01 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/9544/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковського О.В. - головуючого, Білоуса В.В., Погребняка В.Я.,
за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В.
розглянув касаційну скаргу Київської міської ради
на рішення Господарського суду міста Києва (суддя Т.Ю. Кирилюк) від 17.12.2019
та постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Є.Ю. Шаптала, судді: М.Л. Яковлєв, В.В. Куксов) від 20.01.2021
за позовом Малого приватного підприємства "Аквадон"
до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
та Київської міської державної адміністрації
та Головного управління державної казначейської служби України у місті Києві
про повернення безпідставно набутих грошових коштів, стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та збитків
Учасники справи:
представник позивача - не з'явився,
представник відповідача-1 - Трохимчук В. (в порядку самопредставництва),
представник відповідача-2 - Трохимчук В. (в порядку самопредставництва),
представник відповідача-3 - Наєв Д.С. (в порядку самопредставництва),
представник скаржника (Київської міської ради) - Гандзюк Т.О. (в порядку самопредставництва).
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. 18.07.2019 Мале приватне підприємство "Аквадон" (далі - Позивач) звернулось з позовом до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Відповідач-1), Київської міської державної адміністрації (далі - Відповідач-2) та до Головного управління державної казначейської служби України у місті Києві (далі - Відповідач-3) про стягнення з усіх рахунків Відповідача-1, відкритих у Відповідача-3, 55 114 035 грн 78 коп. , у складі яких 15 159 840 грн 00 коп. боргу, 4 378 494 грн 00 коп. - 3 % річних 31 172 490 грн 21 коп. - інфляційних нарахувань та 4 403 211 грн 57 коп. - завданих збитків.
1.2. Позовна заява мотивована безпідставним утриманням (збереженням) Відповідачем суми боргу у складі спірної суми коштів, що підлягають поверненню Позивачу, що зумовлено встановленням Верховним Судом у справі № 910/4749/16 недійсності (нікчемності) правочину, а саме додаткової угоди від 25.12.2008 № 3 (далі - Додаткова угода) до інвестиційного договору від 97.04.2009 № 9 про реконструкцію нежилого будинку (далі - Інвестиційний договір), за якими Позивач сплатив ринкову вартість об'єкта за вказаними угодами в сумі 15 159 840 грн 00 коп. Вимоги щодо 3 % річних та інфляційних нарахувань мотивовані обов'язком сплати відповідні суми за весь період прострочення вказаного грошового зобов'язання з огляду на недійсність Додатковї угоди з моменту її укладення. Вимоги щодо суми збитків мотивовані фактичними безальтернативними витратами Позивача на утримання ним нерухомості (набутої за нікчемним правочином) до моменту її повернення Відповідачу-1.
1.3. 04.11.2019 Позивач заявою уточнив позовні вимоги, змінивши кваліфікацію спірних сум повністю як збитки, завдані Позивачу органом місцевого самоврядування, мотивуючи заяву позбавленням Позивача права вимагати повернення сторін нікчемного правочину у первинний стан з тих підстав, що кошти за нікчемним правочином не належать Відповідачу-1, оскільки були перераховані на рахунок комунального бюджету міста Києва, який не є рахунком Відповідача-1.
1.4. 02.12.2019 Відповідач-2 подав заяву про застосування позовної давності та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
2. Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій
2.1. 17.12.2019 Господарський суд міста Києва постановив рішення (залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021) про часткове задоволення позову: стягнення з Відповідача-2 на користь Позивача 15 159 840 грн 00 коп. безпідставно утримуваних грошових коштів, 4 378 494 грн 00 коп. - 3 % річних 31 172 490 грн 21 коп. - інфляційних нарахувань; та про відмову в задоволення вимог про стягнення збитків.
2.2. Рішення судів мотивовано наявністю підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з Відповідача-2 спірних сум боргу, 3 % річних та інфляційних нарахувань через встановлену у справі № 910/4749/16 недійсність (нікчемність) правочину - Додаткової угоди, на підставі якої Позивач набув право власності на майно, сума сплачених Позивачем коштів за яке є предметом спору у цій справі, а також невирішенням судом у справі № 910/4749/16 питання про повернення Позивачу цих коштів як безпідставно утриманих Відповідачем-2 з дати ухвалення рішення про нікчемність Додаткової угоди. Задоволення вимог щодо 3 % річних та інфляційних нарахувань мотивовано поширенням права здійснювати відповідні нарахування на грошові зобов'язання з повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей.
