вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"26" травня 2021 р. Справа № 911/55/21
Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “АРИС-ЮГ”, м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Бровари-Транс-Сервіс”, Київська область, м. Бровари
про стягнення 10295,35 грн.
за участю секретаря судового засідання Рябоконь О.О.
за участю представників згідно з протоколом судового засідання.
Обставини справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю “АРИС-ЮГ” (позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Бровари-Транс-Сервіс” (відповідач) про стягнення заборгованості за договорами від 26.01.2015 р. № 629 та № 629/5.
Ухвалою господарського суду Київської області від 16.01.2021 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 10.02.2021 р.
09.02.2021 р. до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою господарського суду Київської області від 10.02.2021 р. продовжено строк підготовчого провадження, розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 17.03.2021 р.
04.03.2021 р. на поштову адресу господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив та заява про зміну позовних вимог.
Ухвалою господарського суду Київської області від 17.03.2021 р. закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 12.05.2021 р.
Ухвалою господарського суду Київської області від 12.05.2021 р. розгляд справи відкладено на 26.05.2021 р.
26.05.2021 р. на поштову адресу суду від позивача надійшли пояснення щодо предмета спору.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання ухвалою суду від 12.05.2021 р.
Присутній представник позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про зміну позовних вимог.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.
Судом, враховано, що в силу вимог частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Зважаючи на те, що неявка відповідача (без надання пояснень щодо причин неявки), належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, та представника позивача не перешкоджає розгляду справи по суті, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду даного спору, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні, відповідно до частини першої ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
26.01.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “АРИС-ЮГ” (товариство) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Бровари-Транс-Сервіс” (підприємство) укладено договір № 629, відповідно до п. 1.1. якого товариство зобов'язане надати послуги по заправці автотранспорту підприємства і надати додаткові послуги на основі пред'явлених підприємством пластикових карток.
Згідно із п. 1.2. договору підприємство зобов'язане провести товариству оплату за надані послуги.
Пунктом 2.1.1. договору погоджено, що товариство зобов'язане передати підприємству по акту пластикові картки згідно погодженого асортименту і кількості, на умовах даного договору і протоколів до нього.
Відповідно до п. 2.1.3. договору товариство зобов'язане щомісячно проводити з підприємством звірку розрахунків. Звірка відбувається не пізніше 15-го числі місяця, наступного за звітним. Рахунки-фактури на оплату виставляються щотижнево факсом або в електронному вигляді. Реєстри надсилаються підприємству щотижнево електронною поштою, а у випадку відсутності такої - по факсу.
Згідно із п. 2.3.1. договору підприємство зобов'язане прийняти від товариства по акту пластикові картки.
Пунктом 2.3.3. договору погоджено, що підприємство зобов'язане приймати від товариства і підписувати рахунки-фактури, реєстри та акти прийому-передачі наданих послуг і звірки взаємних розрахунків, які є підтвердженням факту прийому підприємством дизельного палива по пластикових картках “ARIS”. При отриманні рахунку-фактури від товариства підприємство зобов'язано поставити на ньому свою печатку, підпис уповноваженої особи і протягом 3-х днів з дати його отримання відправити його факсом або поштою товариству в підтвердження того, що підприємство отримало вказаний рахунок-фактуру. Якщо підприємство не відправило товариству рахунок-фактуру у встановленому порядку, то такий рахунок-фактура вважається прийнятим підприємством.
Відповідно до п. 2.3.5. договору підприємство зобов'язане проводити оплату послуг по заправці автотранспорту на умовах встановлених даним договором.
Згідно із п. 3.2. договору строк, протягом якого підприємство оплачує вартість наданих послуг по заправці автотранспорту дизельним паливом, вказується в протоколі погодження умов розрахунків.
Пунктом 4.2. договору погоджено, що при порушенні строку або умов оплати, передбачених договором або протоколом погодження умов розрахунків, підприємство виплачує товариству пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до п. 4.3. договору пеня нараховується з моменту виникнення прострочення платежу і до моменту повного погашення підприємством заборгованості перед товариством.
Згідно із п. 4.4. договору строк позовної давності по оплаті нарахованої пені становить 3 (три) роки.
Відповідно до п. 7.1. договору даний договір діє з моменту підписання до 31.12.2015 р.
Пунктом 7.2. договору погоджено, що договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік, якщо за 10 (десять) днів до моменту закінчення строку його дії ні одна із сторін не заявить про необхідність закінчення строку дії договору.
