11 червня 2021 року м. Дніпросправа № 160/17530/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів:
судді-доповідача Чумака С.Ю.,
суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Дніпро апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 лютого 2021 року у справі № 160/17530/20 (суддя І інстанції - Коренев А.О.)
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ, РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ, відповідач) від 10.11.2020 року про відмову в призначенні, нарахуванні та виплаті їй пенсії;
- врахувати до її стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, у тому числі на посадах прокурора час роботи з 01.09.1996 по 24.12.2019, з урахуванням повного строку навчання, тобто 23 роки 3 місяці 24 дні;
- зобов'язати відповідача здійснити призначення та виплачувати позивачу пенсію за вислугою років згідно заяви від 21.01.2020 90% від розміру заробітної плати без обмеження максимального розміру пенсії, відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-Х1І, з доповненнями згідно із Законом № 3662-12 від 26.11.1993 у редакції Закону від 12.07.2001 № 2663-111.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 лютого 2021 року позов задоволений частково. Визнано протиправною відмову ГУ ПФУ № 0400-010303-8/113826 від 30.11.2020 у призначенні пенсії за вислугу років та зобов'язано відповідача призначити та нарахувати позивачу пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ з 02.11.2020 без обмеження максимального розміру пенсії.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене рішення в частині задоволення позову. В обґрунтування позову зазначив, що на спірні правовідносини має поширюватися дія Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697), а не положення Закону України «Про прокуратуру» від № 1789-ХІІ від 5 листопада 1991 року (далі - Закон № 1789), який втратив чинність на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії. Оскільки ж позивач під час дії останнього не набула право на призначення пенсії за вислугу років, то застосування Закону № 1789 є безпідставним.
У частині відмови в позові рішення суду не оскаржено.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Позивач у період з 01.09.1996 по 29.06.2001 навчалась у Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого, з 09.04.2001 по 02.09.2008 працювала на посадах слідчого та керівного складу слідчих підрозділів ОВС Дніпропетровської області.
З 17.09.2008 по 24.12.2019 позивач працювала на різних прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури.
Наказом Генерального прокурора України від 21.12.2019 № 2148ц позивача відповідно до статті 9 Закону України «Про прокуратуру» та підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113 звільнено із зазначеної вище посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24 грудня 2019 року.
Зазначені відомості підтверджуються записами в трудовій книжці позивача. (а.с. 13-21).
2 листопада 2020 року позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту 1 статті 86 Закону № 1697.
Рішенням від 10 листопада 2020 року відповідачем відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки її стаж з урахуванням половини строку навчання складає 20 років 11 місяців 22 дня при необхідному для призначення відповідно до ст. 86 Закону № 1697 стажі у 25 років. Про відмову позивача повідомлено листом від 30 листопада 2020 року. (а.с. 32-33)
Не погоджуючись з відмовою в призначенні пенсії, позивач звернулась до суду з цим позовом. Вважала, що при вирішенні спору застосуванню підлягає норма законодавства, яка була чинною на момент початку її роботи в органах прокуратури і подальші зміни в законодавство на її право на призначення пенсії не впливають.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що статтею 86 закону № 1697-VII фактично збільшено стаж роботи позивача, що дає їй право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі статтею 50-1 закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001), з 20 до 25 років, що є звуженням прав позивача в розумінні Конституції України, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила ст. 50-1 Закону № 1789 у редакції до внесення змін Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011, а також Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015, оскільки вказаними законами, на порушення ст. 22 Конституції України було звужено зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ, ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ
На момент початку роботи позивача в органах прокуратури призначення пенсії пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих регулювалось статтею 50-1 Закону № 1789-XII, згідно з ч. 1 якої прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Разом з тим, Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI, який набув чинності 1 жовтня 2011 року) стаття 50-1 Закону № 1789 була викладена в новій редакції, згідно з якою, зокрема, прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років станом на 30 вересня 2011 року не менше 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років.
Одночасно нова редакція статті передбачала передбачала поступове збільшення стажу роботи до 25 років з 1 жовтня 2020 року.
14 жовтня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII, який набув чинності 15 липня 2015 року та відповідно до ч. 1 ст. 86 якого з 1 жовтня 2020 року і пізніше прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Як зазначалось вище, позивач вважає, що застосуванню до спірних відносин підлягають положення статті 50-1 Закону № 1789-XII станом на час початку її роботи в органах прокуратури і в редакції, яка була чинною до 1 жовтня 2011 року, оскільки всі подальші зміни в законодавство призвели до звуження її прав, що є порушенням Конституції України. З такими доводами позивача погодився і суд першої інстанції.
Посилаючись на висновки Конституційного Суду України, суд першої інстанції правильно зазначив, що зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів, проте не звернув уваги, що ключовим для вирішення питання, яка саме законодавча норма підлягає застосуванню, є встановлення факту, чи досягнуті були певною особою ті гарантії, зокрема, в даному випадку право на призначення пенсії за вислугу років, які в подальшому були змінені законодавцем. Саме встановлення зазначеної обставини є визначальним для вирішення спору, оскільки за приписами Конституції України не можуть бути звужені лише вже досягнуті певною особою соціальні гарантії.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що досягненням права на пенсію є виникнення у особи права на її призначення.
Разом з тим, у період дії ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-XII у редакції від 26.07.2001, яка була чинною до 30.09.2011, пенсії призначалися прокурорам і слідчим зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років. Проте, станом на 30.09.2011 у позивача був відсутній стаж роботи 20 років, а тому, у період дії ст. 50-1 Закону № 1789-XII у редакції від 26.07.2001 позивач не набула права на призначення пенсії за вислугу років, у зв'язку з чим при прийнятті Закону № 3668 та Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача.
У зв'язку з цим положення статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII в редакції до 30 вересня 2011 року застосуванню до спірних правовідносин не підлягають.
Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в постановах 19 вересня 2018 року у справі № 497/1470/16-а та від 13 березня 2019 року у справі № 335/6337/17.
На час звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років (2 листопада 2020 року) стаж її роботи становив 20 років 11 місяців 22 дня (з них 18 років 8 місяців 3 дні на прокурорських посадах), що є недостатнім для призначення пенсії, оскільки за приписами ч. 1 ст. 86 Закону № 1697 з 1 жовтня 2020 року такий стаж повинен складати не менше 25 років.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що приймаючи рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії відповідач діяв обґрунтовано та на підставі чинного законодавства України.
Відповідно до ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції рішення в частині задоволення позову ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові.
В іншій частині рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає залишенню без змін.
Оскільки справа у розумінні п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України відноситься до категорії незначних, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених зазначеним пунктом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 лютого 2021 року у справі № 160/17530/20 скасувати в частині задоволення позову і в цій частині в позові відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач С.Ю. Чумак
суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко