційної скарги.
Відповідно до наведеного вище висновку Верховного Суду, позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивач визначив співвідповідачем, оскільки державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Верховний Суд ураховує, що за встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, змісту та характеру відносин сторін, убачається, що спір виник між ОСОБА_1 та ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» з приводу незаконної державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» на підставі іпотечного застереження у договорі іпотеки від 26 жовтня 2006 року № 547/1-Н, а отже позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, скасування запису про право власності та витребування майна не можуть бути пред'явлені до державного реєстратора та органу державної реєстрації, яких позивач визначив співвідповідачами.
Встановивши, що позов заявлений до неналежних відповідачів - державного реєстратора КП «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Ковальова С. В. та КП «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради, при цьому відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, оскільки належний відповідач ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» є залученим до участі у справі, судам попередніх інстанцій належало відмовити у задоволенні позову до зазначених осіб, як до неналежних відповідачів, а не з підстав недоведеності позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, а також неправильно визначили суб'єктний склад відповідачів, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про скасування рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2020 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора КП «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Ковальова С. В. та КП «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради.
Щодо розподілу судового збору
Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 3 частини другої вказаної статті).
За змістом частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент подання позову) ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (768,40 грн).
Відповідно до підпунктів 6, 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, касаційної скарги - 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
Ураховуючи, що за результатами касаційного перегляду справи, Верховним Судом касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, оскаржувані судові рішення скасовано з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення позову в частині вирішення однієї вимоги немайнового характеру (визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності), з належного відповідача у справі -
ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у загальному розмірі 3 457,80 грн (за подання позовної заяви - у розмірі 768,40 грн; за подання апеляційної скарги - у розмірі 1 152,60 грн (768,40 грн*150%); за подання касаційної скарги - 1 536,80 грн (768,40 грн*200%).
Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня
2020 рокускасувати, ухвалити у справі нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Комунального підприємства «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Ковальова Сергія Вадимовича, Комунального підприємства «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, скасування запису про право власності, витребування майна відмовити.
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «А-Фактор Плюс», третя особа - Міністерство юстиції України, про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, скасування запису про право власності, витребування майна задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Ковальова Сергія Вадимовича про державну реєстрацію права власності від 03 травня 2019 року на об'єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 176796612101, а саме квартиру, об'єкт житлової нерухомості загальною площею 80,3 кв. м, житловою площею 49,5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , номер об'єкта в РПВН 12520142, запис про право власності 31370179 від 26 квітня
2019 року, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «А-Фактор Плюс».
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «А-Фактор Плюс» відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «А-Фактор Плюс» на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат зі сплати судового збору 3 457,80 грн.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко