09 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/6941/20 пров. № А/857/5934/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Затолочного В.С., Кушнерика М. П.,
з участю секретаря судового засідання - Михальської М. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року у справі № 460/6941/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області про зобов'язання вчинити певні дії,-
суддя в 1-й інстанції - Борискін С. А.,
час ухвалення рішення - 01.02.2021 року,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 09.02.2021 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, в якому просив визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Соломіївської сільської ради Дубровицького району Рівненської області, орієнтовною площею 0,6931 гектара, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 06 березня 2020 року № 17-1039/16-20-СГ; визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Соломіївської сільської ради Дубровицького району Рівненської області, орієнтовною площею 0,6931 гектара, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства; визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, що розташована на території села Орв'яниця (заріка), урочище "грушечка"; визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 31 серпня 2020 року № 194 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Соломіївської сільської ради Дубровицького району Рівненської області, орієнтованою площею 2,0 гектара із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства; зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, що розташована на території села Орв'яниця (заріка), урочище "грушечка"; зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, що розташована на території села Орв'яниця (заріка), урочище "грушечка".
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню, покликаючись на те, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проте оскаржуваний наказ відповідача не містить законних підстав для відмови позивачу. Зазначає, що нормами ЗК України передбачена можливість передачі громадянам земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі до 2,00 га, а також можливість збільшення площі земельних ділянок (за рахунок вільних земель запасу) до такого граничного розміру громадянами, які не повністю реалізували надане їм законом право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та раніше отримали безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства меншої площі ніж 2,00 га. Оскільки позивачу було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою земельної ділянки площею 0,6931 га, а тому він має право на збільшення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства до граничного розміру, передбаченого ч.1 ст.121 ЗК України, а саме: до 1,3 га, отже відмова відповідача за його клопотанням від 18 травня 2020 року є неправомірною. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Відповідач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що ст.121 ЗК України визначено максимальний розмір для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,00 га, в межах якого розпорядники мають право розпоряджатися землями державної та комунальної власності. Отримання земельної ділянки в межах законодавчо визначеного розміру не є порушенням. Зазначає, що із відповідними заявами про надання дозволів на розробку проектів землеустрою в межах спірного масиву земель зверталися також інші учасники бойових дій, і що такі заяви були задоволені з наданням дозволів на розробку проектів землеустрою та затвердженням відповідних проектів з орієнтовними розмірами земельних ділянок - 0,6931 га. Також відповідач зазначає, що у задоволенні клопотання позивача від 18 травня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га було відмовлено з підстав, визначених ч.7 ст.118 Земельного кодексу України. Вказано, що таке клопотання суперечить проекту організації території земельного масиву, який погоджено Соломіївською сільською радою. Крім того, ОСОБА_1 вже скористався своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Соломіївської сільської ради Дубровицького району в межах норм, передбачених ст.121 Земельного кодексу України. Вважає, що суд повно і всебічно дослідив усі обставини справи, а тому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник позивача - Воронюк К. Ю. в судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача - Накопалов Є. О. в судовому засіданні в режимі відеоконференції не погодився з доводами апеляційної скарги позивача, і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 14 лютого 2020 року позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою, в якій просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2,00 га, яка розташована на території Соломіївської сільської ради, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності. У вказаній заяві позивач також повідомляв, що не скористався своїм правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території України.
19 лютого 2020 року Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області звернулося до Соломіївської сільської ради з листом за №1-17-0.3.2-1017/2-20, в якому просило повідомити управління про розроблення містобудівної документації на відповідну земельну ділянку та/або перебування у користуванні інших осіб, вказавши назву землекористувача, підставу надання/передачі земельної ділянки у користування. Просило в десятиденний термін надати інформацію щодо можливості надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Соломіївської сільської ради.
24 лютого 2020 року Соломіївська сільська рада Дубровицького району Рівненської області надіслала відповідачу лист за вх.№18-945/0/1-20, інформувавши, що не заперечує щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Соломіївської сільської ради ОСОБА_1 , орієнтовною площею 0,6931 га. у зв'язку з тим, що на території сільської ради зареєстровано 44 учасника АТО, визначено масив (кадастровий номер 5621887700:04:006:0826 площею 28,2983 га), який розподілено на 40 пропорційних ділянок для забезпечення інших учасників АТО. Надання ОСОБА_1 двох суміжних ділянок площею 1,3862 га можливе за умови відмови одного з учасників ВТО-ООС. Зауважено, що ОСОБА_1 зареєстрований і проживає в м.Бориспіль Київської області з 13 червня 2018 року.
