Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"14" червня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/912/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного підприємства "ПАУЕРЛЮКС", м.Запоріжжя
до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш", м.Харків
про стягнення 30148,87 грн.
без виклику учасників справи
Позивач - Приватне підприємство "ПАУЕРЛЮКС" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" про стягнення 30148,87 грн. за договором поставки №234/119-ВК від 26.05.2020 року, з яких: 27776,73 грн. сума основного боргу; 1388,85грн. - пеня; 983,29 грн. - втрати від інфляції.
Ухвалою суду від 29.03.2021 року позовну заяву було залишено без руху.
Ухвалою суду від 16.04.2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Сторонами надано до суду наступні документи:
- відзив відповідача (вх.№9995 від 30.04.21), в якому просить вимогу про стягнення основної суми боргу, пені та втрат від інфляції залишити на розсуд суду, враховуючи контррозрахунок відповідача, зазначивши наступне:
1) заборгованість у розмірі 5590,20 грн. утворилась за зовсім іншим Договором №234/125-ВК від 10.06.20 (копія зазначеного Договору в матеріалах справи відсутня);
2) заборгованість Відповідача перед ТОВ “ПАУЕРЛЮКС” у загальному розмірі 27776,73 грн. складається: із заборгованості за Договором №238/119-ВК від 26.05.2020 року в сумі 22186,53 грн. та із заборгованості за Договором №234/125-BK від 10.06.2020 року, що становить 5590,20 грн.
3) загальний розмір пені та втрат від інфляції (окрім суми основного боргу в розмірі 27776,73 грн.), нарахованих за Договором №234/119-ВК від 10.06.2020 року та за Договором №234/125-ВК від 10.06.2020 року складає: 1057,42 + 983,29 = 2040,71грн.
4) у вимозі про стягнення витрат на професійну (правничу) допомогу у розмірі 8500,00 грн. відмовити в повному обсязі;
5) здійснити розподіл витрат зі сплати судового збору, відповідно до розміру задоволених позовних вимог.
- клопотання позивача про долучення доказів понесених витрат на правничу допомогу (вх.№11920 від 24.05.21);
- клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу (вх.№12562 від 31.05.21).
Надані документи прийняті судом до розгляду та долучені до справи.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.
26.05.2020 року між Приватним підприємством «Пауерлюкс» (далі - Позивач, Постачальник) та Державним підприємством «Завод «Електроважмаш» (далі - Відповідач, Замовник) укладено договір поставки №234/119-ВК (далі - Договір).
Відповідно до п.1.1 Договору Постачальник зобов'язується поставити продукцію «Частини та приладдя до верстатів») у власність Замовника партіями, а Замовник зобов'язується прийняти від Постачальника продукцію та оплатити її в порядку, передбаченому цим Договором.
У відповідності до п.1.2 Договору найменування, номенклатура, кількість та ціна за одиницю продукції, а також код і назва, відповідно до Національного класифікатора України ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник», затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23.12.2015 року №1749 зазначаються у Специфікації №1 (Додаток №1), яка є невід'ємною частиною цього Договору.
Згідно з п.2.1 Договору Постачальник здійснює поставку кожної окремої партії продукції Замовнику протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з моменту направлення письмового замовлення Замовника, згідно з пунктом 1.3 цього Договору.
П. 3.1 Договору встановлено, що загальна вартість цього Договору складає 627453,86 грн., у т. ч. ПДВ 20% - 104575,64 грн.
Згідно з п.4.1 Замовник здійснює оплату кожної партії продукції протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки і приймання її за якістю і кількістю.
Пунктом 4.3 Договору передбачено, що при відвантаженні партії Постачальник надає замовнику наступні документи: накладну, рахунок-фактуру, товарно-транспортну накладну.
Пунктами 7.1, 7.2 Договору передбачено, що приймання товару по кількості і якості здійснюється відповідно до інструкцій П-6 «Про порядок приймання продукції по кількості» і П-7 «Про порядок приймання продукції по якості».
Позивач зазначає, що 29.09.2020 року на виконання умов Договору на адресу Відповідача поставлено за видатковими накладними №2201, №2202, а також 05.10.2020 року за видатковою накладною №2257 ТМЦ в асортименті на загальну суму 27776, 73 грн., в тому числі ПДВ 20 % - 4629,45 грн.
Приватним підприємством «Пауерлюкс» виконано всі умови Договору щодо поставки товарів, ТМЦ прийнято Покупцем без зауважень, відповідні податкові накладні складено та зареєстровано в ЄРПН.
Незважаючи на це, умови договору щодо своєчасної оплати за поставлений товар Відповідачем не виконано.
З урахуванням положень п.4.1 Договору оплата за поставлений товар за видатковими накладними № 2201, №2202 від 29.09.2020 року мала відбутися у строк до 30.10.2020 року; відповідно за видатковою накладною №2257 від 05.10.2020 року - у строк до 05.11.2020 року. Отже, останній день строку оплати товару за видатковими накладними №2201, №2202 від 29.09.2020 року припадає на 29.10.2020 року, а за видатковою накладною № 2257 від 05.10.2020 року - на 04.11.2020 року.
Оплата за поставлений товар Відповідачем не здійснена станом на день подання позову.
П.13.2 Договору передбачено, що при неможливості врегулювання спорів шляхом переговорів, Сторони встановлюють обов'язковий претензійний порядок. Термін розгляду претензії 30 календарних днів. 13.11.2020 року Позивачем на адресу Відповідача була направлена претензія від 12.11.2020 року у вигляді листа вих.№417 про погашення заборгованості. Претензія отримана Відповідачем 17.11.2020 року. Однак на момент подання позовної заяви до суду відповіді на претензію Відповідачем не надіслано, оплату не здійснено.
Таким чином, позивач вважає, що на даний час сума заборгованості ДП «Завод «Електроважмаш» перед ПП «Пауерлюкс» за договором № 234/119-ВК від 26.05.2020 року становить 27776,73 грн., у т.ч. ПДВ 4629,45 грн.
Відповідач у відзиві стверджує, що за період дії Договору Позивачем було поставлено продукцію у власність ДП “ЗАВОД “ЕЛЕКТРОВАЖМАШ” на загальну суму 41733,04 грн.
Відповідач оплатив поставлену продукцію частково на суму 19546,51 грн.
На сьогоднішній день, сума поставленої Позивачем, але не оплаченої Відповідачем продукції за Договором №234/119-ВК від 26.05.2020 року складає 22186,53 грн.
При цьому відповідач зазначає, що його заборгованість перед ТОВ “ПАУЕРЛЮКС” дійсно існує в загальному розмірі 27776,73 грн., яка складається: із заборгованості за Договором №238/119-ВК від 26.05.2020 року в сумі 22186,53 грн. та із заборгованості за Договором №234/125-BK від 10.06.2020 року в сумі 5590,20 грн.
Отже, заборгованість в розмірі 5590,20 грн. утворилась не за спірним договором, а за зовсім іншим Договором №234/125-ВК від 10.06.2020 року.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог та заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Ч.ч.1,2 ст.692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Сторонами було укладено договір поставки, відповідно до якого встановлений порядок розрахунків.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст.664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним в момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
На виконання умов договору позивач свої зобов'язання по поставці товару виконав у повному обсязі згідно з умовами договору, повернень товару або претензій щодо кількості та якості товару від відповідача не надходило.
Відповідач не в повному обсязі розрахувався за поставлений позивачем товар, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Між ТОВ “ПАУЕРЛЮКС” (Позивач) та ДП “ЗАВОД “ЕЛЕКТРОВАЖМАШ” (Відповідач) було укладено Договір №234/119-ВК 26.05.2020 року.
Згідно з пунктом 1.1 Договору Постачальник зобов'язався поставити продукцію (“Частини та приладдя до верстатів”) у власність Замовника партіями, а Замовник зобов'язався прийняти від Постачальника продукцію та оплатити її в порядку, передбаченому цим Договором.
Згідно з пунктом 3.1 Договору загальна вартість цього Договору складає 627453,86 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 104 575,64 грн.
Відповідно до п.4.1 Договору Замовник здійснює оплату кожної партії продукції протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки і приймання її за якістю і кількістю.
За період дії Договору Позивачем було поставлено продукцію у власність ДП “ЗАВОД “ЕЛЕКТРОВАЖМАШ” на загальну суму 41733,04 грн.
Відповідач оплатив поставлену продукцію частково.
Отже, сума поставленої Позивачем, але не оплаченої Відповідачем продукції за Договором №234/119-ВК від 26.05.2020 року складає 22186,53 грн. за двома накладними: №2202 від 29.09.20 на суму 22014,67 грн., № 2257 від 05.10.20 на суму 171,86 грн.
З видаткової накладної №2201 від 29.09.20 (а.с.21) на суму 5590,20 грн. вбачається, що заборгованість у розмірі 5590,20 грн. утворилась не за спірним договором, а за зовсім іншим Договором №234/125-ВК від 10.06.2020 року.
Судом встановлено, що позивач не посилається на цей договір як на підставу позову та його копія в матеріалах справи відсутня.
Таким чином, суд не бере до уваги в якості підстави виникнення заборгованості за спірним договором №234/119-ВК від 26.05.2020 року видаткову накладну №2201 від 29.09.2020 року за Договором №234/125-BK від 10.06.2020 року.
Отже, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості у розмірі 5590,20 грн. за Договором №234/125-BK від 10.06.2020 року суд відмовляє, у зв'язку з відсутністю посилань в позові на даний договір.
Приймаючи до уваги те, що відповідач не вчинив необхідних дій, передбачених сторонами у договорі та повністю не розрахувався за поставлений товар за видатковими накладними (а.с.22-23) №2202 від 29.09.20 на суму 22014,67 грн., №2257 від 05.10.20 на суму 171,86 грн. за договором №234/119-ВК від 26.05.2020 року, у визначений умовами договору строки, доказів протилежного суду не надав, суд дійшов висновку, що останній є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за Договором на суму 22186,53 грн.
Отже, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу за спірним договором №234/119-ВК від 26.05.2020 року в сумі 22186,53 грн. за двома накладними: №2202 від 29.09.20 на суму 22014,67 грн. та №2257 від 05.10.20 на суму 171,86 грн., є правомірними, обґрунтованими, такими, що підтверджуються матеріалами справи, та підлягають задоволенню.
Щодо нарахування пені суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В ч.2 ст.343 ГК України зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
В пункті 9.4 Договору сторони погодили, що за порушення строку оплати, передбачених цим Договором, Постачальник має право пред'явити Замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої суми.
Позивачем нараховано 1388,85 грн. пені, що складає 0,1% від суми прострочення.
Відповідачем здійснено контррозрахунок пені та нараховано 1057,42 грн.
Згідно з ст.ст.1,3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Розмір пені позивачем нараховано без зазначених обмежень, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.
Отже, суд перераховує у відповідності до вищезазначеного закону пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за двома видатковими накладними: №2202 від 29.09.20 на суму 22014,67 грн., № 2257 від 05.10.20 на суму 171,86 грн. (а.с.22-23).
Нарахування пені за прострочення платежу за накладною №2201 від 29.09.20 не здійснюється, оскільки вказана накладна не стосується договору, який є підставою позову.
Отже, здійснивши відповідний розрахунок пені за двома накладними, з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, суд встановив, що:
- пеня за видатковою накладною №2202 від 29.09.20 на суму 22014,67 грн. за період прострочення з 30.10.20 по 22.02.21 складає 838,33 грн.;
- пеня за видатковою накладною №2257 від 05.10.20 на суму 171,86 грн. за період прострочення з 05.11.20 по 22.02.21 складає 6,21 грн.
Таким чином, задоволенню підлягають позовні вимоги щодо стягнення 844,54грн. пені, а в частині стягнення 544,31 грн. пені слід відмовити, у зв'язку з невірним розрахунком та через перевищення подвійної облікової ставки НБУ.
Щодо стягнення інфляційних суд встановив наступне.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом
Позивачем нараховано 983,29 грн. інфляційних за період з листопада 2020 року по січень 2021 року за трьома накладними.
Суд проводить нарахування по двом накладним №2202 та №2257.
Нарахування інфляційних за прострочення платежу за накладною №2201 від 29.09.20 не здійснюється, оскільки вказана накладна не стосується договору, який є підставою позову.
Отже, здійснивши відповідний розрахунок інфляційних за двома накладними, суд встановив, що задоволенню підлягають 785,50 грн. інфляційних.
В частині стягнення 197,79 грн. інфляційних слід відмовити, у зв'язку з невірним розрахунком.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Підсумовуючи вищевикладене, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість та правомірність заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню частково.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст.129 ГПК України, відповідно до яких, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, на відповідача, з вини якого виник спір, покладається судовий збір в розмірі 1793,22 грн. Решта покладається на позивача, у зв'язку з частковою відмовою в позові.
Крім судового збору, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн.
Відповідач заперечує щодо розміру судових витрат на правничу допомогу, вважає їх необґрунтованими та просить відмовити в їх стягненні в повному обсязі.
Щодо вказаних витрат суд встановив наступне.
У попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи зазначені витрати на правничу допомогу в сумі 8500,00 грн., у т.ч.: за вивчення матеріалів та підготовки позовної заяви - 2500,00 грн.; у разі необхідності представлення інтересів Позивача в суді - 6000,00 грн. (орієнтовно 2 судових засідання. Гонорар за кожне судове засідання 3000,00 грн. з урахуванням витрат на відрядження).
Правнича допомога щодо вивчення матеріалів та підготовки позовної заяви до ДП "Завод "Електроважмаш" про стягнення заборгованості була надана позивачу Адвокатським об'єднанням “Легес” на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги від 15.06.2020 року та додаткової угоди №4 від 26.02.2021 року.
В пункті 4.7 Договору про надання правничої (правової) допомоги №б/н від 15.06.2020 року Сторони погодили, що остаточний розмір та обсяг наданих послуг, а також остаточний розрахунок за надані послуги, а також розмір фактичних витрат, пов'язаних із наданням послуг, визначаються та здійснюються на підставі Акту приймання-передачі послуг.
У пункті 3 Додаткової угоди №4 від 26.02.2021 року до Договору про надання правничої (правової) допомоги від 15.06.2020 року сторони домовились про гонорар за надання правничої допомоги у фіксованому розмірі, який складає, зокрема за підготовку тексту позовної заяви - 2500,00 грн.
Позивач зазначив, що надання послуг підтверджується актом приймання-передачі послуг від 10.04.2021 року. Оплата наданих послуг у розмірі 2500,00 грн. підтверджується відповідним платіжним дорученням №2917 від 28.04.2021 року.
Однак, дослідивши наданий позивачем акт приймання передачі наданих послуг від 10.04.2021 року суд встановив, що в ньому зазначене наступне “У відповідності до умов Договору про надання юридичних послуг від 15.06.2020 та Додаткової угоди №5 від 26.02.2021 до Договору Адвокатським об'єднанням вивчені матеріалів та підготовлено позов до Державного підприємства “Завод імені В.О. Малишева” про стягнення на користь ПП “Пауерлюкс” заборгованості за Договором поставки №938дп від 20.07,2020 р. Загальна вартість наданих послуг складає 3000,00грн без ПДВ.”
Таким чином, даний Акт приймання передачі наданих послуг не стосується послуг, наданих Адвокатським об'єднанням по стягненню заборгованості з ДП “Завод “Електроважмаш” за спірним Договором №234/119-ВК від 26.05.2020 року, а тому суд погоджується з твердженням відповідача та не бере його до уваги в якості належного доказу, що підтверджує витрати на правничу допомогу, понесені у зв'язку з розглядом справи №922/912/21 у розмірі 2500,00 грн.
