вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" червня 2021 р. Справа№ 911/2796/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Кропивної Л.В.
Руденко М.А.
при секретарі судового засідання Підтикан К.Г.,
за участю представників:
від позивача - Друченко А.Ю., ордер серії ХМ №048899 від 10.02.2021;
від першого відповідача - Дячок І.О., ордер серії АВ №1012621 від 26.05.2021;
від другого відповідача - представник не прибув,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2021 у справі №911/2796/20 (суддя Ярема В.А., повний текст складено - 09.04.2021) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсними договору та акту приймання-передачі частки у статутному капіталі.
ВСТАНОВИВ наступне.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якій позивач просить суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси" від 18.08.2020, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
- визнати недійсним акт приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні ресурси" від 18.08.2020, складений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
В обґрунтування вказаних вимог позивач послався на те, що ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси" від 18.08.2020 відчужила на користь ОСОБА_2 частку у статутному капіталі вказаного товариства у розмірі 25%, яка їй на момент укладення вказаного договору вже не належала, оскільки була продана позивачу за договором купівлі-продажу від 05.05.2020.
Рішенням Господарського суду Київської області від 23.02.2021 у справі №911/2796/20 в задоволенні позову відмовлено повністю, з огляду на недоведеність позивачем належності йому станом на момент укладення оскарженого договору права власності на частку у розмірі 100 % статутного капіталу Товариства.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на: наявність доказів набуття позивачем 05.05.2020 права власності на частку; обізнаність першого відповідача з обставинами належності позивачу станом на момент вчинення оскаржуваного правочину права власності на частку у розмірі 100%.
Разом з апеляційною скаргою апелянтом подано до суду клопотання про прийняття додаткових доказів, а саме заяви свідка від 26.02.2021.
Одночасно, заявник просив поновити йому строк для подання додаткових доказів.
В силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, а також приписах статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов'язком суду.
Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 80 цього Кодексу, чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 2 вказаної статті позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Згідно частини 4 цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частина 5 цієї статті визначає, що у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем одночасно з такою заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.
Згідно з приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку для подання доказів позивач зазначає про те, що станом на момент звернення з апеляційною скаргою у даній справі, покази свідка надані останнім надані ще не були.
Разом з тим, системний аналіз статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує вимоги повинні існувати на момент звернення до суду з відповідною заявою, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з нею.
Така обставина (тобто відсутність доказів як таких) взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №910/10002/19.
Крім того, позивач не повідомляв суд першої інстанції відповідно до ч. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України про неможливість подання певного доказу у встановлений строк.
За наведених обставин, колегією суддів відмовляється у задоволенні клопотання позивача про поновлення йому строку для подання додаткових доказів.
Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.
Представник першого відповідача в судовому засіданні надав пояснення, якими просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
Другий відповідач правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні від другого відповідача до суду не надійшло.
Слід також зазначити, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.
Враховуючи належне повідомлення другого відповідача, а також з урахуванням того, що неявка його представника в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) 05.05.2020 укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси", відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупця свою частку у статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси", що становить 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 33200 гривень, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити зазначену частку на умовах цього договору.
Відповідно до п. 3.1. договору право власності на частку, яка є предметом договору, у відповідності до його умов, переходить від продавця до покупця після підписання акту приймання-передачі частки.
Відповідного акту приймання-передачі частки позивачем до матеріалів даної справи додано не було, разом з тим, за його доводами, наявність такого акту підтверджується:
довідкою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Авласовича О.О. від 21.09.2020, в якій він зазначив, що 05.05.2020 ним засвідчувалася справжність підписів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на трьох примірниках акту приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси", номінальною вартістю 33200 гривень, розмір частки, що відчужується: 100% статутного капіталу, у відповідності з договором купівлі-продажу частки від 05.05.2020;
заявою свідка ОСОБА_4 , в якій значиться про отримання ним посвідчених нотаріусом примірників акту та подальшу їх передачу юристу для проведення реєстраційних дій з переходу права власності на частку до ОСОБА_1 .
Крім цього, 18.08.2020 між ОСОБА_3 (продавець, сторона - 1) та ОСОБА_2 (покупець, сторона - 2) укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси", згідно п. 1 якого продавець відступає (передає у власність) 12,5% статутного капіталу, а покупець набуває (приймає у власність) частку в статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси".
Згідно п. 1.1. розмір частки, належної продавцю, яка відчужується, становить 25%, що у відповідності з установчими документами товариства складає 8 300,00 грн.
Згідно п. 4 цього договору перехід до сторони - 2 частини всіх прав та обов'язків, що належали стороні - 1, як учаснику товариства, відбувається з моменту укладання цього договору.