До зазначеного листа Соломіївська сільська рада долучила Проект організації масиву на території Соломіївської сільської ради Дубровицького району Рівненської області.
06 березня 2020 року відповідачем прийнято наказ "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою" №1039, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Соломіївської сільської ради Дубровицького району Рівненської області. Орієнтовний розмір земельної ділянки 0,6931 гектара, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
18 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області з клопотанням, в якому просив: 1. вважати це клопотання заявою, поданою в порядку статті 118 Земельного кодексу про надання йому безоплатно у власність земельної ділянки з такими характеристиками: а) цільове призначення земельної ділянки - для ведення сільського господарства; б) орієнтовний розмір (площа) земельної ділянки становитиме 2,0 га; в) графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, наведено в Додатку 3 цього клопотання; г) погодження землекористувача про вилучення земельної ділянки не надається, оскільки таке погодження потребує виключно у випадку, якщо земельна ділянка перебуває в користуванні інших осіб; 2. протягом одного місяця з дати одержання цього клопотання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки.
У вказаному клопотанні ОСОБА_1 також вказав, що підтверджує, що раніше право власності на земельні ділянки шляхом одержання таких земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації він не брав. Земельних ділянок у власності не має.
Листом від 19 червня 2020 року №Б-1611/0-178/0/94-20 відповідач, розглянувши вказане клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної у власність площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності на території Соломіївської сільської ради Дубровицького району, повідомив, що згідно з поданим клопотанням, громадянину ОСОБА_1 наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 06 березня 2020 року №17-1039/16-20-СГ надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Соломіївської сільської ради Дубровицького району Рівненської області орієнтовною площею 0,6931 гектара, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Враховуючи вищезазначене Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області відмовило у задоволенні клопотання позивача.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 31 серпня 2020 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" №194 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Соломіївської сільської ради Дубровицького району Рівненської області, орієнтовною площею 2,0000 гектара, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з підстави невідповідності вимогам частини 7 статті 118 ЗК України. Вказано, що згідно з поданим клопотанням, громадянину ОСОБА_1 наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 06 березня 2020 року №7-1039/16-20-СГ надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, на території Соломіївської сільської ради Дубровицького району Рівненської області орієнтовною площею 0,6931 гектара з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га, позивач звернувся в суд з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що законодавчими приписами не визначено прямого обов'язку розпорядника землі надавати дозвіл на розроблення проекту землеустрою виключно того розміру, якого вимагає заявник. Оскільки проектом організації території земельного масиву, який погоджено Соломіївською сільською радою, запроектовано 40 рівних земельних ділянок площею по 0,6931 га, а також надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,6931 га для ведення особистого селянського господарства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га в даному масиві.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, законними та обґрунтованими, виходячи з наступного.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з ч.1 ст.22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
П. "а" ч.3 ст.22 ЗК України передбачає, що землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до ч.1 ст.35 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.
Аналізуючи наведені вище правові норми можна дійти висновку про те, що законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.
Згідно зі ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Згідно з ч.4 ст.122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Ч.6 ст.118 ЗК України передбачає, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Згідно з ч.7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Колегія суддів звертає увагу на те, що Земельним кодексом України передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Як вбачається із матеріалів справи, в межах спірних правовідносин відповідачем за результатами розгляду клопотань позивача прийнято два накази щодо земельних ділянок у межах одного і того ж земельного масиву: наказ від 06 березня 2020 року №1039 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовним розміром 0,6931 га та наказ від 31 серпня 2020 року № 194 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки - орієнтованою площею 2,0 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Щодо доводів апелянта про протиправність наказу від 06 березня 2020 року №1039 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовним розміром 0,6931 га, то колегія суддів вказує на наступне.
Ч.1 ст.121 ЗК України передбачає, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Як правильно звернув увагу суд першої інстанції, норми чинного земельного законодавства не містять заборони на повторне звернення громадян до органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади із заявами про набуття додатково земельних ділянок у межах норм, встановлених у частині 1 статті 123 Земельного кодексу України. Також чинним законодавством не передбачені обмеження у вигляді отримання громадянами безоплатно у власність землі лише однією земельною ділянкою.