26.01.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “АРИС-ЮГ” (товариство) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Бровари-Транс-Сервіс” (підприємство) підписано протокол № 1 погодження умов розрахунків при обслуговуванні по пластикових картках до договору № 629 від 26.01.2015 р., відповідно до п. 2 якого встановлено наступний строк оплати заправки автотранспорту дизельним паливом: 5 (п'ять) календарних днів з моменту виставлення рахунку.
Крім того, 26.01.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Арис-Юг" (комісіонер згідно договору комісії № 01/07/2014 від 01.08.2014 р. укладеного з ТОВ "Арис-Балтія") та Товариством з обмеженою відповідальністю “Бровари-Транс-Сервіс” (підприємство) укладено договір № 629/5, відповідно до умов якого ТОВ "Арис-Юг" від свого імені і за рахунок комітента зобов'язується укладати договори з надання послуг по заправці автотранспорту підприємства дизельним пальним та отримання додаткових послуг на підставі наданих підприємством пластикових карток "АРИС" за межами митної території України. Підприємство зобов'язується провести комісіонеру оплату за надані послуги.
Відповідно до п. 2.1 договору комісіонер від свого імені і за рахунок комітента зобов'язується: передати підприємству по акту пластикові картки в погодженому асортименті та кількості, на умовах даного контракту та протоколів до нього; забезпечувати заправку дизельним пальним автотранспорт підприємства на автозаправних станціях, вказаних в списку АЗС при пред'явленні пластикової карти "АРИС"; щомісячно проводити з підприємством звірку взаєморозрахунків. Звірка проводиться не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним. Рахунки-фактури на оплату виставляються щонеділі по факсу або в електронному вигляді.
Згідно з п.п. 2.3.1, 2.3.2. підприємство зобов'язано: прийняти від комісіонера по акту пластикові картки; щомісячно проводити з комісіонером звірку взаєморозрахунків з наданням акту звірки з печаткою та підписом уповноваженої особи.
У п.п. 2.3.3, 2.3.4 пункту договору до обов'язків підприємства віднесено приймання від комісіонера і підписання рахунків-фактур, реєстрів і актів прийому-передачі наданих послуг і звіряння взаємних розрахунків, які є підтвердженням факту заправки підприємством дизельного палива по пластикових картах "АRIS" за межами митної території України.
При отриманні рахунку-фактури від комісіонера, підприємство зобов'язане поставити на ньому свою печатку, підпис уповноваженої особи і впродовж 3-х днів з дати його отримання відправити його факсом або поштою комісіонеру на підтвердження того, що підприємство отримало вказаний рахунок-фактуру. Якщо підприємство не відправило комісіонеру рахунок-фактуру в установленому порядку, то такий рахунок-фактура вважається прийнятим підприємством. При отриманні підприємством від комісіонера рахунку-фактури і до нього реєстру, а також акту звіряння взаєморозрахунків і за відсутності пред'явлених заперечень підприємство письмово впродовж 7 (семи) календарних днів з моменту їх отримання, факт заправки підприємства дизельним паливом по пластиковій карті вважається підтвердженим. Відповідно, після закінчення 7 (семи) календарних днів з моменту їх отримання, вказані документи вважаються прийнятими підприємством без претензій до комісіонера і є належними доказами, що підтверджують факт заправки і узгодження усіх істотних умов (ціна, кількість, вид, якість) по відпустці дизельного палива. На протязі трьох днів після отримання актів прийому-передачі наданих послуг і звірки взаємних розрахунків відправити комісіонеру його екземпляр.
Підприємство зобов'язане проводити оплату послуг по заправці автотранспорту та додаткових послуг на умовах передбачених даним договором (п. 2.3.5 до говору).
Сторонами 26.01.2015 р. підписано протокол № 1 погодження умов розрахунків при обслуговуванні за пластиковими картками до договору № 629/5 від 26.05.2015 р., яким встановлено строк оплати заправки автотранспорту дизельним пальним та додаткових послуг: передплата. Моментом сплати є момент поступлення грошових коштів на розрахунковий рахунок комісіонера.
Пунктом 4.2 договору сторони передбачили відповідальність підприємства за порушення строків або умов оплати, передбачених договором або протоколом погодження умов оплати у вигляді сплати комісіонеру пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується з моменту виникнення прострочення платежу і до моменту повного погашення підприємством заборгованості перед підприємством. Строк позовної давності з оплати нарахованої пені складає 3 роки.
