Справа № 344/8673/19
Провадження № 22-ц/4808/707/21
Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.
Суддя-доповідач Фединяк
14 червня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючого Фединяка В.Д. (суддя-доповідач)
суддів: Бойчука І.В., Девляшевського В.А.
секретаря Пацаган В.В.
з участю ОСОБА_1 його представника адвоката Грици Ю.Ю.
представника ОСОБА_2 адвоката Созоника В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 01 жовтня 2020 року, постановлене у складі судді Бородовського С.О. у м. Івано-Франківську,
У травні 2019 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором підряду.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 отримав від позивача грошові кошти в розмірі 40 000 грн, в якості авансу за виготовлення дерев'яних виробів, що підтверджується розпискою позивача від 03 квітня 2017 року. На момент оплати авансу між позивачем та відповідачем не було досягнуто остаточної згоди ні щодо предмета робіт, ні щодо конкретного результату робіт, їхної вартості та способів визначення вартості. Остаточний результат, предмет та вартість повинні були погодити після оплати авансу. Однак після сплати авансу позивач та відповідач не дійшли згоди щодо істотних умов співпраці. Також не було вчинено жодних дій щодо передачі-приймання будь-яких виконавчих робіт та їх результату в рахунок оплаченого відповідачу авансу. З моменту оплати авнсу між позивачем та відповідачем не було укладено жодного правочину на виконання робіт з виготовлення дерев'яних чи будь-яких інших виробів. У зв'язку з чим ним 19 листопада 2018 року на поштову адресу ОСОБА_1 було направлено претензію (вимогу) про повернення безпідставно отриманих грошових коштів в семиденний термін з моменту отримання даної вимоги, що власне підтверджується інформацією з офіційного веб-сайту ДП “Укрпошта”. На даний час, не зважаючи на отриману вимогу від позивача відповідачем так і не було здійсненого добровільного повернення безпідставно отриманих коштів. Просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму безпідставно отриманих грошових коштів в розмірі 40 000 грн та 522,74 грн як трьох відсотків річних за користування коштами, що разом становить 40 522,74грн.
Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 01 жовтня 2021 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 40 000 грн безпідставно отриманих грошових коштів, три відсотки річних за користування коштами в розмірі 522,74 грн, що разом становить 40 522,74 грн та 768,40 гривень судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд неповно з'ясував обставини справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права й постановив незаконне рішення. Зазначає, що позивач ввів суд в оману, вказавши на ту обставину, що між ними не було досягнуто остаточної згоди на предмет та вартість робіт. Стверджує, що ним на підставі усного договору-домовленості в травні 2017 року по вказівці позивача за адресою двох об'єктів: АДРЕСА_2 (кафе “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ”); 2-м. АДРЕСА_3 ,(ресторан Рів”єра), було реалізовано, доставлено та висаджено рослини, що підтверджується фотосвітлинами. Вважав, що він не укладав з позивачем договір підряду від 03.04. 2017 року на виготовлення дерев'яних виробів, а отимував 40 000 грн на ландшафного оформлення вищевказаних об'єктів позивача.
У травні 2021 року представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якій заперечує доводи ОСОБА_1 наведені в апеляційній скарзі. Зокрема вказує на те, що з моменту оплати авансу відповідачем не виконувалися будь-які роботи з виготовлення дерев'яних чи будь-яких інших. У зв'язку з чим і було направлено відповідачу вимогу на поштову адресу про повернення отриманих коштів в семиденний термін з моменту отримання даної вимоги. Таким чином, вважає рішення Івано-Франківського міського суду законним про стягнення з відповідача безпідставно отриманих грошових коштів та трьох відсотків річних за користування коштами. А вимогу апелянта про допит свідків та долучення до матеріалів справи нових доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції вважає безпідставним та необгунтованим.
У судовому засіданні ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримав, просить задовольнити подану ним скаргу.
Представник ОСОБА_2 заперечив доводи апеляційної скарги, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення законним та обгрунтованим.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Ухвалюючи про задоволення позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач відмовився від виконання договору підряду, отже вимога про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 40 000грн., які отримані ним від позивача в якості авансового платежу, є обгрунтованою належними правовими підставами та підлягає задоволенню. Крім цього, суд зіслався на те, що у зв'зку з невиконанням грошового зобов'язання, з відповідача в порядку ст.625 ЦК України необхідно стягнути три відсотки річних за користування коштами в розмірі 522,74 грн, що разом становить 40 522,74 грн.
Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, що 03 квітня 2017 року ОСОБА_1 отримано від ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 40 000 грн, в якості авансу за виготовлення дерев'яних виробів, що підтверджується розпискою позивача від 03.04.2017 року.
У зв'язку із невиконанням договору підряду щодо виготовлення дерев'яних виробів, 19.11.2018 року позивачем направлено на адресу відповідача претензію про повернення грошових коштів, яку відповідачем отримано 28.11.2018 року.
Відповідно ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ч.1 ст. 509 ЦК України - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 837 ЦК України - за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Так у ч. 1 ст. 843 ЦК України зазначено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
Відповідно до ч. 1 ст. 844 ЦК України - ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником.
Згідно із ст. 853 ЦК України - замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Судом установлено, що зобов'язання за договором підряду, який укладений 03 квітня 2017 року щодо виготовлення дерев'яних виробів сторони в належній формі не досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Зазначений договір підряду відповідач ОСОБА_1 не виконав та отримані 40 000 грн в якості авансу позивачу не повернув, що ним не заперечується.
Згідно ч.1,2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов правильного висновку стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 40 000 грн, оскільки зазначені кошти відповідач отримав безпідставно і підлягають поверненню позивачу.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем, розмір якого підтверджується ррозпискою від 03 квітня 2017 року про отримання авансу у розмірі 40 000 грн.
Також слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Не є таким винятком із загального правила випадок, коли замовник має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини першої ст. 837 ЦК України.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №918/631/19 від 22 вересня 2020 року.
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ураховуючи викладене, правильним є також висновок суду щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 три відсотки річних в розмірі 522,74 грн за користування з 19 листопада 2018 року по 17 травня 2019 року коштами отриманих в якості авансу за виготовлення дерев'яних виробів внаслідок чого відповідачем допущено порушення грошового зобов'язання розмір якого не оспорюється.
Суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо укладення з позивачем договір підряду від 03.04. 2017 року на виготовлення дерев'яних виробів, а отимував 40 000 грн на ландшафне оформлення об'єктів позивача, оскільки спростовуються змістом зазначеного договору.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України) становить 2 270 грн.
Ціна позову в даній справі становить 40 522,74 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2270 грн*100=227 000 грн).
Отже зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, тому в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішеня Івано-Франківського міського суду від 01 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає, а у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст складено 15 червня 2021 року.
Судді: В.Д.Фединяк
І.В.Бойчук
В.А.Девляшевський