14 червня 2021 р. Справа № 440/183/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою 3 територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2021 (суддя М.В. Довгопол, м. Полтава) по справі № 440/183/21
за позовом ОСОБА_1
до 3 територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України
про визнання бездіяльностві протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд:
- визнати бездіяльність 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 додаткової щорічної відпустки строком на 14 календарних днів, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2020 рік включно;
- зобов'язати 3 Територіальний Одеський вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2020 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.12.2020.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що з 1999 року по 2020 рік останній проходив військову службу у 3 Територіальному Одеському вузлі урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, є учасником бойових дій, а тому мав право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів, однак, відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, за 2015-2020 роки.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2021 по справі № 440/183/21 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (вул. Гоголя,179, м. Миргород, Полтавська область, 37600, ідентифікаційний код 34264453) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2020 рік.
Зобов'язано 3 Територіальний Одеський вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.12.2020.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2021 по справі № 440/183/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що оскільки додаткова відпустка не належить до щорічних відпусток, на позивача не поширюються норми, що передбачені для щорічних відпусток, зокрема щодо виплати компенсації за невикористані дні календарної відпустки під час звільнення, передбачених Законом № 2011-ХІІ. Крім того, відповідач зазначає, що судом першої інстанції помилково не застосовано до спірних правовідносин приписи Інструкції про грошове забезпечення та компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженої наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України № 151 від 13 березня 2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 року за № 404/31856, відповідно до положень якої, додаткова відпустка, яка має надаватися учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати не відноситься до переліку щомісячних додаткових відпусток, за які у випадку їх невикористання надається грошова компенсація.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними в справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у 3 Територіальному Одеському вузлі урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України з 21.07.1999 по 31.12.2020, що підтверджується довідкою № 43 від 28.01.2021 (а.с.20).
Посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , що видане 22.09.2015 Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, підтверджено, що позивач є учасником бойових дій (а.с.5).
31.12.2020 ОСОБА_1 , начальника Сектору ремонту техніки зв'язку, звільнено зі служби за підпунктом "а" пункту 2 (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини 5 статті 26 Закону та пунктом 173 Положення у запас ЗСУ, припинено контракт та виключено зі списків особового складу, про що свідчить витяг із наказу начальника 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України №68-ОС від 09.12.2020 (а.с.21).
Листом від 23.12.2020 №54/09-2088 відповідач за результатами розгляду рапорту позивача щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2020 рік повідомив, що невикористана у поточному році відпустка на наступний рік не переноситься та не підлягає грошовій компенсації при звільненні. Видатки для здійснення компенсації витрат на оплату додаткової відпустки учасникам бойових дій у державному бюджеті та в кошторисі установи на 2015-2020 роки не передбачалися. Відпустка учасникам бойових дій не належить до виду щорічної відпустки. Отже, правових підстав для виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2020 рік немає (а.с.2).
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 року по 2020 рік, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015 - 2020 роках додаткову відпустку, як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ, тому, не нарахувавши та не виплативши ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, визначений законодавством України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з таких підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Згідно з рішенням Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 620/4218/18, висновки у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період, визначений пп. 17-18 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Право на додаткову відпустку окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності гарантоване ст. 16-2 Закону України "Про відпустки".
Зазначена норма права передбачає, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з ч. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У відповідності до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Положеннями ч. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Водночас ч.ч. 17-19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачають, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Матеріали справи свідчать, що позивач у зв'язку зі звільненням зі служби просив відповідача виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, право на яку виникло і не було реалізоване в особливий період, проте рапорт позивача щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період 2015-2020 роки листом 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 23.12.2020 №54/09-2088 фактично залишено без задоволення
Отже, справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 відповідає ознакам типової справи, що зазначені в рішенні Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.
Під час вирішення зазначеної зразкової справи Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені п.п. 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", п. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст. 16-2 Закону України "Про відпустки".
Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи заявника апеляційної скарги про те, що, оскільки на час дії в Україні особливого періоду надання військовослужбовцям відпусток припинено, то позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.
Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції помилково не застосовано до спірних правовідносин приписи Інструкції про грошове забезпечення та компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженої наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України № 151 від 13 березня 2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 року за № 404/31856, зі змісту якої вбачається, що додаткова відпустка, яка має надаватися учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати не відноситься до переліку щомісячних додаткових відпусток, за які у випадку їх невикористання надається грошова компенсація, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до пункту 5 глави 3 розділу ІV Інструкції про грошове забезпечення та компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженої наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 30 листопада 2015 року №731, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2015 року за № 1579/28024 (чинної до 08 травня 2018 року), у рік звільнення військовослужбовців, які звільняються з військової служби після закінчення строку контракту, за віком, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічних (основної та додаткової) відпусток та додаткових відпусток військовослужбовцям, які мають дітей, їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні цих відпусток.
Також відповідно до пункту 5 глави 3 розділу ІV Інструкції про грошове забезпечення та компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженої наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України № 151 від 13 березня 2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 року за № 404/31856 (чинної з 08 травня 2018 року, надалі - Інструкція № 151), у рік звільнення військовослужбовців з військової служби у разі невикористання ними щорічних (основної та додаткової) відпусток, на які вони мають право на день звільнення, та додаткових відпусток військовослужбовцям, які мають дітей, їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні цих відпусток.
У разі звільнення військовослужбовців з військової служби до закінчення календарного року, за який вони вже використали щорічні основну та додаткову відпустки, крім осіб, які звільняються з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, проводиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовців.
Кількість невикористаних днів відпустки, за які проводиться грошова компенсація, а також кількість днів, за які необхідно здійснити відрахування, зазначається у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Держспецзв'язку.
Грошова компенсація та відрахування проводяться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, встановленого на день виключення військовослужбовця зі списків особового складу Держспецзв'язку, з урахуванням вимог пункту 8 глави 10 розділу ІІІ цієї Інструкції. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на кількість календарних днів у місяці виключення зі списків.
Таким чином, у рік звільнення військовослужбовців з військової служби у разі невикористання ними щорічної (основної або додаткової) відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні цих відпусток.
В той же час приписами пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, який має вищу юридичну силу щодо підзаконних нормативно-правових актів, зокрема Інструкції № 151, передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
З системного аналізу в поєднанні з граматично-логічним тлумаченням цієї норми права можна дійти висновку, що у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки, та обмежувальне поширення цієї норми в Інструкції № 151 виключно на щомісячні додаткові відпустки, а не всі види відпусток, що надаються військовослужбовцям, є таким, що суперечить нормам пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ та порушують права військовослужбовців Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання компенсації за всі невикористані ним дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та ст. 16-2 Закону України "Про відпустки".
Інші доводи апеляційної скарги відповідача не містять нових аргументів, які не були враховані Верховним Судом під час вирішення зразкової справи 620/4218/18 чи були невірно оцінені судом першої інстанції під час вирішення справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 ..
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача, зокрема щодо помилкового незастосування приписів Інструкції № 151, не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, та не можуть бути підставами для його скасування.
У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу 3 територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України - залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2021 по справі № 440/183/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді В.Б. Русанова Т.С. Перцова