Ч.4 ст.116 ЗК України передбачає, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Таким чином, з аналізу наведених правових норм суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що громадянин України, який отримав безоплатно у власність земельну ділянку будь-якого цільового призначення, в тому числі й земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею, що дорівнює граничній нормі безоплатної приватизації земельної ділянки певного цільового призначення, не має права отримати безоплатно у власність ще одну земельну ділянку такого ж цільового призначення. Проте він має право на отримання додаткових земельних ділянок такого ж цільового призначення, якщо загальна площа таких ділянок разом із раніше отриманими не перевищуватиме встановлений законом граничний розмір їх безоплатної приватизації.
Відповідно до ст.5 Закону України "Про особисте селянське господарство" від 15 травня 2003 року № 742-IV для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 га, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.
Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства.
Отже, нормами ЗК України передбачена можливість передачі громадянам земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі до 2,00 га, а також можливість збільшення площі земельних ділянок (за рахунок вільних земель запасу) до такого граничного розміру громадянами, які не повністю реалізували надане їм законом право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та раніше отримали безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства меншої площі ніж 2,00 га.
Як вбачається із матеріалів справи, з метою забезпечення земельними ділянками усіх учасників АТО, зареєстрованих на території Соломіївської сільської ради, було розроблено відповідний проект організації території земельного масиву, який погоджено Соломіївською сільською радою, згідно з яким масив земель площею 28,2983 га з кадастровим номером 5621887700:04:006:0826, у якому позивач хотів отримати земельну ділянку, розділено на 40 рівних земельних ділянок площею по 0,6931 га.
У відповідь на запит Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, Соломіївською сільською радою листом від 24 лютого 2020 року №198 було запропоновано надавати земельні ділянки по 0,6931 га в масиві земель площею 28,2983 га з кадастровим номером 5621887700:04:006:0826 га, з метою забезпечення земельними ділянками усіх учасників АТО.
Матеріалами справи підтверджено факт надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, які знаходиться у вказаному масиві земель площею 28,2983 га, затвердження відповідних проектів землеустрою та передача у власність земельних ділянок площею по 0,6931 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (а.с.50-57).
При цьому, як правильно звернуто увагу судом першої інстанції, до клопотання ОСОБА_1 було долучено викопіювання бажаної земельної ділянки, виконане на вищевказаному проекті організації території земельного масиву, що свідчить про обізнаність позивача з таким поділом.
Колегія суддів зазначає, що отримання земельної ділянки в межах законодавчо визначеного розміру не є порушенням принципу рівності громадян у конституційних правах і свободах, рівності перед законом, встановленого ст.24 Конституції України, оскільки в даному випадку принцип рівності забезпечується правом усіх громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності. Розмір же земельної ділянки, що надається може визначатись власником.
Таким чином, враховуючи те, що законодавчими приписами не визначено прямого обов'язку розпорядника землі надавати дозвіл на розроблення проекту землеустрою виключно того розміру, якого вимагає заявник, то, як правильно зазначено судом першої інстанції, Головне управління Держгеокадастру у Рівнеснькій області при прийнятті оскаржуваного наказу від 06 березня 2020 року, не вчиняло протиправних дій по відношенню до позивача, зокрема, не відмовляло у наданні дозволу на розроблення землевпорядної документації.
Щодо доводів скаржника про протиправність наказу від 31 серпня 2020 року № 194 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки - орієнтованою площею 2,0 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, то? як вбачається із матеріалів справи, підставою для відмови визначено обставини, передбачені ч.7 ст.118 ЗК України: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч.1, п.є ч.2 ст.25 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною. Одним із видів документації із землеустрою є проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів.
При цьому, як встановлено судом вище, з метою забезпечення земельними ділянками усіх учасників АТО, зареєстрованих на території Соломіївської сільської ради, було розроблено відповідний проект організації території земельного масиву, який погоджено Соломіївською сільською радою, згідно з яким масив земель площею 28,2983 га з кадастровим номером 5621887700:04:006:0826, у якому позивач хотів отримати земельну ділянку, розділено на 40 рівних земельних ділянок площею по 0,6931 га.
Таким чином, відповідач правомірно прийняв оскаржуваний наказ від 31 серпня 2020 року № 194 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки - орієнтованою площею 2,0 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Крім того, норми чинного земельного законодавства України не містять заборони на повторне звернення громадян до органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади із заявами про набуття додатково земельних ділянок у межах норм, встановлених у частині 1 статті 123 Земельного кодексу України.
Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність наказу від 06 березня 2020 року №1039 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовним розміром 0,6931 га та наказу від 31 серпня 2020 року № 194 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки - орієнтованою площею 2,0 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року у справі № 460/6941/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді В. С. Затолочний
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 14 червня 2021 року.