Відмова у задоволенні вимог про стягнення спірних сум збитків як сум витрат на утримання майна, що безпідставно перебувало у Позивача, мотивована недоведенням належності заявлених сум до цих витрат у розумінні положень статті 1214 Цивільного кодексу України та недоведенням здійснення Позивачем цих витрат саме стосовно об'єкта, що набуто Позивачем за нікчемним правочином.
Відмова у застосуванні до спірних відносин позовної давності мотивована преюдиціальністю для цього спору висновків у рішенні Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 910/4749/16, а також порушенням права власності Позивача на спірну суму коштів у день прийняття остаточного рішення у вказаній справі, через що позовна давність щодо вимог у цьому спорі має обчислюватись з 13.06.2018.
3. Встановлені судами обставини
3.1. Рішенням Київської міської ради № 322/1532 від 24.06.2004 затверджено перелік нежилих будинків комунальної власності територіальної громади міста Києва, які підпадають під реконструкцію або реставрацію за залучені кошти. До переліку було включено нежилі приміщення площею 2 575,80 кв. м. по вулиці Петра Сагайдачного 20/2 у місті Києві (садиба).
3.2. Рішенням постійно діючої конкурсної комісії із залучення інвесторів до будівництва, реконструкції або реставрації нежилих будинків, що належать територіальній громаді міста Києва, утвореної розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 699 від 27.04.2005, Позивача визнано переможцем конкурсу із залучення інвестора для реконструкції будівлі по вулиці Сагайдачного 20/2 (протокол № 17 від 23.12.2005).
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 270 від 18.02.2006 затверджено (у тому числі) результати проведеного конкурсу та доручено Головному управлінню комунальної власності міста Києва укласти (у тому числі з позивачем) відповідний договір.
3.3. Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), комунальним підприємством "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт" та Позивачем укладено 07.04.2006 договір № 9, яким врегульовано правовідносини сторін в частині здійснення інвестиційного проекту з реконструкції нежилого будинку по вулиці Петра Сагайдачного 20/2 (садиба) у місті Києві (далі - Інвестиційний дроговір).
Пунктом 4.1 Інвестиційного договору сторони визначили остаточний розподіл площ будівлі після реконструкції об'єкту: приміщення площею 3 500 кв. м. передаються до комунальної власності територіальної громади міста Києва, решта приміщень - передається інвестору.
3.4. Рішенням Київської міської ради № 95/95 від 28.08.2008 "Про передачу малому приватному підприємству "Аквадон" під реконструкцію нежилих будинків на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2, літ. А, на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2, літ. Б (садиба) у Подільському районі м. Києва" (далі - Рішення) названі будівлі передано Позивачу за умови сплати їх оціночної вартості.
3.5. Додатковою угодою від 25.12.2008 № 3 до інвестиційного договору від 07.04.2006 його сторони погодили умови та момент набуття інвестором (Позивачем) права власності на об'єкт інвестування - після сплати вартості з дати підписання акту приймання-передачі у власність.
3.6. Платіжними дорученнями № 2 від 26.02.2009 та № 1 від 15.10.2009 Позивач загалом перерахував на рахунок Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві 15 159 840 грн 00 коп. вартості нерухомого майна.
3.7. Позивач та Головне управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), КП "Київжитлоспецексплуатація" 03.11.2009 підписали акт приймання-передачі у власність нежилих приміщень по вулиці Сагайдачного у місті Києві.
3.8. Головне управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 04.11.2009 Видало Позивачу свідоцтва серії НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, якими підтверджено право приватної власності Позивача на передані будівлі.
3.9. У серпні 2014 року заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах Міністерства культури України та Департаменту комунальної власності міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з позовом до Київської міської ради про визнання недійсним рішення № 95/95 від 28.08.2008 року "Про передачу малому приватному підприємству "Аквадон" під реконструкцію нежилих будинків на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. А та на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. Б (садиба) у Подільському районі м. Києва".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2014 у справі № 910/16562/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 року та постановою Вищого господарського суду від 20.05.2015, Рішення визнано недійсним з мотивів його невідповідності порядку проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції нежилих будинків, встановленого Київською міською радою, та відсутності погодження рішення про відчуження майна відповідним органом охорони культурної спадщини.
3.10. У березні 2015 року заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогами до Позивача про визнання права власності та витребування нерухомого майна.
Рішенням господарського суду міста Києва від 29.04.2015 у справі № 910/6341/15-г, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 22.09.2015, у задоволенні позову відмовлено повністю.
3.11. У березні 2016 року заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства культури України, Київської міської ради та Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогами до Позивача та комунального підприємства "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт" про визнання недійсною додаткової угоди № 3 до інвестиційного договору № 9 від 07.04.2006.
Остаточним рішенням у справі № 910/4749/16 Верховного Суду (постанова від 13.06.2018) підтверджено правильність висновків судів попередніх інстанцій про нікчемність Додаткової угоди до Інвестиційного договору, оскільки сторонами не було дотримано вимог закону щодо нотаріального посвідчення при укладенні вказаного правочину, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу нерухомого майна; та зобов'язано Позивача повернути територіальній громаді міста Києва в особі Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) нежитловий будинок площею 1979,80 м.кв., розташований за адресою: місто Київ, вулиця Петра Сагайдачного, 20/2 (літ. А) та нежитловий будинок площею 500,80 м.кв., розташований за адресою: місто Київ, вулиця Петра Сагайдачного, 20/2 (літ. Б) (далі - Об'єкт).
За правовим висновком в пункті 23 постанови Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 910/4749/16 Додаткова угода є нікчемною, оскільки сторонами не було дотримано вимог закону щодо нотаріального посвідчення при укладенні вказаного правочину, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу нерухомого майна.
Відповідно до пункту 54 постанови Верховного Суду від 13.06.2018 у ході розгляду справи № 910/4749/16 та пов'язаної з нею справи - № 910/16562/14, суди встановили: (1) рішення Київської міської ради № 95/95 є недійсним з моменту прийняття; (2) додаткова угода № 3 від 25.12.2008 є нікчемною, оскільки прямо суперечить приписам закону (Цивільного кодексу України). Виходячи з наведених обставин, Верховний Судом відносно вимоги про повернення нерухомого майна застосував правову конструкцію кондикційного позову.
За правовим висновком пункту 50 постанови Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 910/4749/16 кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: (1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); (2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Узагальнюючи викладене, Верховний Суд зазначив, що можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави (пункт 52 Постанови Верховного суду у справі № 910/4749/16).
За висновком пункту 55 постанови Верховного Суду у справі № 910/4749/16: оскільки власник спірного нерухомого майна - Київська міська рада відчужила вказане майно на користь Позивача на підставі власного незаконного рішення, а Додаткова угода, укладена на підставі вказаного рішення, є нікчемною в силу закону, то відсутні правові підстави збереження спірного нерухомого майна за Позивачем, а тому до спірних правовідносин застосовуються положення статті 1212 Цивільного кодексу України.
3.12. Позивач перерахував 15 109 840 грн 00 коп. та 50 000 грн 00 коп. до місцевого бюджету міста Києва.
3.13. Суд перевірив виконані Позивачем розрахунки інфляційних втрат та трьох процентів річних та встановив їх арифметичну правильність.
3.14. Позивачем заявив вимогу про стягнення 4 403 211 грн 57 коп. витрат з утримання будівлі Об'єкта. Кінцевий розрахунок узагальнено таблицею додатку № 20 до позовної заяви, відповідно до якої Позивач включив до складу витрат на утримання будівлі:
- податок на землю, сплачений з 2014 по 2018 рік у сумі 2 257 401 грн 88 коп.;
- охорону об'єкта з 2015 по 2018 рік вартістю 1 443 998 грн 82 коп.;
- податок на нерухоме майно, сплачений з 2015 по 2018 рік у сумі 177 803 грн 20 коп.;
- витрати на електроенергію в період з 2015 по 2019 рік у сумі 87 948 грн 47 коп.;
- 15 500 грн. 00 коп. витрат з подання документів в КМДА по земельній ділянці у 2018 році;
- вартість виконаних у 2011 році проектних робіт у сумі 359 110 грн 00 коп.;
- 60 000 грн 00 коп. витрат на розміщення фасадного банеру (2016 рік);
- виконання нормативної грошової оцінки землі у 2018 році у сумі 445 грн 00 коп.;
- витрати з виготовлення кадастрового плану у 2017 році у сумі 1 003 грн 40 коп.
3.15. Позивач не довів, що витрати з розміщення фасадного банеру та витрати з оплати вартості спожитої електроенергії були необхідними саме для утримання будівлі Об'єкту.
Витрати на виконання проектних робіт зроблені у межах чинного Інвестиційного договору.
