Провадження № 22-ц/803/5870/21 Справа № 216/5092/20 Суддя у 1-й інстанції - Онопченко Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
15 червня 2021 року м.Кривий Ріг
Справа № 216/5092/20
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,
відповідачка - ОСОБА_1 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Центрально-Міського районного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2021 року, яке ухвалено суддею Онопченком Ю.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 23 березня 2021 року, -
У вересні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 11 вересня 2007 року між банком та відповідачкою був укладений договір б/н, відповідно до якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі, який визначається Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана Заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у Заяві.
Позивач зазначив, що «внаслідок невиконання відповідачкою своїх зобов'язань за договором, станом на _______________ року, утворилась заборгованість у розмірі NaN грн., з яких: NaN грн. - заборгованість за тілом кредиту, NaN грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, NaN грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, NaN грн.- заборгованість за простроченими відсотками, NaN грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, NaN грн. - нарахована пеня, NaN грн. - нарахована комісія» (а.с. 3-зворот, 4).
Посилаючись на викладене, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просило суд стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 11.09.2007 року у розмірі NaN грн. та судовий збір в розмірі 2 102,00 грн. (а.с. 4 - зворот).
Заочним рішенням Центрально-Міського районного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2021 року в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не дослідив наявні у матеріалах справи докази, розглянув справу поверхнево. Позивач зазначає, що на підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надано належні та допустимі докази по справі, в тому числі розрахунок заборгованості та виписку з особового рахунку відповідачки, з яких вбачається користування відповідачкою кредитним лімітом, що свідчить про згоду відповідачки з умовами кредиту. В установленому законом порядку кредитний договір не визнаний недійсним, позивачем доведений факт укладення з відповідачкою кредитного договору. Позивач зазначає, що позичальниця, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, приєдналася до договору приєднання та погодилася з його умовами, зазначивши про отримання кредитної картки. При цьому, Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору.
Позивач наголошує на тому, що суд не перевірив розрахунок заборгованості та доводів банку про те, що позичальниця користувалася грошовими коштами, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом у повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 11 вересня 2007 року між банком та відповідачкою був укладений договір б/н, відповідно до якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі, який визначається Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана Заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у Заяві.
Позивач зазначив, що «внаслідок невиконання відповідачкою своїх зобов'язань за договором, станом на _______________ року, утворилась заборгованість у розмірі NaN грн., з яких: NaN грн. - заборгованість за тілом кредиту, NaN грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, NaN грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, NaN грн.- заборгованість за простроченими відсотками, NaN грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, NaN грн. - нарахована пеня, NaN грн. - нарахована комісія» (а.с. 3-зворот, 4), яку просив суд стягнути з відповідачки на свою користь.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності та необгрунтованості.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно дозмісту ст.ст.11,15 ЦК України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що непередбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні правта обов'язки. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Вимогами ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК», звернувшись до суду з даним позовом, просить суд стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 11.09.2007 року у розмірі NaN грн., з яких: NaN грн. - заборгованість за тілом кредиту, NaN грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, NaN грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, NaN грн.- заборгованість за простроченими відсотками, NaN грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, NaN грн. - нарахована пеня, NaN грн. - нарахована комісія» (а.с. 3 - 4).
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що заявлений АТ КБ «ПРИВАТБАНК» позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості не ґрунтується на вимогах норм матеріального права, заявлені позовні вимоги та підстави позову жодним чином не обґрунтовані та взагалі не підкріплені будь-якими належними і допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню через їх необґрунтованість та безпідставність.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі є необґрунтованими та фактично свідчать про те, що представник позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» взагалі не ознайомлений, ані з поданим ним позовом, ані з текстом оскаржуваного ним рішення, у зв'язку з чим такі доводи колегією суддів не приймаються до уваги та не перевіряються по суті.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду, в оскаржуваній частині, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Центрально-Міського районного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 15 червня 2021 року.
Головуючий:
Судді: