14 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/4021/20 пров. № А/857/4895/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області,
на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року (суддя - Кафарський В.В., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Івано-Франківськ, дата складання повного тексту - не зазначено),
в адміністративній справі №300/4021/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області,
про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У грудні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, в якому просив:
1) визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови позивачу зарахувати період проходження служби в рядах Радянської армії (Збройних Силах) з 10.06.1988 р. по 13.08.1989 р., період навчання денно на фізико-математичному факультеті за спеціальністю “Фізика і математика” з 01.09.1987 р. по 15.07.1993 р. в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника до стажу за спеціальністю як працівнику освіти та відмови призначити пенсію за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”;
2) зобов'язати відповідача зарахувати позивачу період проходження служби в рядах Радянської армії (Збройних Силах) з 10.06.1988 р. по 13.08.1989 р., період навчання денно на фізико-математичному факультеті за спеціальністю “Фізика і математика” з 01.09.1987 р. по 15.07.1993 р. в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника до стажу за спеціальністю як працівнику освіти;
3) зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з моменту звернення із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, а саме - з 13.09.2019 року.
Відповідач ГУ ПФУ в Івано-Франківській області позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив відмовити позивачу у задоволенні позову.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 зарахувати період проходження служби в рядах Радянської армії (Збройних Силах) з 10.06.1988 по 13.08.1989, період навчання денно на фізико-математичному факультеті за спеціальністю “Фізика і математика” з 01.09.1987 по 15.07.1993 в Прикарпатському національному університеті імені ОСОБА_2 до стажу за спеціальністю, як працівнику освіти. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову в призначенні пенсії від 06.11.2020 за №2664. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 період проходження служби в рядах Радянської армії (Збройних Силах) з 10.06.1988 по 13.08.1989, період навчання денно на фізико-математичному факультеті за спеціальністю “Фізика і математика” з 01.09.1987 по 15.07.1993 в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника до стажу за спеціальністю, як працівнику освіти. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.09.2019 про призначення пенсії за вислугою років із врахуванням висновків суду в частині зарахування до спеціального стажу (стажу за спеціальністю, як працівнику освіти) ОСОБА_1 періоду проходження служби в рядах Радянської армії (Збройних Силах) з 10.06.1988 по 13.08.1989, періоду навчання денно на фізико-математичному факультеті за спеціальністю “Фізика і математика” з 01.09.1987 по 15.07.1993 в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника (за виключенням періоду академічної відпустки для служби в рядах Радянської армії з 28.06.1988 по 30.08.1989), а також в частині дати призначення пенсії - 13.09.2019 (дати звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії за вислугою років). В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача частину сплаченого ним судового збору в розмірі 630,60 гривень.
З цим рішенням суду першої інстанції від 29.01.2021 року не погодився відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду вважає винесене з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесених змін Законом України від 02.03.2015 за №213-VІІІ, що набрали чинності 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909. Зарахування періодів служби в рядах Радянської Армії та навчання у вищих навчальних закладах до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, даним Переліком не передбачено. Згідно положень статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року №2148-VІІІ пенсія за вислугу років може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11 жовтня 2017 року. Проте, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, Головне управління виходило з того, що у відповідності до пункту 2-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», стаж за вислугу років ОСОБА_1 станом на 1 квітня 2015 року складає 21 рік 7 місяців, станом на 01.01.2016 - 22 роки 4 місяці, на 11.10.2017 - 24 роки 1 місяць 16 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років.
За результатами апеляційного розгляду апелянт (відповідач) просить скасувати оскаржене рішення суду від 29.01.2021р. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.02.2020 року у справі №300/2387/19, яке набрало законної сили 18.08.2020, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо належного розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугою років від 13.09.2019. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугою років від 13.09.2019 та за результатами її розгляду прийняти відповідне рішення на підставі вимог Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 за №22-1 (а.с. 55-62).
Вказаним рішенням суду встановлено, що 13.09.2019 року ОСОБА_1 звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", вважаючи, що згідно доданих до заяви документів у нього наявний більше 27 років педагогічний стаж, який дає право на призначення вказаного виду пенсії.
16.10.2019 відповідач листом №1246/М-15 повідомив ОСОБА_1 , що його стаж за вислугу років станом на 01.04.2015 складає 21 рік 7 місяців, станом на 01.01.2016 - 22 роки 4 місяці, а на 11.10.2017 - 24 роки 1 місяць, що є недостатнім для призначення відповідної пенсії.
