пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
08 червня 2021 року Справа № 903/112/21
Господарський суд Волинської області у складі судді Слободян О.Г., за участю секретаря судового засідання Лівандовського Т.Г.,
представника позивача: Носенко О.С.,
розглянувши у судовому засіданні справу
за позовом Державного комунального підприємства "Луцьктепло"
до відповідача: Виробничо-торгового товариства з обмеженою відповідальністю "Ресторан "Театральний" ЛТД
про стягнення 69051грн. 37коп.
встановив: 22.02.2021 ДКП "Луцьктепло" звернулося до господарського суду з позовом до ВТ ТОВ "Ресторан "Театральний" ЛТД, в якому просить стягнути з відповідача, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, 69051грн. 37коп., в тому числі 49730,66грн. заборгованості за теплову енергію, 18729,84грн. пені, 444,18грн. інфляційних збитків та 147,29грн. - 3% річних. Також просить стягнути з відповідача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати теплової енергії, що постачалася до нежитлових приміщень за адресами: м.Луцьк, вул.Лесі Українки, 67 та Київський майдан, 11 згідно укладеного між сторонами договору №1-40 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії від 12.08.2013 та додаткової угоди від 22.09.2020.
Ухвалою суду від 25.02.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.
22.03.2021р. відповідач подав через відділ документального забезпечення суду відзив на позовну заяву (вх. № 01-57/1525/21), в якому зазначив, що сплатив заборгованість у розмірі 36794грн. 46коп. Відповідач вказує, що в період карантину відповідно до підпункту 4 пункту 3 Розділу II Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)", забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Вважає, що положення зазначеної статті Закону поширюються на взаємовідносини сторін за договором №1-40 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії від 12.08.2013 та додаткової угоди від 22.09.2020. Просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
22.03.2021р. позивач надіслав на адресу суду відповідь на відзив (вх.№01-57/1888/21), в якій зазначив, що не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві. Вказав, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Необхідно розмежовувати поняття "теплова енергія" і "послуги з постачання теплової енергії", оскільки вони не є тотожними і співвідносяться як постачання (продаж) товару та надання комунальної послуги. відповідач не є споживачем комунальної послуги, а відтак на нього не поширюються норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)" в частині заборони нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Крім того, дана норма закону не стосується інфляційних нарахувань за весь час прострочення сплати суми боргу та трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості.
Ухвалою суду від 26.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на "20" травня 2021 р.
В судовому засіданні 20.05.2021 за згодою представників сторін відповідно до ч.ч.2, 3 ст.216 ГПК України оголошено перерву до 08.06.2021, про що представники сторін повідомлені під розписку.
В судовому засіданні 08.06.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився
Частинами 1 та 3 ст.202 ГПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Оскільки відповідач був повідомлений про час та дату розгляду справи, явка представників сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представника відповідача.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.
12.08.2013 між ДКП "Луцьктепло" (Теплопостачальна організація) та ВТ ТОВ "Ресторан "Театральний" ЛТД (Споживач) був укладений договір № 1-40 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії.
Також, 22.09.2020 між сторонами укладено Додаткову угоду до вказаного Договору. Відповідно до угоди, теплова енергія постачається у:
- нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою вул. Лесі Українки, 67;
- нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою Київський Майдан, 11.
Згідно Витягу про державну реєстрацію прав № 30068495 від 24.05.2011, нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м.Луцьк, Київський Майдан, 11 належить ВТ ТОВ "Ресторан "Театральний" ЛТД. Згідно Витягу про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно № 10486116 від 25.04.2006, нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м.Луцьк, вул. Лесі Українки, 67 належить ВТ ТОВ "Ресторан "Театральний" ЛТД.
Відповідно до п. 1.1 Договору Теплопостачальна організація відпускає теплову енергію у вигляді гарячої води Споживачу, який зобов'язаний оплатити прийняту теплову енергію та дотримуватися передбаченого Договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію системи тепло споживання (тепловикористального обладнання).
Згідно з п. 1.2 Договору теплова енергія використовується Споживачем через тепловикористальні установки для підтримання належного температурного режиму (обігрівання) належних, йому приміщень (централізованого опалення).
Відповідно п.2.2.13 Договору, споживач зобов'язується своєчасно здійснювати оплату теплової енергії. В разі несвоєчасної оплати сплачувати на вимогу теплопостачальної організації штрафні санкції.
Згідно п. 2.2.16 Договору зазначено, що Споживач зобов'язаний своєчасно з'являтися до Теплопостачальної організації або направити свого уповноваженого представника для отримання рахунків на оплату теплової енергії, надання Теплопостачальній організації показників приладів обліку теплової енергії у строки, встановлені договором.
