Справа № 727/2521/21
Провадження № 2/727/1088/21
8 червня 2021 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:
Головуючого - судді:Одовічен Я.В.
За участю секретаря:Семенишина І.Д.
представника позивача:Байцар І.Б.
відповідача: ОСОБА_1
представника відповідача: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці цивільну справу за позовом Державного підприємства «Чернівецьке лісове господарство» до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника, -
У березні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника.
Посилався на те, що наказом ДП «Чернівецький лісгосп» від 15.07.2020 року №62-к, виданим ОСОБА_1 , який на той час тимчасово виконував обов'язки директора підприємства, було звільнено ОСОБА_3 з посади лісничого Тарнавського лісництва ДП «Чернівецький лісгосп» у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді та виконуваній на ній роботі стану здоров'я, згідно п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України.
Проте, рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 08.12.2020 року у справі №714/682/20 наказ ДП «Чернівецький лісгосп» від 15.07.2020 року №62-к, виданий ОСОБА_1 , було скасовано та поновлено ОСОБА_3 на посаді лісничого Тарнавського лісництва ДП «Чернівецький лісгосп» з 15.07.2020 року. Стягнуто з ДП «Чернівецький лісгосп» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.07.2020 року по 08.12.2020 року в сумі 48431 грн. 40 коп.
Вказане рішення суду у повному обсязі було виконане ДП «Чернівецький лісгосп».
Таким чином, внаслідок винесення відповідачем наказу про звільнення, який судом було скасовано, позивач поніс матеріальні збитки у розмірі 48431 грн. 40 коп. за виплату ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Також позивач зазначив, що ДП «Чернівецький лісгосп» є державним підприємством лісової галузі України. Оскільки ОСОБА_1 звільнений з посади тимчасового виконувача обов'язків директора ДП «Чернівецький лісгосп», адміністрація підприємства отримала доручення Державного агентства лісових ресурсів України про вжиття заходів щодо відшкодування матеріальної шкоди, завданої підприємству у зв'язку з незаконним звільненням з роботи працівника ОСОБА_3 .
Обов'язок відповідача відшкодувати завдану ДП «Чернівецький лісгосп» шкоду обґрунтовує положеннями ст.130, п.8 ст.134, 237 КЗпП України та ст.1191 ЦК України.
Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ДП «Чернівецьке лісове господарство» шкоду, завдану внаслідок незаконного звільнення працівника у сумі 48431 грн. 40 коп.
Ухвалою суду від 30.03.2021 року було відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
28.04.2021 року по справі було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Представником відповідача було подано відзив на позов, в якому остання позов не визнала. Посилалася на те, що ОСОБА_1 в період з 01.06.2020 року по 04.09.2020 року дійсно виконував обов'язки директора ДП «Чернівецький лісгосп». У період виконання посадових обов'язків ним було підписано наказ №62-к від 15.07.2020 року про звільнення ОСОБА_4 з посади лісничого ДП «Чернівецький лісгосп». У подальшому зазначений наказ було скасовано у судовому порядку, що підтверджується судовими рішеннями.
Вказувала на те, що відповідно до вимог ч.4 ст.136 КЗпП України стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.
Тому вважає, що належним позивачем у розумінні ч.4 ст.136 Кодексу є вищестоящий у порядку підлеглості орган.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вищестоящим у порядку підлеглості органом ДП «Чернівецький лісгосп» є Державне агентство лісових ресурсів України.
Таким чином, саме Державне агентство лісових ресурсів України є належним позивачем у справі про стягнення з відповідача, як з керівника підприємства, шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника.
Також зазначила, що згідно судових рішень, якими ОСОБА_5 було поновлено на посаді, вбачається, що вини керівника не встановлено, наказ про його звільнення не було визнано незаконним. Зважаючи на це, вважає, що відсутні докази встановлення вини керівника, а відтак відсутні підстави для відшкодування шкоди.
Вважає, що дії ОСОБА_1 були правомірними, оскільки ОСОБА_3 за станом здоров'я була протипоказана робота в звичайних умовах, він може виконувати лише сидячі види робіт у кабінетних умовах.
Просила відмовити в задоволенні позову.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав та підтвердив, викладені в ньому обставини. Пояснив суду, що ОСОБА_1 у період виконання обов'язків директора було видано наказ про звільнення ОСОБА_3 з посади. Вказаний наказ було скасовано. На виконання рішення суду підприємством було виплачено ОСОБА_3 48431 грн. 40 коп. До ДП «Чернівецький лісгосп» звернулася вищестояща організація з вимогою про подачу позову. Йому відомо, що ОСОБА_3 за станом здоров'я не може обіймати посаду лісничого. Вважає, що вини ОСОБА_1 не має, проте від позовних вимог не відмовився.
Відповідач ОСОБА_1 суду пояснив, що виконував обов'язки директора три місяці. На виконання рішення суду ним було поновлено ОСОБА_3 на посаді лісничого ДП «Чернівецький лісгосп». Однак, останньому робота на посаді лісничого протипоказана, у зв'язку з чим йому було запропоновано іншу посаду, на що той відмовився. Враховуючи те, що довідка МСЕК є обов'язковою для роботодавця, ним було видано наказ на звільнення ОСОБА_3 з посади. До адміністративної відповідальності його не притягували, вину не встановлювали. Просив відмовити в задоволенні позову.
Представник відповідача позов не визнала з підстав, викладених у поданому до суду відзиві. Вважає, що дії ОСОБА_1 були правомірними, а тому він не повинен нести відповідальність за дії інших посадових осіб ДП «Чернівецький лісгосп». В його діях відсутня вина, він діяв з мотивів крайньої необхідності. Просила відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, відповідача, дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до переконливого висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав.
Зокрема, судом встановлено такі фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин:
Наказом Державного агентства лісових ресурсів України №312-к від 28.05.2020 року було покладено тимчасово виконання обов'язків директора державного підприємства «Чернівецьке лісове господарство», яке координується Чернівецьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства, на головного інженера цього підприємства ОСОБА_1 з 01.06.2020 року (а.с.5).
06.07.2020 року наказом Т.в.о. директора №54 к, виданого ОСОБА_1 , було поновлено ОСОБА_3 на посаді лісничого Тарнавського лісництва з 27.09.2019 року за рішенням суду (а.с.53).
Наказом №58 к від 10.07.2020 року ОСОБА_6 було відсторонено від виконання від виконання роботи на посаді лісничого ОСОБА_7 лісництва відповідно до ст.46, ч.5 ст.24 КЗпП України на період вирішення питання про звільнення на підставі п.2 ч.1 ст. 40 КЗпП України, із збереженням йому середньої заробітної плати на період такого відсторонення (а.с.54).
У подальшому, за період перебування на посаді тимчасово виконуючого обов'язки директора Державного підприємства «Чернівецьке лісове господарство», ОСОБА_1 15.07.2020 року видав наказ №62-к про звільнення з роботи ОСОБА_3 з посади лісничого ОСОБА_7 лісництва на підставі п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді та виконуваній на ній роботі стану здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи (а.с.5).
Наказом №569-к від 04.09.2020 року ОСОБА_1 було увільнено від тимчасового виконання обов'язків директора ДП «Чернівецьке лісове господарство» (а.с.49).
Рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 08.12.2020 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Скасовано наказ т.в.о. директора державного підприємства «Чернівецький лісгосп» №62-к від 15.07.2020 року про звільнення ОСОБА_3 з посади лісничого Тарнавського лісництва державного підприємства «Чернівецький лісгосп» на підставі п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_3 на посаді лісничого з 15.07.2020 року. Стягнуто з ДП «Чернівецький лісгосп» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.07.2020 року по 08.12.2020 року у сумі 48431 грн. 40 коп. з утриманням податків та інших обов'язкових платежів, а також моральну шкоду в сумі 3000 гривень (а.с.7-13).
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 04.03.2021 року зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с.14-17).
Зазначеними судовими рішеннями було встановлено, що ДП «Чернівецький лісгосп» не дотримався порядку звільнення працівника з роботи, оскільки не встановлено відповідно до вимог чинного законодавства невідповідність позивача займаній посаді або виконуваній ним роботі за станом його здоров'я, а також прийнято рішення про звільнення в період тимчасової непрацездатності ОСОБА_3 .
Окрім того, постановою Чернівецького апеляційного суду від 04.03.2021 року встановлено обставини, які мають значення для вірного вирішення спору у даній справі.
Зокрема, судом Апеляційної інстанції встановлено, що довідкою МСЕК серії 12ААА №240754 від 19.10.2016 року підтверджено, що ОСОБА_3 є інвалідом ІІ групи внаслідок загального захворювання, інвалідність встановлена безстроково. Однак, висновка МСЕК про неможливість позивача за станом здоров'я виконувати роботу за професією лісничого немає. У відповідності до копії атестаційного паспорта робочого місця інваліда ОСОБА_3 потребує роботи в кабінетних умовах без тривалого перебування на ногах. Вказаний атестаційний паспорт не містить висновку про те, що позивач не може виконувати покладені на нього посадові обов'язки, виконання роботи лісника протипоказано позивачу за станом здоров'я чи створює небезпеку йому самому та членам трудового колективу, а лише містить рекомендацію щодо умов праці ОСОБА_3 з урахуванням стану його здоров'я та відповідач має право на власний розсуд відмовитись від вказаних рекомендацій та виконувати свої посадові обов'язки. На підставі викладеного суд дійшов правильного висновку, що у матеріалах справи немає доказів, які підтверджують невідповідність позивача займаній посаді або виконуваній ним роботі за станом його здоров'я.
Державним підприємством «Чернівецький лісгосп» на виконання рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 08.12.2020 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 04.03.2021 року у справі №714/682/20 було здійснено виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівнику ОСОБА_3 у розмірі 48431 грн. 40 коп. (а.с.18).
Беручи до уваги встановлені обставини та аналізуючи вищезазначені норми, суд приходить висновку, що між сторонами склались трудові правовідносини, які регулюються главою ІХ КЗпП України.
Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Покладення матеріальної відповідальності на працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків передбачено ст.130 КЗпП України.
Відповідно до статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України службові особи, винні в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації.
У статті 237 КЗпП України передбачено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 33 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 частини першої статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року), настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.
Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, у процесуальній формі, а тому немає необхідності встановлювати їх знову.
Отже, враховуючи те, що ОСОБА_3 було звільнено із займаної посади із порушенням вимог закону наказом №62-к від 15.07.2020 року, який був виданий ОСОБА_1 , відповідач, як службова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з виплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного суду, що викладені у постанові №332/832/18 від 21.01.2021 року, постанові № 401/1387/17-ц від 20.05.2020 року.
Даючи оцінку аргументам відповідача та його представника з приводу того, що Державне підприємство «Чернівецьке лісове господарство» є неналежним позивачем у справі, суд зазначає таке:
За змістом ст.136 КЗпП України покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.
У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.
Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.
Як було встановлено судом, Державним агентством лісових ресурсів України було розглянуто звернення ОСОБА_4 від 11.09.2020 року щодо притягнення до відповідальності винних осіб при звільненні з роботи. За результатами розгляду звернення Державне агентство лісових ресурсів України доручило керівнику ДП «Чернівецький лісгосп» вжити заходів щодо відшкодування згідно законодавства шкоди, заподіяної з вини колишнього керівника підприємства з урахуванням статті 134 КЗпП України (а.с.19).
Наказом №569-К від 04.09.2020 року було увільнено ОСОБА_1 від тимчасового виконання обов'язків директора державного підприємства «Чернівецьке лісове господарство», яке координується Чернівецьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства, 07.09.2020 (а.с.45).
З аналізу положень ст.136 КЗпП України випливає, що звернення до суду із позовом про відшкодування шкоди керівником підприємства здійснюється вищестоящим в порядку підлеглості органом лише у разі перебування цього керівника на цій посаді на час звернення до суду.
Оскільки ДП «Чернівецьке лісове господарство» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 в той час, як останній вже був звільнений із займаної посади, таке звернення не суперечить вимогам закону, оскільки діючий керівник ДП «Чернівецьке лісове господарство», яке є юридичною особою (що визнається сторонами), не позбавлений можливості звернутися до суду із відповідним позовом.
З огляду на викладене, звільнення відповідача з керівної посади ДП «Чернівецьке лісове господарство» не є підставою для звільнення його від відповідальності за завдання збитків третій особі.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
За таких обставин, суд на підставі встановлених обставини справи, що підтверджені належними та допустимими доказами у справі, приходить до висновку про доведеність заявлених позивачем позовних вимог, у зв'язку з чим наявні правові підстави для його задоволення.
Керуючись ст.ст.130,134, 237 КЗпП України, ст.ст. 4, 5, 10, 18, 80, 89, 141, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,-
Позов Державного підприємства «Чернівецьке лісове господарство» до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ), проживаючого по АДРЕСА_1 на користь Державного підприємства «Чернівецьке лісове господарство» (ЄДРПОУ - 00274453), що розташоване в с.Валя Кузьмін вул. Головна, 25, Глибоцького району, Чернівецької області, шкоду, завдану внаслідок незаконного звільнення працівника у розмірі 48431 грн. 40 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Чернівецьке лісове господарство» понесені судові витрати у розмірі 2270 грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Одовічен Я.В.