Іменем України
15 червня 2021 року м. Чернігів справа № 927/381/21
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження
Позивач: Комунальне підприємство “Діловий центр” Чернігівської обласної ради,
код ЄДРПОУ 33469496, пр-т. Миру, 49-А, м. Чернігів, 14000
Відповідач: Фізична особа-підприємець Попелишко Лариса Іванівна,
ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
Предмет спору: про стягнення 27 699,39 грн,
не викликались,
Комунальне підприємство «Діловий центр» Чернігівської обласної ради звернулось до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Попелишко Лариси Іванівни, у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 27 699,39 грн, з яких 23 252,08 грн боргу з відшкодування витрат на комунальні послуги, 3 020,61 грн інфляційних втрат та 1 426,70 грн - 3% річних від простроченої заборгованості оплати комунальних послуг.
Дії суду, пов'язані з розглядом справи.
Ухвалою суду від 20.04.2021 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Також ухвалою від 20.04.2021 встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, а саме:
- відповідачу - п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами;
- позивачу - п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду та відповідачу відповіді на відзив з доданими до неї документами;
- відповідачу - п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду та позивачу заперечень з доданими до них документами.
Ухвалу суду від 20.04.2021 представник позивача отримала особисто у приміщенні Господарського суду Чернігівської області 21.04.2021.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 20.04.2021, направлена на адресу відповідача - АДРЕСА_1 , вказану у позовній заяві та у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), повернулась неврученою на адресу суду з відміткою відділення поштового зв'язку “за закінченням терміну зберігання”.
Відповідно до ч. 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Частиною 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Пунктами 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Відповідно до п. 116 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою “Судова повістка” рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення.
У п. 991 Правил визначено, що рекомендовані листи з позначкою “Судова повістка”, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім'ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою “Судова повістка”. Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з'явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою “Судова повістка”, працівник поштового зв'язку робить позначку “адресат відсутній за вказаною адресою”, яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
Отже, рекомендований лист з позначкою «Судова повістка» може бути неврученим лише з поважних причин, якими можуть бути об'єктивні обставини - відсутність адресата за вказаною адресою або відмова від отримання листа, поштове відправлення з позначкою «Судова повістка» не може бути повернуто з підстави «за закінченням терміну зберігання», яка не належать до об'єктивних причин невручення, а тому не може вказуватись на таких відправленнях.
30.04.2021 суд повторно направив копію ухвали від 20.04.2021 на адресу відповідача, яка була нею отримана 06.05.2021, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення.
Отже, останнім днем строку для подання відповідачем відзиву є 21.05.2021.
18.05.2021, тобто у встановлений судом строк, відповідач направив до суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами.
Як докази направлення відзиву та доданих до нього документів позивачу відповідач надав накладну Укрпошти від 18.05.2021 та фіскальний чек від 18.05.2021. При цьому опису вкладення у лист до поштового відправлення, з якого можна встановити, які саме документи направлялись позивачу, відповідач суду не надала.
Пунктом 2 ч. 6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до відзиву додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Згідно з ч. 1 ст. 172 Господарського процесуального кодексу України позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов'язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копії та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення.
Такий самий порядок надіслання був встановлений судом для відповідача щодо направлення позивачу відзиву і доданих до нього документів.
Відповідно до ч. 9 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Такий обов'язок особи направлений, насамперед, на забезпечення процесуальних прав інших учасників з метою надання їм можливості завчасно підготуватись та надати свої аргументи і заперечення як щодо обставин справи, на підтвердження яких і надаються певні докази, так і щодо оцінки таких доказів безпосередньо.
Недотримання такого порядку ставить іншого учасника у завідомо невигідне становище і порушує принцип справедливої рівноваги між сторонами.
Доказів наявності у позивача доданої до відзиву копії додаткової угоди про розірвання договору відповідач суду не надала, а судом встановлено, що її обсяг не є надмірним, вона подана до суду не в електронній формі та не є публічно доступною
Системний аналіз наведених правових норм у поєднанні із наведеними у ст. 13, 14 ГПК України принципах диспозитивності і змагальності сторін свідчить про настання для учасника справи таких негативних наслідків, як неврахування судом при вирішенні спору аргументів і доказів у разі недотримання останнім без поважних на те причин встановленого законом порядку їх подання, і ризик настання цих негативних наслідків нормами ГПК України покладається саме на таких учасників.
Суд долучив до матеріалів справи відзив на позов з доданими документами, але враховуючи те, що відповідач не надала належних доказів направлення цих документів позивачу, спір вирішується без їх врахування.
Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди № 19-14 від 01.07.1999, у редакції додаткової угоди № 03-02/25у від 01.05.2002 та додаткової угоди №5 від 31.12.2010, щодо своєчасного та повного проведення розрахунків витрат за надані комунальні послуги за період з лютого по квітень 2018 року, з листопада 2018 року по березень 2019 року, з листопада 2019 року по березень 2020 року у загальному розмірі 23 252,08 грн. Позивач зазначає, що спірний договір оренди припинив свою дію 16.12.2019 внаслідок його розірвання у судовому порядку, проте відповідач акту прийому-передачі не підписав та фактично продовжив користуватись орендованим приміщенням вже після припинення дії цього договору. Посилаючись на висновки суду, викладені у рішенні Господарського суду Чернігівської області від 01.10.2020 у справі №927/617/20, щодо правомірності вимоги позивача про стягнення з відповідача орендної плати після припинення строку дії спірного договору до повернення об'єкту оренди, позивач вважає, що відповідач повинен був відшкодувати сплачені позивачем витрати на комунальні послуги, які, на його думку, є похідним зобов'язанням, за час фактичного користування приміщенням.
У зв'язку з несвоєчасною сплатою відповідачем витрат на комунальні послуги, позивач нарахував та заявив до стягнення 3 020,61 грн інфляційних втрат та 1 426,70 грн - 3% річних.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Оскільки суд не прийняв до розгляду поданий відповідачем відзив, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
Господарський суд Чернігівської області розглядав справу № 927/617/20 за позовом КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради до Фізичної особи-підприємця Попелишко Лариси Іванівни про стягнення 36315,50 грн, з яких: 33383,16 грн основного боргу за послуги з оренди нежитлового приміщення за період з серпня 2019 року по березень 2020 року (11 календарних днів) на підставі договору оренди нежитлових приміщень №19-14 від 01.07.1999 та додаткових угод до нього, 1890,44 грн пені за період з 22.10.2019 по 07.07.2020, 524,14 грн інфляційних нарахувань та 517,76 грн трьох відсотків річних за цей же період.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 01.10.2020 у справі №927/617/20, яке набрало законної сили 27.10.2020, позовні вимоги КП «Діловий центр» Чернігівської обласної ради до Фізичної особи-підприємця Попелишко Лариси Іванівни задоволені частково.
Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи те, що у справі №927/617/20 та у цій справі беруть участь особи, щодо яких встановлено певні обставини, факти, які встановлені рішенням Господарського суду Чернігівської області від 01.10.2020 у справі №927/617/20 та входять до предмету доказування в межах даної справи, є преюдиціальними та не підлягають доведенню знову в межах даної справи.
З урахуванням встановлених у вказаному рішенні суду обставин, а також на підставі наявних у цій справі документів, суд встановив, що 01.07.1999 між Чернігівською обласною державною адміністрацією (орендодавець) та приватним підприємцем Попелишко Ларисою Іванівною (орендар) укладено договір оренди №19-14 нежитлових приміщень в будівлі по АДРЕСА_2 , яка належить до обласної комунальної власності (надалі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення перукарні в складі: кімната №5-1 згідно плану будівлі (12,3 кв.м), підсобне приміщення №5-2 згідно плану будівлі (6,8 кв.м), кімната №1-16 згідно плану будівлі (11,9 кв.м), вестибюль №1/4/ІХ згідно плану будівлі (16,7 кв.м), загальною площею 47,7 кв.м, які знаходяться на першому поверсі адміністративної будівлі (колишній готель “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”), розташованій за адресою АДРЕСА_2 .
01.07.1999 сторонами підписано акт прийому-передачі в оренду нежитлових приміщень в адміністративній будівлі (колишній готель “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”), розташованій за адресою АДРЕСА_2 .
За умовами п. 9.1. цей Договір діє з 01.07.1999 до 30.06.2009 строком на 10 років.
01.05.2002 між Управлінням з питань майна комунальної власності облдержадміністрації (орендодавець) та приватним підприємцем Попелишко Ларисою Іванівною (орендар) укладено додаткову угоду №03-02/25у до Договору, якою внесено зміни та доповнення до Договору, викладено його текст у новій редакції.
Відповідно до п. 1.1 Договору, в редакції додаткової угоди №03-02/25у від 01.05.2002, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення, що складаються із шести кімнат з окремим входом, загальною площею 51,1 м кв., що знаходяться на першому поверсі будівлі, спорудженої у 1949 році і розташованої за адресою АДРЕСА_2 .
Зазначеним майном орендар користується відповідно до діючого законодавства і використовує тільки за цільовим призначенням для розміщення перукарні (п. 1.3. Договору, в редакції додаткової угоди №03-02/25у від 01.05.2002).