Більшість з наданих Позивачем актів приймання наданих послуг з фізичної охорони об'єктів складені у місті Донецьк. Жоден з актів прямо не визначає об'єктом охорони будівлю чи нежитлові приміщення по вулиці Петра Сагайдачного 20/2 у місті Києві.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги
4.1. 16.02.2021 Київська міська рада подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2019 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
5.1. Згідно з аргументами касаційної скарги підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки апеляційний суд порушив та неправильно застосував у спірних правовідносинах норми права, а саме статті 215, 216, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не врахувавши при цьому відповідні висновки щодо застосування цих норм, викладені в постанові у справі № 910/29514/14, оскільки ні Відповідач-1, ні Відповідач-2 не отримували кошти, перераховані Позивачем до бюджету міста Києва на виконання Рішення Київської міської ради, а не на виконання Додаткової угоди, якою і не було передбачено обов'язку сплатити вартість Об'єкта Відповідачу-2, у зв'язку з чим обов'язок повертати кошти виникає у власника Об'єкта, яким є Київська міська рада.
5.2. Згідно з аргументами касаційної скарги підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки апеляційний суд також порушив та неправильно застосував у спірних правовідносинах положення глави 19 ЦК України, не врахувавши при цьому відповідні висновки щодо застосування цих норм, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, а також не врахувавши передбачений цими нормами порядок перебігу позовної давності за вимогами щодо наслідків виконання нікчемного правочину, та помилкового визначивши перебіг позовної давності у спірних правовідносинах з дня, наступного після дати прийняття остаточного рішення у справі № 910/4749/16 про визнання нікчемним правочину - за Додатковою угодою.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
6.1. Аргументи Позивача у відзиві на касаційну скаргу, у яких він погодився із висновками та мотивами в оскаржуваних судових рішеннях, зводяться до незгоди з аргументами касаційної скарги з мотивів, визначених в оскаржуваних рішеннях, із наголошенням вказаним учасником на поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах з огляду на триваючи спори щодо Об'єкта, за який були сплачені спірні суми коштів, через що поведінка Позивача є добросовісною, а нарахування інфляційних втрат та 3 % річних з дати поновлення позовної давності у спірних правовідносинах є неправомірним та несправедливим, оскільки власник Об'єкта безпідставно користувався отриманими від Позивача коштами той самий період, що і Позивач - Об'єктом за нікчемним правочином. Також Позивач вказав на виконання рішення шляхом стягнення цих коштів з місцевого бюджету, який був отримувачем коштів від Позивача.
7. Касаційне провадження
7.1. Суд відхиляє подане Позивачем 01.06.2021 клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 01.06.2021 о 16 год 15 хв., що мотивоване неможливістю представника - адвоката Дорошенка А.О. взяти участь в судовому засіданні у цій справі 01.06.2021 через зайнятість в цей же день в судових засіданнях в інших справах, що призначені в інших судах, оскільки наведені причини не належать до об'єктивних причин неможливості представника Позивача бути присутнім в судовому засіданні у цій справі з огляду на суб'єктивне обрання відповідно до наведених причин представником Позивача у цій справі поведінки, коли він на власний розсуд надає пріоритет участі в судових засіданнях в інших справах перед участю в судовому засіданні у цій справі, що також суперечить закріпленим частиною другою статті 17 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 2017 року від 09.06.2017 (зі змінами, затвердженими З'їздом адвокатів України 2019 року від 15.02.2019) принципам компетентності та добросовісності під час прийняття адвокатом доручення клієнта, відповідно до яких, зокрема, приймаючи доручення про надання професійної правничої (правової) допомоги, адвокат повинен зважити на свої можливості щодо його виконання.
У цьому висновку Суд також враховує, що ухвалою від 18.05.2021 Суд, задовольнивши клопотання Позивача про відкладення розгляду касаційної скарги у цій справі через неможливість представника Позивача прибути в у відповідне судове засідання, відклав розгляд касаційної скарги у цій справі, що відповідає приписам пункту 2 частини другої статті 202 ГПК України, та довів при цьому до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засіданні не є перешкодою для розгляду скарги та, відповідно, перегляду оскаржуваних судових рішень.
8. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Щодо особи, зобов'язаної у правовідносинах щодо повернення з місцевого бюджета безпідставно одержаних чи збережених грошей
8.1. Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Отже, позивачем у господарській справі є особа, яка вважає, що у спірних правовідносинах її право або охоронюваний законом інтерес порушується, оспорюється чи не визнається.
Відповідачем є особа, яку позивач вважає такою що порушила, оспорює чи не визнає право або охоронюваний законом інтерес позивача.
8.2. Суди встановили, що спір у справі виник за вимогами Позивача про повернення/стягнення безпідставно утримуваних грошових коштів як виконаного Позивачем за недійсним (нікчемним) правочином (пункт 1 частини третьої статті 1212 ЦК України).
