вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
11.06.2021м. ДніпроСправа № 904/772/21
За позовом Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", м. Київ
до відповідача-1: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Явір", м. Нікополь Дніпропетровської області
відповідача-2: ОСОБА_1 , с. Нововоскресенське Нововоронцовського району Херсонської області
про солідарне стягнення заборгованості в сумі 165 041 грн. 46 коп. за кредитним договором від 18.05.2015 та договором поруки від 02.02.2016 № РОR1454403087066
Суддя Рудь І.А.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Господарського суду Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом від 22.01.2021 № б/н, в якому просить стягнути солідарно з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Явір" та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 18.05.2015 у загальному розмірі 165 041 грн. 46 коп., з яких: 154 770 грн. 72 коп. - заборгованість за кредитом, 10 270 грн. 74 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем-1 умов кредитного договору від 18.05.2015 в частині повного та своєчасного повернення кредитних коштів.
Вимога про стягнення з відповідача-2 обґрунтована посиланням на договір поруки від 02.02.2016 № РОR1454403087066.
З позовної заяви вбачається, що позивачем у складі учасників провадження визначено відповідачем фізичну особу - ОСОБА_1 .
Ухвалою господарського суду від 22.02.2021, в порядку приписів абз. 2 ч. 1, ч.ч. 6, 7 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, зобов'язано Нововоскресенську сільську раду у строк протягом 5 днів з моменту отримання цієї ухвали суду надіслати на адресу Господарського суду Дніпропетровської області інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 (відома суду адреса проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний податковий номер платника податків НОМЕР_1 , відома суду дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Згідно з інформацією, наданою Нововоскресенською сільською радою від 04.02.2021 за № 16/02.-19, гр. ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована, але не проживає за адресою: АДРЕСА_2 , місце проживання не відоме.
Ухвалою господарського суду від 16.03.2021 позовну заяву залишено без руху та запропоновано Акціонерному товариству комерційному банку "Приватбанк" протягом семи днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви, надавши до суду докази направлення позовної зави з додатками за зареєстрованим місцем проживання фізичної особи ОСОБА_1 .
25.03.2021 на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою господарського суду від 30.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в матеріалах справи документами.
Відповідачі вимоги суду не виконали та не надали витребувані судом документи.
Господарський суд наголошує на тому, що ухвала суду від 30.03.2021 завчасно надіслана відповідачу-1 за адресою, яка значиться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (витяг від 11.02.2021) та відповідачу-2 за його місцезнаходженням, згідно матеріалів справи та наданою Нововоскресенською сільською радою інформацією про місце реєстрації ОСОБА_1 .
На адресу суду повернувся конверт з копією ухвали від 30.03.2021, що направлялася на адресу відповідача-1, із відміткою відділення поштового зв'язку: «Повертається за закінченням терміну зберігання».
На адресу суду повернувся конверт з копією ухвали від 30.03.2021, що направлялася за місцем реєстрації відповідача-2, із відміткою відділення поштового зв'язку: «Повертається. Адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
За визначенням п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому, господарським судом врахована правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
З урахуванням вищевикладеного, господарський суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч. 9 ст. 81, ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Згідно зі ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Також судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
У пункті 3 постанови № 11 від 17.10.2014 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" визначено, що розумним, зокрема вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).
При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.
З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -
18.05.2015 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Явір" звернулася до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", із заявою про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг та заявою про відкриття банківського рахунку, за умовами якого позивач відкрив підприємцю поточний та картковий рахунки (а.с. 19).
Так, згідно заяви від 18.05.2015 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Явір" приєдналося до "Умов та правил надання банківських послуг", Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті банку http://pb.ua, які разом із цією заявою складають договір банківського обслуговування № б/н від 18.05.2015 (далі - договір), та взяло на себе зобов'язання виконувати умови договору.
Як зазначено в заяві, підписавши власноруч вказану заяву, відповідач виразив свою згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг (знаходяться на сайті www.pb.ua), Тарифами банку, які разом із даною заявою складають договір банківського обслуговування.
На виконання умов договору банківського обслуговування № б/н від 18.05.2015 Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" надавалися Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Явір" кредитні кошти у межах встановленого ліміту з 03.02.2016 по 14.02.2016 у розмірі 4 000,00 грн., з 07.05.2018 у розмірі 65 000,00 грн., з 03.07.2018 у розмірі 45 000,00 грн., з 19.10.2018 у розмірі 130 000,00 грн., з 25.03.2019 по 10.05.2019 у розмірі 85 000,00 грн., з 25.05.2019 у розмірі 160 000,00 грн., що підтверджується довідкою про розміри встановлених кредитних лімітів (а.с. 37).
Факт використання відповідачем-1 наданих позивачем коштів підтверджується виписками по рахункам відповідача-1 за період з 30.09.2020 по 11.01.2021 (а.с.39-40).
Крім того, позивач стверджує, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором банківського обслуговування від 18.05.2015 між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» (кредитор) та фізичною особою ОСОБА_1 (поручитель) укладений договір поруки №POR1454403087066 від 02.02.2016, предметом якого, згідно з п. 1.1 є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Явір" зобов'язань за угодами приєднання: зобов'язань за угодами приєднання до:
1.1.1 розділу 3.2.1 "Кредитний ліміт" умов та правил надання банківських послуг (далі - угода 1) зі сплати:
а) процентної ставки за користування кредитом:
- за період користування кредитом згідно з пунктом 3.2.1.4.1.2 угоди 1 32% річних;
- за період користування кредитом згідно з пунктом 3.2.1.4.1.3 угоди 1 - 64% річних
б) комісійної винагороди згідно з пунктом 3.2.1.1.17 угоди 1 в розмірі 3% від суми перерахувань;
в) винагороди за використання ліміту відповідно до пункту 3.2.1.4.4 угоди 1 першого числа кожного місяця в розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць;
г) кредиту в розмірі 10 000грн.
Якщо під час виконання угоди 1 зобов'язання боржника, що забезпечені цим договором, збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов'язань за угодою 1 в розмірі таких збільшень; додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.
Відповідно до пункту 1.1.2 договору поруки відповдіач-2 надає поруку перед кредитором за виконання Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Явір" зобов'язань за угодою приєднання розділу 3.2.2. "Кредит за послугою "Гарантовані платежі" умов та правил надання банківських послуг (далі - угода 2) зі сплати:
а) процентної ставки за користування кредитом:
- за період користування кредитом згідно з пунктом 3.2.2.2 угоди 2 у розмірі 36% річних;
- за період користування кредитом у разі прострочки згідно з пунктом 3.2.2.2 угоди 2 у розмірі 56% річних;
б) винагород, штрафів, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки у відповідності, порядку та строки, зазначені в угоді 2;
в) кредиту в розмірі 10 000грн.
Якщо під час виконання угоди 2 зобов'язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, останній при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов'язань за угодою 2 в розмірі таких збільшень; додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібно.
Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за угодою 1 та угодою 2 в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно із цим пунктом поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності. Поручитель з умовами угоди 1 та угоди 2 ознайомлений.
За пунктом 1.5 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за угодою 1 та угодою 2 боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Предметом розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога позивача про солідарне стягнення з відповідачів на підставі договорів 154 770 грн. 72 коп. заборгованості за кредитом, 10 270 грн. 74 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 1066 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам (ч.ч.1,2 ст. 1067 Цивільного кодексу України).
Положеннями ст.1068 Цивільного кодексу України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.
Статтею 1069 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.
У статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 Цивільного кодексу України).
Частиною другою статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17 (провадження№14-131цс19)).
За змістом статті 1056-1 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом загальних положень щодо виконання зобов'язань, встановлених ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Зі змісту заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 18.05.2015 вбачається, що в заяві відсутні умови щодо нарахування відсотків за користування кредитом та комісії та процентна ставка, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на Умови і правила надання банківських послуг", що розміщені на офіційному сайті позивача та з якими, за твердженням позивача, відповідач-1 ознайомився при підписанні заяви-приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. До позовної заяви позивачем додано Витяг з "Умов та правил надання банківських послуг" (а.с.20-36).
Разом з цим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач-1, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем-1 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.
Оскільки роздруківка із сайту позивача повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила надання банківських послуг, суд не приймає зазначений доказ як належний.
Відповідно до вимог статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зазначене підтверджено у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 (провадження № 6-16цс15) й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), господарський суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 Цивільного кодексу України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.pb.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18.05.2015) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (08.02.2021), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу-1 Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем-1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Відповідно до частини першої статті 259 Цивільного кодексу України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Пунктом 3.18.5.7. Витягу з Умов та правил надання банківських послуг установлено позовну давність тривалістю в п'ять років до вимоги про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені та штрафів.
Однак, зазначені умови пункту 3.18.5.7. неможливо вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.