Згідно з п. 2.1. Договору, в редакції додаткової угоди №03-02/25у від 01.05.2002, орендар вступає в строкове платне користування майном одночасно із підписанням сторонами цього Договору та акту приймання-передачі майна зазначеного в розділі 1 (п. 1.1. Договору).
На виконання наведених умов 01.05.2002 сторонами підписано акт №03-02/25у прийому-передачі в оренду майна комунальної власності області, розташованого за адресою АДРЕСА_2 .
За умовами п. 10.1. Договору, в редакції додаткової угоди №03-02/25у від 01.05.2002, Договір діє з 01.05.2002 по 31.12.2019 строком на сімнадцять років вісім місяців.
28.04.2006 між Комунальним підприємством “Діловий центр” Чернігівської обласної ради (орендодавець ) та приватним підприємцем Попелишко Л.І. (орендар) укладено угоду №1 до Договору №19-14 від 01.07.1999 з додатковою угодою №03-02/25у від 01.05.2002 до нього.
Сторони дійшли згоди внести відповідні зміни до додаткової угоди №03-02/25у від 01.05.2002 до Договору оренди №19-14 від 01.07.1999, в зв'язку з тим, що Управління з питань майна комунальної власності Чернігівської облдержадміністрації, що виступало орендодавцем за Договором, в редакції додаткової угоди №03-02/25у від 01.05.2002, ліквідовано; господарське відання щодо будівлі комунальної власності по пр. Миру, 20, в м. Чернігові здійснює КП “Діловий центр” ЧОР на підставі статуту підприємства, затвердженого рішенням Чернігівської обласної ради від 21.04.2005.
За умовами п.1.1. угоди №1 від 28.04.2006 до Договору з додатковою угодою №03-02/25у від 01.05.2002 до нього, преамбулу вказаної додаткової угоди викладено в наступній редакції: КП “Діловий центр” ЧОР (орендодавець); суб'єкт підприємницької діяльності Попелишко Л. І. (орендар).
28.04.2006 між КП “Діловий центр” та ПП Попелишко Л. І. підписано акт № 1 прийому-передачі в оренду майна комунальної власності, розташованого за адресою АДРЕСА_2 .
У подальшому між сторонами були укладені додаткові угоди до Договору: №2 від 26.10.2006, № 3 від 09.02.2010, №4 від 29.06.2010, №5 від 31.12.2010, якими вносились зміни до Договору (т. 1 а.с. 28-41).
За умовами п. 3.1. Договору, в редакції додаткової угоди №03-02/25у від 01.05.2002 до нього, орендна плата є платежем у грошовій формі, який вносить орендар орендодавцеві незалежно від наслідків діяльності орендаря.
Відповідно до п. 3.2. Договору, в редакції додаткової угоди №5 від 31.12.2010, до орендної плати не входить плата за комунальні послуги (водопостачання, водовідведення, електрична та теплова енергія і т.п.), які орендар сплачує за окремими договорами з постачальниками таких послуг та плата за землю.
Якщо комунальні послуги сплачує орендодавець, то орендар компенсує йому здійснені витрати по сплаті рахунків за надані комунальні послуги пропорційно орендованій площі.
Орендар за 5 днів до початку розрахункового періоду, яким є календарний місяць, сплачує Орендодавцеві 50 % вартості заявленого обсягу теплової енергії, передбаченого на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми розрахунків на початок місяця, відповідно до виставленого орендодавцем рахунку.
Згідно з п. 10.5. Договору (з урахуванням редакції додаткової угоди №03-02/25у від 01.05.2002) за час фактичного користування об'єктом оренди після припинення дії даного Договору до передачі приміщення за актом прийому-передачі орендар зобов'язаний внести плату за користування приміщенням в розмірі орендної плати.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 23.10.2019 у справі №927/557/19 задоволено повністю позовні вимоги КП “Діловий центр” ЧОР до ФОП Попелишко Л. І. про розірвання договору оренди від 01.07.1999 №19-14. Вирішено розірвати договір оренди від 01.07.1999 №19-14 нежитлового приміщення загальною площею 51,1кв.м., розташованого по АДРЕСА_2 , що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, та перебуває в господарському віданні КП “Діловий центр” ЧОР.
Рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.10.2019 у справі №927/557/19 оскаржено ФОП Попелишко Л. І. до суду апеляційної інстанції.
Північний апеляційний господарський суд, розглянувши матеріали апеляційної скарги ФОП Попелишко Л.І. на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.10.2019 у справі №927/557/19, виніс ухвалу від 16.12.2019 про повернення скаржнику апеляційної скарги.
Відповідно до частини 2 статті 241 ГПК України рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.10.2019 у справі №927/557/19 набуло законної сили 16.12.2019.