Даний договір діє з моменту підписання до 31 грудня 2015 року (п. 7.1 договору).
Пунктом 7.2. договору погоджено, що договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік, якщо за 10 (десять) днів до моменту закінчення строку його дії ні одна із сторін не заявить про необхідність закінчення строку дії договору.
Вказані договори та додатки до них (протоколи погодження умов розрахунків при обслуговуванні по пластикових картках) підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено відтисками печаток організацій.
Позивач належним чином виконав свої зобов'язання за даним договором, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями рахунків-фактур, актів про послуги для автотранспорту замовника та реєстром заправок автотранспорту.
Однак відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за вказаними договорами, оплату заправки автотранспорту дизельним пальним та додаткових послуг здійснив частково, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 10295,35 грн.
В свою чергу, 09.02.2021 р. до суду відповідачем подано відзив на позов, в якому останній зазначає, що заборгованість за вищевказаними договорами була погашена позивачем 28.01.2021 р., що підтверджується платіжним дорученням від 28.01.2021 р. № 3647.
Крім того, відповідачем долучено до матеріалів справи акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2020 р. по 28.01.2021 р., який підписано директором відповідача та скріплено відтиском печатки ТОВ “Бровари-Транс-Сервіс”.
Враховуючи викладене, 04.03.2021 р. до суду позивачем подано заяву про зміну позовних вимог, яка за своєю правовою природою є зменшенням позовних вимог, яке прийнято судом.
У поданій заяві позивач не заперечує, що відповідачем після пред'явлення позову сплачено суму основного боргу за договором № 629/5 від 26.01.2015 р. Разом з тим, оскільки оплату заправки автотранспорту дизельним пальним та додаткових послуг відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у визначений договором строк, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в загальному розмірі 2059,78 грн., в тому числі 1135,70 грн. пені, 523,27 грн. 3% річних та 400,81 грн. інфляційних втрат.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.
Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого або кореспондує із способами захисту, визначеними у ст. 16 ЦК України, договором або іншим законом.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини другої ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами першою, третьою та п'ятою ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша ст.903 ЦК України).
За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), стаття 610 ЦК України визначає як порушення зобов'язання.
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.04.2020 р. позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № СФ-т034873 на суму 16883,73 грн. на оплату послуг із заправки автотранспорту дизельним пальним, наданих по ПК «АРИС» за межами митної території України. У вказаному рахунку зазначено строк сплати - до 20.04.2020 р.
Також, 30.04.2020 р. позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № СФ-т035626 на суму 1844,50 грн. на оплату проїзду по платній дорозі по ПК «АРИС», із строком сплати такого рахунку - до 05.05.2020 р.
Судом встановлено, що погашення заборгованості за заправку автотранспорту дизельним пальним та додаткових послуг за рахунком-фактурою № СФ-т035626 від 30.04.2020 р. на суму 1844,50 грн. та рахунком-фактурою № СФ-т034873 від 15.04.2020 р. на суму 16883,73 грн. здійснювалось відповідачем частинами та несвоєчасно, що підтверджується копією виписки АТ “Прокредит Банк” за період з 01.01.2020 р. по 10.02.2021 р. (міститься в матеріалах справи) та не спростовано відповідачем, а саме у відзиві на позов не заперечується наявність заборгованості перед позивачем станом на дату звернення позивача до суду із позовною заявою.
Крім того, як зазначалось вище, відповідачем долучено до матеріалів справи акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2020 р. по 28.01.2021 р., який підписано директором відповідача та скріплено відтиском печатки ТОВ “Бровари-Транс-Сервіс”.
Зокрема, у вказаному акті звірки взаємних розрахунків відповідачем відображено дати надходження йому рахунку-фактури № СФ-т035626 від 30.04.2020 р. на суму 1844,50 грн. та рахунку-фактури № СФ-т034873 від 15.04.2020 р. на суму 16883,73 грн., а також дати здійснення часткових платежів за надані послуги, в тому числі, згідно вказаних рахунків.
При цьому, суд звертає увагу, що наявність поданого відповідачем акту звірки взаємних рахунків не є єдиною та вирішальною підставою для вирішення саме цього спору.
Адже акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.08.2019 у справі № 916/2377/18, від 20.06.2018 у справі № 902/680/15 та від 29.03.2018 у справі № 925/1165/16).
Водночас, суд встановив, що зазначений акт звірки містить підпис директора та печатку відповідача, відомості відображені в акті звірки щодо заборгованості відповідача та здійснення останнім часткових оплат, підтверджені іншими наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами, зокрема первинними документами, а також були підтвердженні позивачем у відповіді на відзив та у судовому засіданні.
Таким чином, акт звірки взаємних розрахунків, підписаний уповноваженою особою відповідача є доказом, що свідчать про фактичне визнання відповідачем отримання від позивача послуг згідно рахунку-фактури № СФ-т035626 від 30.04.2020 р. на суму 1844,50 грн. та рахунку-фактури № СФ-т034873 від 15.04.2020 р. на суму 16883,73 грн., а також дати здійснення оплати за такі послуги.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
У відповідності до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі №910/24266/16, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитись. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною четвертою ст. 231 Господарського кодексу України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.
Зазначене кореспондується з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України, відповідно до яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з частиною третьою статті 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку, отже нарахування пені має здійснюватись з наступного дня після спливу строку виконання грошового зобов'язання та припинитися або в переддень виконання грошового зобов'язання (оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені або у відповідне число через шість місяців після дати початку нарахування пені.
Згідно з частиною шостою ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 4.2. договору погоджено, що при порушенні строків або умов оплати, передбачених договором або протоколом погодження умов оплати, підприємство сплачує комісіонеру пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Згідно із п. 4.3. договору пеня нараховується з моменту виникнення прострочення платежу і до моменту повного погашення підприємством заборгованості перед комісіонером.
Відповідно до п. 4.4. договору строк позовної давності з оплати нарахованої пені складає 3 роки.
Враховуючи викладене, позивачем обґрунтовано здійснено розрахунок пені у строк по 27.01.2021 р., враховуючи здійснене 28.01.2021 р. відповідачем погашення заборгованості.
Як вбачається з доданих до позовної заяви розрахунків суми позовних вимог, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, суми пені, 3% річних та інфляційних втрат нараховані позивачем з урахуванням здійснених відповідачем оплат.
Зокрема, нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на заборгованість згідно рахунку-фактури № СФ-т034873 від 15.04.2020 р. здійснено позивачем, починаючи з 21.04.2020 р. (1-го дня прострочки) по 27.01.2021 р., з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат протягом зазначеного строку.
Нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на заборгованість згідно рахунку-фактури № СФ-т035626 від 30.04.2020 р. здійснено позивачем, починаючи з 06.05.2020 р. (1-го дня прострочки) по 27.01.2021 р.
Здійснивши перерахунок заявлених позивачем вимог в частині пені та 3 % річних, судом встановлено, що відповідний розрахунок позивачем здійснено не вірно.
Відповідно до розрахунку суду пеня за період прострочення виконання грошового зобов'язання в межах періоду нарахування позивачем, з урахуванням часткових оплат відповідача, за договором № 629/5 від 26.01.2015 р. становить 1078,43 грн.
Разом з тим, згідно з розрахунком суду, сума 3% річних, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошових зобов'язань за вищевказаним договором, становить 251,87 грн.
Водночас, згідно з розрахунком суду, сума інфляційних втрат, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошових зобов'язань за вищевказаним договором у зазначений період, є більшою, аніж заявлено до стягнення позивачем, у зв'язку з чим, суд, з урахуванням приписів ст. 14 ГПК України, розглядає даний спір в межах заявлених позивачем вимог про стягнення інфляційних втрат на суму 400,81 грн.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої та третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
З огляду на вищенаведене, за результатами перевірки здійснених позивачем розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості, враховуючи заявлені позивачем в позовній заяві періоди та відсутність контррозрахунку відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1078,43 грн. пені, 251,87 грн. 3% річних та 400,81 грн. інфляційних втрат, нарахованих за прострочення оплати за договором № 629/5 від 26.01.2015 р., є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.
Витрати зі сплати судового збору, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, покладаються судом на сторін, пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 130, 237-238, 240 ГПК України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Бровари-Транс-Сервіс” (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Металургів, 22; код ЄДРПОУ 36998052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АРИС-ЮГ” (02141, м. Київ, вул. О.Мишуги, 10, оф. 213, 214; код ЄДРПОУ 31745725) 1078 (одну тисячу сімдесят вісім) гривень 43 копійки пені, 251 (двісті п'ятдесят одну) гривню 87 копійок 3% річних, 400 (чотириста) гривень 81 копійку інфляційних втрат та 1766 (одну тисячу сімсот шістдесят шість) гривень 59 копійок судового збору.
3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ.
Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата підпису 14.06.2021 р.
Суддя А.В. Лопатін