ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
про передачу матеріалів позовної заяви за підсудністю
14.06.2021Справа № 910/9178/21
Суддя Господарського суду міста Києва Літвінова М.Є. розглянувши матеріали
позовної заяви Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомремонтсервіс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колоринг"
про стягнення 1 253 871, 82 грн
Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомремонтсервіс" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колоринг" про стягнення заборгованості у розмірі 798 179, 30 грн, з яких: 597 169, 87 грн заборгованість по орендній платі, індекс інфляції у розмірі 15 135, 38 грн, пеню у розмірі 51 210, 61 грн, штраф у розмірі 134 663, 44 грн та заборгованість по відшкодуванню витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання послуг у розмірі 455 692, 52 грн, з яких: 386 887, 09 грн основна заборгованість, пеня у розмірі 28 076, 93 грн та штраф у розмірі 40 728, 50 грн
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на порушення відповідачем умов вищевказаних договорів в частині повного та своєчасного внесення платежів.
Відповідно до пункту 1.1 укладеного між сторонами Договору оренди № 21/52-А/10-127 - SD -18 00618 (в редакції Додаткових угод № 1 від 01.01.2007, №2 від 19.02.2007, № 3 від 25.10.2010, № 4 від 02.04.2013, № 5 від 17.09.2015, № 6 від 30.10.2017) орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно, а саме приміщення № 22-36, 38-42 плодоовочевої бази з компресаторною площею 165, 1 кв. м (інв. № АРС-53-103004188/3, реєстр. № 24584661.1006.ЖЦНЖШИ006.3 (далі - майно), яке розміщене за адресою: Київська обл., м. Славутич, пр-т Ентузіастів, 7 та знаходиться на балансі ДП "НАЕК "Енергоатом" (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 30.11.2015 і становить за незалежною оцінкою 3 850 400,00 грн. без ПДВ.
Крім цього, на виконання вимог пункту 5.7 Договору оренди, 22.10.2004 між відособленим підрозділом "Атомремонтсервіс" НАЕК "Енергоатом" (балансоутримувач) та товариством з обмеженою відповідальністю "ЗАМ "Україна" (після зміни найменування - товариство з обмеженою відповідальністю "Колоринг") (орендар) укладено Договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 21/52-Э/10-127- SД-18-00619 (далі - Договір про відшкодування).
Відповідно до п. 1.1 Договору про відшкодування (в редакції Додаткової угоди № 25 від 14.01.2019), балансоутримувач ВП "Атомремонтсервіс" НАЕК "Енергоатом" забезпечує обслуговування та експлуатацію одноповерхової будівлі плодоовочевої бази ВРП, що знаходиться за адресою: 07100, Київська обл., м. Славутич, пр-т. Ентузіастів, 7, а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором.
При визначенні підсудності даного спору Господарському суду міста Києва позивачем застосовано загальні правила підсудності, враховуючи, що місцезнаходженням відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Колоринг» згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є: 03150, м. Київ, вул. Ділова, буд. 5 Б, кім.307.
Положеннями статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
У параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ГПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28), правила альтернативної підсудності (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).
Відповідно до частин першої, другої статті 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Правила ж виключної територіальної підсудності передбачені у статті 30 ГПК України, перелік категорій справ у якій розширеному тлумаченню не підлягає.
Виключна підсудність є особливим видом територіальної підсудності, правила якої забороняють застосування при пред'явленні позову інших норм, що регулюють інші види територіальної підсудності, передбачені у статтях 27 - 29 ГПК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18 (оприлюднена 18.03.2021) дійшла висновку, що до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини третьої статті 30 ГПК України.
Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з огляду на наступне:
Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Приписами цивільного судочинства (частина перша статті 114 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, частина перша статті 30 ЦПК України в чинній редакції) передбачено виключну підсудність позовів, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцем знаходження майна або його основної частини.
Забезпечуючи єдність у застосуванні процесуального законодавства, суди цивільної юрисдикції стало застосовували це положення таким чином, що у цьому випадку виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Враховуючи положення статті 181 ЦК України, зазначали, що такими є, наприклад, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370,372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини (така позиція викладена, наприклад, у пункті 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ", а також в подальшому Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 25 лютого 2018 року у справі № 201/12876/17 та від 11 липня 2019 року у справі № 426/7217/18).