Таким чином, починаючи з 16.12.2019 правовідносини сторін щодо оренди спірного нежитлового приміщення припинились.
За умовами п. 2.4.-2.6. Договору (з урахуванням редакції додаткової угоди №03-02/25у від 01.05.2002) у випадку розірвання Договору оренди, закінчення терміну його дії та відмови від його продовження, банкрутства орендаря, він повинен у триденний термін повернути зазначене в розділі 1 майно в задовільному технічному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням його фізичного зносу. Майно вважається повернутим орендарем орендодавцю після підписання акту прийму-передачі майна із орендного користування. Обов'язок по складанню акту прийому-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні Договору.
09.01.2020 позивачем в особі трьох повноважних представників: Герасименко А.О. (першого заступника директора підприємства позивача), Рогового О.І. (заступника директора підприємства позивача) та Конькова О.А. (інженер з організації експлуатації та ремонту будівель позивача) складено акт, яким зафіксовано відмову ФОП Попелишко Л. І. від підпису акту прийому-передачі орендованого нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, розташованого в будівлі по АДРЕСА_2 .
24.03.2020 позивачем повторно в особі трьох повноважних представників: Сахно Л.М. (провідного економіста), Конькова О.А. (інженера з організації експлуатації та ремонту будівель) та Крикніної С.М. (помічника керівника підприємства з адміністративної діяльності) складено акт, яким зафіксовано відмову ФОП Попелишко Л.І. від підпису акту прийому-передачі орендованого нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, розташованого в будівлі по проспекту Миру, 20, в місті Чернігові.
Даним документом також зафіксовано, що станом на 25.03.2020 спірне приміщення фактично звільнено орендарем без підписання акту прийому-передачі орендованого нерухомого майна.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 08.04.2020 у справі №927/28/20, що набуло законної сили 07.08.2020, позов КП “Діловий центр” до ФОП Попелишко Л.І. задоволено, ухвалено виселити ФОП Попелишко Л. І. з нежитлового приміщення загальною площею 51,1 кв. м, розташованого по проспекту Миру, 20, в м. Чернігові, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, та перебуває в господарському віданні КП “Діловий центр”.
Позивач зазначає, що відповідач не відшкодувала йому витрати, понесені ним на сплату комунальних послуг, за період з лютого по квітень 2018 року, з листопада 2018 року по березень 2019 року, з листопада 2019 року по березень 2020 року на загальну суму 23 252,08 грн.
Як докази надання комунальних послуг за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 20 та сплати їх вартості позивач надав суду копії договорів, укладених ним з відповідними організаціями - надавачами послуг (ВАТ ЕК «Чернігівобленерго», ТОВ фірма «Технова», КП «Чернігівводоканал»), щодо постачання електричної енергії, теплової енергії в гарячій воді, надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, а саме: договори №2771 від 19.02.2007, №96/5 від 01.06.2005 з додатковою угодою від 15.01.2019, №8591 від 07.11.2016; копії рахунків, розрахунків нарахувань та банківських виписок про сплату коштів.
Оскільки відповідач орендувала частину приміщення загальною площею 51,1 кв. м, розташованого у будівлі за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 20, позивач здійснював розподіл понесених ним витрат на комунальні послуги між відповідачем та іншими орендарями приміщень у цій будівлі на підставі виставлених позивачу рахунків.
Так, позивач надав звіти про розподіл витрат, виконані ним самостійно, із зазначенням найменувань організацій, площі та суми витрат, а саме:
- щодо розподілу витрат по електроенергії (реакт.): №0000000138 за лютий 2018 року, №0000000255 за березень 2018 року, №0000000368 за квітень 2018 року, №0000001022 за листопад 2018 року, №0000001088 за грудень 2018 року, №0000000028 за січень 2019 року, №0000000133 за лютий 2019 року, №0000000201 за березень 2019 року, №0000000742 за листопад 2019 року, №0000000845 за грудень 2019 року, №0000000050 за січень 2020 року;
- щодо розподілу витрат по опаленню: №0000000194 за лютий 2018 року (загальна площа розподілу 1018,10 кв.м), №0000000313 за березень 2018 року (загальна площа розподілу 1018,10 кв.м), №0000000360 за квітень 2018 року (загальна площа розподілу 1018,10 кв.м), №0000001046 за листопад 2018 року (загальна площа розподілу 997,00 кв.м), №0000001124 за грудень 2018 року (загальна площа розподілу 953,30 кв.м), №0000000063 за січень 2019 року (загальна площа розподілу 953,30 кв.м), №0000000064 за січень 2019 року (загальна площа розподілу 923,10 кв.м), №0000000153 за лютий 2019 року (загальна площа розподілу 937,20 кв.м), №0000000228 за березень 2019 року (загальна площа розподілу 987,90 кв.м), №0000000768 за листопад 2019 року (загальна площа розподілу 987,90 кв.м), №0000000838 за грудень 2019 року (загальна площа розподілу 987,90 кв.м), №0000000077 за січень 2020 року (загальна площа розподілу 987,90 кв.м), №0000000160 за лютий 2020 року (загальна площа розподілу 987,90 кв.м), №0000000242 за березень 2020 року (загальна площа розподілу 987,90 кв.м);
- щодо розподілу витрат на утримання приміщень: №0000000241 за березень 2019 року (загальна площа розподілу 1860,00 кв.м);
- щодо розподілу витрат по воді та стокам: №0000000743 за листопад 2019 року, №0000000844 за грудень 2019 року (кількість кубів - 264 куб. м.
