08 червня 2021 року
м. Харків
Справа № 638/2940/20
Провадження № 22-ц/818/1406/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Хорошевського О.М.,
суддів Бурлака І.В., Яцини В.Б.,
за участю секретаря Пузікової Ю.С.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Кредитна Спілка «Фінансова підтримка»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Калінчук Андрія Олександровича на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2020 року, постановлене суддею Цвірюком Д.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Кредитної Спілки «Фінансова підтримка» про визнання недійсним кредитного договору відновлювальної кредитної лінії №896К від 04.11.2016 року,-
У лютому 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Калінчук А.О. звернувся до суду з позовом в якому просив визнати недійсним кредитний договір №896К відновлювальної кредитної лінії від 04.11.2016 року укладений між ОСОБА_1 та Кредитною Спілкою «Фінансова підтримка».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04.11.2016 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір відновлювальної кредитної лінії № 896К, згідно якого кредитор надає позичальнику кредит у формі кредитної лінії в сумі 6 500 000,00грн., а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 24,0 % річних. Тип процентної ставки фіксована. У межах встановленого ліміту позичальник може отримувати будь-які суми кредиту та зобов'язується повернути їх на умовах, що передбачені цим договором. Звернув увагу на те, що позивачу не було надано відповідачем відповідної ліцензії на право здійснення відповідної господарської діяльності. Позивач весь час сумлінно виконував умови Договору та сплатив відповідачу згідно договору 4 257 270,00 грн. Але згідно довідки № 11 від 21.01.2020 року йому стало відомо, що заборгованість становить 5 907 164,37 грн. прострочена заборгованість основної суми кредитного ліміту за Договором та прострочена заборгованість за відсотками в сумі 645 790,60 грн. Після чого у нього закрались сумніви щодо порядності відповідача, він почав ретельно вивчати кредитний договір та помітив, що в Договорі закладені приховані та незрозумілі йому як споживачу платежі, які прямо не вказані в пунктах договору, а приховані через численні відсилання до інших пунктів. Такі умови кредитного договору є незрозумілими йому, як споживачу та несправедливими до нього, оскільки не можуть бути усвідомленими та самостійно пораховані. Так згідно п.1.1 Договору передбачено, що позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 24,0 відсотків річних. Тип процентної ставки фіксована. А в п. 1.6 Договору зазначено, що сукупна вартість кредиту складає 46,89% від суми кредиту, або 1 875 495,58 грн. та включає в себе: п.1.6.1. проценти за користування кредитом 46,89% від суми кредиту або 1 875 495,58 грн. Вважає, що така обставина свідчить про те, що дані пункти договору суперечать один одному, договір прописаний настільки недобросовісно, що пересічний споживач не зміг сам порахувати і взагалі зрозуміти який чином зараховуються сплачені ним кошти. Це ставить його в невигідне становище, не дає можливості зрозуміти конкретний пункт договору і є несправедливим пунктом договору. Позивач вважає, що при укладенні та виконанні Договору відповідач допустив порушення його прав як споживача фінансових послуг, за захистом яких він вимушений звернутись до суду.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Калінчук А.О. просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Зазначає, що Договір прописаний настільки недобросовісно, щоб пересічний споживач не зміг сам порахувати і взагалі зрозуміти яким чином зараховуються сплачені ним кошти. Це ставить його в невигідне становище, не дає можливості зрозуміти конкретний пункт договору і є несправедливим пунктом договору. Крім того вносить істотний дисбаланс в права та обов'язки сторін, дає можливість відповідачу зараховувати в тіло кредиту лише мізерну суму від щомісячного платежу, чого споживач не може зрозуміти при підписанні.
Відносини виконавця послуг та їх споживача регулюються, зокрема, ЗУ «Про захист прав споживачів».
З урахуванням норм зазначеного Закону кредитний договір має бути визнаний недійсним оскільки він є несправедливим в розумінні вказаних норм, а саме він всупереч принципу добросовісності створює істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, що проявляється у встановленні незрозумілої процентної ставки, яка може стягуватися за прострочення зобов'язання боржником за умови, що договором взагалі не встановлена жодна відповідальність виконавця - Відповідача. Виходячи із зазначеного можна зробити висновок про порушення принципу рівності сторін договору, що призводить до порушення прав споживача. Також потрібно зазначити, що позивач не міг повпливати на розмір процентної ставки в бік зменшення, оскільки спірний кредитний договір за своєю правовою природою є договором приєднання.