Також, 18.08.2020 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 складено та підписано акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси", згідно якого ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_2 прийняв частку у статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси" у розмірі 25%, яка в грошовому еквіваленті у відповідності з установчими документами товариства становить 8 300 гривень, справжність підписів на якому було засвідчено Шевченко Д.Г. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
Відповідні зміни, щодо набуття ОСОБА_2 права на частку в статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси", внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (надалі - ЄДР).
Як вбачається з відомостей з ЄДР, станом на день вчинення спірного правочину єдиним учасником ТОВ "Регіональні ресурси" значилася ОСОБА_3 з часткою у розмірі 100% статутного капіталу.
Станом на час відкриття судом першої інстанції провадження у даній справі, в ЄДР містилися відомості про наступний склад учасників ТОВ "Регіональні ресурси" та розмір їх часток: ОСОБА_1 , з часткою у розмірі 50%; ОСОБА_2 з часткою 25%; ОСОБА_6 з часткою 12,5% та ОСОБА_7 з часткою 12,5%.
В матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія акту приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси" від 18.08.2020, згідно якого, у зв'язку з укладанням 18.08.2020 договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси" ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_1 прийняла частку у статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси" у розмірі 50%, яка в грошову еквіваленті складає 16600 гривень, справжність підписів яких засвідчено Шевченко Д.Г. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
Також, в матеріалах справи наявні акти, ідентичні за змістом, та відповідні правочини, що складені між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , щодо часток набутих останніми на підставі договорів купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси" від 18.08.2020.
Згідно рішення єдиного учасника ТОВ "Регіональні ресурси" від 18.08.2020 ОСОБА_3 за участю запрошених ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , у зв'язку з продажем ОСОБА_3 своєї частки на користь зазначених осіб до складу учасників ТОВ "Регіональні ресурси" було включено ОСОБА_1 з часткою 50%, ОСОБА_7 з часткою 12,5%, ОСОБА_6 з часткою 12,5% та ОСОБА_2 з часткою 25%. В свою чергу, ОСОБА_3 була виключена зі складу учасників товариства у зв'язку з продажем всієї своєї частки.
Зазначене рішення було підписано усіма присутніми, в тому числі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , справжність підписів яких на цьому рішенні була засвідчена Шевченко Д.Г. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
Позивач, посилаючись на те, що ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси" від 18.08.2020 відчужила на користь ОСОБА_2 частку у статутному капіталі вказаного товариства у розмірі 25%, яка їй на момент укладення вказаного договору вже не належала, оскільки була продана позивачу за договором купівлі-продажу від 05.05.2020, звернувся до суду з даним позовом.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог у даній справі, з огляду на наступне.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.
Як вже було зазначено, позивач обґрунтовує свої вимоги обставинами неналежності ОСОБА_3 станом на момент укладення оскаржуваного договору частки у статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси" у розмірі 25%, у зв'язку з відчуженням її у розмірі 100 % на користь позивача за договором купівлі-продажу від 05.05.2020.
Таким чином, позивач стверджує про набуття права власності за вказаним договором купівлі-продажу від 05.05.2020 на частку у розмірі 100 % у статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси".
Стосовно доводів позивача про належність йому на праві власності частки у розмірі 100 % у статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси", колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.
Згідно з положеннями ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов'язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства.
Частинами 1, 2 ст. 656 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст. 334 Цивільного кодексу України).
У даному випадку, п. 3.1. договору купівлі-продажу від 05.05.2020 встановлено, що право власності на частку, яка є предметом договору, у відповідності до його умов, переходить від продавця до покупця після підписання акту приймання-передачі частки.
Отже, сторони у договорі від 05.05.2020 передбачили, що перехід права власності від ОСОБА_3 до ОСОБА_1 на частку в статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси" у розмірі 100 % пов'язаний із підписанням акту приймання-передачі частки.
Проте, в матеріалах справи підписаний між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 акт приймання-передачі частки у розмірі 100% статутного капіталу, на виконання умов договору купівлі-продажу від 05.05.2020, відсутній.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Колегія суддів зазначає, що довідка нотаріуса про те, що сторонам надавалися нотаріальні послуги щодо засвідчення справжності підпису на певному документі, а також заява свідка не звільняють позивача від обов'язку надати на підтвердження своїх доводів належний доказ набуття права власності на частку ТОВ "Регіональні ресурси" у розмірі 100 %, яким згідно умов договору є акт приймання-передачі.
В свою чергу, надані позивачем документи, а саме довідка нотаріуса та заява свідка не можуть замінювати собою відповідного акту приймання - передачі, з якого було б можливо достеменно встановити обставини передачі частки у розмірі 100 % позивачу.