Відповідно до п. 3.1, п. 3.1.1, п. 3.1.2 Договору споживач оплачує Теплопостачальній організації вартість теплової енергії за встановленими тарифами згідно з показами приладів обліку (з врахуванням фактично спожитої теплової енергії до кінця розрахункового місяця), які надаються Споживачем до 20 числа розрахункового місяця в Теплопостачальну організацію. Тарифи встановлюються нормативно-правовим актом уповноваженого органу державної влади або органу місцевого самоврядування (постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг України, рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради тощо). У випадку прийняття нових тарифів вони є обов'язковими для обох сторін з часу введення їх в дію. Вартість хімочищеної води, яка витрачається на заповнення теплових мереж при проведенні ремонтних робіт та теплової енергії, витраченої для її підігріву; втрати теплової енергії (тепловіддачі) транзитних трубопроводів централізованої системи опалення та нормативні втрати ХОВ і теплової енергії (згідно з Додатком №1 даного Договору) від зони розподілу тепломереж до місця встановлення приладів обліку, яка встановлюється Сторонами в Додатку до даного Договору.
Пунктами 3.2 та 3.3 Договору визначено, що Сторони погодили, що рахунок за відповідний місяць, наданий Споживачу Теплопостачальною організацією, є одночасно актом приймання-передачі теплової енергії. Споживач зобов'язується щомісячно сплачувати за теплову енергію в наступному порядку:
- передоплату - до 01 числа розрахункового місяця (в розмірі середньомісячного нарахування), на підставі виставленого рахунку, який отримується Споживачем до 20 числа місяця, що передує розрахунковому, в приміщенні Теплопостачальної організації. Нез'явлення Споживача до установленої дати у Теплопостачальну організацію для отримання рахунку не є підставою для відмови від здійснення передоплати;
- остаточний розрахунок - до 01 числа місяця наступного за розрахунковим, на підставі рахунку, який отримується споживачем до 20 числа розрахункового місяця в приміщенні Теплопостачальної організації.
Відповідно до п. 6.1 Договору, цей договір набирає чинності з 12.08.2013 і діє безстроково.
Договір та додаткова угода до нього підписані сторонами та скріплені їх печатками без зауважень та заперечень.
На виконання умов договору, за період з 01.10.2020 по 31.01.2021 відповідачу було нараховано 49730,66 грн. за відпущену йому теплову енергію, призначену для опалення належних відповідачу приміщень, що підтверджується рахунками на оплату за теплову енергію.
Проте, відповідач всупереч умов укладеного між сторонами Договору належним чином взятих на себе зобов'язань щодо здійснення повного розрахунку не виконав, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за неоплачену теплову енергію у розмірі 49730,66грн., з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1, 7 ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 24 Закону України "Про теплопостачання" передбачено обов'язки Споживача теплової енергії, одним серед яких є - додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Споживач теплової енергії несе відповідальність за порушення умов договору з Теплопостачальною організацією.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
На день розгляду спору, до початку розгляду справи по суті, відповідачем повністю оплачена заборгованість за відпущену йому теплову енергію, що підтверджується платіжними дорученнями №2640 від 01.03.2021, №2657 від 15.03.2021. Зазначене не заперечується позивачем.
Таким чином, між сторонами у справі в частині стягнення 49730,66грн. заборгованості відсутній предмет спору.
Статтею 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - Кодекс) визначено перелік підстав для закриття судом провадження у справі. Зокрема, згідно вимог п. 2 ч. 1 ст. 231 Кодексу, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Оскільки, існування предмета спору щодо стягнення заборгованості припинилось після пред'явлення позову та відкриття провадження у справі, провадження у справі в частині стягнення 49730,66грн. заборгованості необхідно закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Позивач нарахував відповідачу 18729,84грн. пені за період з 01.12.2020 по 09.03.2021, 444,18грн. інфляційних втрат за період з 01.12.2020 по 17.02.2021 та 147,29грн. 3% річних за період з 01.12.2020 по 17.02.2021.
Відповідач заперечує щодо стягнення пені, посилаючись на положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Зазначеною нормою встановлено, що теплова енергія не використовується для безпосереднього споживання людиною, а визначає перелік господарських і технологічних потреб, де її застосування можливе, а саме: для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів.