Суди, з посиланням на обставини та висновки в судових рішеннях у справі у справі № 910/16562/14 (пункт 3.9) та в постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 910/4749/16 (3.11), також встановили, що власник Об'єкта - Київська міська рада, відчужила вказане майно на користь Позивача на підставі власного незаконного Рішення № 95/95 від 28.08.2008 (пункт 3.4), а Додаткова угода, укладена на підставі вказаного рішення, за якою відбулась передача Об'єкта Позивачу (пункт 3.5 -3.8, 3.12), є нікчемною в силу закону, через що відсутні правові підстави збереження Об'єкта за Позивачем, а тому до спірних правовідносин застосовуються положення статті 1212 ЦК України.
При цьому суди встановили, що питання про повернення Об'єкта власнику - територіальній громаді в особі Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації (Відповідачу-1), через порушення прав власника Об'єкту, було вирішено постановою Верховного Суду у справі № 910/4749/16 (пункт 3.11).
Водночас питання про повернення сплачених Позивачем за Додатковою угодою грошових коштів у справі № 910/4749/16 вирішено не було і відповідні вимоги, а також нараховані на підставі статті 625 ЦК України суми є предметом спору у цій справі.
При цьому спірна сума безпідставно утримуваних грошових коштів (15 159 840 грн 00 коп.) як вартість Об'єкта на виконання Додаткової угоди була перерахована Позивачем до місцевого бюджету міста Києва на рахунок Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (пункти 3.6, 3.12).
8.3. За змістом статті 1212 ЦК України у правовідносинах у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави праву потерпілого кореспондує зобов'язання особи, яка набула це майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути потерпілому це майно.
Тобто суб'єктний склад у спорі за вимогами про повернення безпідставно набутого майна визначається особою потерпілого та особою, яка за рахунок потерпілого набула/зберегла майно без достатньої правової підстави.
8.4. Враховуючи викладене, у спорі, що вирішується за вимогами про повернення безпідставно набутого майна/грошових коштів, як виконаного за недійсним (нікчемним) правочином на підставі пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України, сторонами цього спору: позивачем та належним відповідачем; як правило є сторони недійсного (нікчемного правочину), що здійснили односторонню або двосторонню (взаємну) передачу відповідного майна/грошових коштів.
При цьому позивач та належний відповідач у такому спорі визначається предметом вимоги, тобто предметом, повернення якого як виконаного за недійсним (нікчемним) правочином вимагається як безпідставно набуте майно/грошові кошти.
З урахуванням положень частини 5 статті 216 ЦК України позивачем також може бути будь-яка заінтересована особа.
8.5. Щодо розмежування повноважень між представницькими органами місцевого самоврядування (міськими радами) та їх виконавчими органами Суд зазначає про таке.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.
Згідно з частиною першою статті 10 цього Закону відповідні ради є органами самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади, та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Статтею 16 вказаного Закону передбачено, що органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, зокрема є доходи місцевих бюджетів та інші кошти. Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 60 цього Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
8.6. Статтею 10 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" передбачено, що Київська міська та районні в місті ради (у разі їх утворення) мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами (у разі їх утворення), підзвітні та підконтрольні відповідним радам.
Відповідно до статті 10-1 цього Закону визначено, що виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.
8.7. Згідно з пунктом 3-1 постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій" від 12.03.2005 № 179 у складі місцевих державних адміністрацій утворюються такі структурні підрозділи (якщо інше не передбачено законодавчими актами), зокрема департамент - структурний підрозділ обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (крім їх апаратів), що утворюється для виконання основних завдань високого ступеня складності (багатогалузевість, багатофункціональність), координації роботи, пов'язаної з виконанням таких завдань, за умови, що в його складі буде не менш як два управління.
Пунктами 1 та 2 Положення про Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.12.2012 № 2383, передбачено, що Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі Департамент) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді.
Департамент перейменовано відповідно до рішення Київської міської ради від 15 березня 2012 року N 198/7535 "Про діяльність виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)" з Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке є правонаступником Головного управління з питань майна Київської міської державної адміністрації, а в частині приватизації об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва - регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву.