За наведених обставин, доводи апелянта про те, що вказаними доказами підтверджується набуття ним права власності на частку у розмірі 100 % статутного капіталу ТОВ "Регіональні ресурси" відхиляються за необґрунтованістю.
До того ж, в контексті посилань позивача на обставини набуття ним права власності на частку у статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси" у розмірі 100 %, апеляційним судом враховується наступне.
Як вже вказувалося, позивачем 18.08.2020 було укладено із ОСОБА_3 новий договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Регіональні ресурси", але вже щодо 50% статутного капіталу.
Вказаний правочин (від 18.08.2020) було фактично реалізовано у спосіб спільного із іншими новими учасникам ( ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та сама ОСОБА_3 ) підписання рішення від 18.08.2020, яким у зв'язку із відчуженням 18.08.2020 ОСОБА_3 своєї частки на користь зазначених осіб, а також на користь ОСОБА_1 частки у розмірі 50%, нових учасників було включено до складу учасників товариства, а ОСОБА_3 зі складу учасників товариства було виключено.
В матеріалах справи відсутній відповідний правочин щодо купівлі-продажу частки, укладений ОСОБА_3 та ОСОБА_1 18.08.2020, втім в матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія акту приймання-передачі частки у розмірі 50% статутного капіталу, складеного та підписаного сторонами на виконання відповідного правочину про купівлю-продаж.
Відповідні відомості щодо зміну складу учасників були внесені до ЄДР.
ОСОБА_1 (позивач) на спростування зазначених обставин надала лише складену нею заяву свідка, в якій зазначила, що з огляду на свій похилий вік не розуміла сутності та змісту тих правочинів та документів, що було нею підписано 18.08.2020.
Стосовно вказаних доводів колегія суддів зазначає наступне.
Свобода договору є одним з основоположних принципів сучасного цивільного права.
У ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України зазначено, що сторони, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, під час укладення договору сторони є вільними у виборі умов договору, та на власний розсуд та за взаємною згодою визначають його умови.
Крім цього, згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, у ст. 204 Цивільного кодексу України проголошується презумпція правомірності правочину. Усі інші треті особи, у тому числі державні органи, не можуть нехтувати правами і обов'язками, що виникли в учасників такого правочину, а відтак не повинні порушувати ці права та не перешкоджати здійсненню їх обов'язків.
В свою чергу, така презумпція може бути спростована у двох випадках.
По-перше, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України).
По-друге, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України).
Доказів того, що чинне законодавство прямо встановлює, що укладений 18.08.2020 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу є недійсним, або такий договір визнано недійсним в судовому порядку (в тому числі з підстав вчинення його під впливом обману, про що вказує апелянт), суду не надано.
За наведених обставин, посилання позивача на відсутність розуміння сутності та змісту тих правочинів та документів, що були ним підписані 18.08.2020 не можуть спростувати висновок суду про те, що факт вчинення ОСОБА_1 із ОСОБА_3 18.08.2020 нового правочину щодо набуття позивачкою права власності на 50% статутного капіталу ТОВ "Регіональні ресурси" є по суті погодженою сторонами відмовою від договору, вчиненого 05.05.2020, що, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів того, що такий договір було фактично сторонами виконано та він призвів до відповідного набуття, зміни чи припинення правовідносин, обумовлених змістом договору від 05.05.2020, дає підстави для висновку, що справжнє волевиявлення сторін ( ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ) було реалізоване у спосіб вчинення правочину щодо набуття права на частку на підставі відповідних правочинів, вчинених ними саме 18.08.2020.
При цьому, з огляду на викладене вище, непогодження апелянта з тим, що уклавши новий договір купівлі - продажу частки від 18.08.2020 ним фактично здійснено відмову від попереднього договору від 05.05.2020 колегією суддів не приймаються.
Також, колегією суддів враховується наступне.
За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Враховуючи те, що станом на день вчинення оскаржуваного правочину (18.08.2020) відомості про зміну складу учасників ТОВ "Регіональні ресурси" на підставі договору купівлі-продажу частки від 05.05.2020 до ЄДР внесені не були, а позивачем належних доказів обізнаності ОСОБА_2 із вказаними обставинами не надано, вони відповідно не можуть бути використані у даному спорі.
За наведених обставин, оскільки позивачем не доведено обставин того, що на момент вчинення спірних договору купівлі-продажу та акту приймання передачі частки від 18.08.2020 ОСОБА_3 не була власником частки, що нею відчужувалася на користь ОСОБА_2 , як і те, що власником цієї частки станом на 18.08.2020 була ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги, в свою чергу, наведених обставин не спростовують.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2021 у справі №911/2796/20 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.
3. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2021 у справі №911/2796/20.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено: 09.06.2021 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді Л.В. Кропивна
М.А. Руденко