Судом першої інстанції при розгляді справи порушено порядок її розгляду та замість загального позовного провадження розглянуто за правилами спрощеного.
У відзиві на апеляційну скаргу КС «Фінансова підтримка» просить рішення залишити без змін.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.
Ухвалюючи рішення у справі за вищевказаним позовом, суд першої інстанції виходив з того, що справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, при цьому вважав, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Проте такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1 ст. 263 ЦПК України).
Стаття 274 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) містить перелік справ, що розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Так, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Суд відмовляє у розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження або постановляє ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, якщо після прийняття судом до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову відповідна справа не може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
Крім того, ч.6 ст. 19 ЦПК України передбачає, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно частин 1-3 ст. 277 ЦПК України питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою судді Дзержинського міського суду Харківської області від 03 березня 2020 року відкрито провадження у справі та визначено, що розгляд справи слід проводити в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін (а.с.31).
Проте, справа за вищевказаним позовом не підлягала розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, а підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Вказана категорія справ не підлягала розгляду в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до вимог ст. 274 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції).
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково прийшов до висновку, що справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, обов'язковою підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
З урахуванням вказаного, колегія суддів вважає, що суд, у порушення вимог п. 2 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Тому наявні підстави для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.
04 листопада 2019 року між ОСОБА_1 та Кредитною спілкою «Фінансова підтримка» укладено кредитний договір №896К, згідно якого відповідачем надано позивачу кредит у формі кредитної лінії в сумі 6 500 000,00грн. на умовах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, а позивач зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 24,0 відсотків річних. Тип процентної ставки фіксована. У межах встановленого ліміту позичальник може отримувати будь-які суми кредиту та зобов'язується повертати їх на умовах, що передбачені цим Договором.
Також 04.11.2019 року між сторонами укладено Додатковий договір № 1 до Кредитного договору № 896К відновлювальної кредитної лінії від 04.11.2019 року, згідно якого зокрема розширено та викладено п.1.1 Кредитного договору № 896К в наступній редакції: за цим договором кредитор надає позичальнику кредит у формі кредитної лінії з лімітом в сумі 6 500 000,00 грн., з них: а) частина кредитного ліміту у сумі 40 000,00 грн., яка буде надана Кредитною спілкою готівкою з каси, згідно письмової заяви позичальника від 04.11.2016 року; б) частина кредитного ліміту у сумі 3 960 000,00 грн. буде перерахована Кредитною Спілкою, згідно письмових заяв позичальника від 04.11.2016 року., також доповнено п.1.6 Кредитного договору № 986К відновлювальної кредитної лінії від 04.11.2019 року пунктом 1.6.2 наступного змісту: «п.1.6.2. після видачі кожного наступного траншу до сукупної вартості кредиту вносяться відповідні зміни».
Судом встановлено та не оспорюється сторонами у справі, що 04.11.2016 року позивачу на виконання укладеного договору відповідачем надано грошові кошти в розмірі 4 000 000,00 грн., 29.11.2016 року позивачу виданий транш в розмірі 500 000,00грн. та укладено Додатковий договір № 2 до Кредитного договору № 986К відновлювальної кредитної лінії від 04.11.2019 року, 16.05.2017 року між сторонами укладено Додатковий договір №3, яким позивачу було змінено дату сплати щомісячних платежів, 06.07.2017 року та 15.11.2017 року Кредитною спілкою позивачу видані транші в розмірі 500 000,00 грн. та 1 500 000,00 грн., а також укладені Додаткові договори відповідно № 4 та 5.
Таким чином, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов Кредитного договору № 896К відновлювальної кредитної лінії, який був оформлений між позивачем та відповідачем 04.11.2016р, та подальших укладених Додаткових договорах від 04.11.2016р., 29.11.2016р., 16.05.2017р., 06.07.2017р. та 15.11.2017р. і такі дії сторін відповідають приписам статей 6 та 627 ЦК України.
Крім того, в матеріалах справи міститься заява від 03.10.2016 року, підписана позивачем, згідно якої останній ознайомлений з умовами отримання Кредиту в Кредитній спілці «Фінансова підтримка», з існуючим формами кредитування, розміром відсоткової ставки та сумою, на яку видається кредит.
Позивач як на підставу своїх позовних вимог посилається на те, що Кредитний договір № 896К відновлювальної кредитної лінії від 04.11.2016 року був укладений без відповідної ліцензії, а сам оскаржуваний договір є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача.
Жодних належних та допустимих доказів, які б підтвердили, що під час укладення кредитного договору з боку кредитної спілки не надано або надано у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформацію, необхідну для здійснення свідомого вибору, позивачем не надано.
Як вбачається з договорів кредиту сторони досягли згоди щодо їх істотних умов, а саме в них міститься предмет, ціна, строк дії, а також усі інші умови, що притаманні даному виду договорів.
При вирішенні спору суд також виходить з того, що позивач є особою з повною цивільною дієздатністю, цілком усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними, укладений між сторонами кредитний договір за формою та змістом відповідає вимогам діючого законодавства, містить всі істотні умови, які є необхідними для договорів про надання кредиту, а отже, кредитний договір є таким, що укладений в рамках чинного законодавства України та повністю відповідає положенням ст. 203 ЦК України.
Правове регулювання визнання правочинів недійсними здійснюється на підставі ст. ст. 203,215 Цивільного Кодексу України.
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У частині 4 пункту 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч.1 ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено: «У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.
В п.14. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" вказано, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, ЦК (статті 215,1048-1052,1054-1055), статті 18-19 Закону України "Про захист прав споживачів".
Як на підставу недійсності Кредитного договору №896К відновлювальної кредитної лінії від 04.11.2016 року позивач вказує на порушення ряду вимог чинного законодавства, які мали місце під час укладення договору, наявності прихованих та незрозумілих йому як споживачу платежів, які не вказані в пунктах договору, а приховані через численні відсилання до інших пунктів, а саме суперечності умов договору, зазначених у пункті 1.1 та пунктах 1.6, 1.6.1. щодо сплати відсотків за користування кредитом та неможливості самостійно порахувати та зрозуміти яким чином зараховуються кошти. Таким чином умови кредитного договору є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, а тому є підстави для визнання такого договору недійсним.
Судова колегія звертає увагу, що у п. 1.1. Договору зазначено, що позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 24% річних, а у п. 1.6. зазначена сукупна вартість загальної вартості кредиту за весь період дії договору.
Посилання позовної заяви на те, що відповідачем допущено порушення його прав як споживача фінансових послуг також не знайшли підтвердження.
Діяльність кредитних спілок регулюється між іншим Законом України «Про кредитні системи» та Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Аналіз змісту зазначених законів дає підстави вважати, що кредитні спілки є фінансовими установами, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.
Особливість реєстрації крединих спілок передбачає отримання свідоцтва про реєстрацію фінансової установи.
Види діяльності кредитних спілок, визначених законом підлягають ліцензуванню.
При цьому надання кредитною спілкою фінансових кредитів їх членам ліцензування не потребує.
Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи видано КС «Фінансова підтримка» видано 03.12.2001 на невизначений строк.
ОСОБА_1 , що був членом цієї кредитної спілки звернувся за наданням кредиту для споживчих потреб 03.10.2016.
Оскільки фінансове кредитування спілкою її членів ліцензування не потребувало, порушень прав позивача як отримувача фінансових послуг не можна вважати доведеними.
Будь-яких доказів недійсності правочину, позивачем не надано, а обставини, на які позивач посилається, не є достатніми для висновку про наявність підстав для визнання недійсним Кредитного договору №896К відновлювальної кредитної лінії від 04.11.2016 року.
Таким чином, враховуючи наведене судова колегія доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Калінчук Андрія Олександровича - задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2020 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий О.М. Хорошевський
Судді: І.В. Бурлака
В.Б. Яцина
Повний текст судового рішення складено 14.06.2021року.