8.11. За змістом викладених положень Київська міська рада є представницьким органом територіальної громади міста Києва, що надавало їй право укладати відповідні договори з продажу належного територіальній громаді міста Києва майна, а також право як захищати в суді права громади всього міста так і нести відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
Між тим, незважаючи на укладення Додаткової угоди як стороною цього правочину - структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради, а саме Відповідачем-1, що підзвітний та підконтрольний Київській міській раді, однак враховуючи, що передумовою/підставою укладення Додаткової угоди стало незаконне Рішення № 95/95 від 28.08.2008 Київської міської ради (пункт 3.9), яке разом з цією угодою стало по суті реалізацією цією міськрадою визначеної статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" правомочності з розпорядження об'єктом права комунальної власності, в тому числі виконанням відповідної майнової операції з отриманням за це майно від Позивача спірної суми грошових коштів, перерахованих до місцевого бюджету, Суд дійшов висновку, що саме у Київської міської ради виникає зобов'язання за статтею 1212 ЦК України повернути Позивачу перераховані до місцевого бюджета міста Києва за Додатковою угодою грошові кошти за Об'єкт у зв'язку з недійсністю Рішення № 95/95 від 28.08.2008 (рішення у справі № 910/16562/14, 3.9) та з нікчемністю Додаткової угоди (постанова від 13.06.2018 у справі № 910/4749/16, пункт 3.11).
Цей висновок узгоджується також з повноваженнями Київської міської ради приймати рішень щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету, як виключна компетенція пленарних засідань сільської, селищної, міської ради (пункт 27 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
У цьому висновку Суд звертає увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), відповідно до якої Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
Також Суд звертається до правової позиції Великої палати Верховного Суду, сформульованої в постанові від 19.06.2018 у справі у справі № 910/23967/16, відповідно до якої відповідачами у справах про зобов'язання зі сплати коштів державного бюджету є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади; такими органами є орган примусового виконання (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).
Суд також звертається до висновків судів у тотожних правовідносинах: Верховного Суду України у постанові від 24.06.2015 у справі № 910/4427/14, Великої Палати Верховного Суду - у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), Верховного Суду - від 05.08.2020 у справі № 910/10225/18).
8.12. Дійшовши цього висновку, з огляду на зміст положень нормативних актів в пунктах 8.5-8.7 та встановлені у справі обставини (пункт 3.11), Суд не погоджується із висновком судів про стягнення з Відповідача-2 спірної суми коштів, оскільки суди, застосувавши у цьому висновку норми Бюджетного кодексу України в частині повноважень Відповідача-2 як виконавчого органу Київської міської ради - розпорядника коштів місцевого бюджету, розглянув повноваження Відповідача-2 у бюджетних правовідносинах, тоді як спірні правовідносини виникли та стали наслідком господарських правовідносин, а тому судам слід було застосувати відповідні норми, що регулюють правомочності місцевих органів виступати та відповідати за свою діяльність від імені територіальної громади у господарських правовідносинах з господарюючим суб'єктом - Позивачем.
8.13. Відповідно до статті 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Відповідач, замінений іншим відповідачем, має право заявити вимогу про компенсацію судових витрат, здійснених ним внаслідок необґрунтованих дій позивача. Питання про розподіл судових витрат вирішується в ухвалі про заміну неналежного відповідача.
За змістом цих процесуальних норм вирішення питання щодо залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача здійснюється лише під час розгляду справи в суді першої інстанції до початку розгляду справи по суті.
8.14. З урахуванням викладеного та висновків в пунктах 8.11, 8.12 Суд дійшов висновку, що неправильне визначення судом належного складу учасників спору і вирішення оскаржуваними рішеннями про обов'язки особи, яку не було залучено до участі у справі про стягнення безпідставно утримуваних грошових коштів, виключає вирішення судом цього спору по суті заявлених вимог.
Між тим суди наведеного не врахували та, не визначивши належний склад учасників цього спору про стягнення безпідставно утримуваних грошових коштів, вирішили спір по суті заявлених вимог про обов'язки особи, яку не було залучено до участі у справі.
Дійшовши цих висновків Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника (пункт 5.1).
Щодо перебігу позовної давності за нікчемним правочином
8.15. Вирішуючи у цій справі спір про стягнення за вимогами Позивача безпідставно утримуваних грошових в сумі 15 109 840 грн 00 коп. через порушене право Позивача на перераховану ним за Додатковою угодою як нікчемним правочином цю суму грошових коштів (пункти 3.6, 3.11, 3.12), суди дійшли у зв'язку з цим правильних висновків про обґрунтованість вимог.