Відповідно до здійсненого розподілу понесених ним витрат на комунальні послуги позивачем сформовано та виставлено відповідачу рахунки на відшкодування витрат за надані комунальні послуги:
- рахунок-фактуру №СФ-0000275 від 28.02.2018 на суму 2 908,90 грн з ПДВ, з яких відшкодування витрат по електроенергії (реакт.) за лютий 2018 року - 1,22 грн без ПДВ та відшкодування витрат по опаленню за лютий 2018 року - 2 422,86 грн без ПДВ (т. 1 а.с. 41);
- рахунок-фактуру №СФ-0000490 від 31.03.2018 на суму 2810,26 грн з ПДВ, з яких відшкодування витрат по електроенергії (реакт.) за березень 2018 року - 1,13 грн без ПДВ та відшкодування витрат по опаленню за березень 2018 року - 2340,75 грн без ПДВ (т. 1 а.с. 60);
- рахунок-фактуру №СФ-0000638 від 30.04.2018 на суму 543,00 грн з ПДВ, з яких відшкодування витрат по електроенергії (реакт.) за квітень 2018 року - 1,51 грн без ПДВ та відшкодування витрат по опаленню за квітень 2018 року - 450,99 грн без ПДВ (т. 1 а.с. 80);
- рахунок-фактуру №СФ-0002003 від 30.11.2018 на суму 2 336,66 грн з ПДВ, з яких пеня за несвоєчасну оплату - 766,95 грн без ПДВ, відшкодування витрат по електроенергії (реакт.) за листопад 2018 року - 2,86 грн без ПДВ та відшкодування витрат по опаленню за листопад 2018 року - 1305,23 грн без ПДВ (т. 1 а.с. 93);
- рахунок-фактуру №СФ-0002094 від 31.12.2018 на суму 2674,14 грн з ПДВ, з яких пеня за несвоєчасну оплату - 712,68 грн без ПДВ, відшкодування витрат по електроенергії (реакт.) за грудень 2018 року - 2,11 грн без ПДВ та відшкодування витрат по опаленню за грудень 2018 року - 1632,44 грн без ПДВ (т. 1 а.с. 114);
- рахунок-фактуру №СФ-0000040 від 31.01.2019 на суму 3 222,15 грн з ПДВ, з яких пеня за несвоєчасну оплату - 753,92 грн без ПДВ, відшкодування витрат по електроенергії (реакт.) за січень 2019 року - 2,91 грн без ПДВ та відшкодування витрат по опаленню за січень 2019 року - 2053,95 грн без ПДВ (т. 1 а.с. 131);
- рахунок-фактуру №СФ-0000126 від 28.02.2019 на суму 2 488,60 грн з ПДВ, з яких пеня за несвоєчасну оплату - 709,14 грн без ПДВ, відшкодування витрат по електроенергії (реакт.) за лютий 2019 року - 3,08 грн без ПДВ та відшкодування витрат по опаленню за лютий 2019 року - 1479,80 грн без ПДВ (т. 1 а.с. 150);
- рахунок-фактуру №СФ-0000307 від 31.03.2019 на суму 2592,78 грн з ПДВ, з яких пеня за несвоєчасну оплату - 851,36 грн без ПДВ, відшкодування витрат на утримання приміщень за березень 2019 року - 0,51 грн без ПДВ, відшкодування витрат по електроенергії (реакт.) за березень 2019 року - 2,16 грн без ПДВ та відшкодування витрат по опаленню за березень 2019 року - 1 448,51 грн без ПДВ (т. 1 а.с. 168);
- рахунок-фактуру №СФ-0001128 від 30.11.2019 на суму 2471,51 грн з ПДВ, з яких пеня за несвоєчасну оплату - 900,72 грн без ПДВ, відшкодування витрат по електроенергії (реакт.) за листопад 2019 року - 2,66 грн без ПДВ, відшкодування витрат по опаленню за листопад 2019 року - 1255,15 грн без ПДВ та відшкодування витрат по воді та стокам за листопад 2019 року - 51,18 грн без ПДВ (т. 1 а.с. 185);
- рахунок-фактуру №СФ-0001194 від 31.12.2019 на суму 2534,86 грн з ПДВ, з яких пеня за несвоєчасну оплату - 819,24 грн без ПДВ, відшкодування витрат по електроенергії (реакт.) за грудень 2019 року - 2,35 грн без ПДВ, відшкодування витрат по опаленню за грудень 2019 року - 1376,15 грн без ПДВ та відшкодування витрат по воді та стокам за листопад 2019 року - 51,18 грн без ПДВ (т. 1 а.с. 204);
- рахунок-фактуру №СФ-0000061 від 31.01.2020 на суму 2702,36 грн з ПДВ, з яких пеня за несвоєчасну оплату - 850,53 грн без ПДВ, відшкодування витрат по електроенергії (реакт.) за січень 2020 року - 0,98 грн без ПДВ та відшкодування витрат по опаленню за січень 2020 року - 1542,21 грн без ПДВ (т. 1 а.с. 224);
- рахунок-фактуру №СФ-0000199 від 29.02.2020 на суму 1996,87 грн з ПДВ, з яких пеня за несвоєчасну оплату - 675,41 грн без ПДВ та відшкодування витрат по опаленню за лютий 2020 року - 1101,22 грн без ПДВ (т. 1 а.с. 239);
- рахунок-фактуру №СФ-0000287 від 31.03.2020 на суму 1275,12 грн з ПДВ (відшкодування витрат по опаленню за період 01.03.2020 по 24.03.2020 (т. 1 а.с. 249);
Як докази направлення вказаних рахунків та отримання їх відповідачем позивач надав суду:
- рахунку-фактуру №СФ-0000275 від 28.02.2018 - супровідний лист від 14.03.2018 №202-18, копію поштового повідомлення про вручення 19.03.2018 відповідачу листа;
- рахунку-фактуру №СФ-0000490 від 31.03.2018 - супровідний лист від 12.04.2018 №247-18, копію поштового повідомлення про вручення 16.04.2018 відповідачу листа;
- рахунку-фактуру №СФ-0000638 від 30.04.2018 - супровідний лист від 14.05.2018 №442-18, копію поштового повідомлення про вручення 16.05.2018 відповідачу листа;
- рахунку-фактуру №СФ-0002003 від 30.11.2018 - супровідний лист від 13.12.2018 №1012-18, копію поштового повідомлення про вручення 18.12.2018 відповідачу листа;
- рахунку-фактуру №СФ-0002094 від 31.12.2018 - супровідний лист від 14.01.2019 №026-19, копію поштового повідомлення про вручення 16.01.2019 відповідачу листа;
- рахунку-фактуру №СФ-0000040 від 31.01.2019 - супровідний лист від 13.02.2019 №134-19, копію поштового повідомлення про вручення 14.02.2019 відповідачу листа;
- рахунку-фактуру №СФ-0000126 від 28.02.2019 - супровідний лист від 13.03.2019 №225-19, копію поштового повідомлення про вручення 15.03.2019 відповідачу листа;
- рахунку-фактуру №СФ-0000307 від 31.03.2019 - супровідний лист від 12.04.2019 №310-19, копію поштового повідомлення про вручення 16.04.2019 відповідачу листа;
- рахунку-фактуру №СФ-0001128 від 30.11.2019 - супровідний лист від 13.12.2019 №947-19, копію поштового повідомлення про вручення 17.12.2019 відповідачу листа;
- рахунку-фактуру №СФ-0001194 від 31.12.2019 - супровідний лист від 15.01.2020 №42-20, копію поштового повідомлення про вручення 28.01.2020 відповідачу листа;
- рахунку-фактуру №СФ-0000061 від 31.01.2020 - супровідний лист від 14.02.2020 №143-20, копію поштового повідомлення про вручення 17.02.2020 відповідачу листа;
- рахунку-фактуру №СФ-0000199 від 29.02.2020 - супровідний лист від 16.03.2020 №200-20, копію конверту про повернення 17.04.2020 листа позивача з відміткою відділення поштового зв'язку «за закінченням встановленого строку зберігання»;
- рахунку-фактуру №СФ-0000287 від 31.03.2020 - супровідний лист від 16.04.2020 №253-20, копію конверту про повернення 19.05.2020 листа позивача з відміткою відділення поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання».
Позивач зазначає, що з урахуванням часткової сплати відповідачем коштів, залишок заборгованості відповідача з відшкодування витрат за комунальні послуги складає 23 252,08 грн.
Оцінка суду.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).
За приписами ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” істотними умовами договору оренди є, зокрема, виконання зобов'язань.
За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Щодо заявленої до стягнення суми основної заборгованості.
Як встановив суд, у відповідача на підставі Договору в оренді перебували нежитлові приміщення, загальною площею 51,1 кв. м, що знаходяться в будівлі, розташованої за адресою пр. Миру, 20, в м. Чернігові.
За умовами п. 3.2. Договору, в редакції додаткової угоди №5 від 31.12.2010, відповідач повинен був сплачувати плату за комунальні послуги постачальникам таких послуг - у разі укладення окремих договорів з ними або компенсувати позивачу здійснені витрати по сплаті рахунків за надані комунальні послуги пропорційно орендованій площі - у разі сплати позивачем за такі послуги.
Позивач надав суду докази на підтвердження укладення договорів з відповідними постачальниками послуг (постачання електроенергії, теплопостачання, водопостачання та водовідведення) та сплату за такі послуги, що надавались до будівлі по пр. Миру, 20, в м. Чернігові, яка знаходиться у його господарського віданні, та вважає, що відповідач повинен компенсувати йому здійснені витрати пропорційно орендованій ним площі.
Відповідач доказів укладення окремих договорів з постачальниками спірних комунальних послуг та сплату коштів за такі послуги за спірний період суду не надав, а відтак і не довів відсутність підстав для відшкодування позивачу коштів за отримані комунальні послуги.
Предметом спору є заборгованість відповідача з відшкодування сплачених позивачем коштів за комунальні послуги у загальному розмірі 23 252,08 грн за період з лютого по квітень 2018 року, з листопада 2018 року по березень 2019 року, з листопада 2019 року по березень 2020 року, тобто як до моменту розірвання Договору, так і після припинення його дії до моменту фактичного користування спірним приміщенням.
Позивач вважає, що зобов'язання щодо компенсації комунальних послуг є похідним зобов'язанням від фактичного користування орендованим приміщенням, а тому відповідач повинен був сплачувати як орендну плату, так і витрати на комунальні послуги за весь час фактичного користування приміщенням, тобто після припинення дії Договору та до моменту звільнення приміщення.
Щодо доводів позивача щодо правомірності стягнення з відповідача орендної плати після припинення строку дії спірного договору до повернення об'єкту оренди з посиланням на висновки суду, викладені у рішенні Господарського суду Чернігівської області від 01.10.2020 у справі №927/617/20, суд зазначає наступне.
У вказаному рішенні суд, з урахуванням погоджених сторонами умов, а саме п.10.5. договору оренди від 01.07.1999 №19-14 нежитлового приміщення, в редакції додаткової угоди №03-02/25у від 01.05.2002, дійшов висновку про правомірність вимоги позивача про стягнення орендної плати за цим договором після припинення його дії (16.12.2019) до повернення об'єкту оренди орендодавцю шляхом підписання акту прийому-передачі майна з орендного користування (обов'язок щодо складання якого в силу п. 2.6. Договору покладено на відповідача), тобто за весь час фактичного користування відповідачем орендованим приміщенням.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Отже, обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин.
Таким чином, висновок суду, викладений у рішенні Господарського суду Чернігівської області від 01.10.2020 у справі №927/617/20, є правовою оцінкою обставин, здійсненою іншим судом, та не має преюдиціального значення у цій справі.
Крім того, Об'єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 відступила від правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 14.11.2018 у справі № 924/195/16 та від 11.05.2018 у справі № 926/2119/17, відповідно до якої зобов'язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов'язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об'єкта оренди.
Так, у вказаній постанові Об'єднана палата дійшла висновку, що із закінченням строку договору найму (оренди) (далі - Договір), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, Договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії Договору є невиконанням зобов'язання за цим Договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов'язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) Договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).
Після спливу строку дії Договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
З урахуванням викладеного Об'єднана палата дійшла висновку, що користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов'язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
Таким чином, у зв'язку із припиненням дії Договору у відповідача припинились договірні зобов'язання з відшкодування позивачу витрат за сплачені комунальні послуги.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Аналогічне положення міститься у п. 2.4 Договору, у редакції додаткової угоди №03-02/25у.
Згідно з частинами 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Отже, у даному випадку спір в частині стягнення з відповідача заборгованості за період з 16.12.2019 по 24.03.2020 пов'язаний зі стягненням безпідставно збережених коштів за фактичне (позадоговірне) використання відповідачем орендованого приміщення, а отже в цій частині позивач обрав неправильний спосіб.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), а також у постанові КГС ВС від 02.06.2020 № 910/6110/19).