На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.02.20220 року у справі №300/2387/19 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 06.11.2020 року повторно розглянуло заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугою років від 13.09.2019 та за результатами її розгляду прийняло рішення за №2664 про відмову в призначенні пенсії, в якому вказано, що згідно з наданими документами страховий стаж ОСОБА_1 становить 32 роки (зараховано по 20.01.2020). До спеціального стажу позивачу, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховано періоди: - з 15.08.1993 по 29.08.1996 на посаді вчителя фізики в Битківській неповній середній школі; - з 01.09.1996 по 15.11.2010 на посаді вчителя фізики в Надвірнянській вечірній (змінній) загальноосвітній школі; - з 16.11.2010 по 10.10.2017 на посаді Пасічнянського сільського голови. Відповідно, спеціальний стаж позивача за вислугу років станом на 01.04.2015 складає 21 рік 7 місяців, станом на 01.01.2016 - 22 роки 4 місяці, а на 11.10.2017 - 24 роки 1 місяць, що є недостатнім для призначення відповідної пенсії (а.с. 16-18, 37-38).
Вважаючи таку відмову відповідача у призначенні позивачу пільгової пенсії неправомірною, позивач звернулася до адміністративного суду з метою захисту свого порушеного права.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на день звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років - 13.09.2019, пунктом “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на зарахування до пільгового стажу роботи періоду проходження ним військової служби, оскільки призов його до лав військової служби відбувався під час його навчання за спеціальністю (за фахом - вчитель фізики і математики). Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд дійшов висновку, що рішення відповідача від 06.11.2020 за №2664 не відповідає критеріям, встановленим частиною 2 статті 2 КАС України та є протиправним, а позовні вимоги є частково обґрунтованими.
Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV).
Статтею 2 Закону №1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію (ст.7 Закону №1788-XII).
Відповідно до статті 52 Закону №1788-XII, право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти відповідно до пункту “е” статті 55.
Пунктом “е” статті 55 Закону №1788-XII (в редакції до внесених змін Законом України від 02.03.2015 за №213-VІІІ, що набрали чинності 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Надалі Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 №213-VІІІ було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, а Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 24.12.2015 за №911 встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 за №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту “а” статті 54, статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 за 1788-XII зі змінами, внесеними законами України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 за №213-VIII, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 24.12.2015 за №911-VIII.
У Рішенні Конституційного Суду України від 04.06.2019 за №2-р/2019 зазначено, що на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213 до оспорюваних положень Закону №1788 щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788. Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788 випливає, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом “а” статті 54, пунктами “а”, “б”, “в”, “г”, “д”, “е”, “є”, “ж” статті 55 Закону №1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положення пункту “а” статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 за№2-р/2019, положення пункту “а” статті 54, статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними законами України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 за №213-VIII, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 24.12.2015 за №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, зазначені положення Закону України “Про пенсійне забезпечення” втратили чинність з 04.06.2019 і з цієї дати при призначенні пенсії за вислугу років необхідно керуватися статтею 55 Закону №1788 в редакції чинній до внесення до неї змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 №213-VIII та Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 24.12.2015 за №911-VIII, які визнано неконституційними.
Таким чином, на день звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років - 13.09.2019, пунктом “е” статті 55 Закону №1788-XII передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. При цьому, спеціальний стаж роботи розраховується саме на дату звернення із заявою про призначення пенсії за вислугу років, а не як помилково вважає апелянт (відповідач), що пенсія за вислугу років може бути призначена освітянину, який має стаж, необхідний для її призначення станом на 11 жовтня 2017 року.
Суд зауважує, що норми, згідно яких ОСОБА_1 мав мати необхідний пільговий стаж 26 років 6 місяців, втратили чинність на момент звернення позивача до відповідача із заявою від 13.09.2019 року та відновили дію норми, зокрема пункт “е” статті 55 Закону №1788-XII, якими визначались умови, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років.
Що ж стосується вимог позивача про зобов'язання відповідача зарахувати позивачу період проходження служби в рядах Радянської армії (Збройних Силах) з 10.06.1988 по 13.08.1989, та період навчався денно на фізико-математичному факультеті за спеціальністю “Фізика і математика” з 01.09.1987 по 15.07.1993 в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника до стажу за спеціальністю як працівнику освіти, то суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наступного.
За змістом статті 62 Закону №1788-XII та статті 48 Кодексу законів про працю України, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 1.1 “Загальні положення” Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Крім того, згідно з пунктом 2.19 Інструкції №58, до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, записи про час навчання у професійних навчально-виховних закладах та інших закладах, у навчально-курсових комбінатах (центрі, пункті тощо), у вищих навчальних закладах та про час перебування в аспірантурі і клінічній ординатурі.
Для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів (пункт 2.16 Інструкції).
Зазначені правові норми дають підстави вважати, що питання ведення, контролю за веденням запису в трудовій книжці відомостей щодо трудового (в тому числі спеціального) стажу віднесено до компетенції роботодавця або, у виняткових випадках, юридичної особи, в якій власник трудової книжки провадить не трудову, але іншу основну свою діяльність.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено “Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній” (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Судом встановлено на підставі архівної довідки Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника від 13.06.2019 за №01-23/110, що позивач навчався денно на фізико-математичному факультеті за спеціальністю “Фізика і математика” з 01.09.1987р. (наказ про зарахування до складу студентів першого курсу №99-с від 24.08.1987) по 15.07.1993р. (наказ про присвоєння кваліфікації і відрахування з числа студентів у зв'язку із закінченням терміну навчання №82-с від 01.07.1993) в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника. За вказаний період навчання ОСОБА_1 була надана академічна відпустка для служби в рядах РА з 28.06.1988 р. по 30.08.1989 р. (наказ №80-с від 24.06.1988 р.). Рішенням ДЕК від 26.06.1993 ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію вчителя фізики і математики та видано диплом НОМЕР_1 від 30.06.1993, реєстраційний №524. (а.с. 19, 53).