Водночас суди в оскаржуваних судових рішеннях дійшли помилкового висновку про недопущення Позивачем пропуску позовної давності при зверненні із вимогами у цій справі, про застосування якої заявив Відповідач-2 (пункт 1.4), помилившись з визначенням початку перебігу цього строку з 13.06.2018 - дати порушення права власності Позивача на грошові кошти на вказану суму, що помилково пов'язана судами з датою прийняття Верховним Судом постанови у справі № 910/4749/16 - як остаточного рішення з висновком про нікчемність Додаткової угоди, незважаючи на його преюдиціальний характер для цього спору та зумовлення цим рішенням звернення Позивача із вимогами у цій справі, оскільки суди неправильно застосували порядок перебігу позовної давності у спірних правовідносинах.
8.16. Так, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
За загальним правилом, закріпленим в частині 1 статті 261 ЦК України, згідно з якою перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
Водночас, згідно з частиною 3 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.
8.17. Враховуючи висновок в постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 910/4749/16 про нікчемність Додаткової угоди (пункт 3.11), є помилковим застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин положень частини першої статті 261 ЦК України з висновком судів про початок перебігу цього строку з 13.06.2018, дня, коли Позивач, у даному випадку з вказаного рішення Верховного Суду, довідався про порушене право у спірних правовідносинах, а саме про безпідставне отримання перерахованої Позивачем за Додатковою угодою спірної суми коштів, через встановлену Верховним Судом нікчемність цієї угоди.
8.18. У зв'язку з викладеним та враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо здійснення Позивачем виконання Додаткової угоди шляхом перерахування до місцевого бюджету міста Києва на рахунок Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві платіжними дорученнями № 2 від 26.02.2009 та № 1 від 15.10.2009 15 159 840 грн 00 коп. вартості нерухомого майна (пункти 3.6, 3.12), Суд дійшов висновку, що перебіг позовної давності у спірних правовідносинах розпочався з 2009 року.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах: від 21.06.2018 у справі № 333/2051/16-ц, від 10.12.2019 у справі 910/15584/16, від 18.03.2020 у справі № 755/612/16-ц, від 20.05.2020 у справі № 367/836/18 та від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16.
8.19. А тому, враховуючи встановлену нормами статті 257 ЦК України загальну позовну давність тривалістю у три роки та факт звернення Позивача 18.07.2019 із вимогами у цій справі про застосування наслідків недійсності Додаткової угоди як нікчемного правочину у вигляді повернення/стягнення вказаної суми коштів (пункт 1.1), тобто поза межами вказаного трирічного строку, Суд дійшов висновку про сплив позовної давності на момент звернення Позивача за захистом порушеного права на заявлену до стягнення суму грошових коштів у спірних правовідносинах.
8.20. Поряд з цим Суд зазначає про таке.
Частиною четвертою статті 267 ЦК України встановлено загальне правило за наслідками спливу позовної давності, згідно з яким сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Водночас, відповідно до частини 5 цієї статті ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
8.21. А тому, всупереч наведеним нормам ЦК України суди, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, дійшли передчасного висновку про задоволення вимог Позивача, без врахування пропуску ним позовної давності (пункти 8.18, 8.19), не розглянувши та не надавши оцінки, всупереч нормам статті 86 ГПК України, зібраним у справі доказам, а саме: поданій 02.12.2019 Відповідачем-2 заяві про застосування до спірних правовідносин позовної давності (пункт 1.4) та наведеним Позивачем в заяві від 11.12.2019 "про поновлення строку позовної давності" аргументам щодо причин пропуску цього строку.
8.22. У зв'язку із цим Суд дійшов висновку, що суди, визнавши обґрунтованими вимоги Позивача в частині застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - Додаткової угоди, шляхом повернення спірної суми коштів Позивачу, між тим, неправильно застосували норми та, відповідно, неправильно зробили висновки щодо перебігу позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину, а також не виконали покладеного на суд обов'язку в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на статтю 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки спливу позовної давності у спірних правовідносинах (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право).
8.23. Поряд з викладеним Суд зазначає про таке.
Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.
При цьому саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин.
Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в пункті 23.6 постанови від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18) та в пунктах 61, 62 постанови від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19).
8.24. Підсумовуючи викладене, Суд дійшов висновку, що вирішуючи про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права суди мають виходити з їх об'єктивного, а не суб'єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об'єктивної перешкоди для позивача вчасно звернутись за захистом порушеного права.
Доведення цих обставин покладено на позивача, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об'єктивних перешкод для вчасного звернення позивача із вимогою про захист порушеного права.
