Провадження № 22-ц/803/4534/21 Справа № 203/1245/20 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Доповідач - Макаров М. О.
Категорія 81
08 червня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.
при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозов Олександр Миколайович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс ВЕСТА», про виключення з опису та звільнення майна з-під арешту,-
У квітні 2020 року позивачка звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалась на те, що з 05 вересня 1996 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , а 09 квітня 2015 року вона звернулась до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом про поділ спільного майна подружжя. 26 червня 2015 року між нею та відповідачем було укладено мирову угоду, яка була затверджена ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2015 року та відповідно до якої було виділено зі спільного сумісного майна подружжя у приватну власність ОСОБА_1 і визнано за нею право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 . Припинено право власності ОСОБА_3 на вказану квартиру. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та сайту ДП «СЕТАМ» вона дізналась, що відповідно до постанови приватного виконавця Сивокозова О.М. від 05 листопада 2019 року в рамках виконавчого провадження №60498553 було накладено арешт на квартиру та виставлено її на публічні торги. Посилаючись на вказані обставини, положення ст.ст. 317,321,391 ЦК України, ст.ст.56,59 Закону України «Про виконавче провадження», позивачка просила виключити з опису та звільнити з-під арешту, накладеного постановою приватного виконавця Сивокозова О.М. від 05 листопада 2019 року, квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, передчасними, заявленими у неналежний спосіб та не до всіх належних відповідачів, а тому задоволенню не підлягають.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3
13 листопада 2013 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «Зодіак Тойс» було укладено два кредитні договори №6-0080/13/14-LL та 36-0078/13/14-OVR.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами між банком та ОСОБА_3 13 листопада 2013 року було укладено два договори поруки №3-0400/13/14-Р та №3-0383/13/14-Р, згоду на укладання яких надана ОСОБА_1 .
Також в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №6-0080/13/14-LL 13 грудня 2013 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, за яким в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 (на теперішній час м.Дніпро).
04 квітня 2019 року між ПАТ «Банк Форум» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕСТА» (після зміни найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс ВЕСТА») було укладено договір про відступлення права вимоги та договір про відступлення прав за договорами іпотеки, згідно яких до останнього перейшло право вимоги за зазначеними вище договорами.
Рішеннями Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 03.10.2017 року у справі №199/1422/15-ц та Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 13 грудня 2017 року у справі №206/3417/16-ц з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк Форум» було стягнуто заборгованість за кредитними договорами.
Ухвалами Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 21 червня 2019 року та Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 24 липня 2019 року замінено стягувача з ПАТ «Банк Форум» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс ВЕСТА».
На підставі судових рішень було видано виконавчі листи, які пред'явлені стягувачем для примусового виконання до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозов О.М., постановами якого від 04 листопада 2019 року було відкрито виконавчі провадження №60494290 та №60498208, які в подальшому об'єднані у зведене виконавче провадження №60498553.
Під час проведення виконавчих дій приватним виконавцем було виявлено, що за боржником ОСОБА_3 на праві власності зареєстрована квартира АДРЕСА_1 , проведено опис та арешт вказаного майна та в подальшому виставлено його на реалізацію.
В 2015 році ОСОБА_1 звернулась до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна (цивільна справа №203/2125/15-ц).
В рамках вказаної цивільної справи ухвалою суду від 30 червня 2015 року було затверджено мирову угоду між сторонами, відповідно до умов якої в порядку поділу майна подружжя у власність ОСОБА_1 було виділено, зокрема, квартиру АДРЕСА_1 .
Посилаючись на наявність зазначеної вище затвердженої судом мирової угоди та належність їй на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 , а також на положення ст.ст.317,321,391 ЦК України, ст.ст.56,59 Закону України «Про виконавче провадження», позивачка просила виключити з опису та звільнити з-під арешту, накладеного постановою приватного виконавця Сивокозова О.М. від 05 листопада 2019 року, квартиру АДРЕСА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог районний суд обґрунтовано виходив з наступного.