Довідкою Надвірнянського районного військового комісаріату №1948 від 26.06.2019 підтверджено, що позивач дійсно проходив строкову військову службу Збройних Силах з 10 червня 1988 року по 13 серпня 1989 року (а.с. 21, 52).
Факти навчання у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника на фізико-математичному факультеті за спеціальністю “Фізика і математика” та проходження під час навчання строкової військової служби у Збройних Силах не заперечується відповідачем.
Відповідно до пункту “в” частини 3 статті 56 Закону №1788-XII, до стажу роботи, що надає право на отримання трудової пенсії, зараховується військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби.
Пунктом “д” частини 3 статті 56 Закону №1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України “Про військовий обов'язок та військову службу”.
Відповідно до частини 9 статті 1 Закон України “Про військовий обов'язок та військову службу” щодо військового обов'язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Згідно статті 2 Закон України “Про військовий обов'язок та військову службу”, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Частиною 4 вказаної статті Закону передбачено види військової служби, до яких, зокрема, віднесено й військову службу за призивом під час мобілізації за особливий період.
Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, поширюється також на військовозобов'язаних та резервістів, призваних на військову службу.
Статтею 8 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України “Про пенсійне забезпечення” або на пенсію за віком на пільгових умовах до набрання чинності Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі і час проходження строкової військової служби, які зараховуються до пільгового стажу, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України “Про оборону України”, зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, та передбачає право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України “Про пенсійне забезпечення” або на пенсію за віком на пільгових умовах до набрання чинності Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
З урахуванням наведеного та за встановлених судом обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на зарахування до пільгового стажу роботи період навчання за спеціальністю (за фахом - вчитель фізики і математики) денно на фізико-математичному факультеті за спеціальністю “Фізика і математика” та період проходження ним військової служби, оскільки призов його до лав військової служби відбувався під час його навчання за спеціальністю (за фахом - вчитель фізики і математики).
Вказана позиція суду узгоджується також з висновками Верховного Суду в постанові від 23.12.2019 у справі №535/103/17 та в постанові від 26.03.2020 у справі №226/4/17.
Відповідно частин 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що рішення відповідача від 06.11.2020 за №2664 не відповідає критеріям, встановленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та є протиправним.
Тому суд першої інстанції обґрунтовано вважав за необхідне зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років період проходження служби в рядах Радянської армії (Збройних Силах) з 10.06.1988 по 13.08.1989, а також період навчання за спеціальністю (за фахом - вчитель фізики і математики) денно на фізико-математичному факультеті за спеціальністю “Фізика і математика” з 01.09.1987 по 15.07.1993 в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.
Враховуючи, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії була обґрунтована відсутністю необхідного стажу, та за наявності встановленого судом необхідного у позивача спеціального стажу для призначення спірної пенсії, обираючи ефективний спосіб захисту порушеного права позивача із врахуванням дискреції відповідача щодо обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії, окружний адміністративний суд правильно визначив спосіб захисту позивача шляхом визнання неправомірними дії відповідача щодо відмови позивачу зарахувати період проходження служби в рядах Радянської армії (Збройних Силах) з 10.06.1988 по 13.08.1989, період навчання денно на фізико-математичному факультеті за спеціальністю “Фізика і математика” з 01.09.1987 по 15.07.1993 в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника до стажу за спеціальністю як працівнику освіти та зобов'язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 спірні періоди проходження служби в Збройних Силах та навчання денно на фізико-математичному факультеті в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника до стажу за спеціальністю як працівнику освіти, повторно розглянувши заяву позивача від 13.09.2019 року про призначення пенсії з врахуванням висновків суду про необхідність зарахування спірних періодів роботи до спеціального стажу та в частині дати призначення пенсії - 13.09.2019 (дати звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугою років).
Доводи апеляційної скарги таких висновків суду першої інстанції не спростовують та зводяться до незгоди з ними.
Крім того, згідно п.70 рішення у справі «Рисовський проти України» (№29979/04), ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
Відповідно до ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів апеляційного суду також враховує, рішення суду першої інстанції від 29.01.2021 року в частині відмови у задоволенні решта позовних вимог не оскаржене позивачем в апеляційному порядку, а тому у вказаній частині рішення суду не є предметом розгляду апеляційною інстанцією.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Згідно п.3 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року в адміністративній справі №300/4021/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль