Постанова
Іменем України
10 червня 2021 року
м. Київ
справа № 325/801/18
провадження № 61-22334св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Зубова Антоніна Олексіївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 липня 2019 року у складі судді Колодіної Л. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Онищенко Е. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У 2018 році ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати дійсним договір дарування земельної ділянки площею 600,14 кв м. укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Зубовою А. О.; визнати недійсним право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу будинку з 10 листопада 2006 року, як безпідставно отриману за рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року; визнати ОСОБА_5 власником земельної ділянки на підставі договору дарування від 25 жовтня 2007 року, укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 , посвідчений нотаріусом Мелітопольського міськрайонного округу Зубовою А. О.
Позов обґрунтований тим, що позивачка є дочкою ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя, ОСОБА_4 уклав договір купівлі-продажу, відповідно до якого продав ОСОБА_3 житловий будинок по АДРЕСА_1 . Крім цього, ОСОБА_4 був власником земельної ділянки за вказаною адресою, загальною площею 1062 кв м. Частину вказаної земельної ділянки він подарував позивачці 05 травня 2001 року, а інша частина в розмірі 600,14 кв м. залишилась у власності ОСОБА_4 . В подальшому, 25 жовтня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_4 подарував позивачці земельну ділянку площею 600,14 кв м. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 20 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , якого було замінено у зв'язку зі смертю на ОСОБА_1 , визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку, площею 600,14 кв м. Позивачка вважає, що зазначене рішення ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, і правом на його оскарження її батько не скористався, через смерть. Також, посилається на те, що договір дарування від 25 жовтня 2007 року на її користь земельної ділянки, укладений відповідно до вимог законодавства. З позовом до своєї матері - ОСОБА_2 вона звернулась, оскільки договір купівлі-продажу будинку укладався за її згодою.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, виходив з того, що пред'являючи позов до своєї матері ОСОБА_2 , позивачкою не надано жодних доказів порушення її прав або законних інтересів з боку відповідача. Між позивачем та відповідачем відсутній спір. Вимоги фактично стосуються прав ОСОБА_3 , яка була залучена судом до участі в справі в якості третьої особи. Суд не має права за власною ініціативою замінити відповідача або залучити співвідповідача. Підстави позову вже були предметом розгляду у іншій справі, рішення у цій справі набрало законної сили.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, додатково зазначив, що рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року набрало законної сили. Обставини, встановлені у цьому судовому рішенні, не можуть бути предметом розгляду в новому цивільному провадженні.
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
09 грудня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направити справу на новий розгляд до іншого суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що ОСОБА_3 купила у ОСОБА_4 лише будинок, у рішенні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року безпідставно зазначено її, хоча вона не укладала з ОСОБА_3 договір. Цим судовим рішенням ОСОБА_3 визнано власником земельної ділянки площею 600,14 кв м, в той час як згідно державного акту від 22 червня 2000 року, який не визнаний незаконним і не скасований, власником цієї земельної ділянки є ОСОБА_4 . Справу апеляційним судом розглянуто у її відсутності, хоча вона заявляла клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року ОСОБА_4 незаконно позбавили права власності на земельну ділянку, рішення не могло бути оскаржено, оскільки ОСОБА_4 помер. До справи № 2-421/12 суди не залучили його правонаступника, не залучено співвласника майна - ОСОБА_2 до участі у справі. Державний акт на право власності на земельну ділянку чинний та ніким не оспорений, є в оригіналі у ОСОБА_2 . Третя особа ОСОБА_3 немає законних підстав на спільне майно померлого ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Відзив ОСОБА_2 поданий 04 січня 2020 року повернуто заявнику.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та витребувано справу із суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги з таких підстав.
Суди встановили, що згідно Державного акту серії I-ЗП № 059002 на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі рішення XXI сесії 23 скликання Мелітопольської міської ради народних депутатів 2/7 від 12.06.2000 року, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , належала земельна ділянка площею 600,14 кв м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
З 10 листопада 2006 року житловий будинок по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу будинку від 10 листопада 2006 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Бєдновою Н. В. та зареєстровано в реєстрі за № 7974.
Згідно договору дарування земельної ділянки від 25 жовтня 2007 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Зубовою А. О., ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 земельну ділянку площею 600,14 кв м., кадастровий номер 2310700000:02:038:0001.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам, приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Бєднова Н. В., КП «Водоканал», ВАТ «Мелітопольгаз», приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Зубова А. О., про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, про визнання дійсним правочину щодо купівлі-продажу земельної ділянки, про визнання права власності на земельну ділянку, про встановлення постійного земельного сервітуту - задоволено частково: визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 600 кв м. розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташований житловий будинок загальною площею 25,2 кв м. з моменту укладення договору купівлі - продажу від 10 листопада 2006 року; визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 600,14 кв м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 25.10.2007р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Зубовою А. О., зареєстрований в реєстрі за № 4427. Встановлено постійний земельний сервітут, а саме право ОСОБА_3 на експлуатацію трубопроводів з газопостачання, водопостачання по земельній ділянці, площею 55,972 кв м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та належить ОСОБА_1 , для можливості експлуатації житлового будинку, який належить ОСОБА_3 і розташований за адресою: АДРЕСА_1 , із внесенням плати в розмірі ставки земельного податку, який повинен бути розрахований виходячи із розміру даної земельної ділянки. Стягнуто на користь ОСОБА_3 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , з ОСОБА_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , судові витраті в сумі 549 гривень 20 коп.. В інший частині позову ОСОБА_3 в задоволенні відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи ВАТ «Мелітопольгаз», КП «Водоканал», приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Бєднова Н. В., про стягнення грошових сум відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2013 року вищевказане рішення було залишено без змін.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц «Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову».
Суд першої інстанції правильно зазначив, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги стосується спору щодо права на земельну ділянку площею 600,14 кв м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 і належить згідно з рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року ОСОБА_3 , а тому остання має бути належним відповідачем у справі.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Оскільки ОСОБА_3 не була залучена до участі у справі як відповідач, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у позові до ОСОБА_2 , яка не є належним відповідачем у справі, що розглядається.
Колегія суддів відхиляє арґументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд з порушенням норм процесуального права розглянув справу у її відсутності, не надавши їй можливості прийняти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, оскільки вона завчасно 26 вересня 2019 року була повідомлена про судове засідання, призначене на 10 год 10 хв 12 листопада 2019 року, а заяву про розгляд справи в режимі відеоконференції подала 08 листопада 2019 року (а. с. 10 т. 2) пізніше як за п'ять днів до судового засідання, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції ухвалою від 11 листопада 2019 року правильно відмовив у задоволенні вказаної заяви на підставі частини 7 статті 212 ЦПК України (а.с.11 т.2).
Доводи касаційних скарг про відсутність у ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку є безпідставними, оскільки рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року, яке набрало законної сили, право власності на цю земельну ділянку визнано за ОСОБА_3 .
Аргументи касаційних скарги необхідність надіслання цієї справи до іншого суду першої інстанції, що знаходиться поза межами Запорізької області з урахуванням листа голови Запорізького апеляційного суду про те, що у провадженні Запорізького апеляційного суду перебуває понад 300 скарг апелянтів не заслуговують на увагу, оскільки зазначена обставина (наявність у провадженні Запорізького апеляційного суду понад 300 скарг апелянтів) не передбачена чинним Цивільним процесуальним кодексом як підстава для передачі справи іншому суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 липня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді М. М. Русинчук
Н. О. Антоненко
В. І. Крат