Справа № 713/1761/20
Провадження №2/713/27/21
іменем України
01.06.2021 м. Вижниця
Вижницький районний суд Чернівецької області в складі головуючого судді Осокіна А.Л.,при секретарі Поляк А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Вижниця в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Кошман Ірина Вадимівна, до ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Решетов Віктор Вікторович, про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення до житлового приміщення, треті особи: неповнолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , інтереси яких представляє законний представник (мати) - відповідач у справі ОСОБА_2 ,-
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, предметом якого є усунення перешкод у користуванні житлом та вселення до житлового приміщення, треті особи: неповнолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , інтереси яких представляє законний представник (мати) - відповідач у справі ОСОБА_2 .
В позові посилається на те, що сторони перебували у шлюбі з 2003р. За період перебування у шлюбі сторонами за спільні кошти набуто житловий будинок, який знаходиться за адресою в АДРЕСА_1 , де позивач проживав та де на даний час зареєстроване його місце проживання. зміненим постановою Чернівецького апеляційного суду від 03.06.2021р. відносно позивача видно обмежувальний припис, яким заборонено позивачу перебувати в місці спільного з відповідачем проживання по АДРЕСА_1 . Після закінчення строку дії обмежувального припису відповідач перешкоджає позивачу проживати в будинковлодінні по місцю реєстрації, змінила ключі від вхідних дверей та не допускає позивача до житла. У зв'язку з чим позивач просив суд усунути йому перешкоди у користуванні житлом, вселити його та зобов'язати відповідача передати позивачу ключі від будинковлодіння.
Відповідач надала суду відзив на позов, в якому позов не визнала з тих підстав, що позивач регулярно вчиняє насильство в сім'ї, що робить неможливим співжиття позивач з відповідачем. Вселення позивача не буде відповідати інтересам дітей, та позивач має інше місце проживання. Просила відмовити у задоволенні позову.
В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_5 позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позові.
Відповідач яка дій самостійно та як законний представник (мати) неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та її представник ОСОБА_6 позовні вимоги не визнали, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов. Просили у задоволенні позову відмовити. Відповідач вказувала, що позивач дійсно вчиняє насильство в сім'ї, тому вона не допускає позивача проживати в будинковолодінні. З позовом до суду про визання позивача таким, що втратив право користування жилим приміщення у вказаному будинковолодінні - не зверталась.
Свідок ОСОБА_7 , в судовому засіданні показала, що вона являється являється мамою відповідача ОСОБА_2 . Позивач є колишнім чоловіком відповідача. Позивач регулярно вчиняє насильство відносно доньки. Раніше до поліції не звертались.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 2003р.
Рішенням Вижницького районного суду від 23.03.2020р. шлюб між сторонами було розірвано. (а.с.4)
Від шлюбу у сторін народилося двоє дітей ОСОБА_3 2006р.н., та ОСОБА_4 , 2009 р.н., що підтверджується копіями свідоцтв про народження дітей. (а.с. 17-18)
З копії реєстру прав власності на нерухоме майно, вбачається, що житловий будинок, який знаходиться за адресою в АДРЕСА_1 , з належить відповідачу на праві приватної власності з 14.08.2009р. на підставі договору довічного утримання.
За загальним правилом застосування презумпції згідно зі ст. 60 СК України майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором довічного утримання, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Тому вказане будинковолодіння належить позивачу і відповідачу на праві спільної сумісної власності виходячи з того, що право власності на вказане будинковолодіння зареєстроване за відповідачем під час перебуванн у шлюбві з позивачем.
Згідно копії паспорта позивач зареєстрований у вищевказаному житловому бидинку з 21.02.2007 р. (а.с. 6-10).
01.04.2020р. ДОП СП Вижницького ВП Мендришора Д.Ю. виніс терміновий заборонний припис стосовно кривдника, яким ОСОБА_1 на строк 10 діб з 01.04.2020р. до 10.04.2020р. заборонено вхід та перебуваня в місці проживання (перебування) постраждалої особи ОСОБА_2 та заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.
Рішенням Вижницького районого суду Чернівецької області від 10.04.2020р. заборонено ОСОБА_1 , зміненим постановою Чернівецького апеліяційного суду від 03.06.2020р. заборонено позивачу перебувати в місці спільного проживання (перебування) з відповідачем за адресою АДРЕСА_1 з постраждалою особою ОСОБА_2 строком на 3 місяці.
Постановою Вижницького районного суду від 09.01.2020р. ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності, за ч.1 ст.173-2 КУпАП. Згідно вказаної постанови ОСОБА_1 10.12.2019р. о 13:00 год. перебваючи в приміщенні магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в АДРЕСА_1 вчинив суперечку з дружиною ОСОБА_1 в ході якої ображав її нецензурною лайкою. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.14 ч. 1 ст.1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» вчинив домашнє насильство психологічного характеру, внаслідок чогомогла бути завдана шкда психічному здоров'ю потерпілої».
Постановою Вижницького районного суду від 20.02.2020р. ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності, за ч.1 ст.173-2 КУпАП. Згідно вказаної постанови ОСОБА_1 16.12.2019р. о 02:00 год., перебуваючи по місцю проживання в АДРЕСА_1 , вчинив суперечку з дружиною ОСОБА_2 , в ході якої ображав її нецензурною лайкою та погрожував. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.14 ч. 1 ст.1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» вчинив домашнє насильство психологічного характеру, внаслідок чогомогла бути завдана шкда психічному здоров'ю потерпілої».
Постановами Вижницького районного суду від 09.06.2020р. та від 28.07.2020р. ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.2 ст.173-1 КУпАП, за повторне вчинення домашнього насильтва відносно ОСОБА_2 , та провадження у вказаних справах було закрито за малозначністю.
З результатів заключення психолога ОСОБА_8 від 10.03.2020р., яке проводилося з метою дослідження актуального психоемоційного стану ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до її батьків за результатами психологічного обстеження неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вбачається, що лікар надав рекомендації: для збереження благополучного психоемоційного стану неповнолітньої ОСОБА_9 необхідно виховуватись та зростати у безконфліктному середовищі.
Отже, підсумовуючи викладене, суд вважає доведеним, що відповідач проживав та був зареєстрованим в будинковолодінні по АДРЕСА_1 з 21.07.2007р. до винесення обмежувального припису на підставі рішення Вижницького районного суду. З моменту набрання рішенням суду законної сили позивач був обмежений у праві користуваннявказаним житлом на 3 місяці. Разом з тим, після закінчення вказаного строку обмеження користування житлом, відповідач порушує право позивача на користування цим житлом. При цьому жодних рішеннь суду про позбавлення позивача права користуватись житлом - будинком по АДРЕСА_1 - відповідач не надав.
Відповідно до ст.47 Конституцуії України Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 29 ЦК України встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до ст.310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, установлених законом.
За місцем проживання проводиться реєстрація громадян, що є підставою для припущення про проживання особи в зазначеному будинку, квартирі.
Згідно з п.4 ст.31 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, установлених законом.
Статтею 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до ст.61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер. Недотримання письмової форми договору не тягне за собою його недійсність. Умови договору найму жилого приміщення, що обмежують права наймача та членів його сім'ї (втому числі і щодо строку його дії) є недійсними.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
Отже, виходячи з викладеного, суд вважає доведеним, що відповідач неправомірно перешкоджає позивачу користуватись житлом та порушує права позивача на житло. Тому позов є обгрунтованим та підлягає задоволенню.
При цьому суд знаходить позицію відповідача щодо відсутності у позивача підстав для вселення - неспроможною, виходячи з такого.
Відповідач та його представник вказують, що оскільки позивач чинить насильство в сім'ї щодо відповідача, таким чином він порушує житлові права відповідача - тому позиція відповідача щодо позбавлення позивача права на житло є обгрунтованою.
Разом з тим, згідно ч.1 ст.4 ЦПК України Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідач до суду з позовом про позбавлення позивача права користування житлом не звернувся. Вказане означає, що відповідач не оспорив право позивача користуватись житлом, та у передбачений законом спосіб не звернувся до суду з позов про захист своїх житлових прав, хоча мав таку можливість.
У зв'язку з викладеним суд також знаходить неспроможними посилання відповідача на рішення ЄСПЛ «Ірина Смірнова проти України» та «Левчук проти України». У вказаних справах співвласники захищали свої житлові права від інших співвласників, які вчиняли проти них діяння, які мали ознаки кримінальних правопорушень, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовами.
Разом з тим у даній справі відповідач своє право на звернення до суду з позовом про захист своїх прав не використав.
За вказаних обставин суд критично оцінює позицію відповідача, та вважає її неспроможною для відмови у позові.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 77-81, 89, 141, 223, 258, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 9, 64, 65, 116 ЖК УРСР, ст. ст..15, 405 ЦК України,-
Позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення - задовольнити.
Зобов'язати ОСОБА_2 , яка зареєстрована в АДРЕСА_1 не чинити перешкод ОСОБА_10 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 у користуванні житловим будинком в АДРЕСА_1 .
Вселити ОСОБА_10 , який зареєстрований в АДРЕСА_1 в житловий будинок по АДРЕСА_1 .
Зобов'язати ОСОБА_2 , яка зареєстрована в АДРЕСА_1 передати ОСОБА_10 , який зареєстрований за АДРЕСА_1 ключі від вказаної житлового будинку.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, до Чернівецького апеляційного суду через Вижницький районний суд Чернівецької області.
Повне рішення суду складено -10 червня 2021 року.
Суддя А. Л. Осокін