При цьому позивач не позбавлений можливості звернутись до суду із позовом до відповідача щодо спірної заборгованості за період з 16.12.2019 по 24.03.2020, обравши правильний спосіб захисту.
Щодо заявленої заборгованості за період з лютого 2018 року і по 15.12.2019, тобто до моменту припинення орендних правовідносин, суд зазначає наступне.
Як встановив суд, позивач за спірний період виставив відповідачу рахунки-фактури, у яких зазначені суми до сплати, внесені до них відповідно до проведеного позивачем розподілу витрат, на підтвердження чого позивач надав відповідні звіти.
Так, зі змісту п. 3.2 Договору, в редакції додаткової угоди №5 від 31.12.2010, випливає, що розрахунок витрат, які підлягають компенсації відповідачем, повинен здійснюватися пропорційно орендованій ним площі, тобто пропорційно до загальної площі будівлі, де знаходиться спірне приміщення.
Проте позивач не надав суду доказів загальної площі усієї будівлі, яка знаходиться за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 20, та перебуває у господарському віданні позивача.
При цьому, як вбачається зі звітів щодо розподілу витрат по опаленню, позивач при здійсненні розрахунку використовував різну загальну площу розподілу, а саме: за лютий-квітень 2018 року - 1018,10 кв.м; за листопад 2018 року - 997,00 кв.м; за грудень 2018 року -січень 2019 року - 953,30 кв.м; за січень 2019 року - 923,10 кв.м; за лютий 2019 року - 937,20 кв.м; за березень 2019 року, листопад-грудень 2019, січень-березень 2020 року - 987,90 кв.м.
Аналогічний спосіб визначення площі використовувався позивачем і при розподілі інших комунальних послуг.
Однак площа об'єкту нерухомості не може змінюватись щомісячно без відповідних будівельних робіт.
Жодних обґрунтувань щодо способу проведення розрахунку розподілу витрат (визначення загальної площі) позивач суду не надав, однак з наданих звітів вбачається, що загальна площа визначалась шляхом додавання площі приміщень, які перебували у відповідний місяць в оренді у інших орендарів. Тобто зі зміною кількості орендарів позивач змінював загальну площу розподілу.
Проте такий спосіб визначення загальної площі будівлі не може використовуватись, оскільки власник будівлі також повинен нести витрати на комунальні послуги, які надаються на ту частину будівлі, що не перебуває в оренді, і не має перекладати такі витрати виключно на орендарів.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із ч. 2, 3 ст. 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Таким чином, пропорційність орендованої площі по відношенню до загальної орендованої площі (у тому числі іншими орендарями) не є тотожним пропорційності орендованої площі по відношенню до загальної площі будівлі.
Крім того, звіти щодо розподілу витрат по опаленню та по електроенергії (реактивній) за один і той же місяць містять відмінності як щодо загальної площі відповідно до якої здійснювався такий розподіл, так і щодо кількості орендарів і площі, яка орендується одним і тим же орендарем.
Так, наприклад, у звіті про розподіл витрат по електроенергії №0000001088 за грудень 2018 року вказано: кількість орендарів - 12, загальна площа - 1385,90 кв. м, площа, яку орендує, ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» - 2,00 кв. м, а у звіті про розподіл витрат по опаленню №0000001124 за грудень 2018 року: кількість орендарів - 9, площа розподілу - 953,30 кв. м, площа, яку орендує, ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» - 4,89 кв. м.
Жодних обґрунтувань щодо такого способу здійснення розподілу витрат по електричній енергії (реактивній) між орендарями, у тому числі порівняно з розподілом витрат по опаленню, позивачем також суду не надано, а відтак їх правомірність не доведено.
Наявність протирічь щодо визначення розподілу витрат на утримання приміщень та по воді і стокам та відсутність відповідних обґрунтувань стосується і визначення розподілу таких витрат.
Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас, згідно з ч. 4 ст. 13 названого Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов'язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює ст. 75 ГПК України.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що позивач не довів співмірність (пропорційнійсть) розміру компенсації витрат на комунальні послуги, які мають бути покладені на відповідача за період з лютого 2018 року і по 15.12.2019.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 23 252,08 грн є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Щодо заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Позивач також просить стягнути з відповідача 3 020,61 грн інфляційних втрат за квітень 2018 року - березень 2021 року та 1 426,70 грн - 3% річних за період з 27.03.2018 по 16.04.2021.
У зв'язку з тим, що суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача основної заборгованості, не підлягають задоволенню і похідні вимоги про стягнення з відповідача 3 020,61 грн інфляційних втрат та 1 426,70 грн - 3% річних, нарахованих на таку заборгованість.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", “Серявін та інші проти України” обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо судових витрат.
Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В. В. Шморгун