14 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/7844/20 пров. № А/857/1306/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Сеника Р.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року, прийняте суддею Гуликом А.Г. у місті Львові у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м.Одеса), Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Військової академії (м.Одеса), Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 в якому просив:
- визнати протиправними дії військової академії (м. Одеса) щодо невиплати індексації грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01.01.2016 року по липень 2016 року (включно) та зобов'язати виплатити індексацію грошового забезпечення за вказаний період, з врахуванням базового місяця для нарахування індексації - січня 2008 року, у сумі - 17 164,22 грн;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати індексації грошового забезпечення в повному обсязі за період з серпня 2016 року (включно) по травень 2017 року (включно) та зобов'язати виплатити індексацію грошового забезпечення за вказаний період з врахуванням базового місяця для нарахування індексації - січня 2008 року, у сумі - 30233,86 грн;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення в повному обсязі за період з червня 2017 року (включно) по 09.11.2018 року та зобов'язати виплатити індексацію грошового забезпечення за даний період з врахуванням базових місяців для нарахування йому індексації - січня 2008 року та березня 2018 року, у сумі - 54137,48 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року, задоволено частково позов.
Задовольняючи частково позов, суд виходив з того, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті (маються покликання на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.07.2019 року у справі №240/4911/18).
Суд констатував, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, а тому доводи відповідача у цій частині є необґрунтованими.
Військова частина НОМЕР_1 не надала доказів того, що розмір підвищення грошового доходу у березні перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Щодо визначення судом суми індексації грошового забезпечення за спірний період, то суд не вправі визначати конкретні суми індексації грошового забезпечення позивача, які слід виплатити, оскільки відповідно до законодавства обчислення таких сум належить до відання компетентних структур відповідачів.
Суд першої інстанції зазначив, що січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації відповідно до Порядку № 1078, оскільки в період з 01.01.2008 року по 01.03.2018 року посадові оклади військовослужбовців були незмінними.
З приводу відшкодування 6000 грн витрат на правничу допомогу, то така вимога є необґрунтованою, не відповідає реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідачів становить надмірний тягар, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), відтак стягненню підлягає сума в розмірі 600 грн.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення регулюються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. При цьому, з 01.01.2015 року згідно з Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», ст.5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» доповнено ч.6 такого змісту: проведення індексації грошових коштів здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Дана норма не визнана неконституційною у встановленому законом порядку.
Оскільки індексація грошового забезпечення не передбачена в Конституції України, то на неї не поширюються визначені ст.22 Конституції гарантії щодо заборони скасування чи звуження змісту та обсягу прав, визначених у ст.43 Конституції України.
Індексація грошового забезпечення за період з червня 2017 року по день звільнення здійснювалася з дотриманням Порядку №1078. У військовій частині НОМЕР_1 виплата індексації не здійснювалася. Базовий місяць при цьому нарахуванні визначений березень 2018 року.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо Військової частини НОМЕР_1 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні цих позовних вимог.
ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу покликається на те, що усі аргументи, які наведені в апеляційній скарзі були предметом розгляду в суді першої інстанції, яким судом надано належну правову оцінку. Відтак, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що підполковник запасу ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України з 1993 року по 2018 рік, зокрема:
- у період з 01.01.2016 року по 29.07.2016 року у Військовій академії (м. Одеса);
- у період з 29.07.2016 року по 26.05.2017 року у Військовій частині НОМЕР_2 ;
- у період з 27.05.2017 року по 09.11.2018 року у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом начальника Головного управління персоналу - першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.10.2018 року № 235 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.11.2018 року № 235 позивач виключений зі списків особового складу частини НОМЕР_1 з 09.11.2018 року.
Позивач вважає, що на день звільнення з військової служби підполковник запасу ОСОБА_1 не отримав у повному обсязі кошти, на які мав право за час проходження військової служби у Військовій академії (м. Одеса) та у Військових частинах НОМЕР_2 і НОМЕР_1 . Так, йому взагалі не була виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року (включно), а в період з 01.03.2018 року по 09.11.2018 року виплачувалась у неповному обсязі.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991 року «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 вказаного Закону).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України № 1282-ХІІ від 03.07.1991 року «Про індексацію грошових доходів населення».
Відповідно до ст.1 цього Закону індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (ст.2 вказаного Закону).
Згідно з ст.5 зазначеного Закону підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до п.1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року (далі - Порядок № 1078), підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз.8 п.4 Порядку № 1078).
Згідно з п.6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
В рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення ч.2 ст.233 КЗпП України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
На підставі аналізу наведених положень законодавства суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст.1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення від 08.11.2005р., заява № 63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Однак, помилковим є висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо визначення базового місяця для нарахування індексації з огляду на наступне.
Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство, Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Суд зазначає, що індексація не була нарахована та виплачена позивачеві в повному обсязі.
Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
Вищенаведене узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, в постанові від 15 жовтня 2020 року в справі №240/11882/19.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, відповідно до положень Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII, покладається на відповідача, а тому, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з індексації грошового забезпечення в конкретній сумі є передчасними та такими, що не підлягають до задоволення.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Із матеріалів справи вбачається, позивач (клієнт) уклав з адвокатом Хлопецьким О.О. договір про надання правової допомоги від 28.07.2020 року №50-20, згідно з умовами якого предметом договору надання правової допомоги клієнту у справі, пов'язаній з оспорюванням його права на отримання індексації грошового забезпечення у Військовій академії (м.Одеса), військовій частині НОМЕР_2 , військовій частині НОМЕР_1 за період з 01.01.2016 року по 09.11.2018 року.
Згідно з актом виконаних робіт (наданих послуг) від 23.09.2020 року сторони погодили вартість наданих адвокатських послуг у розмірі 6000 грн за таким розрахунком:
- усна консультація до 30 хв. - 500 грн;
- вивчення судової практики 40 хв. - 500грн;
- адвокатський запит 30 хв. - 1000 грн;
- супровід судової справи «під ключ» (написання позовної заяви, формування пакету документів, додаткові консультації, вжиття заходів по забезпеченню позовних вимог (підготовка відповіді на відзив, клопотань тощо) - 4000 грн.
Відповідно до частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
На думку суду, заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги вартістю 6000 грн. є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та результатом розгляду справи. В свою чергу, враховуючи той факт, що адвокатом було проведено певну роботу з підготовки позову, який враховано судом при вирішенні справи, колегія суддів вважає, що розмір витрат на правничу допомогу щодо підготовки позову, який підлягає відшкодуванню позивачу у співмірності до наданих послуг становить 600 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу під час розгляду справи у сумі 600 грн підлягають розподілу шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача, з огляду на подані докази понесених витрат.
З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на неповній мірі правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду підлягає зміні його резолютивної частини.
Апеляційний суд не здійснює перерозподілу судових витрат в силу вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 308,311,315,317,321,322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Змінити резолютивну частину рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 380/7844/20, виклавши наступним змістом.
Визнати протиправними дії Військової академії (м.Одеса) щодо невиплати підполковнику запасу ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01.01.2016 року по липень 2016 року (включно).
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати підполковнику запасу ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в повному обсязі за період з серпня 2016 року (включно) по травень 2017 року (включно).
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати підполковнику запасу ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в повному обсязі за період з червня 2017 року (включно) по 09.11.2018 року.
Зобов'язати Військову академію (м.Одеса) нарахувати та виплатити підполковнику запасу ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по липень 2016 року (включно).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити підполковнику запасу ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з серпня 2016 року (включно) по травень 2017 року (включно).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити підполковнику запасу ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з червня 2017 року (включно) по 09.11.2018 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Військової академії (ЄДРПОУ 24983020) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 200 (двісті)грн. 00 коп.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 200 (двісті)грн. 00 коп.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 200 (двісті)грн. 00 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 14.06.2021 року.