Крім того, безпосередньо договір банківського обслуговування № б/н від 18.05.2015, відповідно до якого відповідачу-1 встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку позивача з відповідачем-1, що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг", не містить і строку повернення кредиту (строку користування ним).
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц, визначальним для укладення договору приєднання є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору та стверджувати про узгодженість дій та волевиявлення учасників цивільних правовідносин й відповідність певним стандартам поведінки.
Таким чином, за відсутності письмової форми кредитного договору вимоги позивача про стягнення процентів за користування кредитом є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Разом з тим, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 Цивільного кодексу України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Велика Палата Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17-ц.
Щодо вимог позивача до відповідача-2 про солідарне стягнення заборгованості суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Згідно з частинами 1, 2 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Частинами 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Частиною 1 статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Разом з тим, оскільки порука є видом забезпечення виконання зобов'язань і при цьому водночас сама має зобов'язальний, договірний характер, на правовідносини поруки поширюються загальні положення про зобов'язання та про договори (розділи І та II кн. 5 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Враховуючи характер поруки (похідний, залежний від основного зобов'язання), до істотних умов договору поруки слід віднести, зокрема визначення зобов'язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, зокрема реквізити основного договору, його предмет, строк виконання тощо.
Аналогічна правова позиція щодо істотних умов договору поруки наведена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 р. по справі № 922/2913/18.
Судом встановлено, що предметом договору поруки №POR1454403087066 від 02.02.2016 є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Явір" зобов'язань за угодою приєднання до розділу 3.2.1 "Кредитний ліміт" Умов та правил надання банківських послуг" та до розділу 3.2.2 "Кредит за послугою "Гарантовані платежі" Умов та правил надання банківських послуг".
З системного аналізу всіх умов вказаного договору поруки не вбачаються реквізити основного договору, оскільки з наданого договору неможливо встановити ані правочин, який як основне зобов'язання забезпечений порукою, ані поточний рахунок, на який надається послуга кредитного ліміту. Лише визначено особу, первинні зобов'язання якої забезпечені порукою.
Оскільки аналіз змісту договору поруки не дозволяє встановити дійсний зміст основного зобов'язання забезпеченого порукою, то у даній справі підлягає застосуванню тлумачення "contra proferentem" (слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх писав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц; постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 910/3570/18.
Отже, із застосуванням даного принципу тлумачення умов договору, ризик настання негативних наслідків покладається на сторону договору, яка передбачила таку умову договору, що не конкретизувала включення до предмета поруки умови щодо основного зобов'язання забезпеченого порукою.
За таких підстав, суд не погоджується з твердженнями позивача, що договір поруки №POR1454403087066 від 02.02.2016 укладено саме в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № б/н від 18.05.2015, як таким, що жодним чином не узгоджений сторонами договору поруки та не підтвердженим матеріалами справи, а відтак суд позбавлений можливості встановити, які саме первинні зобов'язання забезпечені порукою.
Отже, умови укладеного між позивачем та відповідачем-2 договору поруки №POR1454403087066 від 02.02.2016 у сукупності з відсутністю в матеріалах справи доказів, що підтверджують факт надання згоди відповідачем-2 на забезпечення виконання зобов'язань саме за кредитним договором № б/н від 18.05.2015, спростовують твердження позивача щодо наявності солідарного обов'язку відповідача-2 сплати заборгованості за кредитом.
Беручи до уваги положення ст.73, 74, 86 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи об'єктивну неможливість ідентифікувати за яким первинним кредитним правочином забезпечені порукою зобов'язання, суд дійшов висновку, що вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки вимога до відповідача-2 не доведена належними та допустимими доказами.
Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи, що матеріали справи містять докази отримання Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Явір" кредитних коштів від Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" у розмірі 154 770 грн. 72 коп., господарський суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення заборгованості з відповідача-1 у вказаній сумі. У решті позову слід відмовити.
За встановлених вище обставин, позовні вимоги банку в частині солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача та відповідача-1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 165, 233, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Явір" (53211, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Шевченка, буд. 34А, кв. 8, код ЄДРПОУ 31347526) на користь Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул.. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) 154 770 грн. 72 коп. (сто п'ятдесят чотири тисячі сімсот сімдесят грн. 72 коп.) заборгованості за кредитом, 2 321 грн. 56 коп. (дві тисячі триста двадцять одну грн. 56 коп.) витрат зі сплати судового збору.
У решті позову відмовити.
В частині позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_1 - відмовити.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.
Повне рішення складено 11.06.2021
Суддя І.А. Рудь