Позивачка вимоги про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 не заявляла, заявивши лише вимогу про виключення з опису та звільненні з-під арешту вказаної квартири, з посиланням на те, що право власності на останню вона набула на підставі мирової угоди від 26 червня 2015 року, затвердженої ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 червня 2015 року в рамках цивільної справи №203/2125/15-ц.
Право власності на зазначену вище квартиру належало на підставі договору купівлі-продажу від 22 серпня 2000 року боржнику ОСОБА_3 та таке право власності було зареєстроване за останнім і на момент накладення арешту на його майно постановою приватного виконавця від 05 листопада 2019 року.
На момент винесення цієї постанови право власності на квартиру за позивачкою ОСОБА_4 на підставі ухвали суду від 30 червня 2015 року у відповідності до вимог ст.331 ЦК України зареєстровано не було та така реєстрація проведена 31.03.2020 року не дивлячись на наявність існуючих та зареєстрованих обтяжень щодо вказаного майна боржника ОСОБА_3 .
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року, що набрала законної сили, ухвала суду першої інстанції від 30 червня 2015 року була скасована та цивільну справу №203/2125/15-ц направлено до суду першої інстанції для подальшого розгляду по суті.
До закриття 18 листопада 2020 року підготовчого провадження у розглядаємій справі позивачка позовні вимоги не уточнювала та не заявляла вимог про право власності на спірну квартиру.
Оскільки на теперішній час спір щодо права власності на майно, що набуто за час шлюбу позивачки та відповідача вирішується в рамках цивільної справи №203/2125/15-ц, а ухвала суду від 30 червня 2015 року, що постановлена в рамках останньої та на яку позивачка посилалась в обґрунтування позовних вимог, на теперішній час скасована, суд приходить до висновку про відсутність на теперішній час підстав для зняття арешту зі спірної квартири.
Позивачка не позбавлена можливості уточнити свої вимоги у відповідності до ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» в рамках цивільної справи №203/2125/15-ц, у якій при вирішенні питання про поділ майна подружжя та визнання права власності на нього підлягають також врахуванню наявні зобов'язання борги подружжя перед іншими особами.
Виходячи із підстав та предмету пред'явленого ОСОБА_1 позову, належними відповідачами в даній справі мали бути ОСОБА_3 , як власник майна та боржник у виконавчому провадженні, а також Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс ВЕСТА», як стягувач у зведеному виконавчому провадженні, в інтересах якого та в забезпечення виконання зобов'язань перед яким, було накладено арешт на майно боржника, що є предметом спору.
А тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, передчасними, заявленими у неналежний спосіб та не до всіх належних відповідачів, а тому задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
У відповідності до ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні.
Частиною 1 ст.317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Право на захист власності викладено у ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Таким чином, відповідно до положень ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» належним способом захисту прав особи, яка не є стороною виконавчого провадження та яка вважає себе власником майна, на яке накладено арешт в рамках виконавчого провадження, є пред'явлення позову про визнання права власності на це майно та зняття з нього арешту.
Доводи апеляційної скарги про те, що на час звернення до суду вона була повноправним власником майна, більш того її право власності виникло раніше ніж третя особа набула права вимоги до відповідача, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки спір щодо права власності на майно, що набуто за час шлюбу позивачки та відповідача вирішується в рамках цивільної справи №203/2125/15-ц, ухвала про затвердження мирової угоди скасована, а тому підстави для зняття арешту на даний час відсутні.
Посилання апелянта на те, що навіть у разі остаточного скасування права власності на нерухоме майно, вона не позбавляється права власності на нього, оскільки в цьому разі поновлюється режим спільної сумісної власності позивача та відповідача, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони не впливають на правильність оскаржуваного рішення.
Доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
З'ясувавши в достатньо повному обсязі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді Е.Л. Демченко
Т.Р. Куценко