Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" червня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1074/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
при секретарі судового засідання Малихіній М.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», 61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11
до Фізичної особи - підприємця Бєляковської Галини Іванівни, АДРЕСА_1
простягнення заборгованості у розмірі 379 909, 72 грн
за участю представників сторін:
позивача: Панасейко О.Ю., довіреність № 40-1016/24 від 06.03.2020 року;
відповідача: Бєляковська Г.І., Венгер В.Л., ордер серія ХВ № 75243 від 14.05.2021 року.
Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до фізичної особи - підприємця Бєляковської Галини Іванівни про стягнення заборгованості у розмірі 379 909, 72 грн., з яких:
- заборгованість за невиконання договірних зобов'язань з сплати отриманої теплової енергії за період з жовтня 2017 року по січень 2019 року на підставі договору у розмірі 2134, 61 грн.;
- вартість фактично спожитої теплової енергії без укладання договору, за період з листопада 2014 року по лютий 2020 року у розмірі 377 775, 11 грн.
Також до стягнення заявлені судові витрати.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами. Встановлено відповідачу 15 (п'ятнадцятиденний) строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
11.05.2021 на адресу суду від відповідача надійшов відзив (вх. № 10575), у якому останній, просить суд, розглянути справу за правилами загального позовного провадження з викликом сторін; застосувати позовну давність; відмовити у задоволенні позову (т. 1, а.с. 166-168).
Ухвалою суду від 17.05.2021 року відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання викладеного у першому абзаці прохальної частини відзиву (вх.№10575 від 11.05.2021 року) про розгляд справи за загальними правилами позовного провадження. Задоволено клопотання відповідача про розгляд справи з викликом сторін. Судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 03.06.2021 року.
24.05.2021 року від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відповідь на відзив (вх. № 11996), у якій останній із посиланням на вимоги статті 75 Господарського процесуального кодексу України зазначає, що рішенням Господарського суду Харківської області від 18.04.2017 року та постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.07.2019 року у справі № 922/3257/19 встановлено, що 28.09.2011 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Бєляковською Галиною Іванівною було укладено договір оренди № 1896 нежитлового приміщення цокольного поверху "" 9-1-:-9-10 загальною площею 94, 8 кв.м. у житловому будинку, розташованого за адресою: Куліковський узвіз, 9, літ. А, під майстерню з ремонту одягу. Факт приймання - передачі орендованого майна зафіксований у акті від 28.09.2011 ркоу із зазначенням короткої технічної характеристики - освітлення, опалення, водопровід та каналізація є. Пукнтом 4.10. вказаного договору орендар, зокрема зобов'язаний здійснити укладання договорів на отримання комунальних послуг (газо-, водо-, теплопостачання, послуги водовідведення та електрифікації). в порушення умов договору орендарем не було укладено договір із теплопостачальною організацією. Вказаний договір оренди було розірвано, у зв'язку із укладанням з фізичною особою - підприємцем Бєляковською Галиною Іванівною договору купівлі - продажу № 4819-В-С від 05.04.2012 року.
Щодо нежитлової будівлі по вул. Ашгабатській, 10 зазначає, що 13.11.2014 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою - підприємцем Бєляковською Галиною Іванівною було укладено Договір оренди нежитлових приміщень №3073. На підставі вказаного Договору, орендарю було передано в строкове платне користування нежитлові приміщення підвалу № І-ІІІ, V, VII, X площею 116,7 кв.м, та першого поверху № 1-:-8, 19-:-22, 24-:-26, 34, 35 площею 236,8 кв.м, загальною площею 353,5 кв.м., в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Ашгабатська, 10, літ. "А-4", що належали до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, строком до 13.10.2017 року. На підставі вказаного рішення Харківської міської ради з фізичною особою - підприємцем Бєляковською Г.І. укладено договір купівлі-продажу № 5631-В-С від 04.09.2018, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 3030, на підставі якого шляхом викупу у власність ФОП Бєляковської Г.І. перейшло все майно, яке було орендовано на підставі Договору № 3073 від 13.11.2014, а саме: нежитлові приміщення підвалу № І-ІІІ, V. VII, X площею 116,7 кв.м, та першого поверху № 1-:-8, 19-:-22, 24-:-26, 34, 55 площею 236,8 кв.м, загальною площею 353,5 кв.м, в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Ашгабатська, 10, літ. "А-4". Акт прийому-передачі складений 05.09.2018 року. У зв'язку із чим, на думку позивача, факти належності зазначених приміщень відповідачу як суб'єкту підприємницької діяльності підтверджується рішенням судів та не потребує доказуванню.
Також зазначає, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем та теплопостачальною організацією (т. 1 ,а.с. 202-206).
03.06.2021 року від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 12995) про приєднання доказів.
03.06.2021 року від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 12997) про приєднання доказів.
Ухвалою суду від 03.06.2021 року клопотання вх. № 12997 та клопотання вх. № 12995 про приєднання доказів повернуто без розгляду.
У судовому засіданні 03.06.2021 року, судом оголошено перерву до 07.06.2021 року.
07.06.2021 року судом здійснено запит до Єдиного державного реєстру речових прав з інформацією за об'єктом права та отримано витяг.
Ухвалою суду від 07.06.2021 року, яку занесено до протоколу судового засідання, вищевказані документи судом долучено до матеріалів справи (т. 1, а.с.247-265).
Ухвалою суду від 07.06.2021 року зобов'язано позивача надати обґрунтований розрахунок суми позовних вимог із зазначенням сум нарахувань за договором та за бездоговірною поставкою, окремо за кожним приміщенням, часткових оплат, періодів нарахувань. Зобов'язано позивача відповідний розрахунок надати до 09.06.2021 року. Відкладено розгляд справи по суті відкласти на 09.06.2021 року.
08.06.2021 року від позивача через канцелярію суду надійшли письмові пояснення (вх. № 13453) (т. 2, а.с. 1-21).
Ухвалою суду від 09.06.2021 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом оголошено перерву до 10.06.2021 року.
10.06.2021 року від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 13598) про долучення до матеріалів справи в обґрунтування позовних вимог документів.
У судовому засіданні 10.06.2021 року, судом оголошено вступну та резолютивну частини ухвали суду про повернення без розгляду клопотання (вх. № 13598 від 10.06.2021 року) про залучення документів.
Присутній у судовому засіданні 10.06.2021 року представник позивача надав усні пояснення щодо позовних вимог, та просив суд. позов задовольнити у повному обсязі.
Присутній у судовому засіданні 10.06.2021 року представник відповідача та відповідач надали усні заперечення та просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у наданому до суду відзиві на позовну заяву.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та дослідивши надані докази, судом встановлено наступне.
Як зазначає позивач, відповідач займає нежитлові приміщення в житловому будинку за адресою - м. Харків, Куліковський узвіз, 9 загальною площею 94, 8 кв.м. на підставі договору оренди укладеного з управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради № 1896 від 28.09.2011 року. Система опалення нежитлового приміщення є невід'ємною частиною опалення житлового будинку.
За твердженнями позивача, із посиланням на вимоги статті 75 Господарського процесуального кодексу України дані обставини були встановлені у рішення Господарського суду Харківської області від 18.04.2019 року у справі № 922/3257/17 та постановою східного апеляційного господарського суду від 18.04.2019 року, та не потребують доказування.
Також зазначає, що факт використання відповідачем нежитлових приміщень підтверджується актами обстеження, а саме:
№ 174/5839 від 13.11.2017 року; № 174/6702 від 02.01.2019 року, № 174/7802 від 16.03.2020 року (т. 1 ,а.с. 55-60).
Постачання теплової енергії на потреби опалення у житлові будинку позивач здійснює на підставі розпоряджень Харківського міського голови про початок та кінець опалювальних сезонів, а на потреби гарячого водопостачання - протягом року.
На підставі розпоряджень Харківського міського голови про початок та кінець опалювального сезону 2017-2018, 2018-2019, 2019-2020 років, позивачем було здійснено постачання теплової енергії у житловий будинок, де розташовані приміщення відповідача (т. 1, а.с. 28-36).