Згідно з ст.30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За вимогами п.1 ч.3 ст.123 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У контексті цього питання слід додати, що сторони не можуть бути обмежені у визначенні ціни послуг, що надаються адвокатами як професійна правнича допомога. Так, Верховний Суд у постанові по справі № 826/2689/15 від 09.04.2019 вказав, що “чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.”
Умовами пункту 4.2 Договору про надання (правничої) правової допомоги від 15.06.2020 року сторони погодили, що оплата фактичних витрат здійснюється Клієнтом протягом 3 (трьох) робочих днів після надання Адвокатським об'єднанням відповідного звіту з документальним підтвердженням.
Отже, на думку відповідача, відсутність Акту приймання-передачі наданих послуг та Звіту адвоката свідчить про відсутність судових витрат як таких, а укладена Додаткова угода №4 до Договору про надання правничої (правової) допомоги №б/н від 15.06.2020 року виконує функцію прайс-листа та ніяким чином не свідчить про порядок та розмір розрахунку оплати праці за надані послуги.
Також відповідач зауважує на те, що у попередньому розрахунку витрати на адвоката були значно більшими (8500,00 грн.), ніж заявлені 2500,00 грн., а позивачем не наведено поважності причин такого суттєвого зменшення заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу.
Суд не погоджується з цим твердженням, оскільки справа розглядалась у спрощеному провадженні без виклику сторін, тому гонорар за кожне судове засідання- 3000,00 грн. не сплачувався, а заявлено до стягнення тільки 2500,00 грн. за підготовку позовної заяви, що є цілком послідовним та логічним.
Крім того, суд зазначає, що окрім акту приймання передачі наданих послуг надання цих послуг може бути підтверджено: 1) протоколом погодження обсягів та вартості послуг правничої допомоги 2) випискою по рахунку, що підтверджує оплату наданих послуг; 3) рахунком на оплату послуг, тощо.
Так позивачем надано рахунок №16/04 від 10.04.2021 року на суму 2500,00 грн. за надання правничої допомоги згідно договору від 15.06.2020 та додаткової угоди №4 від 26.02.2021 - підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості з ДП «Завод «Електроважмаш» за договором №234/119-ВК від 26.05.2020, а також платіжне доручення №2917 від 28.04.2021 року про оплату 2500,00 грн., у призначені платежу якого зазначено відповідний рахунок та договір правничої допомоги.
Згідно з ч.ч.4,5,6 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином, обсяг наданих адвокатом послуг підтверджується наявними в матеріалах справи договором про надання правової допомоги з додатковою угодою, рахунком на оплату, платіжним дорученням.
Отже, позивачем надані до суду належні докази на підтвердження виконання наданих послуг з правничої допомоги, навіть без врахування акту приймання-передачі наданих послуг.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, суд встановив, що позивачем доведено вартість понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн., а відповідачем не доведено неспівмірності та необґрунтованості таких витрат. Отже, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру витрат на правничу допомогу за клопотанням відповідача.
Таким чином, позивачем були понесені реальні та підтверджені матеріалами справи витрати на правову допомогу в розмірі 2500,00 грн., які, у зв'язку із частковою відмовою в позові, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на правничу допомогу в сумі 1974,91 грн.
Керуючись ст.ст.73-74, 76-80, 86, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247, 251, 252 ГПК України, суд, -
В позові відмовити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (адреса: 61089, м.Харків, пр.Московський, буд.299; код ЄДРПОУ 00213121) на користь Приватного підприємства "ПАУЕРЛЮКС" (адреса: 69095, м.Запоріжжя, вул.Залізнична, б.1-В; код ЄДРПОУ 25222641) заборгованість за договором поставки №234/119-ВК від 26.05.2020 року в сумі 23816,57 грн., в тому числі 22186,53 грн. - основної заборгованості, 844,54 грн. - пені, 785,50 грн. - інфляційних, а також 1793,22 грн. судового збору, 1974,91 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "14" червня 2021 р.
Суддя К.В. Аріт