На відміну від регулювання, наведеного у ЦПК України, у положеннях частини третьої статті 16 ГПК України в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, йшлося про виключну підсудність господарським судам справ у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном.
Щодо інших спорів, які виникали в межах зобов'язальних відносин стосовно нерухомого майна, діяли такі ж правила визначення територіальної підсудності справ господарському суду як і у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні господарських договорів чи визнання їх недійсними, або у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів, наведені в частині першій та другій статті 15 ГПК України в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року.
В подальшому Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України щодо визначення підсудності справ з питань земельних відносин від 18 лютого 2010 року" № 1914-VI вносились зміни до статей 12 та 16 ГПК України, визначивши виключну підсудність справ у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів, господарським судам за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.
У чинній редакції ГПК України частина третя статті 30 цього Кодексу вказує на виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, господарським судам за місцезнаходженням майна або основної його частини, що відповідає змісту частини першої статті 30 ЦПК України.
За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука "з приводу" означає "у зв'язку з чим-небудь", тому словосполучення "з приводу нерухомого майна" треба розуміти як будь-який спір у зв'язку з нерухомим майно або певними діями, пов'язаними з цим майном.
Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення "з приводу нерухомого майна" у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
У зв'язку із цим Велика Палата Верховного Суду не вважає за необхідне відступати від висновку, викладеного Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 16 травня 2018 року у справі № 640/16548/16-ц, про те, що позов про стягнення орендної плати за користування нерухомим майном належить до позовів, які виникають з приводу нерухомого майна.
Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми справа до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Cуду.
Отже, постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18 є визначальною для застосування норми частини третьої статті 30 ГПК України (виключної підсудності) до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном
Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за Договором оренди № 21/52-А/10-127 - SD -18 00618 (в редакції Додаткових угод № 1 від 01.01.2007, №2 від 19.02.2007, № 3 від 25.10.2010, № 4 від 02.04.2013, № 5 від 17.09.2015, № 6 від 30.10.2017) та Договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 21/52-Э/10-127- SД-18-00619 від 22.10.2004, які укладено щодо користування нерухомим майном - приміщеннями № 22-36, 38-42 плодоовочевої бази з компресаторною площею 165, 1 кв. м (інв. № АРС-53-103004188/3, реєстр. № 24584661.1006.ЖЦНЖШИ006.3, яке розміщене за адресою: Київська обл., м. Славутич, пр-т Ентузіастів, 7
З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18, до спору у даній справі застосовуються норми частини третьої статті 30 ГПК України.
Відповідно до частини 3 статті 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Таким чином, оскільки нерухоме майно в спірному випадку розташоване у Київській області, то позовна заява Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомремонтсервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колоринг» про стягнення 1 253 871, 82 грн підлягає розгляду Господарським судом Київської області.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Частиною 3 статті 31 ГПК України передбачено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Спори між судами щодо підсудності не допускаються (ч. 6 ст. 31 ГПК України).
Суд звертає увагу також на те, що ст. 279 ГПК України передбачено скасування судового рішення, яким закінчено розгляд справи у випадку прийняття такого рішення з порушенням правил територіальної юрисдикції.
Враховуючи викладене, передання справи за належною територіальною юрисдикцією не призводить до порушення прав позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, а є гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом і законне та обґрунтоване рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції, лише з підстав недотримання процесуальних норм щодо територіальної юрисдикції.
Окрім того, суд зазначає, що згідно із статтею 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 року (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 року (заява № 7360/76), висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".
Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку - судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься поданий господарський позов.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що матеріали позовної заяви Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомремонтсервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колоринг» про стягнення 1 253 871, 82 грн підлягають передачі на розгляд Господарського суду Київської області за встановленою підсудністю.
Керуючись ст. 30,31, 232- 235, 236 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовну заяву Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомремонтсервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колоринг» про стягнення 1 253 871, 82 грн разом з доданими до неї матеріалами передати за встановленою підсудністю на розгляд Господарського суду Київської області (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри , 16/108).
2. Згідно ч. 2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку, встановленому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено та підписано 14.06.2021.
Суддя М.Є. Літвінова