За твердженнями позивача, в опалювальні періоди 2017-2018, 2018-2019, 2019-2020 року відповідач безпідставно отримував теплову енергію на потреби опалення, постачання якої здійснювало підприємство позивача, що підтверджується актами підключення/відключення теплової енергії до житлового будинку № 9 по Куліковському узвозу в опалювальні періоди з 2017-2020 роки, № 174/12688 від 16.10.2016 року, 3 141/14511 від 03.04.2017 року, № 174/16922 від 23.10.2017 року, № 174/19409 від 10.04.2018 року, № 174/21701 від 20.10.2018 року, № 174/24171 від 10.04.2019 року, № 174/25243 від 12.11.2019 року, № 174/28385 від 09.04.2020 року (т. 1, а.с. 37-45).
У зв'язку із чим, на думку позивача, між сторонами на протязі жовтня 2017 року по лютий 2020 року, склалися фактичні договірні відносини щодо постачання та споживання теплової енергії по Куліковському узвозу № 9.
Оскільки відповідач не уклав договір купівлі - продажу теплової енергії на приміщення площею 94,8 кв.м. по Куліковському узвозу № 9, сума вартості фактично спожитої теплової енергії без укладання договору за період з жовтня 2017 року по лютий 2020 року складає суму у розмірі 25 963, 65 грн. (т. 1, а.с. 113-138).
Також позивач зазначає, що відповідач на підставі договору оренди укладеного з Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради, а з 04.09.2018 року на підставі договору купівлі - продажу нежитлових приміщень № 5631-В-С займає нежитлові приміщення підвалу площею 116, 7 кв.м. та 1-го поверху площею 236, 8 кв.м., загальною площею 353, 5 кв.м. у житловому будинку по вул. Ашгабадській, 10. При цьому, система опалення нежитлового будинку є невід'ємною частиною системи опалення будинку.
Також зазначає, що факт використання відповідачем нежитлових приміщень підтверджується актами обстеження, а саме:
№ 177/973 від 06.11.2017 року; № 177/1181 від 29.10.2018 року, № 177/1404 від 28.01.2020 року (т. 1 ,а.с. 52-54).
Постачання теплової енергії на потреби опалення у житлові будинку позивач здійснює на підставі розпоряджень Харківського міського голови про початок та кінець опалювальних сезонів, а на потреби гарячого водопостачання - протягом року.
На підставі розпоряджень Харківського міського голови про початок та кінець опалювального сезону 2017-2018, 2018-2019, 2019-2020 років, позивачем було здійснено постачання теплової енергії у житловий будинок, де розташовані приміщення відповідача (т. 1, а.с. 28-36).
За твердженнями позивача, факт підключення / відключення нежитлових приміщень до системи теплопостачання житлового будинку відповідача позивачем здійснювалось на підставі актів підключення / відключення за № 177/7281 від 16.10.2017 року, № 177/8252 від 10.04.2018 року, № 177/8932 від 19.10.2018 року, № 177/9930 від 10.04.2019 року, № 177/10505 від 21.10.2019 року (т. 1, а.с. 46-51).
У зв'язку із чим, на думку позивача, між сторонами на протязі листопада 2014 року по лютий 2020 року, склалися фактичні договірні відносини щодо постачання та споживання теплової енергії по вул. Ашгабатській. буд. 10.
Як зазначає позивач, відповідачу було направлено рахунки - фактури на оплату фактично спожитої теплової енергії у нежитлових приміщеннях загальною площею 353, 5 кв.м. за спірний період (т. 1, а.с. 67-82), які не були сплачені, у зв'язку із чим, за розрахунком позивача, загальна вартість спожитої теплової енергії без укладання договору відповідачем за період з листопада 2014 року по лютий 2020 року у нежитловому приміщенні загальною площею 353,5 кв.м., що розташоване у житловому будинку за адресою по вул. Ашгабатськів, 10 складає суму у розмірі 351 811, 46 грн. (т. 1, а.с. 113-138).
01.10.2003 року між Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» (позивач, енергопостачальна організація) та фізичною особою - підприємцем Бєляковською Галиною Іванівною (відповідач, споживач) було укладено тимчасовий договір № 10199 про постачання теплової енергії (т. 1, а.с 16-18).
Пунктом 10.1. договору. сторони погодили, що договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2003 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (пункт 10.4 договору).
За цим договором енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплатити одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (пункт 1.1. договору).
Відповідно до пункту 6.5. договору, споживачі, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначають згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи теплоспоживального обладнання споживача в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачується споживачем не пізніше як в термін 5 банківських днів з часу отримання рахунку на оплату.
Також між сторонами 21.10.2004 року було підписано додаток № 1 від 01.10.2003 року обсяги постачання теплової енергії споживачу по вул. Революції, 9, додаток № 3 умови припинення подачі теплової енергії, додаток № 2 схема теплотраси, що перебуває на балансі споживача, технічна характеристика теплотраси, та додаток № 4 до договору, перелік особистих рахунків (т. 1, а.с. 18-20).
На підставі розпоряджень Харківського міського голови про початок та кінець опалювального сезону 2017-2018, 2018-2019, 2019-2020 років, позивачем було здійснено постачання теплової енергії у житловий будинок, де розташовані приміщення відповідача (т. 1, а.с. 28-36).
При цьому, система опалення нежитлового будинку є невід'ємною частиною системи опалення будинку.
Як зазначає позивач, відповідачу було направлено рахунки - фактури на оплату теплової енергії за спірний період (т. 1, а.с. 67-82), які були сплачені не у повному обсязі, у зв'язку із чим, за розрахунком позивача, загальна вартість спожитої теплової енергії за договором за період з жовтня 2017 року по січень 2019 року складає суму у розмірі 2 134, 61 грн. (т. 1, а.с. 113-138).
За твердженнями позивача, останнім на адресу відповідача було направлено вимоги щодо погашення суми боргу від 30.07.2018 року, від 01.02.2019 року, від 29.07.2019 року, від 21.08.2019 року, від 05.12.2019 року, від 10.03.2020 року (т. 1, а.с. 107-112) щодо сплати суми боргу. Вищезазначені вимоги, відповідачем залишені без відповіді та задоволення, що стало причиною звернення позивача із відповідним позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання", споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до частини 6 статті 25 Закону України “Про теплопостачання” у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.
Частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і підігріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору не допускається.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Доказів здійснення повної оплати за договором № 10199 про постачання теплової енергії від 01.10.2003 року, відповідачем до суду надано не було.
При цьому, як зазначає позивач, наявність у відповідача заборгованості за споживу теплову енергію на потреби опалення у розмірі 2 134, 61 грн. за період з жовтня 2017 року по січень 2019 року підтверджується наявними у матеріалах справи документами.
Судом здійснено перевірку нарахованої позивачем суми боргу за неналежне виконання договірних зобов'язань по сплаті спожитої теплової енергії у сумі 2 134, 61 грн., за період жовтня 2017 року по січень 2019 року включно, відповідно до наданого позивачем розрахунку нарахувань (т. 1, а.с. 113-138), а саме за період з жовтня 2017 року по січень 2019 року у розмірі 2 134, 61 грн., та встановлено що сума боргу за зазначений позивачем період (із урахуванням часткових оплат) складає суму у розмірі 2 134, 61 грн., та складається з жовтень 2017 року суми у розмірі 51, 78 грн.; листопад 2017 року суми у розмірі 327, 13 грн., грудень 2017 року суми у розмірі 319, 23 грн., січень 2018 року суми у розмірі 466,02 грн., лютий 2018 року суми у розмірі 440, 84 грн., березень 2018 року суми у розмірі 444,44 грн., квітень 2018 року суми у розмірі 18,59 грн., жовтень 2018 року суми у розмірі 63, 58 грн., листопад 2018 року суми у розмірі 0, 00 грн., грудень 2018 року суми у розмір 0, 00 грн., січень 2019 року суми у розмір 3, 00 грн. є обґрунтовані.
Щодо позовних вимог про стягнення із відповідача вартості фактично спожитої теплової енергії без укладання договору, за період з листопада 2014 року по лютий 2020 року у розмірі 377 775, 11 грн., суд зазначає.
Відповідно до пункту 28 частини 1 статті 1 Закону України "Про теплопостачання", який кореспондується з підпунктом 9 пункту 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року за № 1198, визначено, що споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу (частина 4 статті 19 Закону України "Про теплопостачання").
Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання (пункт 4 Правил).
У відповідності до вимог пункту 14 Правил споживач зобов'язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.
В обгрунування позовних вимог у цій частині, позивач зазначає, що відповідач займає нежитлові приміщення в житловому будинку за адресою - м. Харків, Куліковський узвіз, 9 загальною площею 94, 8 кв.м., нежитлові приміщеня підвалу площею 116, 7 кв.м. та 1-го поверху площею 236, 8 кв.м., загальною площею 353, 5 кв.м. у житловому будинку по вул. Ашгабадській, 10.
При цьому, система опалення нежитлового будинку є невід'ємною частиною системи опалення будинку.
Факт використання відповідачем нежитлових приміщень підтверджується актами обстеження, а саме:
- № 174/5839 від 13.11.2017 року; № 174/6702 від 02.01.2019 року, № 174/7802 від 16.03.2020 року (т. 1 ,а.с. 55-60).
- № 177/973 від 06.11.2017 року; № 177/1181 від 29.10.2018 року, № 177/1404 від 28.01.2020 року (т. 1 ,а.с. 52-54).
Позивачем постачання теплової енергії на потреби опалення у житлові будинку здійснювалось на підставі розпоряджень Харківського міського голови про початок та кінець опалювальних сезонів 2017-2018, 2018-2019, 2019-2020 років, а на потреби гарячого водопостачання - протягом року (т. 1, а.с. 28-36).
Також у матеріалах справи наявні акти підключення/відключення теплової енергії до житлового будинку № 9 по Куліковському узвозу в опалювальні періоди з 2017-2020 роки, № 174/12688 від 16.10.2016 року, № 174/14511 від 03.04.2017 року, № 174/16922 від 23.10.2017 року, № 174/19409 від 10.04.2018 року, № 174/21701 від 20.10.2018 року, № 174/24171 від 10.04.2019 року, № 174/25243 від 12.11.2019 року, № 174/28385 від 09.04.2020 року (т. 1, а.с. 37-45).
Та акти підключення / відключення за № 177/7281 від 16.10.2017 року, № 177/8252 від 10.04.2018 року, № 177/8932 від 19.10.2018 року, № 177/9930 від 10.04.2019 року, № 177/10505 від 21.10.2019 року (т. 1, а.с. 46-51).
Крім того, позивачем було направлено рахунки на оплату лютий 2017 року, березень 2017 року, квітень 2017 року, травень 2017 року, жовтень 2017 року, листопад 2017 року, грудень 2017 року, січень 2018 року, лютий 2018 року, березень 2018 року, квітень 2018 року, травень 2018 року, листопад 2018 року, грудень 2018 року, січень 2019 року, лютий 2019 року, березень 2019 року, квітень 2019 року, травень 2019 року, жовтень 2019 року, листопад 2019 року, грудень 2019 року, січень 2020 року, лютий 2020 року, березень 2020 року (т. 1, а.с. 67-82).
Звіт щодо обліку споживання теплової енергії по вул. Ашгабатській, буд. 10 (т. 1, а.с. 83-100).
Відповідно до наданого позивачем розрахунку сума боргу складає 377 775, 11 грн., що складається з суми:
- за особовим рахунком № НОМЕР_1 складає суму за період з жовтня 2017 року по лютий 2020 року у розмірі 25 963, 65 грн.;
- за особовим рахунком № 17700-9106-0 складає суму за період з листопада 2014 року по лютий 2020 року у розмірі 303 914, 94 грн.;
- за особовим рахунком № 17700-9106-1 складає суму за період з листопада 2014 року по лютий 2020 року у розмірі 47 896, 52 грн. (т. 1, а.с. 113-138).
Відповідно до частини 4 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії.
Статтею 25 Закону України "Про теплопостачання" передбачено обов'язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Згідно з частиною 2 статті 275 Господарського кодексу України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
При цьому, сторонами до матеріалів справи не надано доказів у підтвердження укладення договору купівлі-продажу теплової енергії на потреби опалення нежитлових приміщень, які використовує відповідач без укладання договору.