Зазначеною вище статтею також визначено, що балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - це власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами. Ця норма чітко розмежовує відносини - окремо у сфері теплопостачання та у сфері надання житлово-комунальних (комунальних) послуг, а саме:
1) у сфері теплопостачання встановлюються відносини шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальним підприємством і власником (будинку, групи будинків, житлового комплексу), або балансоутримувачем (ЖЕК, ОСББ, виконавець послуг, який надає послуги з управління та/або послуги із забезпечення гарячою водою, опаленням), а не з кінцевими споживачами - власниками приміщень таких будинків. Враховуючи відсутність затвердженого типового договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії, такий договір укладається його сторонами з урахуванням норм законодавства, що регулює відносини у сфері теплопостачання (Закон України "Про теплопостачання", Правила користування тепловою енергією, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 N 1198) з дотриманням процедури укладення договорів, визначеної главою 53 Цивільного кодексу України;
2) у сфері житлово-комунальних/комунальних встановлюються відносини шляхом укладення договору про надання відповідних послуг між власником, або балансоутримувачем (будинку, групи будинків, житлового комплексу), та кінцевими споживачами (власниками приміщень таких будинків). Такий договір укладається відповідно до типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 N 630.
Тобто у контексті Закону України "Про теплопостачання" споживачем є власник, або балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу), який використовує теплову енергію для господарських і технологічних потреб, таких як для опалення, для підігріву питної води та для інших господарських і технологічних потреб, і не є споживачем, власник окремого приміщення (кінцевий споживач), який в результаті господарської і технологічної діяльності балансоутримувача отримує відповідні житлово-комунальні/комунальні послуги.
Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що:
комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством;
споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Тобто кінцевий споживач отримує не теплову енергію, а відповідну житлово-комунальну/комунальну послугу.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 904/7024/17, частина четверта статті 19, частина третя статті 24 Закону України "Про теплопостачання" містять загальне правило про необхідність споживання теплової енергії на підставі договору для суб'єктів, теплоспоживче обладнання яких (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввод приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі, за наявності у цих суб'єктів індивідуального приладу обліку теплової енергії, тоді як відносини зі споживання теплової енергії фізичними особами, що мають статус суб'єкта господарювання, та/або юридичними особами, житлові/нежитлові приміщення яких розмішені у складі багатоквартирного будинку і які є її кінцевими споживачами, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Згідно з п. 1.2 Договору купівлі-продажу (постачання) теплової енергії, теплова енергія використовується споживачем через тепловикористальні установки для підтримання належного температурного режиму (обігрівання) належних йому приміщень (централізованого опалення).
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач ВТ ТОВ "Ресторан "Театральний" ЛТД, як власник приміщень, на підставі укладеного з позивачем Договору №1-40 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії від 12.08.2013 отримував теплову енергію, як товарну продукцію, та не являється споживачем поставленої теплової енергії, як житлово-комунальної послуги.
А тому дія п. 4 ч. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 № 530-ІХ, згідно з якою на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, на відповідача ВТ ТОВ "Ресторан "Театральний" в частині правовідносин, що виникли на підставі Договору №1-40 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії від 12.08.2013, не розповсюджується.
Судом враховано правову позицію Північно-західного апеляційного господарського суду, викладену у постанові від 22.04.2021 у справі №903/841/20.
Відповідно до ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.
Частинами 4 та 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Приписами ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно з ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з п. 5.4 Договору, при порушенні строку оплати теплової енергії споживач сплачує теплопостачальній організації пеню в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше 100 % від суми боргу.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунки позивача та врахувавши положення ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” щодо пені, суд встановив, що підставними та підлягають до стягнення з відповідача 589,19грн. пені за період з 01.12.2020 по 09.03.2021, 444,18грн. інфляційних втрат та 147,29грн. 3% річних за період з 01.12.2020 по 17.02.2021.
В позові в частині стягнення 18140,65грн. пені слід відмовити.
Згідно із ч.ч. 2-4 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 130, 202, 231, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Виробничо-торгового товариства з обмеженою відповідальністю "Ресторан "Театральний" ЛТД (43000, Волинська обл., м.Луцьк, вул.Лесі Українки, буд.67, код ЄДРПОУ 13360467) на користь Державного комунального підприємства “Луцьктепло” (43000, Волинська обл., м.Луцьк, вул.Гулака-Артемовського, буд. 20, код ЄДРПОУ 30391925) 1180грн. 66коп. (в тому числі 589,19грн. пені, 444,18грн. інфляційних втрат та 147,29грн. 3% річних ), а також 1673грн. 66коп. - витрат по сплаті судового збору.
3. В позові про стягнення 18140грн. 65коп. пені - відмовити.
4. Закрити провадження у справі в частині стягнення 49730грн.66коп. заборгованості.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.
Повне рішення складено та підписано 15.06.2021.
Суддя О. Г. Слободян