А тому суду, з урахуванням положень статті 13 ЦК України ("Межі здійснення цивільних прав") належить також оцінити добросовісність поведінки як позивача, так і відповідача (відповідачів) протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення із позовом з урахуванням характеру спірних правовідносин між сторонами, особливостей їх нормативного регулювання: наданих сторонам прав та покладених на них обов'язків тощо.
При цьому, на відміну від визначення дати початку перебігу позовної давності, що є юридичним фактом, який встановлюється шляхом надання юридичної оцінки (кваліфікації) встановленим фактичним обставинам справи, визнання поважними причин пропуску позовної давності належить до процесуальних повноважень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки за змістом наведених норм права щодо "інституту позовної давності" в сукупності із нормами ГПК України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин (стаття 300), касаційний суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм глави 19 ЦК України на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам.
Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 21.03.2018 у справі № 910/27026/14, від 08.05.2018 у справі № 911/2534/17, від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17, від 19.09.2018 у справі № 911/2817/17, від 23.07.2019 у справі № 910/9077/18, від 25.07.2019 у справі № 910/14803/17, 17.09.2019 у справі № 910/14469/18, від 22.10.2019 у справі № 910/2968/18, від 03.12.2019 у справі № 916/2553/18, від 23.01.2020 у справі № 916/2128/18, від 09.02.2021 у справі № 5023/5507/12.
8.25. Щодо вимог Позивача в частині спірних сум, нарахованих за правилами статті 625 ЦК України на суму основного боргу в 15 159 840 грн 00 коп. (вартості Об'єкта), перераховану на виконання нікчемного правочину - Додаткової угодою, Суд зазначає про таке.
За змістом статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, а тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15.
8.26. Аналіз положень статей 625, 1212 ЦК України у сукупності з положеннями глави 19 "Позовна давність" розділу V "Строки та терміни. Позовна давність" Книги Першої "Загальні положення" ЦК України про позовну давність дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей), передбачених в частині другій статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу), сплив якої, у разі заявлення стороною у спорі про її застосування, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), в якій Суд погодився з аналогічними висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16.11.2018 у справі № 918/117/18, від 30.01.2019 у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.
8.27. У зв'язку із наведеним вимоги Позивача в частині сум, визначених у складі спірної суми, нарахованих Позивачем за правилами статті 625 ЦК України, що мають похідний характер від заявленої у цій справі основної вимоги про стягнення безпідставно утримуваних грошових коштів, є обґрунтованими в тій їх частині, нарахування яких обмежується останніми трьома роками, що передували подачі цього позову, та підлягають задоволенню в цій частині за умови обґрунтованості та наявності підстав для задоволення основної вимоги (про стягнення безпідставно утримуваних грошових коштів); а також в повному обсязі - якщо суд визнає поважними причин пропуску позовної давності при зверненні і в цій частині вимог (в частині всієї суми похідних вимог, нарахованої за правилами статті 625 ЦК України) (пункти 8.18, 8.19, 8.21, 8.22).
Допущені судами процесуальні порушення - недослідження зібраних у справі доказів, унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для вирішення питання про існування у Позивача права на судовий захист у спірних правовідносинах, а саме: щодо наявності поважних причин пропуску ним позовної давності у спірних правовідносин.
8.28. Підсумовуючи викладене, з урахуванням висновків в пунктах 8.18, 8.19, 8.21, 8.22, 8.27, Суд погоджується із аналогічними аргументами скаржника (пункт 5.2), однак визнає неправомірними протилежні висновки судів в оскаржуваних рішеннях, що зроблені:
- з порушенням порядку визначення особи, зобов'язаної у правовідносинах з повернення з місцевого бюджета безпідставно одержаних чи збережених грошей;
- з порушенням правил обчислення позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину;
- з недослідженням зібраних у справі доказів;
та призвели до неправильних висновків в частині вимог про стягнення основної суми боргу, заявленої на підставі статті 1212 ЦК України, нарахованих Позивачем за правилами частини другої статті 625 ЦК України та щодо належного складу сторін у спірних правовідносинах.
8.29. Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
8.30. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього кодексу.
8.31. Враховуючи викладене, визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та з урахуванням положень пункту 2 частини першої статті 308, пункту 8 частини першої, пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані постанова апеляційного суду та рішення суду першої інстанції - скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
8.32. Дійшовши висновку про направлення справи на новий розгляд, Суд не здійснює розподіл судових витрат у справі.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2019 у справі № 910/9544/19 скасувати.
3. Справу № 910/9544/19 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.В. Васьковський
Судді В.В. Білоус
В.Я. Погребняк