Правилами користування тепловою енергією встановлено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, в силу пунктів 1-2, 4 зазначених Правил, останні визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії і в тому випадку, коли такий договір відсутній, оскільки вони є обов'язковими для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії. Крім того, такі договори укладаються відповідно до типових договорів, а форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Крім того, згідно з частиною 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання", споживач зобов'язаний сплатити за фактично спожиту електроенергію.
З аналізу вищевикладеного слідує, що укладення договору з теплопостачання відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов'язком. Разом з тим, сам факт неукладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період.
Відповідач у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 10575 від 11.05.2021 року) зазначає, що позивачем не обґрунтовано сума здійсненого нарахування як фізичній особі - підприємцю. Та зазначає, що відповідні приміщення належать відповідачу як фізичній особі. Також заперечує проти розрахунків вартості спожитої теплової енергії наданого до позовної заяви позивачем, із посиланням на особовий рахунок № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 . За твердженнями відповідача, позивачем не надано до суду розрахунків та інших доказів (договорів, адреса, розмір приміщення) на підтвердження суми у розмірі 2 134, 61 грн.
Відповідач у наданому до суду відзиві на позовну заяву із посиланням на постанову Верховного суду від 10.03.2020 року у справі № 908/3209/16, від 20.03.2019 року у справі № 910/2738/17, від 24.06.20219 року у справі № 910/1398/17, від 27.01.2020 року у справі № 910/3579/17 зазначає, що «вчинення дій способом. Який прямо заборонений законом, є формою зловживання правом.. Зловживання правом як таке не підлягає судовому захисту». У зв'язку зі чим, на думку відповідача, зловживання правом є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог (т. 1, а.с.166-168).
Суд, надавши оцінку доводам відповідача, не приймає посилання відповідача на правову позицію Верховного суду викладену у наведених останнім справах, оскільки порушуючи вимоги чинного законодавства щодо укладення договору про постачання теплової енергії, споживач, який фактично споживає теплову енергію, не вчинивши дій з відключення від послуг теплопостачання відповідно до Правил користування тепловою енергією, не може бути звільнений від оплати вартості спожитої теплової енергії, як особа, що допустила господарське правопорушення у відносинах теплопостачання. Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 904/2238/17, від 16.10.2018 року у справі № 904/7377/17.
Також суд не приймає посилання відповідача, що останній ніколи не використовував спірні нежитлові приміщення у своїй підприємницькій діяльності, оскільки вони належать відповідачу на праві власності як фізичній особі, оскільки вони спростовуються рішенням у справі № 922/3257/17 та у справі № 922/787/20. При цьому у матеріалах справи наявні акти обстеження системи теплопостачання за спірними нежитловими приміщеннями (т. 1, а.с. 52-55), які не спростовані відповідачем.
Крім того, відповідачем не було надано до суду власного конррозрахунку суми позовних вимог. Будь - яких інших доказів у підтвердження відсутності суми боргу (виписки банку, акту звірки) відповідачем також до суду надано не було.
Відповідно до частин 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті Господарського процесуального кодексу України).
Судом здійснено перевірку нарахованої позивачем суми боргу за фактично спожиту теплову енергію без укладання договору, за період з листопада 2014 року по лютий 2020 року у розмірі 377 775, 11 грн. відповідно до наданого позивачем розрахунку нарахувань (т. 1, а.с. 113-138), а саме за період з листопада 2014 року по лютий 2020 року - за особовим рахунком № НОМЕР_1 складає суму за період з жовтня 2017 року по лютий 2020 року у розмірі 25 963, 65 грн.; - за особовим рахунком № 17700-9106-0 складає суму за період з листопада 2014 року по лютий 2020 року у розмірі 303 914, 94 грн.; - за особовим рахунком № 17700-9106-1 складає суму за період з листопада 2014 року по лютий 2020 року у розмірі 47 896, 52 грн. та встановлено що сума боргу за зазначений позивачем період складає суму у розмірі 377 775, 11 грн.
Враховуючи вищевикладене, та беручи до уваги те, що між сторонами протягом листопада 2014 року по лютий 2020 року склалися фактичні договірні відносини щодо постачання та споживання теплової енергії у приміщення відповідача що знаходяться за адресами по вул. Ашгабатська, буд. 10 та Куликівському узвозу буд. 9, відсутність доказів відключення приміщення від мереж централізованого опалення у встановленому законодавством порядку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення із відповідача сими вартості фактично спожитої теплової енергії без укладання договору, за період з листопада 2014 року по лютий 2020 року у розмірі 377 775, 11 грн. є обґрунтовані.
Крім того, відповідачем у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 10575 від 11.05.2021 року) було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності до позовних вимог (т. 1, а.с.166-168).
В обґрунтування наданого до суду клопотання, відповідач зазначає, що позивачем заявлені позовні вимоги щодо сум нарахованих за межами строку позовної давності у три роки, а саме за період з листопада 2014 року по лютий 2018 року, зважаючи на те, що позовну заяву подано до суду 30.03.2021 року. У зв'язку із чим, керуючись частинами 2, 3 статті 267 Цивільного кодексу України, відповідач заявляє клопотання про застосування строків позовної давності до позовних вимог позивача.
Суд, розглянувши вищезазначену заяву відповідача, зазначає наступне.
Згідно вимог статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Частинами 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В даному випадку, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем умов договору у період з жовтня 2017 року по січень 2019 року та фактично спожитої теплової енергії без укладання договору за період з листопада 2014 року по лютий 2020 року.
Крім того, позивачем у наданій до суду відповіді на відзив (вх. № 1196 від 24.05.2021 року) заперечував проти клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, та зазначив, що перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи не порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У зв'язку із чим, звернувся до суду із клопотання про поновлення строку позовної давності із посиланням на вимоги статті 119 Господарського процесуального кодексу України та просив суд, поновити строк позовної давності про стягнення з відповідача заборгованості з теплопостачання, що надавалася відповідачу (т. 1 ,а.с. 202-206).
Щодо клопотання позивача викладеного у наданій до суду відповіді на відзив (вх. № 1196 від 24.05.2021 року) про поновлення строку позовної давності про стягнення з відповідача заборгованості з теплопостачання, що надавалася відповідачу, суд зазначає наступне.
За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.
У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Згідно вимог статті 267 Цивільного кодексу України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
З аналізу вищевикладеного слідує, що сплив позовної давності є підставою для відмови у позові лише коли про її застосування заявлено стороною у спорі і суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності.
В обґрунтування заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності, позивач зазначає, що позивачем тільки з 06.11.2017 року було виявлено, що нежитлове приміщення загальною площею 353, 5 кв.м. займає відповідач, про свідчить акт обстеження системи теплопостачання № 177/973.
При цьому, фінансування позивача здійснюється за рахунок платежів від наданих послуг населенню, підприємствам, організаціям та установам. Тривалий час підприємство знаходилось у тяжкому фінансовому стані, викликаному зокрема неплатежами різних категорій споживачів за теплову енергію, невідповідністю тарифів за теплову енергію для населення фактичним витратам на її виробництво. На протязі останніх років господарської діяльності підприємства заборгованість споживачів за спожиту теплову енергію щомісяця складає соті мільйонів гривень. Станом на 01.10.2020 року загальна сума заборгованості за теплову енергію складає 3,4 млрд. грн., у тому числі заборгованість населення 3,1 млрд. грн. бюджетних установ 123,5 млн. грн., госпрозрахунків підприємств 139, 1 млн. грн., заборгованість місцевого бюджету з компенсації пільг 63,1 млн. грн. При цьому зазначає, що господарська діяльність з надання житлово - комунальних послуг підпадає під сферу дії окремих законів, що спрямовані на захист інтересів споживачів цих послуг, але ущемляють інтереси підприємств, що надають ці послуги. Також посилається на важкий фінансовий стан підприємства, та зазначає, що він підтверджується балансом підприємства на 31.12.2020 року, у якому відображені збитки підприємства. Сума збитків становить 9,175 млрд. грн.
Суд не приймає вищезазначені посилання позивача щодо поважності причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду, оскільки обставини, на які позивач посилається в обґрунтування наданого до суду клопотання про поновлення строків позовної давності, не є достатніми для висновку про наявність підстав для його задоволення.
При цьому, скрутний фінансовий стан позивача, значна заборгованість та господарська діяльність з надання житлово - комунальних послуг позивача яка підпадає під сферу дії окремих законів, та бездіяльність позивача не може вважатися поважною причиною пропуску позивачем строку позовної давності.
Оскільки останній з 2014 року не вживав жодних дій, щодо захисту свого порушеного права. При цьому будь - яких доказів у підтвердження заявлено до суду клопотання, позивачем в порушення вимог Господарського процесуального кодексу України до суду надано не було.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача викладеного у наданій до суду відповіді на відзив (вх. № 11996 від 24.05.2021 року ) про поновлення строку позовної давності.
Приймаючи до уваги вищевикладене, та заявлене відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності та враховуючи трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України, як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся із позовом до суду 30.03.2021 року (т. 1, а.с. 1), про що свідчить штемпель канцелярії суду.
Судом здійснено перерахунок заборгованості та встановлено, що
- заборгованість за невиконання договірних зобов'язань за договором № 10199 від 01.10.2003 року підлягає до стягнення з відповідача сума у розмірі 85,17 грн. за період з квітня 2018 року по січень 2019 року;
- та вартість фактично спожитої теплової енергії без укладання договору у розмірі 112 665, 20 грн. за період з квітня 2018 року по лютий 2020 року.
В частині стягнення:
- заборгованості за невиконання договірних зобов'язань за договором № 10199 від 01.10.2003 року за період з жовтня 2017 року по березень 2018 року у розмірі 2 049, 44 грн.
- та вартості фактично спожитої теплової енергії без укладання договору за період з листопада 2014 року по березень 2018 року у розмірі 265 109, 91 грн. суд дійшов висновку, про відмову в задоволенні позову в цій частині, у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності.
Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На підставі вищевикладеного, у зв'язку із задоволенням заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд дійшов висновку, про часткове задоволення позовних вимог, та про стягнення з відповідача суму у розмірі 85,17 грн. за період з квітня 2018 року по січень 2019 року суму у розмірі 112 665, 20 грн. за період з квітня 2018 року по лютий 2020 року.
В частині стягнення:
- заборгованості за невиконання договірних зобов'язань за договором № 10199 від 01.10.2003 року за період з жовтня 2017 року по березень 2018 року у розмірі 2 049, 44 грн.
- та вартості фактично спожитої теплової енергії без укладання договору за період з листопада 2014 року по березень 2018 року у розмірі 265 109, 91 грн. суд дійшов висновку, про відмову в задоволенні позову.
Решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, заперечень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень, заперечень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв'язку із чим, з відповідача підлягає до стягнення сума у розмірі 1 691, 26 грн.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 13, 42, 73, 74, 86, 129, 165, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У позові відмовити частково.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Бєляковської Галини Іванівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, буд. 11, ЄДРПОУ 31557119)
- заборгованість за невиконання договірних зобов'язань з сплати отриманої теплової енергії за період з квітня 2018 року по січень 2019 року на підставі договору у сумі 85, 17 грн.;
- вартість фактично спожитої теплової енергії без укладання договору, за період з квітня 2018 року по лютий 2020 року у розмірі 112 665, 20 грн. та 1 691, 26 грн. судового збору.
В частині позовних вимог про стягнення
- заборгованості за невиконання договірних зобов'язань з сплати отриманої теплової енергії за період з жовтня 2017 року по березень 2018 року на підставі договору у сумі 2 049, 44 грн.;
- вартість фактично спожитої теплової енергії без укладання договору, за період з листопада 2014 року по березень 2018 року у розмірі 265 109, 91 грн. - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Реквізити сторін:
Позивач: Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, буд. 11, ЄДРПОУ 31557119);
Відповідач: Фізична особа - підприємець Бєляковська Галина Іванівна ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ).
Повне рішення складено "15" червня 2021 р.
Суддя О.О. Ємельянова